Рішення № 67850109, 20.07.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.07.2017 Справа № 920/531/17

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Малюк Р.Б, розглянувши матеріали справи № 920/531/17

за позовом: Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської

ради, м. Суми

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Сумської

дирекції, м. Суми

про стягнення 21 304 грн. 09 коп.

За участю представників сторін:

від позивача: Ромась І.М.;

від позивача: не з'явився.

Суть спору: позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 21304,09 грн. заборгованості по орендній плати за оренду нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Суми, вул. Металургів, 2, відповідно до Договору оренди нежитлового приміщення № ФМ-355 від 30.01.1998.

06.07.2017 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву від 06.07.2017 № 13-11, відповідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог з наступних підстав: до позовної заяви не додано документів, що підтверджують вжиття заходів досудового врегулювання спору, що вказує на відсутність доказів наявності спору між сторонами, який є обов'язковим при передачі матеріалів на розгляд суду; позов подано до неналежного відповідача, який до того ж не укладав правочин, на підставі якого заявлені позовні вимоги, оскільки договір підписувався Сумським поштамтом Сумської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», а заборгованість стягується з Сумської дирекції ПАТ «Укрпошта», яка не є юридичною особою і не може бути стороною у справі; частина позовних вимог знаходяться поза межами строку позовної давності, тому вони не можуть розглядатись у межах заявленого судового процесу, а саме вимоги до 01.05.2014 щодо яких відповідачем заявлено про пропуск строку позовної давності; стягнення орендної плати у розмірі, що перевищує 1 грн. на рік за період, що наведений у розрахунку, є порушенням імперативних приписів законодавства, оскільки вказаний розмір орендної плати передбачений Методикою розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою КМУ від 04.10.1995 № 786; позивачем не наведено належного розрахунку орендної плати, згідно якого можливо визначити платіж за розглядуваний період. Крім того, відповідач просить витребувати у позивача розрахунок заборгованості за договором № ФМ-355 від 30.01.1998 (зі змінами) з якого було б видно яким чином сума місячного платежу у серпні 2000 року на рівні 153,34 грн. перетворилась у лютому 2011 року на платіж у розмірі 549,38 грн.

Подані відповідачем документи судом оглянуті та долученні до матеріалів справи.

20.07.2017 позивачем надано до суду додаткові пояснення від 19.07.2017 в яких позивач в обґрунтування позовних вимог та в заперечення відзиву позивача надає письмові пояснення, зокрема, на підтвердження правонаступництва позивача та відповідача надає рішення Сумської міської ради № 735-МР від 04.05.2016 року «Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 27 січня 2016 року 254-МР « Про затвердження структури апарату та виконавчих органів Сумської міської ради, їх загальної штатної чисельності», № 2019-МР від 26.04.2017 року «Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 28 вересня 2016 року № 1128-МР «Про Положення про департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради» та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ «Укрпошта», в якому зазначено, що відповідач є правонаступником УДГШЗ «Укрпошта». Стосовно строку позовної давності зазначає, що з 02.06.2008 року діяла зміна № 2 до договору оренди і саме по ній нараховувалась та сплачувалась орендарем орендна плата. В подальшому, в процесі розгляду судової справи про стягнення заборгованості з відповідача за зміною № 2 від 02.06.2008 року, рішенням господарського суду Сумської області було відмовлено в стягненні заборгованості, оскільки судом було встановлено факт неукладеності даної зміни у зв'язку з відсутністю її нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Зазначене рішення набрало чинності 12.10.2014 року. Таким чином, на думку позивача, з цієї дати почала діяти зміна № 1 від 28.08.2000 року, яка передувала визнаній неукладеною зміні № 2 від 02.06.2008 року. І саме з цієї дати, 12.10.2014 року, вважає позивач почався перебіг позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості на підставі зміни № 1 від 28.08.2000 року. Також, позивач зазначає, що орендна плата в період з 2000 по 2011 рік змінювалась не на підставі внесення змін до договору, а на підставі передбаченого договором коригування орендної плати на індекс інфляції. Окрім цього, позивач зазначає, що зміна 1, укладена 28.08.2000 року на момент її укладення повністю відповідала діючому на той час законодавству, в подальшому недійсною не визнавалася. Враховуючи зазначене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Подані позивачем документи, в обґрунтування наведеного в письмових поясненнях, судом оглянуті в судовому засідання та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 20.07.2017 представник позивача надала усні пояснення в обґрунтування позовних вимог, та просила суд позов задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання 20.07.2017 представник відповідача не прибув, проте надіслав до суду лист від 17.07.2017 № 13-11-270 в якому зазначає, шо у зв'язку з щорічною відпусткою просить судове засідання провести без участі представника відповідача.

