Постанова № 67811979, 17.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2017 р. Справа № 922/1597/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2090 Х/1-7) на ухвалу господарського суду Харківської області від 20.06.17 у справі

за позовом ТОВ "Украгрозапчастина", м. Харків,

до ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар", с. Картамиш,

про стягнення 1249234,70 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгрозапчастина" (далі за текстом - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_4" (далі за текстом - відповідач) про стягнення 1249234,70грн. заборгованості за отримані товари/послуги.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.06.2017 року (суддя Калантай М.В.) позов залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

На вищевказану ухвалу місцевого господарського суду позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить цю ухвалу скасувати, справу направити до господарського суду першої інстанції для подальшого розгляду.

В судовому засіданні представники позивача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, просили її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов’язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб’єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

В обґрунтування оскаржуваної ухвали про залишення позову без розгляду місцевий господарський суд вказав про те, що ухвалою господарського суду Харківської області від 18.05.2017 позовна заява у даній справі була прийнята до розгляду та відповідно до пункту 4 частини 1 статті 65 ГПК України від позивача витребувано документи та відомості, необхідні для вирішення спору, а саме: засвідчені копії документів, зазначених у доданих до позову видаткових накладних, зокрема, договори №259 від 17.10.2013 та №294 від 03.11.2014, а також відповідні замовлення покупця.

Позивач вказані документи не надав, однак 02.06.2017 подав до канцелярії суду заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 1307808,24грн.

Дослідження умов вказаних документів, на думку місцевого господарського суду, є необхідним, оскільки дозволить встановити справжню природу правовідносин сторін (які поєднують як поставку товару так і надання послуг), узгоджені сторонами умови передачі товару/надання послуг, у тому числі щодо строків та порядку їх оплати.

Як вказує господарський суд першої інстанції, позивач зазначив про відсутність станом на день пред'явлення позову заборгованості відповідача за деякими з доданих до позову видаткових накладних, а також допущену математичну помилку при обрахуванні загальної суми боргу та визначенні ціни позову. Представник позивача в судовому засіданні щодо витребуваних судом договорів та замовлень зазначив про недоцільність їх дослідження, оскільки поставка товарів здійснювалася поза межами будь-яких договорів, що укладалися сторонами.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що ненадання ним документів відбулось виключно із поважних причин, про що він повідомляв місцевий господарський суд, проте ці його доводи залишені останнім без уваги.

Зокрема, позивач вказує про відсутність існування будь-яких яких замовлень відповідача, а під замовленням мається на увазі рахунки-фактури виписані позивачем на адресу відповідача, номери і дати яких співпадають з номерами і датами рахунків фактур, що містяться в матеріалах справи.

Щодо витребуваних судом копій договорів №259 від 17.10.2013 та №294 від 03.11.2014, позивач зазначає, що предметом позову не є стягнення заборгованості за такими договорами та посилається на обставини, встановлені постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 року у справі № 922/3144/16.

За викладеного, позивач вважає, що господарським судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування винесеного судом рішення про залишення позову без розгляду.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами частини 2 статті 82 ГПК України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу. Крім того, згідно з частиною 2 статті 43 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Пунктом 4 частини 1 статті 65 ГПК України передбачено, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.

При цьому, згідно пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК України у випадку, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, господарський суд залишає позов без розгляду.

Відповідно до пункту 4.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- витребувані документи дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;

- позивач не подав документи, витребувані судом без поважних причин.

Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зазначає про те, що витребувані судом "відповідні замовлення покупця" як окремі документи не існують, а під замовленням мається на увазі рахунки-фактури виписані позивачем на адресу відповідача, саме тому позивач не має можливості надати суду такі замовлення.

За викладеного, колегія суддів вважає, що оскільки матеріалами справи не підтверджується те, що витребувані судом "відповідні замовлення покупця" дійсно оформлювались як документи, то надання таких доказів є об'єктивно неможливим через відсутність існування таких доказів, а тому підстави стверджувати про ненадання таких доказів без поважних причин - відсутні.

Щодо витребуваних судом копій договорів №259 від 17.10.2013 та №294 від 03.11.2014, колегія суддів зазначає наступне.

Так, предметом позовних вимог у даній справі не є стягнення заборгованості (основного боргу) за договорами № 259 від 17.10.2013 та № 228 від 31.07.2013 року.

Крім того, в матеріалах справи міститься постанова Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 у справі № 922/3144/16 про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Украгрозапчастина» в частині стягнення з відповідача заборгованості за договорами № 259 від 17.10.2013 та № КГГ-228/1 від 19.03.2014 з мотивів не надсилання позивачем на адресу відповідача рахунків-фактур, які були підставою для здійснення розрахунків за умовами договору № 259 від 17.10.2013 (абз. 3 ст. 7 Постанови) та недоведеності позивачем факту поставки техніки саме за Договором № КГГ-228/1 від 19.03.2013 (абз 6 ст. 5 Постанови).

В оскаржуваній ухвалі місцевим господарським судом не обґрунтовано чому за відсутності витребуваних договорів, з урахуванням викладеного вище, суд позбавлений можливості вирішити спір по суті, колегія суддів вважає висновки місцевого господарського суду про залишення позову без розгляду такими, передчасними, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду такою, що винесена за умов порушення норм процесуального права і це порушення призвело до прийняття неправильного рішення у справі.

За викладеного, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала господарського суду Харківської області підлягає скасуванню, а апеляційна скарга позивача - задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 20.06.2017 року скасувати.

Справу передати на розгляд господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 18.07.2017 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.