Рішення № 67812165, 18.07.2017, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2017 року Справа № 923/552/15

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі судового засідання Бєловій О.С., розглянувши справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області,Автономній Республіці Крим та м.Севастополі

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич"

за участі:

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

третьої особи-1 – Міністерства освіти і науки України,

третьої особи-2 – Херсонської державної морської академії,

представників:

позивача – ОСОБА_1 (представника за дорученням),

відповідача – ОСОБА_2, ОСОБА_3 (представників за дорученнями),

третьої особи-1 – не з’явився,

третьої особи-2 – ОСОБА_4 (представника за дорученням),

про стягнення 585309 грн збитків,

в с т а н о в и в:

09.04.2015 порушене провадження у даній справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області, спрямованим до Товариства з обмеженою відповідальністю “Славутич”, про стягнення 585309 грн збитків, завданих знищенням орендованого майна.

За результатами розгляду справи 26.05.2015 прийняте рішення, яким позовні вимоги були задоволені. Після апеляційного оскарження відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 рішення залишене без змін.

В подальшому постановою Вищого господарського суду України від 08.06.2016 названі судові рішення скасовані, а справа направлена на новий розгляд. Направляючи справу на новий розгляд, касаційний суд вказав про необхідність вирішення питання призначення судової експертизи на предмет визначення суми завданих збитків, оскільки справа вирішена без її проведення.

Після надходження справи до Господарського суду Херсонської області вона перебувала в провадженні суддів Ярошенко В.П. та Павленко Н.А. в період з 07.07.2016 по 27.06.2017. В подальшому після повторного автоматизованого розподілу справи відповідно до протоколу від 26.06.2017 та ухвали від 27.06.2017 справа прийнята до провадження суддею Закуріним М.К. з призначенням судового засідання на 18.07.2017.

В судове засідання 18.07.2017 представник Міністерства освіти і науки України не прибув, а тому справа розглянута без його участі.

Безпосередньо позовні вимоги ґрунтуються на тому, що 14.03.2003 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Славутич", як орендарем, укладено договір № 148-23-065 оренди державного майна цілісного майнового комплексу структурного підрозділу спортивно-оздоровчий табір “Славутич”, за умовами якого орендар прийняв в строкове платне користування на правах оренди державне майно - цілісний майновий комплекс структурного підрозділу Херсонського судномеханічного технікуму ім. адмірала ОСОБА_5 спортивно-оздоровчий табір “Славутич”, розташований за адресою: Херсонська область, Скадовський район, смт. Лазурне, вул. Курортна, 8. Проте, після закінчення строку оренди відповідно до акту від 07.02.2014 передано внаслідок примусових дій державним виконавцем (на виконання рішення суду у справі № 13/117-ПН-09) 19 одиниць наявного нерухомого майна ЦМК СОТ “Славутич”, у зв’язку з чим інших основних засобів, в тому числі і необоротних активів, що є державною власністю, відповідно до переліку основних засобів і необоротних активів станом на 31.01.2003, затвердженого Міністерством освіти і науки України, з оренди ТОВ “Славутич” не повернуто, а тому позивач вказує, що інтересам держави завдані збитки внаслідок часткового неповернення відповідачем орендованого ним державного майна по закінченню орендних правовідносин на суму 585309 грн.

Матеріально-правовою підставою свого позову позивач визначив статті 18, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 386, 526, 611, 623, 629, 785 Цивільного кодексу України та статті 193, 224, 225, 287 Господарського кодексу України.

Треті особи в своїх поясненнях висловилися з аналогічними підставами та просили суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідачем зазначені вимоги не визнаються з посиланням на недоведеність позивачем його вини у відсутності майна, а також відсутності у позивача права на стягнення збитків, оскільки він не є власником майна. Поряд з цим, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.

Крім викладеного судом встановлено, що як слідує з листа Міністерства освіти і науки України за вих. № 1/11-4281 від 25.12.2002 Міністерство, як власник Спортивно-оздоровчого табору «Славутич», який був структурним підрозділом Херсонського судномеханічного технікуму, своїм листом від 20.09.2002 № 1/11-3115 надало згоду керівництву Херсонського судномеханічного технікуму на передачу в оренду терміном на 5 років Спортивно-оздоровчого табору «Славутич».

12.10.2010 Господарським судом Херсонської області у справі № 113/117-ПН-09 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області до Товариства з обмеженою відповідальністю „Славутич”, за участі Прокуратури Херсонської області та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Міністерства освіти і науки України, про зобов’язання повернути майно та стягнення неустойки в розмірі 37061,18 грн, прийняте рішення, яким серед іншого зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Славутич” передати Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Херсонській області за актом приймання-передачі орендоване майно – цілісний майновий комплекс спортивно-оздоровчого табору „Славутич”, що знаходяться за адресою: Херсонська область, Скадовський район, смт. Лазурне, вул. Курортна, буд. 8.

Цим рішенням, яке є преюдиціальним для вирішення спору у даній справі у відповідності до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, за якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, підтвердженні обставини, які не потребують повторного доказування.

Зокрема, рішенням встановлено, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області та ТОВ „Славутич” 14.03.2003 укладено договір оренди державного майна № 148-23-065, відповідно до якого позивач, виступаючи в якості орендодавця, зобов’язався передати відповідачу, як орендарю, цілісний майновий комплекс спортивно-оздоровчого табору „Славутич”, що знаходяться за адресою: Херсонська область, Скадовський район, смт. Лазурне, вул. Курортна, буд. 8. За змістом пункту 10.1. договору строк його дії сторонами визначено до 1 березня 2008 року.

На виконання умов договору за актом приймання-передачі від 14 березня 2003 року позивач передав відповідачу обумовлене майно, чим виконав взяті на себе зобов’язання.

До закінчення строку договору, а саме 25.02.2008, позивачем на адресу відповідача за вихідним № 03-615 направлено листа про відмову від подальшого продовження дії названого договору оренди та про зобов’язання відповідача повернути майно, але останнім умови договору щодо повернення орендованого майна станом на час розгляду справи в суді не були виконані.

З метою примусового виконання названого рішення 22.12.2010 Господарським судом Херсонської області був виданий наказ № 13/117-ПН-09, який знаходився на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Скадовського районного управління юстиції.

За результатами виконавчих дій державним виконавцем складено акт від 07.02.2014, в якому зафіксовано наявність 19 одиниць нерухомого майна ЦМК СОТ “Славутич”, та передано його стягувачу. Між тим, інших основних засобів, в тому числі і необоротних активів, що є державною власністю, відповідно до переліку основних засобів і необоротних активів станом на 31.01.2003, затвердженого Міністерством освіти і науки України, з оренди ТОВ “Славутич” не повернуто.

Поряд з цим, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна по Херсонській області № 360 від 16.09.2014 надано згоду на передачу цілісного майнового комплексу Спортивно-оздоровчого табору «Славутич» його власнику – Міністерству освіти і науки України.

За обліковими даними позивача відповідно до Переліку об’єктів ЦМК СОТ “Славутич”, що не повернуті з оренди (т. 1, а.с. 28-29), а також його розрахунками вартість неповернутого та фактично відсутнього майна за залишковою вартістю станом на 31.01.2003 складала 74623,83 грн, а згідно з Висновком про вартість об’єкту державної власності від 24.09.2014 (т.1, а.с. 30) ринкова вартість відсутнього майна склала 579509 грн без ПДВ.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає за необхідне вказати на правові приписи діючого законодавства, які розкривають правові підстави як для судового захисту у випадку наявності завданих збитків, так і безпосередньо права позивача на такий захист.

1.У відповідності до статті 15 Цивільного кодекс України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, а згідно з пунктом 8 частини 2 того ж Кодексу та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків.

Сама правова формула відшкодування збитків розкрита в статтях 22, 779 ЦК України та 147, 224, 225 ГК України.

Так, за статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками серед іншого є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до статті 779 ЦК України наймач зобов’язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини, а у разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Натомість за статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміють витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна.

За змістом частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається серед іншого вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

В свою чергу відповідно до статті 147 ГК України збитки, завдані суб’єкту господарювання порушенням його майнових прав юридичними особами відшкодовуються йому відповідно до закону.

З викладених правових приписів слідує, що правом на відшкодування збитків наділена особа, якій завдано збитків, та відносно майна, яке належить їй, а не іншій особі.

2.Правовий режим майна суб’єктів господарювання, тобто належність їм майна, визначений приписами глави 14 «Майно суб’єктів господарювання» ГК України та глави 23 «Загальні положення про право власності» ЦК України.

Так, за змістом статті 133 ГК України основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права – право господарського відання, право оперативного управління.

В свою чергу, за статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а за статтею 317 цього ж Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 326 ЦК України встановлено, що у державній власності є майно, управління яким здійснюється державними органами. При цьому згідно зі статтею 141 ГК України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності.

Частинами 1 та 6 статті 145 ГК України передбачено, що майновий стан суб’єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових права та майнових зобов’язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону, та такі суб’єкти зобов’язані на основі бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності.

Таким чином, належність майна суб’єктам господарювання визначається наявністю права власності, права оперативного управління, права господарського відання та перебуванням такого майна на бухгалтерському обліку.

3.Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630 затверджено «Положення про Міністерство освіти і науки України», за пунктом 1 якого Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової діяльності тощо, а за підпунктом 89 пункту 4 – Міністерство відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Отже, Міністерство освіти і науки України є єдиним державним органом, який повноважний здійснювати функції власника державного майна, що належить до сфери його управління.

4.Правові основи управління об’єктами державної власності визначені крім названих вище Кодексів в Законах України «Про управління об’єктами державної власності» та «Про оренду державного та комунального майна».

Зокрема, за статтею 1 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» управління об'єктами державної власності це – здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

За статтею 3 цього Закону майно, яке передане установам та організаціям віднесене до об’єктів управління державної власності, а за статтею 4 суб’єктами управління (серед інших) є як міністерства, так і Фонд державного майна України.

Безпосередньо повноваження уповноважених органів управління об’єктами державної власності передбачені в статті 6 Закону.

Так, уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань:

- передають функції з управління об’єктами державної власності господарським структурам та здійснюють контроль за діяльністю господарських структур (пункт 10);

- ведуть облік об’єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об’єктів (пункт 11);

- забезпечують проведення інвентаризації майна державних підприємств, установ, організацій, господарських структур відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 25);

- надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі (пункт 30);

- контролюють виконання орендарями інвестиційних і технічних програм розвитку орендованих об'єктів державної власності, якщо такі передбачені договором оренди (пункт 31);

- організовують контроль за використанням орендованого державного майна (пункт 32);

В свою чергу, повноваження Фонду державного майна України визначені в статті 7 Закону, а саме Фонд державного майна України відповідно до законодавства

1) щодо державних підприємств, установ і організацій:

- виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів;

- здійснює контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств, поверненням цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління уповноважених органів управління після закінчення строку дії договорів оренди.

2) щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна: виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна.

Поряд з цим, статус, організація, повноваження та порядок діяльності Фонду державного майна України встановлено Законом України «Про Фонд державного майна України».

Відповідно до статті 1 цього Закону Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

До основних завдань Фонду відповідно до частин 1 та 5 статті 4 Закону належить серед іншого реалізація державної політики у сфері оренди, використання державного майна, а також здійснення контролю у сфері передачі державного майна в оренду та користування.

Повноваження Фонду у сфері оренди державного майна встановлені пунктом 4 частини 1 статті 5 Закону, а саме він:

- виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), що перебувають у державній власності;

- здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна;

- проводить інвентаризацію, оцінку цілісних (єдиних) майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, що передаються в оренду Фондом державного майна України, а також нерухомого майна та майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), або виступає її замовником, укладає договори на проведення оцінки зазначеного майна та затверджує акти оцінки (висновки про вартість майна);

- здійснює контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств;

- бере участь у здійсненні контролю за поверненням цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління уповноважених органів управління після закінчення строку дії договорів оренди.

В той же час, Фонд державного майна здійснює повноваження власника державного майна лише у процесі приватизації, що передбачено пунктом 2 частини 1 названої статті 5 Закону.

Організаційні відносини, пов’язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна урегульовані статтею 287 ГК України, Главою 58 ЦК України та Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Зокрема, за статтею 287 ГК України орендодавцями щодо державного майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення у випадку оренди цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Аналогічні положення містяться в статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», за якою Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є орендодавцем щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.

У відповідності до статті 761 ЦК України право передання у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлені правові наслідки припинення договору оренди. Так, у разі закінчення строку дії договору оренди та відмови від його продовження орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини. У разі припинення договору оренди за обставин, зазначених у частині першій цієї статті, орендар окремого індивідуально визначеного майна зобов'язаний повернути це майно відповідному підприємству, господарському товариству, створеному в процесі приватизації (корпоратизації), або його правонаступнику. У разі припинення за цих же обставин договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу орендар за згодою орендодавця передає об'єкт оренди органу, який до укладення договору оренди здійснював повноваження з управління відповідним майном. Зазначений орган або його правонаступник зобов'язаний протягом тридцяти днів прийняти об'єкт оренди в своє управління.

Таким чином, Фонд державного майна України в процесі передачі державного майна в оренду не набуває статусу власника майна, а є лише державним органом, уповноваженим на виконання певних функцій орендодавця.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання позивача на положення названої статті 27 Закону про оренду державного та комунального майна відносно відшкодування збитків саме орендодавцеві, оскільки в даному випадку збитки, які пов’язані з відсутністю орендованого майна, завдані не орендодавцеві, а власнику майна, і такий висновок не суперечить як положенням цієї статті, так і названим вище.

5.Статтями 1, 2 та 21 Господарського процесуального кодексу України встановлене правило на звернення до господарського суду особи, права та інтереси якої порушені внаслідок дій відповідача.

Так,

- за статтею 1 – установи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів;

- за статтею 2 – господарський суд порушує справи за позовними вимогами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

- за статтею 21 – позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, правом на звернення до господарського суду наділені лише особи, права та інтереси яких порушені внаслідок дій відповідача.

Враховуючи обставини щодо можливості судового захисту лише особи, права та законні інтереси якої порушено діями відповідача, відсутності у позивача права власності на майно, яке відсутнє за результатами оренди, та відсутності у позивача права на пред’явлення позову в інтересах власника майна, позовні вимоги про стягнення збитків (не на користь власника), задоволенню не підлягають.

При винесенні даного рішення суд також зазначає, що потреба у проведенні судової експертизи на предмет визначення суми збитків відсутня, а тому вказівка касаційного суду не була виконана.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат у відповідності до приписів статті 49 ГПК України суд зазначає, що оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, судовий збір покладається на позивача.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 82-85 ГПК України,

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення підписане – 19.07.2017

Суддя М.К. Закурін