Рішення № 67834267, 18.07.2017, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 липня 2017 р. Справа № 902/501/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгагро Сольюшн»

(пров. Подільський, 20, м. Шепетівка, Хмельницька область, 30400)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВН Лімітед»

(вул. Миколи Оводова, 38, м. Вінниця, 21050)

про визнання правочину недійсним

за участю секретаря судового засідання Жиляк С.І.,

представників сторін:

позивача не з'явився;

відповідача ОСОБА_1 за довіреністю б/н. від 04.05.2017 р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгагро Сольюшн» звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВН Лімітед» про визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір поставки № 24/11-16/ЛН від 24.11.2016 року, зі сторони ТОВ «Торгагро Сольюшн» підписано директором з перевищенням наданих йому Статутом товариства повноважень. Оспорюваний правочин товариством не схвалено та будь-яких дій, спрямованих на його виконання не вчиняло. Відтак, за твердженням позивача, оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою суду від 24.05.2017 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/501/17 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 15.06.2017 року та зобов'язано сторін надати докази необхідні для вирішення спору.

Ухвалою суду від 15.06.2017 року розгляд справи відкладено на 18.07.2017 року у зв’язку з невиконанням сторонами вимог суду в частині надання доказів та забезпечення явки уповноважених представників.

15.06.2017 року, після судового засідання до суду надійшло клопотання № 16-30/0880 від 15.06.2017 року за підписом представника відповідача за довіреністю ОСОБА_2 про витребування від Славутської об’єднаної податкової інспекції Головного управління ДЕС. У Хмельницькій області інформацію чи використовувало ТОВ «Торгагро Сольюшн» індивідуальний податковий номер 390221422269 в період часу з 24.11.2016р. по 22.05.2017р., вхідний податковий кредит від ТОВ «ЛВН «Лімітед» індивідуальний податковий номер 391959002284.

Розглянувши дане клопотання суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення зважаючи на таке.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Відповідно до п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Зі змісту клопотання про витребування доказів вбачається, що останнє не відповідає вищевказаному, що є підставою для відмови в його задоволенні. Крім того, зі змісту клопотання вбачається, що відповідачем не вчинено ніяких дій для отримання витребовуваних ним доказів.

15.06.2017 року до суду надійшов відзив № 16-30/0879 від 15.06.2017 року за підписом представника відповідача за довіреністю ОСОБА_1, в якому останній наводить заперечення проти позову. Зокрема наголошує, що доводи позивача не відповідають дійсності оскільки спростовуються наступним. Так, 25.11.2016 року ТОВ «Торгагро Сольюшн» видало на директора ОСОБА_3 довіреність № 387 на отримання від ТОВ «ЛВН Лімітед» 2 992,17т. сої, зі строком дії до 04.12.2016 року. 29.11.2016 року за видатковою накладною № НОМЕР_1 «ЛВН Лімітед» передало, а ТОВ «Торгагро Сольюшн» прийняло 2 992,17т. сої загальною вартістю 28 365 771,60 грн. ТОВ «ЛВН Лімітед» сформувало та зареєструвало на користь ТОВ «Торгагро Сольюшн» податкову накладну № 1129038 від 29.11.2016 року. 25.05.2017 року. На виконання умов оспорюваного договору ТОВ «Торгагро Сольюшн» сплатило на користь ТОВ «ЛВН Лімітед» 1 000 000,00 грн. Наведене, на думку відповідача, свідчать про схвалення позивачем договору, та прийняття його до виконання, що в силу ст. 241 Цивільного кодексу України не створює підстав для визнання договору недійсним.

Окрім того відповідач зазначає, що в провадженні Господарського суду Хмельницької області перебуває справа № 934/398/17 за позовом ТОВ «ЛВН Лімітед» до ТОВ «Торгагро Сольюшн» про стягнення заборгованості за договором поставки № 24/11-16/ЛН від 24.11.2016 року в розмірі 29 726 072,98 грн. В рамках даної справи ТОВ «Торгагро Сольюшн» подало зустрічний позов в якому просило зобов’язати ТОВ «ЛВН Лімітед» вчинити дії з поставки ТОВ «Торгагро Сольюшн» товару, зокрема сої у кількості 2 912,830 тон та надати документи відповідно до умов договору поставки № 24/11-16/ЛН.

18.07.2017 року на електронну адресу Господарського суду Вінницької області надійшло клопотання № 08-ТАС від 17.07.2017 року ТОВ «Торгагро Сольюшн» про розгляд справи за наявними матеріалами за відсутності уповноваженого представника.

Суд не приймає дане клопотання до розгляду виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.5.17. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом ДСА України від 20.02.2013р. N 28, документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.

Клопотання № 08-ТАС від 17.07.2017 року не містять електронного цифрового підпису, оригіналу відповідного клопотання у паперовій формі до суду не надходило.

На визначену судом дату з’явився представник відповідача, який проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні з підстав, наведених у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 листопада 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛВН Лімітед» (відповідач, за договором Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгагро Сольюшн» (позивач, за договором Покупець) укладено договір поставки № 24/11-16/ЛН. (надалі Договір) (а.с. 8,9)

Згідно з предметом цього Договору Постачальник зобов’язується передати у власність Покупця сою, в кількості 2992,170 тон +/-5%, в подальшому по тексту іменовано «Товар», а Покупець зобов’язується прийняти та сплатити ціну продажу Товару на умовах та в строки визначені даним Договором.

Загальна вартість Товару складає 28 365 771,60 грн. в т.ч. ПДВ +/-5%. (п. 1.3. Договору)

Постачальник зобов’язується протягом десяти календарних днів з моменту підписання даного Договору провести передачу права власності Покупцю на Товар. Перехід права власності підтверджується видатковою накладною та актом приймання-передачі Товару. (п. 1.5. Договору)

Розрахунок за Товар здійснюється Покупцем до 31 січня 2017 року. Оплата за Товар здійснюється на підставі виставленого Постачальником рахунку. Датою проведення оплати вважається дата зарахування банком грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. (п.п. 2.1., 2.2. Договору)

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 січня 2017 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань по даному Договору. Закінчення терміну дії Договору не звільняє Сторони від виконання зобов’язань, які виникли у період дії Договору . (п.8.1. Договору)

Сторони погодились, що у чинному Договору визначено всі істотні умови необхідні для належного виконання Сторонами чинного Договору, а також порядок їх узгодження та необхідності узгодження умов, що не передбачені чинним Договором немає. (п. 8.3. Договору)

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

На виконання зобов’язань за Договором відповідач за видатковою накладною № 600 від 29.11.2016 року поставив, а позивач на підставі довіреності № 387 від 25.11.2016 року отримав обумовлений Договором Товар в кількості 2 992,17 тон загальною вартістю 28 365 771,60 грн. (а.с. 52,53).

Виходячи з умов п. 2.1. Договору, позивач взяв на себе зобов’язання провести розрахунок за Товар до 31.01.2017 року.

Матеріалами справи стверджується, що позивач 25.05.2017 року платіжним дорученням № 224 перерахував на рахунок відповідача 1 000 000,00 грн.. В призначенні платежу даного платіжного доручення зазначено: «Оплата за сою зг. Договору № 24/11-16/ЛН від 24.11.2016р. в т.ч. ПДВ 166 666,67 грн.».

Разом з тим, позивач вважає договір поставки № 24/11-16/ЛН від 24.11.20165 року недійсним, посилаючись на відсутність прийняття Загальними зборами учасників ТОВ «Торгагро Сольюшн» рішення про уповноваження директора на підписання оспорюваного Договору.

З урахуванням встановлених обставин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 Цивільного кодексу України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України на ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст. 1,8 Конституції України).

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз'яснено, що правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України «Про оренду землі», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про іпотеку», «Про страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та іншими актами законодавства.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235 ЦК України, обзацу другого частини шостої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна», частини другої статті 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про іпотеку», частини другої статті 29 Закону України «Про страхування», статті 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 7 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч.3 ст.92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

У ст.58 Закону України «Про господарські товариства», ст.145 Цивільного кодексу України зазначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Статтями 41 та 59 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що до компетенції загальних зборів належить: визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; обрання і відкликання членів наглядової ради; утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, визначення порядку покриття збитків; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства; затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним; визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом; встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника з товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів. Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

За змістом положень ч.1 ст.62 Закону України «Про господарські товариства», ч.2 ст.145 Цивільного кодексу України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Відповідно до п. 7.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгагро Сольюшн» (в редакції, що затверджена рішенням загальних зборів учасників товариства, оформленим протоколом №5 від 04.07.2016р.) вищим органом управління товариства є Загальні збори учасників. Виконавчим органом управління є дирекція.

До компетенції Загальних зборів учасників належить, в тому числі, укладення Генеральним директором / іншими членами дирекції - у випадку надання останніми таких повноважень/ (директором) господарських договорів (правочинів) на суму, що перевищує 50 000грн. (п.п.м. п.7.2. Статуту)

Пунктом 7.14 Статуту передбачено, що Генеральний директор/директор Товариства має право укладати угоди, контракти, договори, інші правочини, які стосуються діяльності Товариства, крім господарських договорів (угод) на суму, що перевищує 50 000грн., які можуть підписуватися лише за умови їх попереднього погодження Загальними зборами учасників, яке оформляється у вигляді протоколу.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань № НОМЕР_2 від 20.01.2017 року керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгагро Сольюшн» згідно статуту є ОСОБА_3.

Зі змісту договору поставки № 24/11-16/ЛН від 24.11.2016 року вбачається, що з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгагро Сольюшн» останній підписано директором ОСОБА_3

Наразі, суд зазначає, що ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Також закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 Цивільного кодексу України фактично встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України ). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Статтею 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, стаття 241 Цивільного кодексу України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові від 25.05.2016р. Верховного Суду України по справі №6-2612цс15.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Вказану правову позицію висловлено у п.3.4 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Дійсно, зі змісту договору поставки № 24/11-16/ЛН від 24.11.2016 року вбачається, що з боку позивача договір підписано директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгагро Сольюшн», який діяв на підставі статуту, що фактично вказує на обізнаність відповідача щодо обмежень компетенції виконавчого органу товариства.

Водночас, з представлених суду документів, а саме видаткової накладної № 600 від 29.11.2016 року, довіреності № 387 від 25.11.2016 року, платіжного доручення № 224 від 25.05.2017 року вбачається, що позивачем прийнято до виконання зобов’язання за оспорюваним договором, тобто схвалено правочин.

Також суд зважає на ту обставину, що в провадженні Господарського суду Хмельницької області перебуває справа № 934/398/17 за позовом ТОВ «ЛВН Лімітед» до ТОВ «Торгагро Сольюшн» про стягнення заборгованості за договором поставки № 24/11-16/ЛН від 24.11.2016 року в розмірі 29 726 072,98 грн. В рамках даної справи ТОВ «Торгагро Сольюшн» подало зустрічний позов в якому просило зобов’язати ТОВ «ЛВН Лімітед» вчинити дії з поставки ТОВ «Торгагро Сольюшн» товару, зокрема сої у кількості 2 912,830 тон та надати документи відповідно до умов договору поставки № 24/11-16/ЛН.

Таким чином, предмет зустрічної позовної заяви у справі № 934/398/17 направлений на виконання зобов’язань за оспорюваним позивачем правочином.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом позивача.

Керуючись ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити.

2. Копію рішення направити позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 20 липня 2017 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (пров. Подільський, 20, м. Шепетівка, Хмельницька область, 30400)