Постанова № 67826646, 19.07.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року Житомир справа № 806/1899/17

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Капинос О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про стягнення 9491,58 грн.,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 9491,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, а саме: одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 7329,42 грн. виплачена лише 28.04.2017, у той час, як вона звільнена із органів поліції 07.02.2017. Крім того, просить стягнути 2162,16 грн. компенсації за затримку виплати компенсації за 9 днів невикористаної відпустки. На думку позивача, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України. Тому просить стягнути на його користь компенсацію за таку затримку.

Позивач в судове засідання не з"явилася, справу просила розглянути у порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, згідно поданих письмових заперечень просить у позові відмовити та справу розглянути без його участі. В обґрунтування заперечень зазначив, що проходження служби в органах поліції врегульовано спеціальним законодавством, яким не передбачена виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, а тому дія норм Кодексу законів про працю України на таких осіб не поширюється, що повністю узгоджується із роз'ясненями Верховного Суду України, викладеними у постанові Пленуму ВСУ від 24.12.1999 № 13. Крім того, зазначає, що позивач просить стягнути кошти з відповідача з 07.04.2017, тоді як, відповідно до наказу саме 07.04.2017 цей день був його останнім робочим днем, тобто затримка рахується з 08.04.52017. Також вказує, що виплата компенсації за затримку виплати компенсації невикористаної відпустки є безпідставною, оскільки така компенсація позивачу була сплачена.

У відповідності до ст.128 КАСУ суд вважає за можливе справу розглянути у порядку письмового провадження, на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Встановлено, що з 13.01.2003 по 07.04.2017 позивач проходила службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України на різних посадах.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 07.04.2017 №63 о/с ОСОБА_1 звільнена зі служби на підставі п. 2 ч. 1 ст.77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію", з 07.04.2017 з виплатою компенсації за 9 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2017 році.

Однак, у день звільнення, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем не була проведена.

Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 сформованої АТ "Ощадбанк" від 04.07.2017, грошову допомогу позивачу у розмірі 76277,59 грн. було виплачено лише 28.04.2017. (а.с.10)

Вважаючи, що за період з 07.04.2017 по 28.04.2017 йому має бути виплачена компенсація за затримку розрахунку при звільненні, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015.

Статтею 77 вказаного Закону врегульовано питання звільнення зі служби в поліції.

Згідно ст.102 даного Закону забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Згідно зі ч.1 ст. 9 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Дана норма кореспондується пункту 10 Постанови від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" , прийнятої на виконання Закону№2262-XII , у якій зазначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

02.03.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №154, якою внесено зміни до Постанови №393 та передбачено також виплату одноразової грошової допомоги поліцейським при звільненні їх зі служби в поліції.

Судом встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не була проведена у день звільнення.

Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 сформованої АТ "Ощадбанк" від 04.07.2017, грошову допомогу позивачу у розмірі 76277,59 грн. було виплачено лише 28.04.2017. (а.с.10)

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення з відповідача компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Так, норми Кодексу законів про працю України регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 94 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015 визначено, що Порядок виплати грошового забезпечення поліцейським визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988, Постановою від 17.07.1992 №393.

Проте зазначеними нормативними актами не визначено порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби в поліції.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.

За правилами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за праці захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), а тому суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно приписів статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Оскільки, у день звільнення позивача, виплата одноразової грошової допомоги відповідачем не була проведена, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно до ст.117 КЗпП середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню (пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999).

Відповідно до довідки про доходи, виданої відповідачем середньоденний заробіток позивач за лютий 2017 - березень 2017 становить 349,02 грн.

Згідно ч.2,4 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі. Днем звільнення вважається останнім днем служби.

Оскільки кошти перераховані позивачу 28.04.2017, відтак період затримки визначається із 08.04.2017 по 27.04.2017 та складає 20 календарних днів, а не 21 день, як указує позивач.

Отож, середній заробіток за весь час затримки виплати позивачу належних коштів, який необхідно стягнути на його користь, становить 6980,40 грн. (349,02 грн.*20 днів)

Як вбачається з позовної заяви позивач просить також стягнути з відповідача 2162,16 грн., що включена нею у загальну суму компенсації за затримку розрахунку при звільненні, компенсації за затримку виплати компенсації за 9 днів невикористаної відпустки.

Водночас, як вбачається з довідки про отримані позивачем доходи у квітні 2017, до складу виплаченої позивачу суми 76277,59 грн. увійшли: грошове забезпечення- 2342,34 грн., компенсація за невикористану відпустку - 2944,32 грн., вихідна допомога - 70990,92 грн.

Тобто, компенсація за невикористану відпустку увійшла до загальної суми виплаченої позивачу допомоги при звільненні 28.04.2017.

З огляду на те, що судом встановлено факт затримки розрахунку при звільненні, при цьому, матеріалами справи підтверджено, що компенсація за невикористану відпустку увійшла до виплаченої позивачу суми, суд вважає безпідставними вимоги щодо стягнення компенсації за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2162,16 грн., тому у цій частині відмовляє у задоволенні позову.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 6980,40 грн.

Враховуючи викладене, суд частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1

Керуючись статтями 86,128,158-162,186 Кодексу адміністративного судочинства України ,

постановив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області код ЄДРПОУ 40108625) на користь ОСОБА_1 (інд.код НОМЕР_1) компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 6980,40 грн. (шість тисяч дев"ятсот вісімдесят гривень сорок копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Капинос