Рішення № 67823134, 19.07.2017, Апеляційний суд Вінницької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Голота Л.О.,

суддів: Кучевський П.В.,Рибчинський В.П.,

при секретарі: Ліннік Я.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в режимі відеоконференції апеляційні скарги ТОВ «Комплекс Агромарс» та представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12.05.2017 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « Комплекс Агромарс» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяну підприємству працівником та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Комплекс Агромарс» про стягнення заробітної плати, компенсації та інфляційних нарахувань, -

ВСТАНОВИЛА:

07.06.2016 року ТОВ «Комплекс Агромарс» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача суми завданих товариству збитків у розмірі 32 932 грн. 68 коп. з підстав визначених п.2 ст. 134 КЗпП України.

У ході розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, у якій вони просили стягнути з відповідача збитки в розмірі 28 872 грн 23 коп, оскільки у попередньому розрахунку не було враховано, що із заробітної плати відповідача на часткове погашення збитків з підстав визначених ст. 132 КЗпП України було утримано 4060 грн 45 коп. / т. 2 а.с. 91/

27.07.2016 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов у якому просив стягнути з ТОВ « Комплекс Агромарс» на свою користь заробітну плату в сумі 8873 грн 89 коп, середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 15.07.2016 року у сумі 103 888 грн, 4530 грн – компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 23.12.2014 по 10.08.2015 року, 707, 35 грн – інфляційні нарахування за прострочення сплати заробітної плати в розмірі 8873, 89 грн( за період з серпня 2015 до 18.07.2016), 361, 13 грн- інфляційні нарахування за прострочення сплати компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 23.12.2014 року по 10.08.2015р. у загальній сумі 118 360, 37 грн.

У ході розгляду справи відповідач-позивач неодноразово уточнював свої вимоги та у їх кінцевому варіанті від 11.05.2017 року просив стягнути з товариства на свою користь заробітну плату в сумі 10 965 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 02.03.2017 у сумі 264 585 грн, 838, 34 грн- компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 23.12.2014 року по 10.08.2015 року, 1991, 15 грн – інфляційні нарахування. Визнати недійсним наказ № 232-2 від 10.08.2015 року про утримання із заробітної плати ОСОБА_2 грошових коштів. / т.2 а.с.186-188/

Рішенням Тульчинського районного суду від 12.05.2017 року у задоволенні позовних вимог ТОВ « Комплекс Агромакс» відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з товариства на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату в сумі 10965 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 02.03.2017 в сумі 32 895 грн, 838, 34 грн-компенсація за невикористану відпустку за період роботи з 23.12.2014 по 10.08.2015, 1991, 15 грн – інфляційні нарахування, а всього стягнуто коштів в сумі 46689.49 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, обидві сторони подали апеляційні скарги. У своїй апеляційній скарзі ТОВ « Комплекс Агромарс» просить скасувати рішення районного суду, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права в частині вирішення первісного позову та невідповідність висновків суду обставинам справи в частині вирішення зустрічних вимог і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити, а первісний позов товариства задовольнити. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 його адвокат ОСОБА_5 просить скасувати рішення районного суду в частині відмови у задоволенні частини середнього заробітку у розмірі 231 690 грн та в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні представники сторін підтримали апеляційні скарги та надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скаргах.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає, що вони підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Стаття 309 ЦПК України передбачає вичерпний перелік підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення .

Підставами часткового скасування рішення Тульчинського районного суду від 12.05.2017 року на думку колегії суддів є неповне з»ясування районним судом обставин в частині вирішення зустрічних позовних вимог та недоведеність в цій частині обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Частина 1 статті 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції лише частково відповідає даним вимогам.

Судом встановлені наступні обставини :

23.12.2014 року ТОВ « Комплекс Агромарс» видано наказ № 129 КА/к-п про прийняття ОСОБА_2 завідувачем, на період перебування ОСОБА_6 у відпустці для догляду за дитиною до дня фактичного її виходу на роботу, центральної лабораторії виробничого управління 23.12.2014 року зі строком випробування 3 місяці, з оплатою праці відповідно до штатного розпису. / т.1 а.с. 6/

ОСОБА_7 витягу із штатного розпису оклад завідувача лабораторії становить 4 000 грн. / т.2 а.с.24/

25.12.2014 року ОСОБА_2 були підписані ОСОБА_7 прийому передачі матеріальних цінностей № 531 та № 532 , що рахуються на балансових рахунках 208 на суму без ПДВ 2 481, 21 грн, та на балансовому рахунку 209 на суму без ПДВ 82 069, 27 грн. / т.2 а.с.162-164/

06.08.2015 року генеральним директором ТОВ « Комплекс Агромарс» ОСОБА_8 видано наказ № 229 « Про проведення інвентаризації та передачу основних засобів, товарно-матеріальних цінностей та нематеріальних активів, що рахуються у матеріально-відповідальної особи – завідувача центральної лабораторії виробничого управління ТОВ « Комплекс Агромарс» ОСОБА_2 / т.1 а.с.9-10/

ОСОБА_7 звірочної відомості результатів інвентаризації № 523/1 на 10.08.2015 року недостача товарно-матеріальних цінностей по рахунку 208 становить суму 28 502 грн 73 коп., а по рахунку 209 – суму 32 579 грн 42 коп. / т.1 а.с. 21-29/

ОСОБА_7 № 048/15 від 10.08.2015 року інвентаризація була проведена в присутності ОСОБА_2, але на момент підписання дана матеріально-відповідальна особа не з»явилась та в телефонному режимі відмовилась від підписання матеріалів інвентаризації. / т.1 а.с 38/

Наказом № 232-2 від 10.08.2015 року головного бухгалтера ТОВ « Комплек Агромарс» зобов»язано відобразити у бухгалтерському обліку виявлені під час проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей та нематеріальних активів, що рахуються у матеріально-відповідальної особи –завідувача центральної лабораторії виробничого управління ТОВ « Комплекс агромарс» ОСОБА_2 нестачі товарно-матеріальних цінностей на загальну суму з ПДВ 68 409, 79 грн., перелік об»єктів яких наведений у таблиці №1. Списати з балансу товариства виявлені під час проведення інвентаризації нестачі товарно-матеріальних цінностей, визначених у таблиці № 1. Зобов»язано головного бухгалтера провести утримання із заробітної плати ОСОБА_2 у сумі 68 409 грн 79 коп. з ПДВ, виявленої під час проведення інвентаризації нестачі, але не більше середнього місячного заробітку працівника. / т.2 а.с. 31-34/

З даним наказом ОСОБА_2 відмовився ознайомлюватись, про що було складено акт від 10.08.2015 року / т.2 а.с.36/

10.08.2015 року наказом ТОВ « Комплекс Агромарс» № 115КА/к-з ОСОБА_2 завідувача центральної лабораторії виробничого управління звільнено за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. Наказано виплатити йому компенсацію за 15 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 23.12.2014 року по 10.08.2015. / т.1 а.с7/

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ « Комплекс Агромарс» суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено вини відповідача у заподіяній товаристві шкоди та причинно –наслідкового зв»язку між шкодою та діями працівника.

З даними висновками суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Трудові обов’язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (ч.2 ст.130 КЗпП).

Згідно з ч.2 ст.130 КЗпП умовами настання матеріальної відповідальності працівника є:

1) пряма дійсна шкода;

2) протиправна поведінка працівника;

3) вина в діях чи бездіяльності працівника;

4) прямий причинний зв’язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Обов’язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.

Вина працівника — це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Причинний зв’язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і майновою шкодою, яка сталася, повинен бути прямим (безпосереднім).

Прямий зв’язок — це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучістю випливає з дій чи бездіяльності працівника.

У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності.

Адже згідно зі змістом ч.2 ст.130 КЗпП матеріальна відповідальність працівника за трудовим правовідношенням має особистий характер. Це

пов’язано з тим, що виконувати доручену йому роботу працівник повинен особисто (ст.30 КЗпП).

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Заявляючи вимогу про стягнення з працівника повного розміру шкоди ТОВ « Комплекс Агромарс» посилається на норми п. 2 ст. 134 КЗпП України, відповідно до якої працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Отримавши за Актами прийому-передачі № 531 та № 532 матеріальні цінності ОСОБА_2 є працівником, який несе повну матеріальну відповідальність.

Однак, досліджуючи наявність вини у діях відповідача, суд враховує наступне.

ОСОБА_7 до Розділу 3 посадової інструкції завідувача центральної лабораторії, затвердженої 27.04.2012 року до компетенції завідувача центральної лабораторії відповідно до покладених на нього завдань належить: серед іншого, забезпечувати проведення бактеріологічних, серологічних, біохімічних, мікрологічних та інших лабораторних досліджень матеріалів, які поступають у лабораторію; а також визначати потребу лабораторії в біопрепаратах, інших засобах, подавати заявки на їх придбання, у встановленому порядку проводити їх списання./ т.2 а.с.45-48/

Із наявних в матеріалах справи ОСОБА_7 списання ветпрепаратів, ТМЦ, малоцінних та швидкозношувальних предметів, службових записок, накладних на переміщення вбачається, що товарно-матеріальні цінності, основні засоби, які за наслідками інвентаризації були визначені, як недостача були частково використанні відповідачем при здійсненні ним своїх трудових обов»язків, а саме при проведенні лабораторних досліджень, частина - швидкозношувані предмети, були признані не придатними та перетворені у брухт, який підлягав оприбуткуванню / а.с. 112-176/

Посилання позивача на те, що списання засобів проводилось відповідачем у невстановленому порядку, а саме у невідповідності до наказу № 280 від 20.11.2013 року та Статуту ТОВ « Комплекс Агромарс» та наказу № 1 « Про облікову політику» від 01.01.2009 року не спростовує висновків суду та не доводить факту наявності у діях відповідача протиправної поведінки – не виконання чи неналежного виконання ним своїх трудових обов»язків, передбачених приписами правових норм, наказами та посадовою інструкцією, оскільки як вбачається з наявних у справі доказів з даними наказами № 280 та № 1 відповідача ознайомлено не було. / т.1 а.с. 235 – 247, т.2 а.с. 127/

Крім того, суд звертає увагу, що у наказі № 1 та Статуті відсутня пряма вказівка про порядок затвердження актів списання, а у наказі № 280 обов»язок подавати на затвердження директору філії належним чином оформлені, підписані усіма членами комісії ОСОБА_7 списання товарно-матеріальних цінностей покладено на керівників структурних підрозділів філії « Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ « Комплекс Агромарс» , відповідно до переліку наведеного у даному наказі посаду завідувача центральної лабораторії виробничого управління до даного переліку не віднесено, а отже подавати на затвердження ОСОБА_7 не є обов»язком відповідача.

Таким чином, дії працівника, які не порушують законодавство про працю, є правомірними, а тому не можуть кваліфікуватися як трудові правопорушення.

Також позивачем не було доведено заподіяння товариству прямої дійсної шкоди, під якою слід зокрема розуміти, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати.

Встановивши, що зазначені у позові матеріальні цінності були використанні при виконанні працівниками трудових обов»язків та відповідно використані на користь товариства, колегія суддів приходить висновку, що факту заподіяння позивачу шкоди доведено не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить висновку, що підстав для задоволення позовних вимог товариства та стягненні з відповідача матеріальної шкоди у повному розмірі нема, оскільки жодна із обов»язкових умов для цього, визначених ч.2 ст. 130 КЗпП України позивачем доведена не була.

Дані висновки суду відповідають роз»ясненням Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які викладені у Постанові № 12 від 11.12.2015 року « Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю».

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що відповідачу-позивачу на час звільнення незаконно не виплачена у повному розмірі заробітна плата в сумі 10 965 грн та компенсацію за невикористану відпустку. Суд брав до уваги, розрахунки відповідача-позивача та вважав, що заробітна плата за липень 2015 року становила 9765 грн, з якої безпідставно роботодавцем була відрахована сума в розмірі 4060, 45 грн за заподіяну товариству шкоду. Визначивши середній заробіток за виразом: 19530 грн ( сума заробітку за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню червень, липень по 9765 грн) * 42 відпрацьованих дні*569 дні затримки = 264 585 грн суд застосував принцип співмірності та зменшив розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні і стягнув з товариства середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 02.03.2017 року в сумі 32 895 грн.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду в цій частині з наступних підстав.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з розрахункової відомості липень-серпень 2015 року, розрахунку середнього заробітку, індивідуальної відомості про застраховану особу Пенсійного фонду у липні 2015 року ОСОБА_2 була нарахована заробітна плата в сумі 3826, 09 грн, з якої сплачені відповідні внески та збори, а також утримано по наказу суму 3077, 71 грн., у зв»язку з чим за липень коштів ОСОБА_2 виплачено не було. / т.1 а.с.97, т.2 а.с.23, 90/

З огляду на наявні в матеріалах справи, посилання відповідача-позивача на те, що у липні йому була нарахована заробітна плата в розмірі 9765 грн є необгрунтованими та недоведеними. Посилання, як на доказ на довідку № 907 від 08.11.2016 року є безпідставним, оскільки інформація зазначена у ній суперечить іншим наявним у справі належним доказам та спростована довідкою № 69 від 30.01.2017 року. / т.2 а.с.22, 89/

ОСОБА_2 не було наведено обставин та не доведено належними доказами, що заробітна плата за липень 2015 року йому була нарахована з порушенням діючого законодавства та Положення « Про оплату праці працівників ТОВ «Комплекс Агромарс» від 01.01.2009 року, з яким працівника було ознайомлено належним чином при прийнятті на посаду. / т.1 а.с.6, т.2 а.с.25-30/

З урахуванням викладеного, позивачем за зустрічним позовом не обгрунтовано та не доведено того, що він був незаконно позбавлений будь-яких належних ( нарахованих) йому виплат, а отже факту затримки виплати позивачем також доведено не було.

Кошти в сумі 3077, 71 грн, які були утриманні з працівника не є затримкою розрахунку, в розумінні норм ст. 117 КЗпП України, оскільки були утриманні на підставі наказу № 232-2 від 10.08.2015 року, який на момент вирішення спору є чинним.

Колегія суддів звертає увагу, що у зустрічних позовних вимогах ОСОБА_2 заявляв вимогу про визнання даного наказу недійсним. / т.2.а.с.106/

Рішенням районного суду від 12.05.2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено лише в частині часткового стягнення виплат, а у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду в цій частині ОСОБА_2 та його адвокатом оскаржено не було. Вимог про повернення безпідставно набутих коштів відповідачем-позивачем заявлено не було.

ОСОБА_7 до вимог п.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суд першої інстанції.

При нарахуванні та виплаті компенсації за невикористану відпустку порушень законодавства, допущених товариством наведено та доведено не було.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що підстав для задоволення зустрічних позовних вимог в частині стягнення на користь ОСОБА_2 коштів у сумі 162 343 грн 32 коп. немає, оскільки позивачем не було доведено того факту, що при звільненні не були виплачені належні йому суми, у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що при вирішенні позовних вимог ТОВ « Комплекс Агромарс» суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, однак при вирішенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд неповно з»ясував обставини, в частині нарахованих та виплачених працівнику сум та помилково вважав встановленими недоведені обставини, які мають значення для справи, що призвело до неправельного вирішення зустрічного позову та стало підставою для скасування рішення в цій частині.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю « Комплекс Агромарс» задовольнити частково.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12.05.2017 року в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Комплекс Агромарс» про стягнення заробітної плати, компенсації та інфляційних нарахувань відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Голота Л.О.

ОСОБА_10

/підписи/

Згідно з оригіналом: