Постанова № 67849020, 11.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2017 року Справа № 909/1085/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І. за участю представників:позивачаМануляк Є.Й. - довіреність від 01.06.2017 р.відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Івано - Франківської міської радина постановувід 14.03.2017 Львівського апеляційного господарського суду у справі№ 909/1085/16 господарського суду Івано - Франківської області за позовомПриватного підприємства "Вамбуд"до Івано - Франківської міської радипровизнання права користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні об'єктом незавершеного будівництва шляхом укладення договору оренди земельної ділянки В С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року ПП "Вамбуд" звернулось до господарського суду Івано - Франківської області з позовом до Івано - Франківської міської ради про:

- визнання за ПП "Вамбуд" права користування земельною ділянкою загальною площею 1,8882 га, розташованої в АДРЕСА_1 для будівництва спортивно-відпочинкового комплексу з готелем, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; категорія земель землі житлової та громадської забудови строком на 3 роки із сплатою орендної плати за земельну ділянку на рік 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки і на дату підписання складає: 193936,00 грн.;

- усунення перешкод в користуванні об'єктом незавершеного будівництва спортивно-відпочинкового комплексу з готелем, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці загальною площею 1,8882 га, шляхом зобов'язання відповідача укласти з ПП "Вамбуд" договір оренди земельної ділянки в редакції, запропонованій позивачем.

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на приписи статті 120, 125, 126 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що позивач за договорами купівлі - продажу від 09.02.2015 р. та від 09.07.2016 р., укладених з ФОП ОСОБА_5, є власником об'єкту незавершеного будівництва спортивно-відпочинкового комплексу з готелем, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці загальною площею 1,8882 га, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач, з метою реалізації свого права власності на об'єкт незавершеного будівництва, 01.11.2016 р. звернувся до Івано - Франківської міської ради в порядку, передбаченому статтею 123 Земельного кодексу України, із клопотанням про прийняття рішення про оформлення права користування земельною ділянкою.

Проте, вказане звернення Івано - Франківською міською радою своєчасно розглянуто не було.

При цьому, позивач зазначав, що в даному випадку, з метою захисту прав позивача при зобов'язанні відповідача укласти договір оренди землі при відсутності рішення органу місцевого самоврядування, як волевиявлення, не порушується виключне право відповідача розпоряджатися землями, виходячи, зокрема, із приписів спеціальних норм права, а саме статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Івано - Франківської області від 20.12.2016 р. (суддя Гриняк Б.В.) позовні вимоги задоволені. Визнано за ПП "Вамбуд" право користування земельною ділянкою загальною площею 1,8882 га, що розташована в АДРЕСА_1 та усунено перешкоди в користуванні об'єктом незавершеного будівництва спортивно-відпочинкового комплексу з готелем, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці загальною площею 1,8882 га в АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 шляхом укладення між Івано-Франківською міською радою та ПП "Вамбуд" договір оренди земельної ділянки в редакції, викладеній у резолютивній частині рішення суду.

Мотивуючи рішення, посилаючись на приписи статей 15, 16, 377 Цивільного кодексу України та статей 120, 125, 126, 134 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, встановивши обставини стосовно того, що позивач набувши право власності на об'єкт незавершеного будівництва, в силу положень Земельного кодексу України, має право на отримання земельної ділянки в користування, що виділялася радою попередньому користувачу - ФОП ОСОБА_5 для обслуговування даного нерухомого майна, а дії відповідача щодо не передачі позивачеві в користування спірної земельної ділянки, порушують право власності останнього на об'єкт незавершеного будівництва.

За апеляційною скаргою Івано - Франківської міської ради Львівський апеляційний господарський суд (судді: Бойко С.М., Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.), переглянувши рішення господарського суду Івано - Франківської області від 20.12.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 14.03.2017 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Івано - Франківська міська рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову посилаючись на залишення судами поза увагою, що питання передання в оренду земельних ділянок комунальної власності належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад і за відсутності відповідного рішення ради неможливо укласти договір оренди земельної ділянки у судовому порядку.

Скаржник зазначає, що надання земельних ділянок власникам об'єктів незавершеного будівництва має здійснюватися відповідно до пункту 3 статті 124 Земельного кодексу України, за яким передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам та юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 Земельного кодексу України, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Такі земельні ділянки можуть бути надані новому власнику об'єктів незавершеного будівництва лише на підставі рішення чи розпорядження органів державної влади чи місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Проте, судами не враховано, що підставою щодо виникнення права на оренду земельної ділянки комунальної власності у відповідності до Земельного кодексу України є відповідне рішення міської ради, яке в даному випадку не приймалось.

У відзиві на касаційну скаргу ПП "Вандуд" просило відмовити у її задоволенні, а судові рішення залишити без змін звертаючи увагу, зокрема, на те, що з метою реалізації свого права власності на об'єкт незавершеного будівництва, підприємство зверталось до міської ради у встановлений законодавством термін із заявою про прийняття відповідного рішення щодо оформлення права користування земельною ділянкою, яке міською радою залишене без розгляду, що стало підставою для звернення до суду.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2011 р. між Івано-Франківською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_5 (орендар) було укладено договір оренди землі № 271, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, для будівництва спортивно-відпочинкового комплексу з готелем, яка знаходиться в м. Івано-Франківськ, вул. Ленкавського в районі ВАТ "Плай", строком на 3 роки (а.с. 33-36).

Договір оренди землі № 271 від 08.11.2011 р. зареєстрований в управлінні Держкомзему у місті Івано-Франківську, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 06.03.2012 р. за № 261010004000391 (а.с.36).

На виконання пункту 19 вказаного договору оренди землі № 271 від 08.11.2011р., між сторонами підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі об'єкта оренди від 06.03.2012 р. (а.с.39).

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка у відповідності до норм статті 79-1 Земельного кодексу України є сформованою, відомості про сформовану земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру - кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

Крім того, судами під час розгляду справи встановлено, що 09.02.2015 р. між ФОП ОСОБА_5 (продавець) та ПП "Вамбуд" (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки об'єкту незавершеного будівництва, згідно пункту 1.1. якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність та зобов'язується оплатити на умовах цього договору 19/20 часток незавершеного будівництва фізкультурно-оздоровчого комплексу готовністю 10%, що знаходиться на АДРЕСА_1 (а.с. 27).

Вказане незавершене будівництво розташовано на земельній ділянці площею 1,8882 га, наданій для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

Згідно пункту 1.2 договору купівлі-продажу від 09.02.2015 р. вказане незавершене будівництво, 19/20 часток якого відчужується, належить продавцю на праві власності.

Факт прийняття ПП "Вамбуд" 19/20 часток незавершеного будівництва фізкультурно-оздоровчого комплексу підтверджується актом прийому-передачі від 09.02.2015 р. (а.с.29).

09.07.2016 р. між ФОП ОСОБА_5 (продавець) та ПП "Вамбуд" (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки незавершеного будівництва, згідно пункту 1.1 якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність та зобов'язується оплатити на умовах цього договору 1/20 частку незавершеного будівництва фізкультурно-оздоровчого комплексу готовністю 41%, що знаходиться на АДРЕСА_1 (а.с.30).

Вказане незавершене будівництво фізкультурно-оздоровчого комплексу, розташоване на земельній ділянці площею 1,8882 га, наданій для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.

Факт прийняття ПП "Вамбуд" 1/20 часток незавершеного будівництва фізкультурно-оздоровчого комплексу готовністю 41 % підтверджується актом прийому - передачі від 09.02.2015 (а.с.31).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.07.2016 №63152555 (а.с.32) ПП "Вамбуд" є власником об'єкту незавершеного будівництва фізкультурно-оздоровчого комплексу готовністю 41%.

