Постанова № 67856383, 19.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року Справа № 910/14095/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В. (головуючий, доповідач),

Бондар С.В.,

Могил С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 року у справі №910/14095/16 за позовом приватного акціонерного товариства "Корпорація "Аверс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення 102 580, 15 грн. заборгованості за договором оренди від 01.01.2014 року за період з 01.11.2014 року по 21.12.2014 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2017 року (Чебикіна С.О.) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 102580,15 грн. заборгованості з орендної платі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 року (судді: Чорногуз М.Г., Мальченко А.О., Пономаренко Є.Ю.) рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2017 року залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати, у задоволені позову відмовити.

Позивач до суду надав заперечення на касаційну скаргу, в яких він вказує на безпідставність викладених в ній доводів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2014 року між відповідачем (орендар) та позивачем (орендодавець) укладено договір оренди, відповідно до якого (п. 1.1.) передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне користування: 1.1.1. місця для розміщення телекомунікаційного обладнання, перелік якого зазначено в додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору; 1.1.2. будинкові телевізійні мережі та телекомунікаційне обладнання позивача, перелік яких зазначено в додатку № 2, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.2. договору передача орендодавцем орендарю в користування місць для розміщення телекомунікаційного обладнання, зазначених в додатках № 1 і у будинкових телевізійних мереж та телекомунікаційного обладнання, зазначених в додатку № 2 оформлюється актом приймання-передачі, який складається в двох примірниках - по одному для кожної сторони, підписується уповноваженими представниками сторін. Підписи яких скріплюються печатками сторін.

Згідно з п. 2.6. договору в день закінчення строку користування об'єктом оренди за даним договором або в день дострокового розірвання даного договору орендар зобов'язаний забрати своє телекомунікаційне обладнання (телекомунікаційні вузли) з місць його розташування та повернути об'єкт оренди позивачу з оформленням відповідного акта приймання-передачі, обов'язок складання якого лежить на орендареві.

Пунктом 3.1. договору сторони обумовили, що орендар зобов'язаний сплачувати орендодавцю плату за користування об'єктом оренди, яка називається "Орендною платою" в сумі 60 000,00 грн., в т. ч. ПДВ в сумі 10 000,00 грн. за один місяць.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що орендна плата за даним договором сплачується орендарем щомісячно, до 5 числа поточного місяця без надання йому рахунків орендодавцем шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця.

У відповідності до п. 6.4. договору у випадку дострокового розірвання даного договору з ініціативи орендаря останній зобов'язаний на вимогу орендодавця сплатити штраф в розмірі трьохкратного розміру орендної плати за один місяць.

Згідно з п. 10.1. договору він набирає чинності з 01.01.2014 року та діє до 31.12.2014 року.

01 січня 2014 року за Актом приймання-передачі об'єкта оренди позивач передав, а відповідач прийняв в користування на умовах договору згідно з додатком № 1 майно в придатному для використання стані для цілей цього договору.

01 листопада 2014 року відповідачем та позивачем укладено Угоду про дострокове розірвання Договору оренди від 01.01.2014 року, умовами якої визначено, що сторони дійшли згоди достроково розірвати договір з 01.11.2014 року та відповідно до пунктів 2-4 визначили, що заборгованість відповідача по орендній платі становить 360 000,00 грн., заборгованість відповідача по компенсації вартості спожитої електроенергії становить 42 046,20 грн., а також те, що у зв'язку з укладенням даної угоди з ініціативи відповідача, останній відповідно до п. 6.4. Договору зобов'язується, крім коштів зазначених у п.п. 2, 3 даної угоди сплатити позивачу подвійну орендну плату в сумі 120 000,00 грн.

Дана угода набирає чинності з моменту надходження на рахунок позивача усіх коштів зазначених в п.п. 2, 3, 4 даної угоди. Сплата частини коштів не тягне набрання чинності даної угоди (п. 5).

Умовами вказаної угодою визначено, що моментом припинення договору оренди є факт повної сплати визначеної у цій угоді заборгованості, а також передбаченого п. 6.4. договору штрафу, отже і обов'язок повернення майна з оренди виникає у орендодавця після припинення дії цього договору. Платіжним дорученням №28251 від 22.12.2014 року з призначенням платежу "орендна плата, компенсація вартості спожитої енергії 2014 згдодаткової угоди б/н 01.11.2014, Згідно Дог. № б/н від 01.01.2014 ПДВ (20%) 87007,70 грн." підтверджується перерахування відповідачем на рахунок позивача коштів у сумі 522 046,20 грн.

Враховуючи положення п. 6 угоди, договір оренди було розірвано з 22.12.2014 року.

Аналогічні обставини також встановлені у рішенні господарського суду міста Києва від 31.08.2015 року та постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 року у справі № 910/16060/15, які набрали законної сили.

У матеріалах справи міститься підписаний та скріплений печатками сторін Акт № ОУ-0000189 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2014 року, у якому зазначено, що його складено про те, що позивачем були проведені роботи (надані послуги) за рахунком № СФ-0000187 від 30.11.2014 року, а саме компенсація орендної плати за листопад - 50 000,00 грн. (без ПДВ), компенсація орендної плати за грудень - 50 000,00 грн. (без ПДВ), загальна вартість робіт з ПДВ складає 120 000 грн., сторони претензій одна до одної не мають.

22 квітня 2016 року позивачем виставлено та направлено позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000069 "Орендна плата за листопад-грудень 2014 р." на суму з ПДВ 102 580,15 грн. (в т.ч. ПДВ 17 096,69 грн.).

Відсутність оплати відповідачем вищезазначеного рахунку стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Предметом судового розгляду є позовні вимоги орендодавця до орендаря про сплату заборгованості у сумі 102 580,15 грн. з орендної плати за користування об'єктом оренди за період з 01.11.2014 року (наступний день після дати, по яку відповідачем було сплачено орендну плату) по 21.12.2014 року (останній день дії договору).

Судами попередніх інстанцій позовні вимоги задоволені з огляду на відсутність доказів оплати відповідачем рахунку-фактури № СФ-0000069 від 22.04.2016 року на суму з ПДВ 102 580,15 грн. або повернення орендованого майна орендодавцю до 22.12.2014 року.

Зазначені висновки суд касаційної інстанції вважає передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Статтею 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки обов'язок повернути об'єкт оренди у відповідача виник 22.12.2014 року (дата перерахування відповідачем коштів позивачу та набрання чинності угоди віл 01.11.2014 року) та до цього часу договір оренди був чинним, в угоді від 01.11.2014 року обумовлено фінансові зобов'язання відповідача станом на 01.11.2014 року, отже саме до цього моменту за відповідачем зберігався обов'язок виконання умов договору щодо внесення орендної плати.

Однак, у матеріалах справи наявний Акт № ОУ-0000189 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2014 року, у якому зазначено, що його складено про те, що позивачем були проведені роботи (надані послуги) за рахунком №СФ-0000187 від 30.11.2014 року, а саме компенсація орендної плати за листопад - 50 000,00 грн. (без ПДВ), компенсація орендної плати за грудень - 50 000,00 грн. (без ПДВ), загальна вартість робіт з ПДВ складає 120 000 грн., сторони претензій одна до одної не мають (а.с. 54).

Суд першої інстанції не дав жодної правової оцінки вищезазначеному акту, а з висновком апеляційного суду про те, що у цьому акті не конкретизовано саме відсутність у сторін фінансових претензій, а тому посилання відповідача на вказаний акт, як на підставу для звільнення його від обов'язку щодо сплати заборгованості є безпідставними, суд касаційної інстанції не може погодитись, оскільки апеляційним господарським судом не було з'ясовано дійсності змісту цього акту та впливу такого змісту на права і обов'язки сторін щодо предмету спору та не наведено таким обставинам правової оцінки.

Судами попередніх інстанцій також не надано правової оцінки п.4 угоди про дострокове розірвання договору оренди від 01.01.2014 року, відповідно до якого сторони дійшли згоди, що у зв'язку з укладенням такої угоди з ініціативи орендаря, він за п. 6.4. договору зобов'язується, крім коштів зазначених у п.п. 2, 3 даної угоди сплатити орендодавцю подвійну орендну плату в сумі 120 000,00 грн., а також платіжному дорученню №28251 від 22.12.2014 року, відповідно до якого призначення платежу включає орендну плату.

Водночас, судам обох інстанцій слід було мати на увазі, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Отже, господарські суди першої та апеляційної інстанцій не встановили дійсних обставин спору, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, не дослідили повно і всебічно спірні правовідносини між сторонами, не надали таким правовідносинам належної правової оцінки, та дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

За таких обставин, прийняті судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2017 року скасувати, і справу № 910/14095/16 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді С.Бондар

С.Могил