Рішення № 67835051, 17.07.2017, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 липня 2017 р. Справа № 918/390/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"

до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

про стягнення в сумі 18 264 грн. 53 коп.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №28 від 13.01.2017р.);

Від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №1196 від 27.06.2017р.).

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України про стягнення в сумі 18 264 грн. 53 коп.

07 червня 2017 року ухвалою суду порушено провадження по справі розгляд якої призначено на 19 червня 2017 року.

Ухвалою суду від 19 червня 2017 року розгляд справи відкладено на 03 липня 2017 року.

03 липня 2017 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд в задоволенні позову відмовити, як безпідставному.

Ухвалою суду від 03 липня 2017 року розгляд справи відкладено на 17 липня 2017 року.

17 липня 2017 року позивачем подано заперечення на відзив на позовну заяву, в яких позивач вказує на безпідставність тверджень відповідача та просить суд задоволити позов в повному обсязі.

У судовому засіданні 17 липня 2017 року представник позивача підтримав позов в повному обсязі, наполягав на його задоволенні, в свою чергу представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив суд в позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

16 лютого 2016 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по області (орендодавець) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Рівного Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (надалі - орендар) було укладено договір оренди державного майна №1405-2016, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме частину обєктів бази механізації будівельних робіт, загальною площею 1 611 квадратних метрів.

Майно перебуває на балансі ДП НАЕК Енергоатом і обліковується за відокремленим підрозділом "Рівненська АЕС" (ВП РАЕС є балансоутримувачем вказаного майна, згідно абзацу 2 п. 1.1 договору).

Згідно п. 5.12 договору оренди №1405-2016 відповідача зобовязано: «Здійснювати витрати, повязані з утриманням орендованого майна. Протягом одного місяця після підписання цього договору укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договори про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна, в т.ч. плати за землю загальною площею 6 760 квадратних метри та податку на нерухоме майно (відмінне від земельної ділянки) та надання комунальних послуг орендарю. Контроль за виконанням умови покладається на Балансоутримувача.

На виконання вказаного пункту договору позивач 28.03.2016р. направив відповідачу лист в додатках до якого долучив підписаний з боку балансоутримувача договір №362 від 15.03.2016 про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за об'єкти бази механізації будівельних робіт, що перебувають в оренді.

15.03.2016р. позивач повторно направив договір №362 від 15.03.2016 для відповідача.

Листом № 1290 від 05.07.2016р. проект договору був повернутий відповідачем для позивача без підпису.

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Якщо аналізувати ситуацію щодо укладання договору про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за об'єкти бази механізації будівельних робіт, що перебувають в оренді, яка виникла, необхідно врахувати ті обставини, що фактично станом на момент укладання договору оренди, щодо договору про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки уже між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Предмет договору визначений пунктом 5.12 договору оренди, а саме - відшкодування податку на нерухоме майно (відмінне від земельної ділянки).

Ціна договору - становитиме суму податку, розмір якої встановлюється відповідно до законодавчих вимог.

Строк дії договору на відшкодування податку на землю - автоматично привязується до строку дії самого договору оренди та збігатиметься з строком дії договору оренди.

Дотримання усіх вимог щодо оформлення договору про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не було досягнуто лише з причини умисних дій відповідача.

Зі сторони ВП РАЕС здійснено усіх можливих заходів для забезпечення дотримання всіх умов договору оренди, в тому числі вимог щодо документального оформлення договору про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Судом за сукупністю названих обставин встановлено, що сума сплаченого ВП РАЕС податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке перебувала в оренді з 16.02.2016 по 31.10.2016 є збитками, які понесені ВП РАЕС як наслідок умисного, неправомірного невиконання з боку відповідача зобовязань, що передбачені п. 5.12 договору оренди №1405-2016 від 16.02.2016.

Також, з матеріалів справи суд вбачає, що 31 жовтня 2016 року між сторонами договору було підписано акт прийому-передачі нерухомого майна, згідно якого орендар повернув, а балансоутримувач прийняв з строкового платного користування державне нерухоме майно, що є предметом договору оренди: частину об'єктів бази механізації будівельних робіт, загальною площею 1 611, 0 м.кв.

Таким чином, суд вбачає, що майно згідно договору оренди було повернуто для балансоутримувача через припинення договору оренди.

Предметом спору у даній справі є стягнення збитків для позивача, через неналежне виконання умов договору відповідачем.

З огляду на зазначене суд зазначає наступне.

Відповідно до податкового законодавства України, а саме статті 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Стаття 266.3.3. визначає, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

З зазначених норм права та матеріалів справи суд вбачає, що позивачем було розраховано та сплачено вказаний податок за об'єкти, які перебували в оренді у відповідача, що стверджується наявними в матеріалах справи доказами на суму 18 264, 53 грн.

Як зазначалося вище згідно пункту 5.12 договору оренди, орендодавець зобов'язувався здійснювати витрати, повязані з утриманням орендованого майна. Протягом одного місяця після підписання цього договору укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договори про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна.

Водночас, як свідчать матеріали справи, КЕВ м. Рівне, не виконало умови договору оренди та не уклало договір № 362 від 15.03.2016р.

Як наслідок, ВП «Рівненська АЕС» було завдано збитків, оскільки остання була зобов'язана сплатити податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки у розмір 18 264, 53 грн., що зокрема, стверджується матеріалами справи: розрахунком податку, податковою декларацією, довідкою про нарахування та сплату податку та платіжними дорученнями.

Отже, предметом даного спору є збитки за не відшкодований відповідачем податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки, який був сплачений ВП «Рівненська АЕС» за період коли КЕВ м. Рівне фактично користувався орендованим майном з 16 лютого 2016 року по 31 жовтня 2016 року.

Частина 1 статті 22 Цивільного кодексу України гарантує, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини першої ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 2, 3 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить стаття 174 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу частини 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між субєктами господарювання, в силу якого один субєкт зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта, або / утриматися від певних дій, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог пункту 4 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків і моральної шкоди.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.

Суд зазначає, що в даному випадку є усі правові підстави для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків.

Є протиправна поведінка відповідача, яка полягає в невиконанні зі сторони останнього умов пункту 5.12 договору оренди №1405-2016; наявні збитки - у вигляді сплаченого ВП РАЕС податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки, який відповідно до умов вказаного пункту договору оренди покладався на відповідача; наявним є причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками, що були понесені ВП РАЕС, саме з вини відповідача.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так як, позивачем в порядку статті 33 ГПК України доведено належними та допустимими доказами правомірність та ґрунтовність позову, тому, суд вирішив позов задовільними в повному обсязі та стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Рівне Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені якого діє ВП «Рівненська АЕС» суму збитків у розмірі 18 264, 53 грн.

Крім того, приймаючи рішення судом враховані твердження відповідача, про те, що ні ЗУ «Про оренду державного майна України», ні Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, не містять норми щодо обовязковості укладення орендарем з балансоутримувачем договору про відшкодування орендарем державного нерухомого майна сум сплаченого балансоутримувачем податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки .

Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у пункті 1 містить перелік істотних умов договору (зобовязання, які повязані у утриманням орендованого майна не входять до даного переліку), пунктом 3 передбачено, що за згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України, встановлено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписом ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів.

Однією з загальних засад цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є свобода договору.

Тому, сторони були вільні при формуванні умов договору і наявність у договорі оренди № 1405-2016 обовязку відповідача укласти з Баланстутримувачем договору про відшкодування податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки є таким, що не суперечить законодавству України, а є його волевиявленням, яке вбачається з підпису повноважної особи та відтиску печатки на договорі.

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено в повному обсязі, відтак судовий збір сплачений позивачем в сумі 1 600, 00 грн. покладається на відповідача

Керуючись статтями 49, 81-1, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Рівне Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (33001, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Чернишова, 8, ідентифікаційний код: 08005801) на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені якого діє ВП «Рівненська АЕС» (34400, Рівненська область, місто Вараш, ідентифікаційний код: 05425046) суму збитків у розмірі 18 264 (вісімнадцять тисяч двісті шістдесят чотири) грн. 53 коп. та 1 600, 00 (одна тисяча шістсот) грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "20" липня 2017 року.

Суддя Войтюк В.Р.

Віддруковано 3 примірники:

1 - до справи;

2 - позивачу рекомендованим (34400, Рівненська обл., м. Вараш);

3 - відповідачу рекомендованим (33001, м. Рівне, вул. Чернишова, 8).