Рішення № 67835118, 17.07.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2017 р.Справа № 922/1702/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Книголенд", м. Харків до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Махонін О.С. (довіреність б/н від 18.11.2015 р.);

відповідача - ОСОБА_3 (довіреність б/н від 09.06.2017 р.)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Книголенд», м. Харків звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків (далі за текстом - відповідач) грошові кошти в сумі 26773,59 грн.

Даний позов мотивовано з посиланням на те, що позивач на виконання умов укладеного між сторонами договору суборенди № 1 від 30.05.2013 р. сплатив на користь позивача грошові кошти в сумі 26773,59 грн. в якості орендної плати та гарантійного внеску, проте, орендних послуг на зазначену суму відповідач йому не надав, та після припинення договірних відносин зазначені кошти також не повернув.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.05.2017 р. зазначену позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.06.2017 р.

В судових засіданнях 19.06.2017 р. та 03.07.2017 р. оголошувалась перерва.

В процесі розгляду справи відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 21604 від 03.07.2017 р.), в якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що зазначені грошові кошти позивач просить суд повернути на підставі ст. 1212 ЦК України, тоді як системний аналіз зазначеної статті свідчить про те, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали, тобто вона застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України. Відповідач зазначає, що оскільки правовідносини, що виникли між сторонами мають договірний характер, що підтверджується договором суборенди нежитлового приміщення від 30.05.2013 р. № 1, а також враховуючи умови пункт 9.6 зазначеного договору, у відповідності до змісту якого, після припинення (розірвання) умов цього договору всі зобов'язання сторін припиняються, крім тих зобов'язань, які виникли у період дії цього договору та залишилися не виконаними станом на день його припинення (розірвання), то можна зробити висновок про неможливість застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, що на думку відповідача є підставою для відмови в задоволенні позову, поданого з посиланням на зазначену норму закону.

Позивач подав до суду письмові пояснення по справі (вх. № 23070 від 17.07.2017 р.), в яких зазначає, що на теперішній час орендні правовідносини між сторонами припинилися, тоді як відповідач отримавши від позивача в рамках зазначеного договору 14000,30 грн. гарантійного платежу, та 15400 грн. переплати за орендні послуги, не надав послуг оренди на зазначену суму, а тому зобов'язаний повернути ці кошти позивачу.

На судове засідання 17.07.2017 р. прибули представники сторін.

Представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, між позивачем, як суборендарем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1 від 30.05.2013 р. (далі за текстом - договір; т. с. 1, а. с. 17-24), за умовами якого орендатор зобов'язується передати, а суборендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно нежитлове приміщення площею 76,4 кв. м., розташоване за адресою: м. Харків, Стадіонний проїзд, 11.

Приміщення передається суборендатору для використання в якості магазину. Орендар підтверджує, а суборендар погоджується з тим, що приміщення має необхідну інфраструктуру для використання його суборендарем у відповідності до цільового призначення, викладеному в цьому пункті.

Згідно з п. п. 2.1-2.3 договору передача приміщення в користування суборендаря проводиться орендарем в строк до 01.06.2013 р. Передача приміщення в користування оформлюється сторонами шляхом підписання акту приймання-передачі приміщення.

За умовами п. п. 3.1-3.3 (з врахуванням додаткової угоди № 1 до договору від 01.05.2014 р.; т. с. 1, а. с. 26) договору строк суборенди починається в день підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення в суборенду та закінчується 31.05.2016 р.

Користування суборендарем приміщенням після закінчення строку суборенди не допускається.

Відповідно до п. п. 4.1-4.2.2 договору види платежів за цим договором:

суборендна плата;

гарантований платіж (складає 14000,30 грн. та сплачується суборендарем протягом 3 днів з дня укладення договору - п. 4.7.1 договору).

Всі розрахунки за цим договором здійснюються сторонами в безготівковій формі або готівкою у відповідності до встановлених діючим законодавством правилами проведення розрахунків.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди фіксована частина суборендної плати складає 12600,00 грн. за користування приміщенням в місяць.

Згідно з п. 4.8.2 договору внесений гарантований платіж може бути використаний орендарем для погашення заборгованості суборендаря.

Орендар зобов'язаний письмово попередити суборендаря щодо здійсненого затримання з суми гарантованого платежу. В разі здійснення затримання суборендар зобов'язаний доповнити гарантований платіж до суми, вказаної в п. 4.7.1 договору, протягом 5 календарних днів з дня отримання повідомлення.

Невикористаний гарантійний платіж зараховується в рахунок суборендної плати за останній місяць суборенди приміщення.

Актом приймання-передачі від 01.06.2013 р. орендар передав, а суборендар прийняв у строкове платне користування приміщення, що є предметом оренди.

На виконання умов договору позивач перерахував на користь позивача 14000,30 грн. гарантійного внеску, в порядку, визначеному п. 4.8.2 договору. Цей платіж мав бути зарахований відповідачем в рахунок останнього місяця користування приміщенням.

Крім того, 05.05.2016 р. позивач перерахував на користь відповідача 15400 грн. платіжним дорученням № 176576 в рахунок оплати орендних послуг за червень 2016 р. Таким чином, після сплину терміну дії договору позивач заявив про своє переважне право на продовження строку дії договору.

Проте, зазначений договір пролонгований сторонами не був через наявність заперечень з цього приводу з боку відповідача.

Актом приймання передачі від 31.05.2016 р. позивач повернув відповідачу об'єкт оренди.

Таким чином, з моменту складання сторонами зазначеного акту правовідносини з оренди за договором оренди нежитлового приміщення № 1 від 30.05.2013 р. між сторонами припинилися.

Однак, відповідач отримавши від позивача на виконання умов договору гарантійний внесок в сумі 14000,30 грн. та орендну плату в розмірі 15400 грн. не надав орендних послуг на зазначені суми, та не повернув отримані грошові кошти позивача, його борг перед позивачем становить 26773,59 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків б/н від 31.12.2016 р., який підписаний представниками обох сторін.

Листом від 04.01.2017 р. позивач вимагав від відповідача повернути грошові кошти в сумі 26773,59 грн., проте, зазначені вимоги відповідачем залишені без задоволення.

Позивач, з посиланням на зазначені обставини, на факт припинення між сторонами договірних відносин, та на положення ст. ст. 530, 1212 ЦК України просить суд стягнути зазначені грошові кошти в сумі 26773,59 грн. з відповідача на свою користь.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд погоджується з доводами позивача стосовно наявності у відповідача обов'язку повернути грошові кошти в сумі 26773,59 грн., отримані на виконання умов договору, проте послуг на які відповідач позивача не надав.

Разом з тим, суд також погоджується з доводами відповідача стосовно того, що отримані відповідачем грошові кошти не можна вважати як такі, що отримані безпідставно, та застосовувати до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України.

Згідно з ст. ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

2. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Системний аналіз зазначеної статті свідчить про те, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Таким чином, зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

Оскільки правовідносини, що виникли між сторонами мають договірний характер, що підтверджується договором суборенди нежитлового приміщення від 30.05.2013 р. № 1 та платежами, які позивач здійснив на користь відповідача саме на виконання умов зазначеного договору, а також враховуючи умови пункт 9.6 договору, у відповідності до змісту якого, після припинення (розірвання) умов цього договору всі зобов'язання сторін припиняються, крім тих зобов'язань, які виникли у період дії цього договору та залишилися не виконаними станом на день його припинення (розірвання), то можна зробити висновок про неможливість застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в у постановах Верховного Суду України від 23.03.2016 р. року у справі № 6-2978цс15, від 25.02.2015 р. у справі № 3-11гс15, від 14.10.2014 р. № 3-129гс14, від 02.10.2013 р., висновки якого у відповідності до приписів статті 111-28 є обов'язкові при застосування судом таких норм права.

Разом з тим, в пункті 2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 «Про судове рішення», зокрема зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Надаючи правову кваліфікацію обставинам існуючого між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд погоджується з доводами позивача про наявність у відповідача обов'язку повернути позивачу грошові кошти в сумі 26773,59 грн.

Такий обов'язок у відповідача виник в силу порушення ним свого зобов'язання за укладеним між сторонами договором суборенди нежитлового приміщення від 30.05.2013 р. № 1, а саме, останній отримавши від позивача грошові кошти в якості гарантійного внеску (який мав бути спрямований на оплату послуг за останній місяць оренди), та щомісячної орендної плати, всупереч умовам зазначеного договору не надав позивачу послуг на всю отриману ним суму.

Правовідносини сторін за договором щодо надання послуг суборенди станом на сьогодні є припиненими.

Разом з тим, згідно з п. 9.6. зазначеного договору, після припинення (розірвання) умов цього договору всі зобов'язання сторін припиняються, крім тих зобов'язань, які виникли у період дії цього договору та залишилися не виконаними станом на день його припинення (розірвання).

Після повернення позивачем відповідачу об'єкту оренди згідно з актом від 314.05.2016 р. у відповідача відсутня можливість надання позивачу послуг оренди, проте, останній безпідставно не повернув позивачу грошові кошти в сумі 26773,59 грн.

Листом від 04.01.2017 р. позивач вимагав від відповідача повернути грошові кошти в сумі 26773,59 грн., проте, зазначені вимоги відповідачем також безпідставно залишені без задоволення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову, та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в зазначеній сумі.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ст. 3 ЦК України, одними з засад цивільного законодавства, а водночас і цивільного судочинства є добросовісність, розумність та справедливість, судовий захист цивільного права та інтересу;

З урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір в сумі 1600,00 грн.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: 61020, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Книголенд» (адреса: 61103, м. Харків, вул. Двадцять третього серпня, буд. 47; код ЄДРПОУ 38278653) грошові кошти в сумі 26773,59 грн. та судовий збір в сумі 1600,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.07.2017 р.

Суддя О.І. Байбак