Клопотань про відкладення розгляду справи чи надання додаткових документів від сторін суду надано не було.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

З матеріалів справи вбачається, що 30 січня 1998 року між управління комунального майна та приватизації виконавчого комітету Сумської міської ради (орендодавець) та Сумським поштамтом (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № ФМ-355.

28 серпня 2000 року у зв'язку з реорганізацією Сумського поштамту Сумського обласного підприємства поштового зв'язку Міністерства зв'язку України в Сумський поштамт Сумської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», сторонами укладено зміну № 1 до договору оренди № ФМ -355 від 30.01.1998, виклавши договір в новій редакції (надалі договір).

Відповідно до рішення Сумської міської ради № 735-МР від 04.05.2016 року «Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 27 січня 2016 року 254-МР « Про затвердження структури апарату та виконавчих органів Сумської міської ради, їх загальної штатної чисельності», № 2019-МР від 26.04.2017 року «Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 28 вересня 2016 року № 1128-МР «Про Положення про департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради» Управління комунального майна та приватизації виконавчого комітету Сумської міської ради перейменовано у Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради також відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» значаться відомості, що ПАТ «Укрпошта», є правонаступником Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта».

Відповідно до п. 1.1 договору Орендодавець (позивач) передає, орендар (відповідач) приймає в оренду на умовах, визначених договором нежитлові приміщення в будинку № 2 по вул. Металургів в м. Суми для розміщення 4-го відділення зв'язку, право на оренду яких орендар одержав на підставі рішення Сумської міської ради від 12.03.1997 року про «Комунальну власність м. Суми».

Пунктом 5.1. договору передбачено, що орендна плата визначається згідно з розрахунком, що є додатком № 3 до Договору.

Згідно розрахунку орендної плати (додаток № 3 до договору), в редакції зміни № 1 від 28 серпня 2000 року до розрахунку орендної плати до договору оренди № ФМ-355 від 30.01.1998, розмір орендної плати за оренду нежитлового приміщення встановлювався у розмірі 153,34 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування суми місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата за цим розрахунком нараховується орендарю з моменту підписання цієї зміни сторонами (28.08.2000) і сплачується не пізніше 15 числа наступного місяця за попередній місяць.

Відповідно до п. 7.1. договору строк дії договору встановлюється на двадцять років з 30 січня 1998 року до 30 січня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідачу за користування об'єктом оренди, здійснене нарахування орендної плати відповідно до розрахунку орендної плати, закріплене в додатку № 3 зміни № 1 до Договору від 28.08.2000 року, проте відповідач в порушення договірних зобов'язань не здійснив оплати за оренду приміщення, в зв'язку з чим станом на 01.05.2017 року у нього наявна заборгованість в загальній сумі 21304 грн. 09 коп. за період з 01.08.2013 по 31.12.2015.

Відповідач у відзиві проти здійсненого позивачем розрахунку нарахування орендної плати заперечує посилаючись на те, що стягнення орендної плати у розмірі, що перевищує 1 грн. на рік за період, що наведений у розрахунку, є порушенням імперативних приписів законодавства. Також відповідач заперечує, зазначаючи, що з розрахунку заборгованості позивача, що доданий до позовної заяви, сума місячних платежів постійно підвищувалась, незважаючи на те, що зміни до правочину на підставі якого нараховано оплату по справі після 2000 року не вносилися.

Суд, враховуючи норми чинного законодавства та пояснення сторін, критично оцінює дані заперечення відповідача, враховуючи наступне:

Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» передбачено: «Державні та комунальні телерадіоорганізації, редакції державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, заснованих об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємства зв'язку, що їх розповсюджують, користуються орендою та послугами поштового, телеграфного і телефонного зв'язку в порядку та за тарифами, встановленими для бюджетних організацій».

Проте в такій редакції ч. 3 ст. 6 даного закону була прийнята 13.09.2001 року, а офіційно опублікована (тобто набрала чинності) в номері 2 Відомостей Верховної Ради України в 2002 році.

До цього моменту ч. 3 ст. 6 закону існувала в наступній редакції: «Державні та комунальні телерадіоорганізації, редакції державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, заснованих об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, користуються орендою та послугами поштового, телеграфного і телефонного зв'язку в порядку та за тарифами, встановленими для бюджетних організацій».

Тобто на час укладення зміни № 1 від 28.08.200 року, до розрахунку орендної плати до договору оренди № ФМ-355 від 30.01.1998 року, ні про які підприємства зв'язку, що здійснюють розповсюдження, в законі не йдеться.

Отже, враховуючи зазначене суд приходить до висновку, що, зміна №1,укладена 28.08.2000 року, на момент укладення повністю відповідала діючому на той час законодавству.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що в судовому порядку ця зміна була скасована чи змінена.

Крім того, частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16 тільки підтверджує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Крім того, рішенням сесії Сумської міської ради VII скликання від 13.01.2016 № 229-МР «Про встановлення орендної плати Українському державному підприємству поштового зв'язку «Укрпошта» за користування майном комунальної власності територіальної громади міста Суми» встановлено з 01 січня 2016 року орендну плату Українському державному підприємству поштового зв'язку «Укрпошта» в розмірі 1 грн. в рік строком на 5 років за оренду нежитлових приміщень, які розташовані у місті Суми в тому числі і за адресою - вул. Металургів, 2. Як вбачається з розрахунку позивача, після 01.01.2016 нарахування орендної плати позивачем відповідачу не здійснюються.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідачем висловлювалися побажання внести зміни до договору в частині орендної плати в розмірі 1 грн. після 2002 року.

Наведена, відповідачем практика в обґрунтування своєї позиції, не відповідає правовій ситуації у даній справі, оскільки у Постановах Верховного суду України від 29.04.2015 по справі № 920/48/14 та від 13.05.2015 по справі 920/55/14 та інш. договори, зміст яких суперечить законодавству, були укладені сторонами після набрання чинності відповідним законом, зокрема ч. 3 ст. 6 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».

В даній справі, як вже зазначалося судом, правочин Зміна № 1 до договору було укладено до набрання законом чинності - 28.08.2000.

Стосовно, неправомірного збільшення суми орендної плати за кожний наступний місяць за період з 2000 року по 2011 рік, суд вважає позицію відповідача помилковою, оскільки:

Відповідно до розрахунку орендної плати (додаток № 3 до договору), в редакції зміни № 1 від 28 серпня 200 року до розрахунку орендної плати до договору оренди № ФМ-355 від 30.01.1998, сторони погодили, що розмір орендної плати за оренду нежитлового приміщення встановлювався у розмірі 153,34 грн. Окрім цього, зазначили, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування суми місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

З інформації позивача щодо заборгованості по УДППЗ «Укрпошта» вбачається, що позивачем нарахування здійснюються помісячно з коригуванням суми місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, і відповідно, наприклад якщо у вересні 2000 року нараховано орендної плати 157 грн. 33 коп. без ПДВ, то вже у жовтні 2000 року позивачем відповідачу нараховано орендної плати у розмірі 159 грн. 53 коп. без ПДВ, з урахуванням індексу інфляції.

Проте, відповідач контррозрахунку нарахувань, з урахуванням даного положення договору суду не надав.

