Ухвала суду № 67840070, 11.07.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/9529/15-ц Головуючий у 1-й інстанції - Ключник А.С.

№ апеляційного провадження 22-ц/796/274/2017 Доповідач - Рубан С.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2017 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Іванченко М.М., Желепа О.В.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за борговою розпискою від 16.03.2012 року, у розмірі основного боргу 24403760,70 грн., проценти від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 17.05.2012 року по .30.11.2015 року в розмірі 11178218,18 фінансової санкції у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми за період з 17.05.2012 року по 30.11.2015 року в розмірі 25 934 84,60 грн., а всього на загальну суму 38 175 463,48 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 3654,00 грн.

У задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.

Позивач проти апеляційної скарги заперечив.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 24 403 760,70 грн., проценти від суми позики в сумі 11 382 158,01 грн., фінансової санкції у вигляді інфляційних нарахувань в сумі 18 083 186,18 грн., фінансової санкції у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 2 593 484,60 грн.,також просив стягнути витрати за адвокатські послуги в розмірі 39 800,00 грн. та судові витрати 3 654,00 грн.

Посилався на те, що надав відповідачу у борг грошові кошти у сумі 671 500,00 Євро та 311 288,25 доларів США, що було оформлено 16.03.2012 року письмовою розпискою, а відповідач зобов'язався до 16.05.2012 року їх повернути.

Проте, у встановлений термін відповідач кошти не повернув.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За умовами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що 16.03.2012 року ОСОБА_2 позичив ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 671 500,00 Євро та 311 288,25 доларів США, про що було складено розписку відповідно до якої останній отримав від позивача гроші в борг в сумі 671 500,00 Євро та 311 288,25 доларів США (а.с. 10) та зобов'язався повернути позивачу вказану суму до 16.05.2012 року.

У встановлений термін відповідач кошти не повернув та в добровільному порядку відмовляється виконати своє зобов'язання.

Суд першої інстанції, аналізуючи правовідносини між сторонами у справі, дійшов вірного висновку, що фактично між сторонами у справі був укладений договір позики.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Судом встановлено, що позивач повністю виконав умови договору позики та надав відповідачу кошти на умовах визначених договором позики від 16.03.2012 року, а відповідачем порушено умови договору позики та не повернуто кошти позивачу.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що між сторонами існували договірні зобов'язання, пов'язані з позикою грошей, тому вимога позивача про стягнення боргу правомірна.

Частина 2 ст.533 ЦК України передбачає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі, сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом НБУ.

Відповідно до ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, у національній валюті України підлягають стягненню й інші складові грошового зобов'язання, передбачені ст. 1048 ЦК України, та при застосуванні ст.625 ЦК України (правова позиція Верховного Суду України від 02.07.2014 року у справі № 6-79 цс 14).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 24 403 760,70 грн.

Суд правильно не погодився з сумою, яка розрахована позивачем в частині стягнення процентів від суми позики в розмірі 11 382 158,01 грн., оскільки вона нарахована з 17.03.2012 року.

Як вбачається з боргової розписки, відповідач отримав від позивача гроші в борг в сумі 671 500,00 Євро та 311 288,25 доларів США (а.с. 10), без процентів, термін повернення боргу визначено 16.05.2012 року.

Таким чином, встановлено, що право позивача на стягнення процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України в порядку ч. 1 ст. 1048 ЦК України, виникло на наступний день, після не виконання боржником своїх зобов'язань, тобто з 17.05.2012 року.

Як вбачається з розрахунку, здійсненого позивачем, цей розрахунок здійснено з 17.03.2012 року.

Таким чином, суд, здійснивши перерахунок процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України в порядку ч. 1 ст. 1048 ЦК України, з 17.05.2012 року, встановив суму процентів, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить на 62 дні менше, ніж розраховано позивачем ( з 17.05.2012 року по 09.06.2013 року включно 390 днів), та складає 1 877 652,90 грн. В іншій частині розрахунок є правильним, та загальна сума процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 17.05.2012 року по 30.11.2015 року, становить 11 178 218,18 грн.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення процентів від суми позики в розмірі 11178218,18 грн., оскільки у позивача право на стягнення процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України в порядку ч. 1 ст. 1048 ЦК України, виникло на наступний день, після невиконання боржником своїх зобов'язань, тобто з 17.05.2012 року.

Щодо вимог позивача в частині стягнення фінансової санкції у вигляді інфляційних нарахувань в сумі 18 083 186,18 грн., суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки норми ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні, вимоги позивача в частині стягнення фінансової санкції у вигляді інфляційних нарахувань в сумі 18 083 186,18 грн., задоволенню не підлягають.

Вимога позивача в частині стягнення фінансової санкції у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 2 593 484,60 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи з розрахунку позивача, який здійснено за правильною формулою, з 17.05.2012 року (з моменту виникнення такого права - з наступного дня після закінчення дати повернення коштів), кількість днів прострочення - 1293 дні, та складає 2 593 484,60 грн. (24403760,70 грн. (сума основного боргу) * 3 (три проценти річних) * 1293 (кількість днів прострочення з 17.05.2012 року по 30.11.2015 року)/365 (кількість днів у році)/100).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторонипосилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішеннясуд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давностітощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторінвипливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позовзадовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілитиміж сторонамисудові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 214 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішеннясуду першої інстанціїв межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності до позовних вимог в частині стягнення неустойки колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивачем не заявлялися вказані позовні вимоги щодо стягнення неустойки, а відповідно суд першої інстанції не розглядав цієї вимоги.

Постановою Верховного Суду України від 18.09.2013 року роз'яснено, що згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Таким чином, твердження відповідача про те, що насправді він не отримував кошти зазначені в спірній розписці та відповідно відсутні правові підстави стверджувати, що було укладено договір позики, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються вищевказаною правовою позицією Верховного Суду України.

Крім цього, посилання відповідача на покази свідків - його бізнес партнерів, які начебто можуть підтвердити факт неотримання ним коштів від позивача, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки клопотання про допит вказаних свідків в суді першої інстанції ним не заявлялося та колегія суддів зазначає, що згідно ст.1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий Судді