Ухвала суду № 67850455, 14.07.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

14 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів: Гриціва М.І., Кривенди О.В.,-

розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» (далі - Товариство) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у адміністративній справі за позовом Товариства до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування припису,

в с т а н о в и л а:

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 7 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 13 квітня 2017 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував і ухвалив нове, яким у задоволенні позову Товариства відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Товариство звернулося із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування наведених у заяві доводів додає копії рішень Вищого адміністративного суду України від 7 лютого 2013 року, 31 січня 2017 року (справи №№ К/9991/29412/12, К/800/33902/16 відповідно), рішень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року, 26 листопада 2014 року (справи №№ 6-42250св13, 6-36644св14 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційними судами одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Крім того, до заяви Товариство додає постанови Верховного Суду України від 19 січня 2011 року та 22 квітня 2015 року (справи №№ 6-6642св10, 21-60цс15 відповідно).

У заяві Товариство посилається на те, що суди, вирішуючи спори з подібними правовідносинами у справі, рішення в якій оскаржується, та справах, рішення в яких надані на порівняння, дійшли протилежних висновків щодо осіб, які повинні нести витрати на періодичну повірку, обслуговування та ремонт засобів обліку води.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про її необґрунтованість з огляду на таке.

Надана ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року, на яку заявник посилається як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення касаційного суду, не можна вважати такою, що дає підстави для допуску справи до провадження та перегляду її Верховним Судом України, оскільки у ній суд касаційної інстанції рішення судів попередніх інстанцій скасував і справу направив на новий розгляд, тобто не закінчив розгляд справи по суті позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Так, у справі, що розглядається, відмовляючи в задоволенні позову суд касаційної інстанції дійшов висновку про правомірність припису Інспекції посилаючись на положення частини четвертої статті 17 Закону України 5 червня 2014 року № 1314-VII «Про метрологію та метрологічну діяльність» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_174/ed_2016_02_10/pravo1/T141314.html?pravo=1> (чинного з 1 січня 2016 року) та пункту 10 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_03_16/pravo1/KP050630.html?pravo=1> (далі - Правила № 630), які регулювали спірні відносини на час їх виникнення, виходячи зокрема з того, що справляння плати за нормативами (нормами) споживання води за наявності квартирних засобів обліку без урахування їхніх показань не допускається, а відповідальність за своєчасність проведення періодичної повірки, обслуговування та ремонту засобі вимірювальної техніки покладається на суб'єктів господарювання, що надають послуги з водопостачання, у зв'язку з чим положення договору про надання послуг з водопостачання і водовідведення, водовідведення гарячої води, укладеного між позивачем і споживачем у 2008 році, прямо суперечить нормам чинного законодавства України та є несправедливими.

Натомість у рішенні від 31 січня 2017 року, наданому заявником на порівняння, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Товариство обґрунтовано, відповідно до умов договорів зі споживачами здійснив окремим споживачам нарахування плати згідно з установленими нормативами без врахування показань лічильників води за спірний період, при цьому суд встановив, що ці лічильники у лютому 2015 року не пройшли чергову повірку і не могли використовуватись в якості засобів вимірювальної техніки.

У рішенні від 27 листопада 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про зобов'язання Товариства здійснити за свій рахунок періодичну повірку, у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж засобу вимірювання техніки - водоміру, які виходили з положень Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення (далі - Порядок), затвердженого Постановою КМУ від 12 липня 2006 року за № 959 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_06_01/pravo1/KP060959.html?pravo=1> (чинною на час виникнення спірних відносин) та від 1 червня 2011 року за № 869 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_08_21/pravo1/KP110869.html?pravo=1> (далі - Постанова № 869), згідно з яким витрати, понесені ліцензіатом на повірку засобів обліку води, власниками яких є фізичні особи, діючим тарифом не передбачені, тому суди дійшли висновку, що Товариство не повиннно здійснювати повірку засобів обліку води, які є власністю споживача, за свій рахунок.

У наданому на порівняння рішенні від 7 лютого 2013 року Вищий адміністративний суд України, розглядаючи спір про законність пункту 24 Порядку, затвердженого Постановою № 869, та абзацу 23 додатку до цього Порядку, дійшов висновку про те, що приймаючи оскаржувану Постанову № 869, суб'єкт владних повноважень реалізовував надані йому чинним законодавством повноваження шляхом прийняття відповідного акту. Крім того, суд зазначив, що оскаржувана постанова пройшла правову експертизу на відповідність вимогам Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_02_01/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> та, крім іншого, Закону України від 11 лютого 1998 року № 113/98-ВР «Про метрологію та метрологічну діяльність» (чинного на час виникнення спірних відносин) .

Отже, аналіз оскаржуваної постанови Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року та наданих на порівняння рішень судів касаційних інстанцій не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом одних і тих же норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними правовідносинами, які виникли між сторонами; різним нормативно-правовим регулюванням, чинним на час виникнення спірних відносин у різних справах; різними фактичними обставинами, які були встановлені судами під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду України.

Також вказані рішення судів касаційної інстанцій не містять іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві.

Що стосується наведених у заяві доводів Товариства про невідповідність постанови Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року викладеному у постановах Верховного Суду України від 19 січня 2011 року та 22 квітня 2015 року висновку, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 237 КАС <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2310/ed_2014_10_14/pravo1/T052747.html?pravo=1>Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У постанові Верховного Суду України від 19 січня 2011 року, яку Товариство долучило до заяви, колегія суддів Верховного Суду України рішення судів попередніх інстанцій скасувала і направила справу на новий розгляд, оскільки суди не врахували, що на час ухвалення судових рішень послуга з періодичної повірки квартирних засобів обліку водопостачання вже була включена до послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, у зв'язку з чим не з'ясували питання: з якого часу змінено структуру тарифу на такі послуги у м. Кременчуці; чи був затверджений (погоджений) органами місцевого самоврядування кошторис, за якими визначається розмір плати за проведення періодичної повірки вказаних засобів, що має значення для вирішення справи.

У постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року колегія суддів Верховного Суду України погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідно до нормативно-правового регулювання, яке існувало на час виникнення спірних відносин, у спірний період (до 24 жовтня 2014 року) проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку води та теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки повинне було здійснюватися за рахунок виконавця зазначених послуг, а витрати, понесені виконавцем, повинні були включатися у тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і сплачуватися споживачем щомісячно у складі цих послуг.

Аналіз зазначених рішень не дає підстав для висновку про невідповідність оскаржуваного рішення висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України, оскільки судові рішення приймалися за різних фактичних обставин справ, встановлених судами, а також різного нормативно-правового регулювання спірних відносин на час їх виникнення.

Відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Зазначене не дає підстави для висновку про обґрунтованість поданої заяви.

За таких обставин колегія суддів не вбачає необхідності у відкритті провадження про перегляд справи.

Враховуючи викладене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Відмовити у допуску до провадження справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області про визнання протиправним та скасування припису; за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачО.Б. Прокопенко Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда