Рішення № 67818786, 14.07.2017, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

провадження №: 2/398/1341/17

РІШЕННЯ

Іменем України

"14" липня 2017 р."14" липня 2017 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді – Соколової Р.І.,

з участю секретаря - Лісовської Л.М.,

позивача – ОСОБА_1.,

представника позивача – ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до ОСОБА_3, відповідно до якого просить повернути йому із володіння відповідача: килим вартістю 2000 грн., кавролін вартістю 3000 грн., кондиціонер «Hyundai» вартістю 2500 грн., кухонні шафи в кількості 2 шт. білого та коричневого кольору вартістю по 500 грн. кожна, кухонний набір меблів – диван, стіл, 4 табурети, все вартістю 3500 грн., диван вартістю 6000 грн., крісла в кількості 2 штук вартістю 1500 грн. кожне, маленький диван вартістю 4200 грн., пуф вартістю 300 грн, тумба під телевізор вартістю 600 грн., шафа книжна вартістю 1000 грн., тумби в кількості двох по 300 грн. кожна.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на підставі рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11.06.2008 року позивач та відповідач є співвласниками квартири № 4 по просп.. Будівельників буд. 8 в м. Олександрії. В період з 2005 по 2008 роки позивач купував різні речі (меблі) в магазині «Ромашка» по вул. Червоноармійській в м. Олександрії, вказані меблі знаходились в квартирі АДРЕСА_1.

В період часу з 2011 по 2012 роки позивач проживав у м. Києві, в цей час за твердженням позивача, зазначені речі були вивезені відповідачем з їх спільної квартири і станом на даний час речі перебувають у незаконному володінні ОСОБА_3

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позові. Позивач також пояснив суду, що за його заявою ще в 2014 році було проведено досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, проте кримінальне провадження було закрите у зв’язку з відсутністю в діях відповідача складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 356 КК України та позивачу було запропоновано вирішувати спір в порядку цивільного судочинства. Позивач зазначив, що виявив відсутність майна (меблів) в квартирі АДРЕСА_2 в 2013 році, більш точну дату не пам’ятає. Меблі позивач та його дружина купували за кредитні кошти, проте вказати точну назву банку, в якому укладався кредитний договір позивач не може. Вартість майна, яке позивач просить повернути йому з незаконного володіння відповідача він визначав самостійно, виходячи з середніх цін в магазинах, що спеціалізуються на продажу меблів, на даний час.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала та пояснила суду, що після 2010 року в квартирі № 4 по просп.. Будівельників буд. 8 в м. Олександрії не була, там ніколи не проживала, речей, що зазначені в позовній заяві в квартирі не бачила.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, а також свідків ОСОБА_5І, ОСОБА_6, ОСОБА_7М, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/2 частці кожному, на підставі рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області у справі № 2-1822/2008 від 11.06.2008 року.

У судовому засіданні з пояснень сторін з’ясовано, що між позивачем та відповідачем склались неприязні відносини, близько вони не спілкувались. Протягом певного часу (приблизно з 2008 по 2010 роки) позивач зі своєю дружиною проживали в ІНФОРМАЦІЯ_1. Пізніше, в 2011 році він з метою пошуку роботи виїхав до м. Києва, де проживав з 2011 по 2012 рік.

Позивач, звернувшись до суду з даним позовом, вказує, що у згаданій квартирі залишились належні йому речі, які він купував разом з дружиною, і які були вивезені відповідачем орієнтовно в 2011-2013 роках, про що позивач дізнався тільки в 2013 році, оскільки тимчасово проживав в м. Києві.

З постанови про закриття кримінального провадження від 29.06.2015 року винесеної слідчим СВ Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області, вбачається що 29.09.2014 року позивач звернувся до чергової частини Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області з заявою про те, що його сестра ОСОБА_3 в період 2013-2014 років вивезла меблі з їх спільної квартири. Зі змісту постанови вбачається, що відповідно до рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11.06.2008 року квартира за адресою АДРЕСА_4 була поділена між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в порядку спадкування по 1/2 в ріних частинах. Однак, право власності на майно,яке перебувало в квартирі, судовим рішенням визначено не було. В подальшому, ОСОБА_3 перевезла деякі меблі до себе. Остання підтвердила вказаний факт, мотивуючи це тим, що вона забезпечувала тривалий час оплату комунальних платежів. ОСОБА_1 в свою чергу, здійснення названих платежів не забезпечував, але має до сестри претензії матеріального характеру.

В ході проведеного досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12014120070002063 від 29.09.2014 року, слідчим було встановлено відсутність в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України (самовправство) та кримінальне провадження було закрите. Вказана постанова ОСОБА_1 оскаржена не була.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, пояснила суду, що дійсно в 2008 році вивозила з їх спільної квартири старі речі, які належали ще їх покійній матері, заперечень проти цього позивачем не висловлювалось. Меблі їх матері були в дуже поганому стані, тому частину меблів вона просто викинула, ліжко віддала сусідці, частину меблів відвезла в гараж. Відповідач зазначила, що серед тих меблів, які вона вивозила, були лише старі меблі їх матері, жодного предмета з перелічених позивачем в позовній заяві вона в квартирі не басила і тим більше не вивозила.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5, яка є дружиною позивача, зазначила, що вона брала кредит на покупку спірних меблів, проте в якій саме банківській чи кредитній установі і в якому розмірі пояснити не змогла. Зі слів свідка меблі придбавались нею та її чоловіком приблизно з 2005 року. Про те, що меблі вивезені відповідачем вони дізнались в 2013 році зі слів дочки відповідача. Перелік предметів (меблів), які знаходились в квартирі та придбавались позивачем та ОСОБА_5, наданий в позовній заяві, не відповідає опису обстановки квартири, який було повідомлено свідком ОСОБА_5 Крім того, свідок вказала, що кухонні шафи та кухонний набір меблів (диван, стіл, 4 табурети), а також тумба під телевізор, належали ще матері її чоловіка – ОСОБА_8

Свідок ОСОБА_6, яка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2, показала, що в АДРЕСА_5, нетривалий час проживала дочка відповідача, в який точно період часу свідок не пам’ятає. Свідок зазначила, що заходила до квартири № 4 та бачила там нові меблі, проте точно описати їх не може, оскільки пройшло багато часу. Хто міг вивезти ці меблі свідку невідомо. В квартирі час від часу були шумні компанії, в зв’язку з чим сусідам доводилось викликати міліцію та виходити на зв'язок з власниками квартири, зокрема, з відповідачем. Свідок повідомила, що траплялись випадки, коли до квартири № 4 через хвіртку потрапляв син дружини позивача та ночував там, проте це було в той час, коли нових меблів в квартирі вже не було.

Свідок ОСОБА_7 повідомив, що в 2008 році допомагав відповідачу вивозити старі меблі з квартири АДРЕСА_6, оскільки має мікроавтобус та надає послуги з перевезення вантажів. Свідок вказав, що меблі, які вивозились з квартири № 4 були старі, нових меблів на момент, коли він заходив до квартири, не було. Частину з меблів, які він допомагав вивозити з квартири, він відвіз в гараж відповідача, частину на смітник. При вивезенні меблів була присутня відповідач та син позивача.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 просить зобов’язати відповідача повернути належне йому майно з посиланням на норми ст. 387 ЦК України, якою врегульовано право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст. 1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

За змістом п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Зокрема, у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). У відповідача суд з'ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий).

З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить суд зобов’язати відповідача повернути належне йому майно, при цьому правовідносини сторін не мають договірного характеру. Підстави позову зводяться до витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Зі змісту ст.ст. 316, 317 ЦК України вбачається, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 328 Цивільного кодексу України, визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набуте правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 ЦК).

Одним із основних способів захисту права власності є віндикаційний позов, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння.

До умов пред’явлення віндикаційного позову належать такі: 1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливість здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним; 4) віндикаційний позов має не договірний характер та спрямований на захист речових прав.

Згідно роз’яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які викладені в пункті 23 постанови від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (далі – Постанова), відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.

Відповідно до пункту 21 вказаної Постанови, якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України.

Пунктом 19 вказаної Постанови передбачено, що застосовуючи положення ст.387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

З огляду на викладене, однією з правових підстав для застосування положень ст. 387 ЦК України являється доведення фактичного знаходження спірного майна у особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Майно може бути повернуте за позовом власника про його витребування на підставі ст.387 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених в цій статті, а саме підтвердження права власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

За змістом вказаної статті право на витребування майна належить лише власнику та лише у особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, і може мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза його волею. Наявність у діях власника майна волі на передачу майна виключає можливість його витребування і незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем у суді, виходячи з презумпції добросовісності (правомірності) володіння чужим майном, якщо інше не випливає з закону або не встановлене рішенням суду.

Згідно з пунктом 23 Постанови, відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.

З огляду на вказане, власник майна, який звернувся до суду з вимогою про витребування майна, крім свого права на витребування цього майна, має довести, що його майно знаходиться саме у відповідача.

Суд зазначає, що пояснення позивача та покази свідків з приводу обставин придбання майна (меблів), яке зазначено в позовній заяві, позивачем та його дружиною є непослідовними та не дозволяють з достовірністю стверджувати, що спірне майно згідно переліку, наведеного у позовній заяві, було придбане позивачем та наразі перебуває у володінні відповідача.

Крім того, позивачем не було надано суду жодних доказів укладення ним або його дружиною кредитних договорів для отримання грошових коштів, які б в подальшому були використані для придбання вказаного в позовній заяві майна, клопотання про витребування відповідної інформації з кредитних установ позивачем та його представником також не заявлялось.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень.Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належних доказів на підтвердження набуття позивачем права власності на майно, яке перелічене в позовній заяві суду надано не було.

Свідок ОСОБА_6М в судовому засіданні пояснила, що бачила в квартирі АДРЕСА_5 нові меблі, однак точно вказати ким це майно та за чиї кошти було придбано вона не може, крім того, свідок точно не змогла описати вказане майно для того щоб суд міг встановити його тотожність з тим переліком майна, яке зазначено в позовній заяві.

Позивачем не було надано суду товарних чеків, квитанцій про оплату, прибуткових касових ордерів і т.д. які б підтверджували факт придбання позивачем майна, щодо якого ним заявлено позовні вимоги про його витребування із володіння відповідача.

Надані позивачем та його представником фотосвітлини, на яких зображені люди та меблі, не можуть бути належними доказами наявності майна, переліченого в позовній заяві саме в квартирі АДРЕСА_7 та належності цього майна на праві власності позивачу, а також час їх (світлин) створення.

Крім того, позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту перебування спірного майна у володінні саме відповідача.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності та враховуючи, що відповідач не визнає факту знаходження у нього майна, належного позивачу згідно наведеного ним переліку і належних та допустимих доказів протилежного в судовому засіданні не здобуто, оскільки позивачем не доведено, сам факт набуття ним права власності на спірне майно, що спірне майно на момент розгляду справи в суді знаходиться у відповідача, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення даного позову.

Оскільки в задоволені позову відмовлено, то відповідно до ст.88 ЦПК України, понесені судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 213-215, 218 ЦПК України , суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які не були присутні в судовому засіданні в той же строк з моменту отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Р.І. Соколова