Постанова № 67847114, 19.07.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Свергун І.О.

Суддя-доповідач - Гаврищук Тетяна Григорівна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року справа №826/3730/16

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Блохін А.А.

Сухарька М.Г.

при секретарі судового засідання Борисова А.А.,

за участю сторін по справі:

позивач: не з'явився

відповідач: Заіка О.М. (за довіреністю)

третя особа: не з'явився

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Донецького окружного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2016 року по справі №826/3730/16 (головуючий І інстанції Свергун І.О.) за позовом ОСОБА_4 до Донецького окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Донецького окружного адміністративного суду про зобов'язання провести остаточний розрахунок та сплатити заборгованість по заробітній платні за період з другої половини вересня 2014 р. по час остаточного розрахунку, заборгованість компенсації за невикористані частини щорічних основних відпусток відповідно до наказу суду від 28.11.2014 № 358/к- к; стягнення середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 04 травня 2016 року залучено до участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державну судову адміністрацію України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 листопада 2016 року справу №826/3730/16 передано до Донецького окружного адміністративного суду відповідно п.3 ч.1 ст.22 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року ухвалу Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 листопада 2016 року залишено без змін.

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 17 березня 2017 року адміністративну справу №826/3730/16 передав на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Донецького окружного адміністративного суду нараховану та невиплачену заробітну плату за період з 12 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року в сумі 1841 грн 94 коп., середній заробіток за період простою Донецького окружного адміністративного суду з 01 жовтня 2014 року по 20 листопада 2014 року за 37 робочих днів у сумі 5692 грн 45 коп., грошову компенсацію за невикористані дні основної відпустки в кількості 30 календарних днів у сумі 2273 грн 40 коп., середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 06 січня 2015 року по 05 січня 2016 року у розмірі 38616 грн 35 коп., а разом - 48424 грн 14 коп., з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі та під час судового засідання відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не було враховано ті обставини, що у заяві від 28.11.2014 року позивач висловила свою згоду на відстрочку проведення остаточних розрахунків. В подальшому розрахунок із позивачем не був здійснений у зв'язку з тим, що вона не надала до суду належні реквізити рахунку, на який слід було здійснити перерахування коштів. Судом першої інстанції не прийнято до уваги відсутність вини з огляду на форс-мажорні обставини, засвідчені сертифікатом Донецької торгово-промислової палати, що унеможливили виконання зобов'язань суду, у тому числі за ст.ст. 116,117 КЗпП України. За положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. Судом першої інстанції не було враховано неможливість проведення розрахунків з позивачем за її реквізитами у відділенні банку «Фінанси і кредит» у м. Донецьку внаслідок проведення АТО. Крім того, судом не було досліджено дотримання позивачем тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки належних при звільненні сум.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України, вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідачем в повному обсязі виконані приписи Закону України №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», постанови КМУ від 07.11.2014 року №595 (яка набрала чинності 11.11.2014 року) «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської областей», якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування, зокрема бюджетних установ. Згідно зі статтею 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Відповідно до ч.1 ст.23 Бюджетного Кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет. Крім того, судом не було досліджено дотримання позивачем тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки належних при звільненні сум.

Позивачем на адресу Донецького апеляційного адміністративного суду надіслано заперечення на апеляційні скарги, в якому позивач просить розглядати справу за її відсутністю.

Третя особа в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце апеляційного розгляду була повідомлена належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач у період з 03.06.2013р. по 28.11.2014р. працювала в Донецькому окружному адміністративному суді на посаді секретаря суду відділу діловодства та документообігу.

У зв'язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької області та існування загрози життю та безпеці суддів та працівників апарату суду, наказом Донецького окружного адміністративного суду від 16.09.2014 № 8/І-г «Про встановлення простою у роботі суду» з 17 вересня 2014 року встановлено простій у роботі суду до дня відновлення роботи у звичайному режимі.

Указом Президента України № 866/2014 від 12.11.2014 «Про внесення змін до мережі адміністративних судів України» місцезнаходженням Донецького окружного адміністративного суду визначено м. Слов'янськ.

На підставі наведеного Указу наказом Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2014 № 9/І-г було відновлено роботу суду з 21 листопада 2014 року.

Про відновлення роботи позивача було повідомлено в телефонному режимі, проте вона не змогла прибути на своє робоче місце в іншу місцевість - у м. Слов'янськ, та була звільнена наказом Донецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2014 року №358/к-к на підставі її заяви з посади секретаря відділу діловодства та документообігу 28 листопада 2014 року за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України.

У період з 21 по 28 листопада 2014 року позивач на роботу не виходила.

Як установлено в ході судового розгляду справи, заробітна плата позивачу за період з 01.10.2014 року по день звільнення 28.11.2014 року відповідачем не нараховувалася та не виплачувалася.

При звільненні з позивачем не було проведено остаточний розрахунок.

Позивач звернулась до відповідача з заявою від 23.12.2014р. у якій просила надати довідку, засвідчену належним чином, про розмір грошової заборгованості станом на 23 грудня 2014 року, яка створилась внаслідок невиконання Донецьким окружним адміністративним судом своїх обов'язків щодо проведення остаточних розрахунків із звільненим працівником.

На наведене звернення відповідач листом від 03.02.2015 № 09-11/8/15 повідомив позивача про те, що фінансування суду ускладнилося у зв'язку з проведенням активної фази антитерористичної операції у місті Донецьку. Донецький окружний адміністративний суд звернувся до ДСА України за роз'ясненнями з проблемних питань, пов'язаних зі зміною місця знаходження та фінансування суду, у тому числі щодо розрахунків по заробітній платі працівникам, які станом на 01 грудня 2014 року не надали згоду продовжувати виконання своїх обов'язків у суді. До теперішнього часу відповідь не надходила. Після надходження до суду роз'яснень з ДСА України позивача буде інформовано про стан здійснення платежів.

Листом Державної судової адміністрації України від 20.11.2014 № 11-5385/14 головам апеляційних, апеляційних спеціалізованих, місцевих спеціалізованих судів, начальникам територіальних управлінь Державної судової адміністрації України повідомлено, що розрахунок фонду оплати праці на листопад-грудень 2014 року необхідно здійснити виходячи виключно із чисельності працівників, які виявили бажання продовжувати свої обов'язки в судах на території, що контролюється українською владою.

У листі від 05.03.2015 року № 11-4550/15 на адресу голови Донецького окружного адміністративного суду Державна судова адміністрація України повідомила, що заробітна плата (суддівська винагорода) за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи. При цьому заробітна плата (суддівська винагорода) виплачується, та виплати за час щорічної відпустки працівникам установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати, і працівники виконують свої обов'язки. Враховуючи викладене та з огляду на лист ДСА України від 20 листопада 2014 року № 11-5385/14 питання щодо остаточного розрахунку заробітної плати працівникам, які звільнились протягом серпня-листопада 2014 року, може бути вирішене лише в судовому порядку.

Згідно з довідкою Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2017 року №03-24/306/17 розмір заборгованості по заробітній платі позивача за період з 12 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року складає 1841,94 грн. без урахування утримання податків.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Частиною третьою статті 113 КЗпП України передбачено, що за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Донецького окружного адміністративного суду від 16.09.2014 року № 8/І-г «Про встановлення простою у роботі суду» з 17 вересня 2014 року встановлено простій у роботі суду до дня відновлення роботи у звичайному режимі.

Відповідно пункту 4 зазначеного наказу суддям та працівникам апарату суду на час встановлення простою дозволено не перебувати за основним місцем роботи.

У п.6 цього наказу встановлено збереження у межах кошторису середній заробіток для працівників, які підпадають під дію цього простою.

Наказом Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2014 № 9/І-г було відновлено роботу суду з 21 листопада 2014 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за період простою з 01.10.2014р. по 20.11.2014р.

Згідно довідки Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2017 року № 03-24/306/17 розмір заборгованості по заробітній платі позивача за період з 12 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року складає 1841,94 грн. без урахування утримання податків.

Враховуючи, що наведена сума заборгованості не була сплачена відповідачем, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто на користь позивача суму нарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 12 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року в розмірі 1841,94 грн.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Порядок обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку , визначено статтею 9 цього Закону, за приписами пункту 2 частини 1 якої час, коли працівник фактично не працював, але за ним на підставі законодавства зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Згідно з довідкою Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2017 р. № 03-24/305/17 розмір компенсації за невикористану відпустку позивача станом на час звільнення за 26 календарних днів складає 1922,96 грн.

Відповідно до довідки Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2017р. №02-40/21/17 кількість днів невикористаної частини щорічних основних відпусток була визначена відповідачем: за період роботи з 03.06.2013р. по 02.06.2014 р. тривалістю 16 календарних днів; за період роботи з 03.06.2014р. по 30.09.2014 р. тривалістю 10 календарних днів.