Судами першої та апеляційної інстанції також встановлено, що 01.11.2016 р. ПП "Ванбуд" звернувся до Івано-Франківської міської ради з клопотанням № 613 від 28.10.2016 р., в якому зазначив, що станом на момент подання даного клопотання підприємство є власником об'єкту незавершеного будівництва спортивно-відпочинкового комплексу з готелем, що знаходиться за адресою : місто Івано-Франківськ, вул. Ленкавського, 17 "Г" та розташованого на земельній ділянці загальною площею 1,8882 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, готовність об'єкта складає 41%, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.07.2016 р. № 63152555 та просив з метою реалізації свого права власності на вищезазначений об'єкт незавершеного будівництва, міську раду у встановлений законодавством термін прийняти рішення, в межах компетенції, про оформлення права користування ПП "Вамбуд" земельною ділянкою для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; категорія земель - землі житлової та громадської забудови строком на 3 роки із сплатою орендної плати за земельну ділянку на рік 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки і на дату підписання складає: 193 936,00 грн. (а.с.19).

Проте, як встановлено судами зазначене клопотання позивача залишене Івано-Франківською міською радою без розгляду, чим порушено право ПП "Вамбуд" щодо правомірного користування спірною земельною ділянкою, що стало підставою для звернення до суду з позовом про визнання за ПП "Вамбуд" права користування земельною ділянкою та усунення перешкод в користуванні об'єктом незавершеного будівництва, розташованого на земельній ділянці загальною площею 1,8882 га, шляхом укладення між Івано-Франківською міською радою та ПП "Вамбуд" договору оренди земельної ділянки в редакції, запропонованій позивачем, посилаючись, зокрема на приписи статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договорів купівлі - продажу часток об'єкту незавершеного будівництва) У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 377 Цивільного кодексу України також закріплено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За приписами частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Отже, наведеними нормами встановлено, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без "оформлення" припинення права будь-якими актами та документами. Договір оренди при цьому не припиняється в цілому, а має місце заміна сторони в зобов'язанні.

Тобто, до нового власника нерухомого майна переходить право на земельну ділянку, яке існувало на момент такого переходу у попереднього власника майна.

При цьому, набуття права користування землею регулюються приписами статті 124 Земельного кодексу України.

За приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Питання щодо поновлення договору оренди земельної ділянки врегульовані статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

Як вбачається з матеріалів справи, у продавця за договорами купівлі - продажу об'єкту незавершеного будівництва спортивно-відпочинкового комплексу з готелем, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 земельна ділянка на момент продажу об'єкту, перебувала в оренді за договором оренди землі № 271 від 08.11.2011 р., який був зареєстрований в управлінні Держкомзему у місті Івано-Франківську, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 06.03.2012 р.

Договір оренди землі від 08.11.2011 р. між ОСОБА_5 та Івано - Франківською міською радою було укладено строком на 3 роки (пункт 8 договору), тобто до 06.03.2015 р. (з моменту реєстрації).

В той час, як договори купівлі - продажу часток об'єкту незавершеного будівництва між ФОП ОСОБА_5 та ПП "Вамбуд" були укладені 09.02.2015 р. та 09.07.2016 р.

Звертаючись до суду з позовом про визнання за ПП "Вамбуд" права користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні об'єктом незавершеного будівництва шляхом зобов'язання міську раду укласти з позивачем договір оренди землі, позивач обґрунтовував необхідність захисту свого порушеного права, набутого за приписами статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", оскільки у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти.

Проте, судами першої та апеляційної інстанції було залишено поза увагою встановлення правової природи порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, виходячи з предмету та підстави позову та, відповідно, обраного останнім способу захисту.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Задовольняючи позовні вимоги судами першої та апеляційної інстанції було зазначено, що обраний позивачем спосіб захисту права щодо укладення з міською радою договору оренди землі за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, як волевиявлення, не порушує виключне право відповідача розпоряджатися землями, оскільки реалізація свого виключного права щодо передачі земельної ділянки в користування відбулась при наданні земельної ділянки в користування попередньому землекористувачу, яка є сформованою на підставі діючого земельного законодавства.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи ані судом першої, ані судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 3.5 вказаного Рішення Конституційного Суду України, відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту інтересів, зокрема, є: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права.

У вказаному рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Івано - Франківської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.03.2017 р. у справі № 909/1085/16 та рішення господарського суду Івано - Франківської області від 20.12.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Івано - Франківської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач