Рішення № 67834913, 03.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2017№910/7114/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КрАЗ Лізинг»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 1 830 782,93 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Скурська В.В. за довіреністю № 3-243110/4101 від 30.06.2017;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: Музичук Л.В. за довіреністю № 27-6896/17 від 30.03.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" (далі - відповідач) про стягнення 1 830 782, 93 грн., з яких 1 261 388,14 грн. - сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту, 377 801,72 грн. - сума простроченої заборгованості по відсоткам, 191 593,07 грн. - пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсоткам.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого він надав кредитні кошти відповідачу, однак останній у встановлений строк вказані кошти не повернув, відсотки за користування кредитом не сплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.05.2017 порушено провадження у справі № 910/7114/17, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, розгляд справи призначено на 31.05.2017 року.

25.05.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.05.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 19.06.2017 року.

16.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2017, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі № 910/7114/17 на 15 днів, згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 03.07.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 03.07.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а також подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачу на праві власності.

Представник третьої особи в судовому засіданні 03.07.2017 року надав пояснення щодо заявлених позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 03.07.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до пунктів 3.9., 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (інформаційний ресурс https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) відповідач зареєстрований за адресою: 01010, місто Київ, вулиця Івана Мазепи (колишня Січневого повстання), будинок 11-б. Аналогічна адреса відповідача була також вказана позивачем у позовній заяві.

На зазначену адресу відповідача судом на виконання приписів статей 64 та 87 Господарського процесуального кодексу України засобами поштового зв'язку були скеровані ухвала про порушення провадження у справі від 03.05.2017, а також ухвали про відкладення розгляду справи від 31.05.2017 та від 19.06.2017 року.

Разом з тим, відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився, відзив на позов і витребувані судом документи не надав, про поважність причин невиконання вимог ухвал суду не повідомив.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Як на тому наголошено у пункті 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка повноважного представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Разом з тим, суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Крім того, розглянувши в судовому засіданні 03.07.2017 року заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд вирішив відмовити в її задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За змістом вказаної статті, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом, як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

При цьому, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна навести доводи адекватності засобу забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

Згідно зі ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду.

Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду, адже інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Як на тому наголошено у пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

З цією метою, та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування певного заходу до забезпечення позову.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів до забезпечення позову позивач вказує на ухилення відповідача від добровільного повернення отриманих грошових коштів незважаючи на вимогу Банку; значний розмір заборгованості; можливість відповідача вільно розпоряджатись належним йому майном та в судовому порядку не обмежений в його відчуженні, що створює загрозу виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Проте, за висновком суду, позивачем не наведено жодних фактичних даних та не надано будь-яких належних доказів щодо дій відповідача з умисного зменшення свого майна, на яке може бути звернено стягнення у разі задоволення позовних вимог, та не зазначено про загрозу зменшення коштів на рахунках відповідача після виникнення у сторін спору, а лише зазначено про гіпотетичну можливість наміру відповідача уникнути виконання рішення суду.

Таким чином, всупереч положенням статей 33, 66 Господарського процесуального кодексу України заява позивача про забезпечення позову нічим не обґрунтована та базується лише на його власних міркуваннях та припущеннях.

З огляду на вимоги процесуального закону самі лише повідомлення та припущення позивача без їх документального підтвердження належними та допустимими доказами не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Виходячи із недоведеності вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію (відчуження) його майна, враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення заборгованості, тобто грошові вимоги, приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів також не наведені, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить відповідачу.

У судовому засіданні 03.07.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.08.2011 року між позивачем (Банк) та відповідачем (Позичальник) було укладено Договір про не відновлювальну кредитну лінію № 1369-11 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Банк відкриває Позичальникові не відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 2 420 000,00 грн., а Позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 02.08.2016 і сплатити за користування кредитними коштами проценти відповідно до розділу 3 цього Договору.

В подальшому, до означеного Договору між сторонами було укладено ряд Додаткових угод.

Так, відповідно до п. 1.1. Договору, в редакції Додаткової угоди від 14.04.2015, Банк відкриває Позичальникові не відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 351 588,38 грн., а Позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно з Графіком зниження ліміту Кредитної лінії до 02.08.2016 і сплатити за користування кредитними коштами проценти відповідно до розділу 3 цього Договору.

Відповідно до п. 3.4. Договору, в редакції Додаткової угоди від 02.04.2015 до нього, нарахування і сплата процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує проценти в строк з 26 числа кожного місяця та не пізніше за останній робочий день кожного місяця. У зазначений строк сплачуються проценти, нараховані за користування кредитними коштами з 26 числа попереднього місяця до 25 числа поточного місяця (включно). Позичальник сплачує проценти за останній звітний період (тобто звітний період, в якому наступає строк повернення кредиту) не пізніше за термін повернення кредиту, що вказаний в п. 1.1. цього Договору. Якщо Позичальник скористується своїм правом достроково повернути отримані кредитні кошти, тобто достроково погасити заборгованість за всім кредитом або його частиною, то одночасно з погашенням заборгованості за кредитом (чи його частиною) Позичальник зобов'язаний сплатити Банку проценти за увесь строк користування, нараховані на суму заборгованості за кредитом (на частину заборгованості, яка погашається) до терміну його погашення.

Датою сплати відсотків є день зарахування коштів на рахунок, вказаний в п. 3.2. цього Договору (п. 3.5. Договору).

Пунктом 3.1. Договору, в редакції Додаткової угоди від 23.10.2014, передбачено, що Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитними коштами окремо за кожним траншем, виходячи з наступних процентних ставок:

а) за користування кредитними коштами, які обліковуються на рахунку 2063.3.031733.004 - 9,75% з дати видачі по 31.07.2014; № 2063.3.031733.004 5% з 01.08.2014 по 15.01.2015; № 2063.3.031733.004 - 9,75% з 16.01.2015 до строку повернення кредиту, вказаного в п.1.1. цього Договору; № 2063.9.00.31733.28 9,75 % з дати видачі до 31.07.2014; № 2063.9.00.31733.28 з 01.08.2014 до 15.01.2015; № 2063.9.00.31733.28 9,75% з 16.01.2015 до строку повернення кредиту, вказаного в п. 1.1. цього Договору;

б) у разі порушення Позичальником строків погашення кредиту згідно з Графіком зниження ліміту кредитної лінії вказаним в п. 1.1. цього Договору, 19,5% річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання за кредитом згідно з вищезгаданим графіком, за період часу з моменту непогашення кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї заборгованості за кредитом;

с) 19,5% річних за період з терміну повернення кредиту, що зазначений в п. 1.1. цього Договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п. 4.5., 6.1. цього Договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом.

Розрахунок процентів здійснюється за період користування кредитними коштами з моменту списання кредитних коштів з позичкового рахунку Позичальника, до моменту повернення коштів на позичковий рахунок Позичальника. Розрахунок процентів за день видачі здійснюється як за повний день, а за день повернення не здійснюється. Розрахунок процентів здійснюється виходячи із 365 днів в році (366 днів у високосному році), в місяці - за календарем (п. 3.3. Договору).

У свою чергу, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим за ним утворився борг по основній сумі кредиту - 1 261 388,14 грн. та за несплаченими відсотками - 377 801,72 грн.

Враховуючи зазначені обставини, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В даному випадку, станом на момент розгляду цього спору по суті настав визначений умовами Кредитного договору строк повернення кредиту, однак відповідач взятих на себе зобов'язань за договором у повному обсязі не виконав.

Таким чином, оскільки відповідач отримав відповідні кредитні кошти, однак в обумовлений договором кінцевий строк повернення кредиту, не повернув їх позивачу, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді у розмірі 1 261 388,14 грн. має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Також, підлягають стягненню на користь позивача нараховані проценти за користування кредитом в сумі 377 801,72 грн.

У свою чергу, що стосується заявлених до стягнення 191 593,07 грн. пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсоткам, слід відзначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.1. Договору сторони передбачили, що за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів та/або комісійної винагороди Позичальник сплачує Банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Вказана пеня сплачується у випадку порушення Позичальником строків платежів, передбачених п. п. 1.1., 2.5., 3.4., 3.6., 4.5., 6.1., 8.3. цього Договору, а також будь-яких інших термінів платежів, передбачених цим Договором.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 191 593,07 грн., суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок пені є вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та умовам спірного Кредитного договору, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 66, 67 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Заяву Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про вжиття заходів до забезпечення позову залишити без задоволення.

2. Позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КрАЗ Лізинг» (01010, місто Київ, вулиця Івана Мазепи, будинок 11-б; код ЄДРПОУ 34979070) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (04050, місто Київ, вулиця Артема, будинок 60; код ЄДРПОУ 09807856) 1 261 388 (один мільйон двісті шістдесят одну тисячу триста вісімдесят вісім) грн. 14 коп. простроченої заборгованості по кредиту, 377 801 (триста сімдесят сім тисяч вісімсот одну) грн. 72 коп. простроченої заборгованості по відсоткам, 191 593 (сто дев'яносто одну тисячу п'ятсот дев'яносто три) грн. 07 коп. пені, 27 461 (двадцять сім тисяч чотириста шістдесят одну) грн. 74 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.07.2017.

Суддя М.Є. Літвінова