Рішення № 67812140, 18.07.2017, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 липня 2017 р. Справа № 918/379/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Рівнеазот"

про стягнення в сумі 478 921,01 грн.

За участю представників:

від позивача: представник ОСОБА_2;

від відповідача: не з'явився.

Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (далі - Позивач або ТОВ "Рівнетеплоенерго") звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" (далі - Відповідач або ПАТ "Рівнеазот") про стягнення в сумі 454 163,77 грн. основного боргу, 16 373,34 грн. пені, 1 846,99 грн. 3% річних за період з 11.03.2017 р. по 23.05.2017 р. та 6 536,91 грн. збитки від інфляції за період з березня 2017 р. по квітень 2017 р..

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що відповідач не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору на постачання теплової енергії від 01 жовтня 2015 року № 23 в частині оплати наданих послуг.

Представник позивача в судовому засіданні 18.07.2017 року підтримав позовні вимоги, з підстав зазначених у позовній заяві.

19.06.2017 року від Відповідача до суду надійшло клопотання, в якому останній зазначає, що 26.05.2017 року рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Рівнеазот" змінено тип та найменування товариства з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" на Приватне акціонерне товариство "Рівнеазот", та оскільки Товариство не припиняло свою діяльність та не перетворювалось, то ОСОБА_1 акціонерному товариству "Рівнеазот" належать в повному обсязі майно, права та обов'язки Публічного акціонерного товариства.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про акціонерні товариства" зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Відтак, враховуючи подане відповідачем клопотання щодо зміни назви відповідача, суд вважає за можливе змінити назву відповідача з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" на Приватне акціонерне товариство "Рівнеазот".

Представник відповідача в судове засідання 18.07.2017 року повторно не зявився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення № 3301700575463, яке наявне в матеріалах справи.

Керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу без відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представника позивача, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

01 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (Товариство) та Публічним акціонерним товариством "Рівнеазот" (Споживач) було укладено Договір № 23 на постачання теплової енергії (надалі - Договір), за умовами якого Товариство зобовязується надавати Споживачеві теплову енергію, а Споживач, в свою чергу, зобовязується прийняти та оплатити теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором (пункт 1.1. Договору).

За змістом пункту 1.4. Договору, теплова енергія подається Споживачу за адресою: м. Рівне, вул. Відінська, 37; вул. Кн. Острозького, 1; вул. Кн. Острозького, 10; вул ОСОБА_3, 14; вул. Макарова, 42.

Відповідно до підпункту 3.2.1. пункту 3.2. Договору Споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Пунктом 4.5. Договору передбачено, що межа балансової та експлуатаційної відповідальності сторін, вказана в додатку № 1 до договору, не може бути змінена в односторонньому порядку.

Відповідно до пункту 5.1. Договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі, відповідно до встановлених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг тарифів. Теплова енергія для потреб централізованого опалення надається в строки визначені розпорядженням Рівненського міського голови про початок та закінчення опалювального сезону; послуга з централізованого постачання гарячої води надається згідно графіка погодженого Управлінням житлово - комунального господарства м. Рівного. Розрахунки за спожиту теплову енергію для потреб опалення здійснюються за розрахунковою одиницею - Гігакалорією (Гкал). Розрахунки за послугу з централізованого постачання гарячої води здійснюються за розрахунковою одиницею - Кубічний метр (м3).

За змістом п. 5.2. Договору, розмір щомісячної плати за теплову енергію для потреб опалення та централізованого постачання гарячої води на момент укладання даного договору згідно встановлених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг тарифів становить: теплова енергія для потреб опалення при відсутності приладів обліку в розмірі 1835,35 грн. в місяць за 1 Гкал; теплова енергія для потреб опалення при наявності приладів обліку в розмірі 1835,35 грн. в місяць за 1 Гкал; послуга з централізованого постачання гарячої води при наявності приладів обліку в розмірі 96,19 грн. в місяць за 1 м3.

Розрахунки Споживача з Товариством за теплову енергію здійснюються щомісячно згідно з показами приладів обліку або, при відсутності приладів обліку, розрахунковим методом у відповідності та з урахуванням всіх платежів/ставок та порядку оплати, що передбачені затвердженим тарифом та згідно з умовами цього договору. Розрахунковим періодом є період часу, що розпочинається 28 числа попереднього місяця і триває до 27 числа звітного місяця. При цьому Сторони домовилися про таке: у місяці в якому розпочинається опалювальний період, для розрахунків за теплову енергію, що постачається для опалення, розрахунковий період починає свій перебіг з дати початку опалювального періоду (визначається розпорядженням Рівненського міського голови) та закінчується 27 числа звітного місяця. У місяці, в якому закінчується опалювальний період, для розрахунків за теплову енергію, що поставляється для опалення, розрахунковий період закінчується датою закінчення опалювального періоду (визначається розпорядженням Рівненського міського голови) (п. 5.4. Договору).

Розрахунки Споживача з Товариством за спожиту теплову енергію можуть здійснюватись в порядку планових платежів з обмеженням терміну до одного місяця (п. 5.4.1. Договору).

Згідно з п. 5.4.2. Договору, розрахунки за надані послуги Споживач здійснює згідно умов цього Договору щомісячно до 10-го числа місяця наступного за розрахунковим, незалежно від того на який день тижня припадає 10 - те число місяця.

Пунктом 5.7. Договору передбачено, що в платіжних дорученнях Споживач повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання, призначення платежу. При наявності боргу за спожиту теплову енергію кошти, що надходять, зараховуються в погашення боргу за теплову енергію, спожиту в минулі періоди, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

Згідно з пунктом 5.10. Договору в інформативному порядку Товариством можуть направлятись рахунки Споживачу. В рахунок включається оплата за теплову енергію, пеня та інші фінансові санкції за порушення умов даного Договору, при цьому Споживач самостійно отримує рахунок.

Даний Договір укладається терміном на 1 рік і набуває чинності з дня його підписання Сторонами, поширює свою дію на правовідносини, що виникають з 01 жовтня 2015 року відповідно ч. 3 ст. 631 ЦК України. Договір вважається пролонгований на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією з сторін (п. 9.1 та п. 9.4 Договору).

Вказаний Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

На виконання умов Договору позивач в період з лютого 2017 року по квітень 2017 року відпускав відповідачу теплову енергію, вартість якої останній не оплатив і станом на 24.05.2017 р. заборгованість відповідача перед ТОВ "Рівнетеплоенерго" становить 454 163 грн. 77 коп.

Статтею 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено обов'язок теплопостачальної організацій забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів.

Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

У силу вимог пункту 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил (п. 40 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією").

Згідно з абзацом 1 пункту 20 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У силу вимог частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, враховуючи, що наявність заборгованості в сумі 454 163 грн. 77 коп. за поставлену в період з лютого 2017 року по квітень 2017 року згідно Договору, теплову енергію, підтверджується зібраними у справі доказами, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 16 373,34 грн. пені, 1 846,99 грн. 3% річних та 6 536,91 грн. інфляційних, судом враховується наступне.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до частини 1 та частини 2 статті 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищенаведеної норми закону Позивач нарахував Відповідачу 3% річних в сумі 1 846,99 грн. за період з 11.03.2017 р. по 23.05.2017 р. та 6 536,91 грн. інфляційних за період з березня 2017 р. по квітень 2017 р.

Суд, здійснивши перерахунок нарахованих позивачем сум 3 % річних та інфляційних прийшов до висновку що наданий позивачем розрахунок є вірним, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 1 846 грн. 99 коп. з 11.03.2017 року по 23.05.2017 рік та інфляційних у розмірі 6 536 грн. 91 коп. з березня 2017 року по квітень 2017 рік є законними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а відповідно такими що підлягають до задоволення.

Підпунктом 6.3.3. пункту 6.3. Договору сторони погодили, що Споживач несе відповідальність за порушення порядку розрахунків за теплову енергію, передбаченого п. 5.5. цього договору - сплачує пеню у розмірі не менше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, а також борг з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення і 3 % річних від простроченої суми, а за прострочення понад 30 днів - 7 % штрафу від суми заборгованості.

В зв'язку з простроченням Відповідача Позивачем нарахована пеня у розмірі 16 373 грн. 34 коп. за період з 11.03.2017 року по 23.05.2017 рік.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Подані позивачем розрахунки пені та період її нарахування перевірено судом та визнано їх обґрунтованими.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно пункту 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

За таких обставин, враховуючи, майновий стан відповідача та те, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, а також приймаючи до уваги специфіку його діяльності, суд вважає за можливе скористатись правом, наданим ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України, зменшивши суму пені, яка підлягає стягненню на 90 % - до 1 637 грн. 34 коп.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 454 163 грн. 77 коп. основного боргу, 1 637 грн. 34 коп. пені, 1 846 грн. 99 коп. 3% річних за період з 11.03.2017 року по 23.05.2017 рік. та 6 536 грн. 91 коп. інфляційних за період з березня 2017 р. по квітень 2017 р.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на Відповідача покладаються судові витрати, так як спір виник внаслідок його неправильних дій, в зв'язку з чим Позивач був змушений звернутися до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів.

Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства "Рівнеазот" (33017, Рівненська область, м. Рівне, Рівне - 17, код ЄДРПОУ 05607824) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, 27, код ЄДРПОУ 36598008) 454 163 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі сто шістдесят три) грн. 77 коп. основного боргу, 1 637 (одну тисячу шістсот тридцять сім) грн. 34 коп. пені, 1 846 (одну тисячу вісімсот сорок шість) грн. 99 коп. 3% річних, 6 536 (шість тисяч п'ятсот тридцять шість) грн. 91 коп. інфляційних та 7 183 (сім тисяч сто вісімдесят три) грн. 81 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано "19" липня 2017 року.

Суддя Марач В.В.