Також, у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в задоволенні частини позовних вимог.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 10), за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове, платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно ч. 4 ст 286 Господарського кодексу України встановлюється, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України унормовано, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Відтак, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної оплати в сумі 21304 грн. 09 коп. є обґрунтованими, водночас, відповідачем заявлено вимогу про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п. 4.2 постанови Пленуму ВГСУ № 10, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що заявлені позивачем вимоги є вимогами з помісячним строком виконання, оскільки, відповідно до розрахунку орендної плати (додаток № 3 до договору), в редакції зміни № 1 від 28 серпня 200 року до розрахунку орендної плати до договору оренди № ФМ-355 від 30.01.1998, орендна плата за цим розрахунком сплачується не пізніше 15 числа наступного місяця за попередній місяць.

Таким чином, позовна давність застосовується до кожного щомісячного платежу окремо, оскільки невиконання вказаного обов'язку у строк визначений договором, починає перебіг позовної давності по цьому платежу.

Відповідно до матеріалів справи, позовна заява була подана позивачем до суду 14.06.2017 року.

Позивач проти застосування строку позовної давності до частини позовних вимог заперечує, вважаючи строк позовної давності не пропущеним. В обгрунтування своєї позиції позивач зазначає, що між сторонами під час дії договору укладалися зміни, які стосувалися розміру орендної плати, зокрема 2 червня 2008 року до договору № ФМ-355 була укладена зміна № 2, і саме по ній нараховувалась та сплачувалась орендарем орендна плата. В подальшому, в процесі розгляду судової справи № 920/2100/13 про стягнення заборгованості з відповідача за зміною № 2 від 02.06.2008 року, рішенням господарського суду Сумської області від 01.10.2014 у справі № 920/2100/13 було відмовлено в стягненні заборгованості, оскільки судом було встановлено факт неукладеності даної зміни у зв'язку з відсутністю її нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Зазначене рішення набрало чинності 12.10.2014. Таким чином, з цієї дати на думку позивача почала діяти зміна № 1 від 28.08.2000, яка передувала визнаній неукладеною зміні № 2 від 02.06.2008 року. І саме з цієї дати, 12.10.2014 року, почався перебіг позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості на підставі зміни № 1 від 28.08.2000 року.

Суд не погоджується з даним твердженням позивача, вважаючи, що визначальним є не сума, яку позивач нараховував за оренду майна, а термін сплати зобов'язань по оренді за кожен місяць оренди.

Враховуючи, вищезазначене суд приходить до висновку, що позвні вимоги згідно розрахунку позивача за період з 01.08.2013 по 01.05.2014 знаходяться поза межами строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Частиною 1 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних і допустимих в розумінні ст. ст. 32-34, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів поважності причин пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що позивач звернувся з позовною заявою у даній справі 14.06.2017, тобто після спливу строку позовної давності для частини платежів за період з 01.08.2013 по 01.05.2014 в межах спірного періоду. Оскільки, поважність пропуску строку позовної давності, позивачем не доведена, суд приходить до висновку про те, що строк позовної давності для вимог про стягнення частини основного боргу за період з 01.08.2013 по 01.05.2014 , що становить 4804 грн. 93 коп. боргу з орендної плати на момент звернення до суду сплив, що є підставою для відмови в задоволенні частини позовних вимог в сумі 4804 грн. 93 коп.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 4804 грн. 93 коп. заборгованості з орендної плати нарахованої за період з 01.08.2013 по 01.05.2014 року, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 16499 грн. 16 коп. за період з 01.05.2014 року по 31.12.2015 року є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної сплати орендної плати.

Згідно з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, а саме, не повної та несвоєчасної сплати орендної плати, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача нього на користь позивача підлягають стягненню 1600 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22, код 21560045) в особі Сумської дирекції Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» (40003, м. Суми, площа Привокзальна, 5, код 22981300) на користь Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Садова, 33, код 40456009) 16499 грн. 16 коп. орендної плати, 1600 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В частині стягнення 4804 грн. 93 коп. - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.07.2017.

Суддя С.В. Заєць