При розрахунку кількості днів невикористаної відпустки за період роботи, починаючи з 03.06.2014р., відповідачем не було враховано час простою позивача з 01.10.2014р. по 20.11.2014р.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що оскільки за час простою у період з 01.10.2014р. по 20.11.2014р.за позивачем згідно до вимог статті 113 КЗпП України зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата, то період простою з 01.10.2014 року по 20.11.2014 року має бути зарахований позивачу до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, а тому правомірно задоволено позов в цій частині.

Водночас, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції помилково задоволено позов в частині зобов'язання відповідача нарахувати та сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з 06.01.2015 року по 05.01.2016 року в розмірі 38 616,35 грн., виходячи з наступного.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що обов'язковою умовою для покладення на роботодавця відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини власника або уповноваженого ним органу.

Як вбачається з матеріалів справи, виплата заробітної плати працівникам відповідачем здійснювалась через відділення банку «Фінанси і кредит» у м.Донецьку.

Враховуючи, що відділення банку «Фінанси і кредит» у м.Донецьку, яке обслуговувало суд як юридичну установу і його працівників, та у якому були відкриті відповідні рахунки, залишилось на непідконтрольній Україні території, то суд був позбавлений можливості проводити будь-які розрахунки за наявними банківськими реквізитами відділення банку «Фінанси та кредит» у м.Донецьку. Після перереєстрації на підконтрольній Україні території, в м.Слов'янську для здійснення виплати заробітної плати працівникам суду, судом була укладена угода з Ощадбанком України.

Позивач звернулась до відповідача з заявою від 23.12.2014р. у якій просив надати довідку, засвідчену належним чином, про розмір грошової заборгованості станом на 23 грудня 2014 року, яка створилася внаслідок невиконання Донецьким окружним адміністративним судом своїх обов'язків щодо проведення остаточних розрахунків із звільненим працівником.

Наведена заява була подана позивачем електронною поштою та не містила в собі відомостей яким чином перерахувати кошти.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII (надалі Закон №1669) період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014 року.

Сертифікатом Донецької торгово-промислової палати за №3411 про форс-мажорні обставини (обставини непереробної сили) від 21.02.2015 року засвідчені Донецькому окружному адміністративному суду форс-мажорні обставини, зокрема, акти тероризму, військові дії на території Донецької області, захоплення будівлі з 16.09.2014 року по 21.11.2014 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 595 затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, у п. 3 якого визначено, що заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

У п. 4 Тимчасового порядку визначено, що заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов'язки.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовано відносини з приводу підстав звільнення від відповідальності за незаконність дій відносно працівника, на ці правовідносини поширюються положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Колегія суддів вважає, що в данному випадку, відсутня вина відповідача у несвоєчасній виплаті позивачеві остаточного розрахунку, а тому судом першої інстанції безпідставно задоволено позов в цій частині.

Верховний суд України, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 116, 117 КЗпП України, у постанові від 31 травня 2017 року дійшов до висновку про те, що за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

При вирішенні спорів необхідно надавати оцінку встановленому на рівні нормативних актів факту проведення антитерористичної операції у населених пунктах, до яких відносяться і населені пункти, де здійснював свою діяльність відповідач, звертати увагу на загальновідомість указаних подій та встановлювати обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: чи такі обставини можна вважати обставинами непереборної сили, які унеможливили виконання зобов'язань роботодавця обов'язків щодо виплати заробітної плати, та чи відбулася затримка виплати заробітної плати працівнику з вини роботодавця.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, зокрема, в справі Кечко проти України Суд зауважив, що безпідставним є посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань. Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава через створювані нею органи несе обов'язок щодо своєчасної та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі. За таких обставин, доводи апеляційних скарг з посиланням на відсутність фінансування, колегією суддів не прийнято до уваги.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постанова прийнята з частковим порушенням норм матеріального права, що є підставою для часткового скасування постанови.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Донецького окружного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2016 року по справі №826/3730/16 - задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2016 року по справі №826/3730/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до Донецького окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України про стягнення з Донецького окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 06 січня 2015 року по 05 січня 2016 року у розмірі 38616 грн 35 коп. (тридцять вісім тисяч шістсот шістнадцять грн. 35 коп.).

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до Донецького окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної судової адміністрації України про стягнення з Донецького окружного адміністративного суду середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 06 січня 2015 року по 05 січня 2016 року у розмірі 38616 грн 35 коп. (тридцять вісім тисяч шістсот шістнадцять грн. 35 коп.)

В іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2016 року по справі №826/3730/16 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 19 липня 2017 року.

Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 21 липня 2017 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

суддів: А.А.Блохін

М.Г. Сухарьок