Ухвала суду № 67828477, 19.07.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/597/16

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Крусяна А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС в Одеській області Державної фіскальної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ТЕНЕТ» до Головного управління ДФС в Одеській області Державної фіскальної служби України про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0000302202 від 05.02.2016 року,

ВСТАНОВИВ :

З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ТЕНЕТ» до Головного управління ДФС в Одеській області Державної фіскальної служби України про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0000302202 від 05.02.2016 року.

В судовому засіданні 19.05.2016 року представником позивача були підтримані позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач у листопаді-грудні 2014 року та лютому-березні 2015 року законно сформував податковий кредит з ПДВ підтверджується відповідними первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, в зв'язку із чим, висновок посадових осіб органу ДПС України не є ґрунтовним, а оскаржені податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Представник відповідача - ДПІ заперечив проти задоволення позовних вимог, пославшись на те, що операції з контрагентами мали фіктивний характер, а тому, позивач позбавлений права відносити вказані суми до складу податкового кредиту з ПДВ відповідних податкових періодів.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області Державної фіскальної служби України від 05.02.2016 року №0000302202.

Головне управління ДФС в Одеській області Державної фіскальної служби України звернулося до суду з апеляційною скаргою на вказану постанову, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, проте про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що на підставі наказу керівника ГУ ДФС від 12.01.2016 року №26 (т.1 а.с.34), направлень на проведення перевірки (т.1 а.с.32,33) посадовими особами відповідача в період з 13.01.2016 року по 18.01.2016 року була проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «ЛАКИ ТРЕЙД», ТОВ «НВК РОМСАТ», ТОВ «МЕРЕЖА СЕРВІС БУД», ТОВ «Т.К.О» за період з 01.11.2014 року по 31.03.2015 року.

За результатами зазначеної перевірки був складений акт №5/15-32-22-02/22485498 від 25.01.2016 року (т.1 а.с.11-31), на підставі якого було встановлено безпідставне формування податкового кредиту з ПДВ за вказаний період часу в загальній сумі 608 032,00 грн., що є порушеннями вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 05.02.2016 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0000302202 (т.1 а.с.10) про донарахування ПДВ на загальну суму 608 032,00 грн. та застосовані штрафні санкції на суму 304 016,00 грн.

Представник позивача не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішенням оскільки вважає, що операції по поставці позивачу товарів та послуг з боку контрагентів підтверджені наданими суду первинними бухгалтерськими документами, мали фактичний характер, а тому, а тому на думку представника позивача, позивач правомірно сформував суми податкового кредиту у вказаних податкових періодах на підставі факту проведення оплати вартості товарів та послуг, в тому числі ПДВ та отримання від постачальників податкових накладних на відповідні суми.

Представник відповідача вважає вказані відносини фіктивними з посиланням на акти щодо неможливості проведення перевірок контрагентів позивача, а тому позивач, хоча й сплатив вартість товарів та послуг, в тому числі ПДВ, не має права на формування податкового кредиту з ПДВ відповідних податкових періодів.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач Головне управління ДФС в Одеській області, на підставі вимог ст.1 Закону України «Про державну податкову службу», є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, надання висновків на повернення з бюджету надмірно сплачених податків та зборів, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів, дій чи бездіяльності з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України, ч.1, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України, підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

При визначенні суми податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту та подальшому бюджетному відшкодуванню, податковий орган враховував наступні норми Закону про оподаткування з ПДВ.

Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до приписів ч.4,5 ст.11 КАС України судом першої інстанції під час офіційного з'ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод, за якими позивач формував валові витрати податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Так, між позивачем та його контрагентом ТОВ «НВК «РОМСАТ» 08.08.2014 року був укладений договір поставки товарів №КМ-080802 (т.1 а.с.115-120), фактичне виконання якого підтверджується рахунками-фактурами (т.1 а.с.122-140), актами-розрахунками зміни ціни за договором (т.1 а.с.141-155), видатковими накладними (т.1 а.с.156-170), податковими накладними (т.1 а.с.171-179), довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (т.1 а.с.81-89), товарно-транспортними накладними на перевезення вантажів (т.1 а.с.54-73).

Між позивачем та його контрагентом ТОВ «МЕРЕЖА СЕРВІС БУД» 10.07.2014 року був укладений договір підряду №10/07/14-ДП-1 (т.1 а.с.182-184), фактичне виконання якого підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт, протоколом узгодження договірної ціни, локальними сметами, актами прийняття виконаних будівельних робіт (т.1 а.с.185 - т.2 а.с.63), рахунками на оплату вартості виконаних робіт (т.2 а.с.65-67), податковим накладними (т.2 а.с.68-73).

Фактична поставка товарів та надання послуг, їх отримання та проведення оплати їх вартості позивачем, у тому числі ПДВ (платіжні доручення - т.1 а.с.90-109 т.1) надавало позивачу право сформувати валові витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів на підставі положень п.п.198.3, 198.6 ст.198 ПК України.

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладених позивачем договорів поставки та купівлі-продажу товарів. Але, суд апеляційної інстанцій вважає, що такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилковим з наступних підстав.

Вимогами пункту 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Вимогами пункту 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до вимог п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного вимогами ст.70 КАС України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що представником позивача надані докази подальшого використання придбаного обладнання для надання телекомунікаційних послуг безпосереднім абонентам позивача, а саме 161 договір оренди обладнання з правом викупу з актами приймання-передачі обладнання за цими договорами (т.2 а.с.226 - т.3 а.с.219), видаткові накладні на передачу обладнання споживачам послуг (т.3 а.с.220 - т.4 а.с.30), акти списання обладнання (т.4 а.с.31-56), акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (т.4 а.с.57-85).

Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій відповідачем не надано додаткових доказів, які б спростовували або ставили під сумнів надані представником позивача первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, в зв'язку із чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що надані позивачем письмові докази є достатніми для доведення факту постачання товарів контрагентом, а тому висновок податкового органу про безтоварність такої угоди є помилковим, в зв'язку із чим, оскаржене позивачем податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: А.В. Крусян