Рішення № 67832210, 19.07.2017, Токмацький районний суд Запорізької області

328/4249/16-ц

19.07.2017

2/328/8/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року м. Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Похвалітовій М.В.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, яким просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.

Позов обґрунтовує тим, що він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан у період з 10.08.1985 року по 02.02.1987 року.

У 1986 році, при виконанні службового обов'язку в ДРА, в результаті обстрілу, отримав вогнепальні осколкові поранення голови (контузія - 1986 р.), тулуба, наслідком яких стали рубці в зазначених ділянках, що підтверджується висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №1623/Ж від 22.06.2016 року, та які у подальшому призвели до розвитку: «Стійкі залишкові явища, перенесення закритої ЗЧМТ - контузія головного мозку (1986 р.) у вигляді посттравматичної та дисциркулярної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст., прогресуючий кризовий перебіг, з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією з частими судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертензивні, вертебро-базілярні), мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю, інсомнічним синдромом. Посттравматичний цереборальний арахноїдит з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, частими судинними кризами (1-2 рази на тиждень), вестибуло-координаторними порушеннями, центральною вестибулярною дисфункцією 2-3 ст., стійко вираженим цефалічним синдромом. ІХС: атеросклеротичного кардіосклерозу. СН 2А. Гіпертонічна хвороба II ст.».

Після проходження військової служби, де велися бойові дії, він отримав значні чисельні поранення та захворювання, які турбують його і по сьогоднішній день. Перебування на стаціонарному лікуванні призводило до нетривалого позитивного покращення та в подальшому, його стан здоров'я не покращується, а з кожним роком тільки погіршується. Внаслідок поранень отриманих під час проходження військової служби, він змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, оскільки отримав чисельні поранення та захворювання, основним з яких є контузія головного мозку.

Його постійно, щоденно турбують головні болі, які, підсилюються при фізичному навантаженні, часто виникає запаморочення, похитування при ходінні, погіршення памяті, зниження слуху, працездатності, порушення сну, нудота, загальний озноб, дискомфорт в області серця, різку слабкість оніміння язика, губ, кінцівок.

Крім зазначеного він хворіє на невроз, який розвинувся внаслідок сильного перехвилювання під час проходження служби, де велися бойові дії. Він неодноразово знаходився на лікуванні в неврологічному відділі та психоневрологічному диспансері. Лікування дає йому лише тимчасове полегшення, проте, потім він знову відчуває сильний психологічний дискомфорт, страх та тривогу, його починають турбувати головні болі, запаморочення, «комок» в горлі та відчуття розпачу. Наслідками такого перехвилювання та контузії головного мозку є нестабільний артеріальний тиск, який постійно та різко підвищується, що супроводжується сильними головними болями, нудотою, ріжучими болями в області серця, до того ж отримав значні ушкодження спини та нижніх кінцівок, внаслідок цього постійно страждає на набряки нижніх кінцівок.

У зв'язку з пораненнями та захворюваннями, отриманими під час проходження військової служби, порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізовувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання. Щоденно його турбують головні болі та шум у вухах, які є нестерпними, оскільки знеболювальні ліки допомагають лише на кілька годин, а постійне приймання ліків також пагубно впливають на його здоровя. У звязку з пораненнями, його щодня турбують запаморочення, шум в голові, який збільшується при ходінні та виконанні будь-яких фізичних навантаженнях. Він не може вільно пересуватися, оскільки після ходіння впродовж 3-4 годин відчуває сильну, нестерпну головну біль, після такого короткотривалого ходіння чи виконання будь-якого фізичного навантаження, він має 2-3 дні перебувати в постільному режимі, оскільки біль є надто сильним та нестерпним. Він стає роздратованим, що позначається на його відносинах із родиною та знайомими. Всі ці фактори позначились на його сні, за останній рік він страждає на безсоння, не спить по 4 дні, потім - 1,5- 2 години поверхневого сну, і знову 4 дні безсоння на фоні сильних больових відчуттів.

Він не має можливості зараз працювати, оскільки пересуватися на велику відстань (до місця роботи) без сторонньої допомоги не може, а особистого транспорту він не має. Це поставило його у незручне становище, оскільки він не може матеріально забезпечувати свою родину на тому ж рівні, який був в той час, коли він працював. Його заробітна плата була основним засобом існування його родини, а на теперішню пенсію забезпечити себе та свою родину хоча б самим необхідним є просто неможливим. Це додає йому багато неприємних відчуттів, він змушений витрачати кошти на відновлення здоровя, оскільки в місцевій поліклініці у видачі безоплатних медикаментів відмовляють, а платні ліки він не може придбати через їх високу ціну.

Він не може вести повноцінний образ життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на його душевному стані.

Він відчуває себе втраченим для суспільства та родини людиною, оскільки не може допомогти своїй родині як матеріально, так і фізично, повноцінно виконувати свої обовязки по господарству. Тривале лікування позначилося не тільки на його здоровї, а також і на його психіці, постійно виникають проблеми з придбанням ліків, які є занадто дорогими. Він постійно знаходиться в пригніченому стані через те, що можливості відновлення здоровя не має і йому необхідно жити з усіма вище переліченими хворобами.

Усі ці фактори викликають негативні емоції й переживання. Порушено його нормальні життєві звязки, йому доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Значна частина пенсії, яку він отримує, витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди, санаторне лікування. Посилаючись на наведене, просить відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн., яка була завдана йому в результаті ушкодження здоров'я при виконанні обов'язків військової служби.

Оцінюючи моральну шкоду в зазначену суму, він виходить із тривалості й глибини своїх душевних страждань, чисельності негативних наслідків для нього, що викликані внаслідок травми, а також з фізичного та фактичного значного погіршення стану здоров'я, оскільки ушкодження здоровя він зазнав проходячи військову службу в ДРА з 1986 року, саме з цієї дати він і отримав чисельні хвороби, які турбують його і по сьогоднішній день. Після чисельних лікувань його стан здоровя не покращився. За результатами огляду за висновками медико-соціальної експертної комісії йому була встановлена 3 група інвалідності, яка повязана з виконанням ним обовязків військової служби. Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв підтверджується, що травми та захворювання як їх наслідки - це поранення та захворювання, повязані з виконанням обовязків військової служби.

Захищаючи свої права та інтереси, він вимушений звернутися до суду. Оскільки він є людиною, яка не розуміється в юридичних питаннях, для складання цього позову йому необхідно було отримати консультацію у юриста, витратити значну кількість коштів на сплату отриманих юридичних послуг. Ці гроші були взяті ним з сімейного бюджету та витрачені не на свою родину, а на судове поновлення його прав.

Позивач в судове засідання не зявився, був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, в позовній заяві просив розглянути справу без його участі.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з наведених в позовній заяві підстав та просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав в звязку з тим, що позивачем та його представником не доведена обставина, що моральна шкода спричинена саме Міністерством оборони України, відсутні докази вини відповідача у завданні шкоди. Також обставини, які є підставою позову сталися під час служби позивача в лавах ОСОБА_4 на території Демократичної Республіки Афганістан в 19851987 роках, у звязку з чим відсутня вина відповідача у спричинені позивачу шкоди. Законом України «Про правонаступництво України» не передбачене правонаступництво відповідальності України за спричинену шкоду СРСР.

Заслухавши, пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, встановивши фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни, що підтверджується копією паспорта та посвідченням (а.с. 6-8).

Причиною інвалідності позивача є поранення, контузія та захворювання, повязані з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, а саме в Афганістані, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК, висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, витягом з протоколу засідання Центральної ВЛК по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва (а.с. 9-11).

Згідно з довідкою Токмацького обєднаного військового комісаріату, ОСОБА_3 проходив військову службу на території Афганістану (ДРА) в період з 10.08.1985 року до 02.02.1987 року у складі обмеженого контингенту радянських військ на посадах рядового складу. В період з квітня 1978 року по грудень 1989 року на території Афганістану (ДРА) велись бойові дії. ОСОБА_3 визнаний учасником бойових дій (а.с. 12).

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст.17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Крім цього, відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У Преамбулі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказано, що цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з положеннями статті 3 вказаного Закону дія цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального звязку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 08 лютого 1994 року за № 63 затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців ОСОБА_4, ОСОБА_5, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх території, в якому зазначено, що на території Афганістану у період з квітня 1978 року по грудень 1989 року велися бойові дії.

За загальним правилом, спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної ( немайнової ) шкоди розглядаються, зокрема коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень, а також у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам розяснено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Згідно пункту 15 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам слід мати на увазі, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій. Однак моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії (бездіяльність) відповідача, що завдають позивачеві моральних або фізичних страждань, почалися до набрання законної сили актом законодавства, яким встановлена відповідальність за заподіяння такої шкоди, і продовжуються після набрання цим актом чинності.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обовязку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши субєкта такої відповідальності.

Відповідно до ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» та Акту проголошення незалежності України від 24.08.1991 р., Україна була проголошена незалежною державою 24.08.1991 року.

Міністерство оборони України утворене на підставі постанови Верховної Ради України «Про військові формування на Україні» від 24.08.1991 №1431-ХІІ, яка набрала чинності 27.08.1991 року.

Згідно з положеннями Закону «Про Збройні Сили України», останні були утворені у грудні 1991 року.

Документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки. Позивач не надав суду доказів проходження військової служби у Збройних Силах України. Він проходив військову службу у складі збройних формувань СРСР та отримав поранення на території ДРА, у період коли Збройні Сили України створені ще не були.

Таким чином, відповідач не є субєктом завдання шкоди позивачу, адже шкода була завдана до його утворення.

Крім цього, відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 №1543-ХІІ, Україна не є правонаступником за зобовязаннями про відшкодування шкоди, спричиненої органами влади колишнього СРСР.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також ЦК України, на норми яких посилається позивач, не передбачають можливості відшкодування за рахунок Міністерства оборони України моральної шкоди особам, які проходили військову службу у складі збройних формувань СРСР та були поранені на території ДРА.

В порушення вказаних правових норм позивачем не доведені належними та допустимими доказами протиправність дій або бездіяльності Міністерства оборони України, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діями Міністерства оборони України шкоди та вини відповідача в її завданні, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Сам факт отримання поранення під час проходження військової служби не є доказом протиправних дій, бездіяльності або рішень осіб, відповідальність за які несе держава Україна в особі Міністерства оборони України.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Пунктом 7 частини 2 статті 7 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що до інвалідів війни належать інваліди з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах.

Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є ветераном війни інвалідом війни і на нього розповсюджується дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Нормами зазначеного закону не передбачене відшкодування моральної шкоди учасникам війни.

Статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначений перелік пільг інвалідам війни, до складу яких належать, зокрема: безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів (пункт 1 частини 1); безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад (пункт 3 частини 1); позачергове обслуговування амбулаторно-поліклінічними закладами, а також позачергова госпіталізація (пункт 9 частини 1); право на щорічне медичне обстеження і диспансеризацію із залученням необхідних спеціалістів (пункт 12 частини 1).

Таким чином, відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я позивача, передбачене чинним законодавством у формі медичного обслуговування, гарантій, компенсацій та пільг.

Крім того, 15 квітня 1994 року державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав укладена Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців. Укладення цієї Угоди викликане необхідністю міжнародного правового врегулювання питань соціального захисту учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, членів сімей загиблих військовослужбовців та прирівняних до них осіб, збереження за ними встановлених пільг і гарантій незалежно від місця проживання. Даною угодою також передбачено ряд пільг для учасників бойових дій, які брали участь у бойових діях на території іншої держави, в тому числі і на території Афганістану. Також відповідно до ст.5 Угоди фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг і гарантій категоріям осіб, що зазначені у статті 1 цієї Угоди, здійснюється Сторонами згідно з їх національним законодавством. Вказана Угода ратифікована Україною 26 квітня 1996 року, згідно закону України «Про ратифікацію Угоди про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців» N 144/96-ВР. Вказана Угода набрала чинності для України 27 червня 1996 року.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

На ОСОБА_3, розповсюджується Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким передбачено захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

На думку суду до спірних правовідносин не може бути застосована правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 21.10.2014 року № 6-86 гс 14, на яку посилається позивач у позовній заяві, оскільки у даній справі правовідносини між сторонами зовсім інші, ніж у справі, розглянутій Верховним Судом України. У справі, розглянутій Верховним Судом України було завдано майнової шкоди ДП «Придніпровська залізниця» внаслідок вибухів боєприпасів на військових складах військової частини А-2985 та вироком суду встановлено, що такий вибух стався з вини посадових осіб Міністерства оборони України.

Крім того, у вказаній справі були інші фактичні обставини, а саме вирішувалося питання про обовязок Міністерства оборони України, як уповноваженого органу державного управління, відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, а не щодо відшкодування моральної шкоди особам, які проходили військову службу у складі збройних формувань СРСР на території ДРА.

У даній справі позивач отримав поранення, внаслідок якого йому встановлено третю групу інвалідності до 23.08.2018 року із зазначенням причини інвалідності поранення, контузія, захворювання, так, повязані з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Тобто між позивачем та відповідачем відсутні деліктні правовідносини, оскільки вини посадових осіб Міністерства оборони України у вчинені шкоди позивачу немає.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України в исновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Посилання позивача в позовній заяві на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року № 6-19770св15 (справа № 775/10323/13-ц) суд також не бере до уваги, оскільки вказана ухвала суду не є тим висновком, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 64, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області через Токмацький районний суд Запорізької області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: