Постанова № 67822810, 17.07.2017, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/469/17

Провадження № 2-а/147/40/17

ПОСТАНОВА

іменем України

17.07.2017 року смт.Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Волошина І.А.,

з участю секретаря Чудак Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Тростянець адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до інспектора Тростянецького ВП Нагірняка Вячеслава Олександровича про визнання дій неправомірними та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати неправомірними дії інспектора поліції Нагірняка Вячеслава Олександровича щодо здійснення 17.05.2017 року розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та скасувати постанову серії БР № 356962 від 17.05.2017 року, винесену інспектором поліції Нагірняком Вячеславом Олександровичем, якою на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу розміром 510 грн. 00 коп.

Позов вмотивований тим, що згідно постанови у справі про адміністративне правопорушення серії БР № 356962 від 17.05.2017 року, прийнятої поліцейським Нагірняком В.О., до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн.

Після того, як Нагірняк В. О. повідомив, що його оштрафовано на 510 грн., тобто, наскільки позивач зрозумів уже «відбувся» розгляд відповідної справи про адміністративне правопорушення (оскільки вже оголосили результат такого розгляду, а саме: вид накладеного адміністративного стягнення та його розмір) - позивач, здивувався очевидними неправомірними діями відповідача, який відкрито проігнорував цілу Главу 22 КУпАП, почав повідомляти йому про те, що він мав намір скористатись правовою допомогою, одержаною від адвоката, мав намір дати пояснення і т.д., проте дані обставини відбувались уже після того, як справа, фактично, уже була розглянута, а тому не могла мати жодних правових наслідків.

Такими діями відповідача було грубо порушено права ОСОБА_1 визначені ст. 59 Конституції України та ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Оскільки норми Конституції є нормами прямої дії, то оскаржувана постанова безумовно підлягає до скасування, як така що не відповідає основному Закону України.

Окрім того зазначив, що при розгляді справи він заперечив протиправне притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки він не керував мопедом, а лише ремонтував його та котив до місця свого проживання, а відповідач не реагував жодним чином, чим грубо порушив права позивача.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримала та наполягав на його задоволенні. Також просив стягнути судові витрати в розмірі 1280,00 гривень.

Відповідач Нагірняк В.О. в судове засідання не з'явилися, подав заяву про розгляд справи у його відсутність. Підтримав раніше подане заперечення в повному обсязі та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Заперечення мотивоване тим, що 17.05.2017 року ОСОБА_1. керував мопедом без посвідчення водія на право керування транспортними засобами, чим порушив п.2.1 «а» правил дорожнього руху. Вважає позов безпідставним, так як він діяв виключно в межах чинного законодавства, оскільки позивач особисто підписав протокол та постанову про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, і їх слід задоволити, оскільки безпідставність притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху підтверджується наданими суду доказами.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Як встановлено судом, 17.05.2017 року інспектором Тростянецького ВП Нагірняком В.О. винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення серії БР № 356962, відповідно до якої на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 гривень за ч. 2 ст. 126 КУпАП, в якій зазначено, що він 17.05.2017 року близько 16 год. 40 хв., в смт. Тростянець по вул. Мічуріна керував мопедом GBW-50QT без посвідчення водія або не маючи права керування таким транспортним засобом.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п.п. 2.1 «А» ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобов відповідної категорії.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, згідно вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Крім того, відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначених законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтуються висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Як вбачається із змісту постанови в справі про адміністративне правопорушення, до неї не долучено жодних доказів порушення ПДР, передбаченого ч.2 ст. 126 КУпАП. Зокрема суду не було представлено пояснень свідків, показань технічних засобів фото чи кінозйомки, які використовуються при нагляді за додержанням правил дорожнього руху.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем в порушення вимог ст. 280 КУпАП при винесенні постанови, не було встановлено, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки будь-яких доказів вини позивача до постанови в справі про адміністративне правопорушення не долучено.

Окрім того, інспектор Тростянецького ВП грубо порушив права позивача визначені ст. 59 Конституції України та ст. 286 КУпАП, відмовляючи у клопотанні про бажання скористатися правовою допомогою.

Норми Конституції є нормами прямої дії, то оскаржувана постанова безумовно підлягає до скасування, як така що не відповідає Основному закону України. Окрім того, не відповідає вона і міжнародно-правовим зобов'язанням, які на себе взяла Держава Україна відповідно до статті 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року № 2148-08, кожна держава зобов'язується забезпечити будь-якій особі, права і свободи якої порушено, ефективний засіб правового захисту та розвивати можливості судового захисту.

Право на правову допомогу, гарантоване підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прийнятої 11 квітня 1950 року Радою Європи, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 ВР.

Виходячи з того що вищевказана Конвенція є частиною національного законодавства України, можна зробити висновок, що відповідно до взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань Україна повинна забезпечувати кожній особі право на правову допомогу, як під час провадження у кримінальний справах так і під час провадження у інших категоріях справ, зокрема адміністративних.

Відповідно до ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити зокрема опис обставин, установлених при розгляді справи, однак у оскаржуваній постанові взагалі не встановлені обставини, які підлягають встановленню при розгляді адміністративної справи, а саме чи дійсно ОСОБА_1 керував мопедо, який не зареєстрований у встановленому законом порядку та без мотошолома, та якими доказами підтверджуються відповідні факти та обставини, що мають значення для справи про адміністративне правопорушення та підлягають обов'язковому встановленню відповідачем для виконання вимог ст.7, 283, 284 КУпАП.

За таких обставин, суд вважає, що інспектором в порушення вимог ст. 280 КУпАП при винесенні постанови, не було встановлено, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки будь-яких доказів вини позивача до постанови в справі про адміністративне правопорушення не долучено.

Згідно ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Вирішуючи питання про винність ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху, суд враховує викладенні позивачем пояснення в позовній заяві.

До запечень, поданих відповідачем Нагірняком В.О., жодних доказів фото, відео, показів свідків суду не надано. Позиція відповідача, що він діяв відповідно вимог чинного закодавства, спростована дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи та власне поясненнями позивача.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративне правопорушення та транспорті» роз'яснено судам, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Інших доказів, окрім постанови про притягнення до адміністративної відповідальності в розумінні ст.251 КУпАП, які свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, винність у його вчиненні, суду не надано.

Відповідно до ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, в судовому засіданні встановлено, що під час несення служби при винесенні оспорюваної постанови, інспектором Тростянецького ВП не зібрано жодних фактичних даних, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Тобто в данному випадку відповідачем не доведено вини позивача у вчиненні правопорушення, передбачено ч.2 ст. 126 КУпАП.

Оскільки інших доказів вчинення позивачем правопорушення суб'єктом владних повноважень суду не надано, то притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути здійснено на підставі неналежних доказів його вини.

Частиною 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Тому провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно договору про надання професійної правничої допомоги від 22.05.2017 року адвокат Дудін Л.В. взяв на себе зобов'язання з надання консультацій та підготовки адміністративного позову до суду. Сума оплати послуг встановлена 2000,00 грн.

Відповідно до наданої суду квитанції від 22.05.2017 року ОСОБА_1 було оплачено адвокату Дудіну Л.В. за надані ним правові послуги в сумі 2000,00 грн.

Тарифна сітка погодинної оплати послуг за надання професійної правничої допомоги адвокатом Дудіном Л.В. становить 640,00 грн. за годину надання послуг, про що було публічно повідомлено в газеті «Тростянецькі вісті» від 09.12.2016 року. Разом з тим, судом враховано вимоги Закону України від 20.12.2001 року №4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», відповідно до ст.1 якого розмір компенсації витрат, на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, в судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Позивач просить про стягнення витрат за підготовку позову до суду в розмірі 1280,00 гривень.

Враховуючи те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відшкодуванню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу адвоката у розмірі - 1280,00 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 9, 11, 14, 71, 86, 128, 158, 159, 160-163, КАС України, ст. ст. 7, 247, 268, 280, 283,287, 288 КУпАП, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати неправомірними дії інспектора поліції Нагірняка Вячеслава Олександровича щодо здійснення 17.05.2017 року розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1.

Скасувати постанову серії БР № 356962 від 17.05.2017 року, винесену інспектором поліції Нагірняком Вячеславом Олександровичем, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу розміром 510 грн. 00 коп.

Судові витрати по оплаті судового збору віднести за рахунок Державного бюджету.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати за надання правової допомоги в сумі 1280,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Тростянецького відділення поліції Бершадського відділу поліції ГУНП у Вінницькій області.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя