Постанова № 67830186, 18.07.2017, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243/6011/17

провадження № 3/243/1214/2017

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2017 року суддя Словянського міськрайонного суду Донецької області Старовецький В.І., розглянувши в залі суду м. Словянська, адміністративний матеріал, який надійшов від поліцейського 4 роти УПП в м. Краматорську та Словянську ДПП, відносно:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не працює, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2,

за ст. 130 ч.1 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

01.07.2017 року о 18 годині 05 хвилин ОСОБА_1 біля буд. 29, по вул. Шевченко, м. Святогірська, керував транспортним засобом ТХМ 150 з державним номерним знаком АН8719АА, з явними ознаками наркотичного спяніння, тремтіння рук, бліде обличчя, не реагування зіниці очей на світло. Від проходження медичного огляду на стан спяніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків, чим порушив п.2.5 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 не зявився, про дату, час та місце розгляду адміністративної справи у суді був сповіщений належним чином, що підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення серії БР № 239866 (а.с.3), про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті, суди повинні неухильно виконувати вимоги ст. 268 КупАП, щодо розгляду справи про адміністративні правопорушення у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності зазначеної особи, це можливо у випадках, коли є данні про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду і від неї не надійшло клопотання про його відкладення

Крім того, вина ОСОБА_1 доведена матеріалами справи:

➢Протоколом про адміністративне правопорушення серії БР №239866 від 01.07.2017 року;

➢Поясненнями свідка ОСОБА_2 від 01.07.2017 року, яка пояснила що 01.07.2017 року приблизно о 18 год. 05 хв. біля буд. 29, по вул. Шевченко, м. Святогірська, в її присутності водій мото ТХМ 150 з державним номерним знаком АН8719АА ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного спяніння запропонованого працівниками поліції відмовився (а.с.4);

➢Поясненнями свідка ОСОБА_3 від 01.07.2017 року, який надав пояснення аналогічні поясненням ОСОБА_2 (а.с.5).

➢Довідка до протоколу про адміністративне правопорушення БР №239866, надана начальником УПП в м. Краматорськ та Словянськ ДПП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_4, з якої вбачається що за обліками Національної автоматизовано-інформаційної системи МВС України гр. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчення водія не має.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті , при розгляді справ про адміністративні правопорушення передбачені ст. 130 КУпАП судам слід враховувати, що стан спяніння встановлюється шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого порядку, якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки спяніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Приймаю як належний та допустимий доказ протокол про адміністративне правопорушення, оскільки він відповідає п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті та ст. 266 ч.2 КУпАП.

У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обовязки у правовому полі.

Згідно зі ст. 130 КУпАП до осіб, які вчинили грубе або систематичне порушення порядку користування спеціальним правом, яке надане даному громадянинові (у даному випадку правом керування транспортним засобом), застосовується такий вид адміністративного стягнення, як позбавлення цього спеціального права.

Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа «Надточий проти України від 15 травня 2008 року»). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Так Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer)проти Австрії» від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «ОСОБА_4 проти Франції» від 23 вересня 1998 року).

Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»». Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Системний аналіз та юридичний зміст положень ч.2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, зокрема наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м'якого покарання та звільнення від нього тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання (стягнення) мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення і інше.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Згідно з п. 1.1 Правил дорожнього руху України вони, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Відповідно до п. 1.9 Правил дорожнього руху України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобовязанні знати і неухильно дотримуватися вимог цього закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З об'єктивної сторони правопорушення передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП полягає в керуванні транспортними засобами в стані алкогольного, чи іншого сп'яніння, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп'яніння.

Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного та іншого спяніння, яка затверджена спільним наказом МВС та МОЗ України № 1452/735 від 9.11.2015 року а саме п. 10. Результати огляду на стан сп'яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (додаток 2) (далі - акт огляду) У випадку встановлення стану сп'яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Але такий акт складено не було.

Згідно п. 7 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан спяніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоровя, якому надано право на його проведення відповідно достатті 266Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі заклад охорони здоровя).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ОСОБА_1 слід призначити покарання у розмірі шестиста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на користь держави, що становить 10 200,00 грн.

Водночас не вбачається підстав для застосування стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки згідно з довідкою, доданої до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 посвідчення водія не має.

При цьому суд керується розясненнямиПостанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно з якими позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати як додаткове покарання незалежно від того, що особу вже було позбавлено такого права в адміністративному порядку. Однак призначення цього покарання особі, яка взагалі не мала права керувати транспортними засобами, є неможливим.

Крім того, в порядку ст. 40-1 КУпАП з правопорушника ОСОБА_1 підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 320 грн.00 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 34,35,40-1,130 ч 1, 283, 284 КУпАП, Постановою Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті, -

П О С Т А Н О В И В:

Визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП, та накласти адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у сумі 10200 (десять тисяч двісті) гривень на р/р 31114149700001 в банку ГУ ДКСУ у Донецькій області, МФО 834016, код платежу 21081300, ЄДРПОУ 38033949, одержувач платежу ОСОБА_5

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, судовий збір у розмірі 320 грн. 00 коп. стягувач: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5 м. Київ, 01601), отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ -37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, р/р 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через Словянський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя

Словянського міськрайонного суду ОСОБА_6