Рішення № 67811144, 05.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2017Справа №910/1534/17

За позовом Приватного підприємства інвалідів "Надія-2000"

до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ярославь-Авто»

2. Приватне підприємство «Авен-Єзєр»

про визнання недійсним наказу № Н-45 від 03.06.2015 та рішення Конкурсного

комітету з визначення автомобільних перевізників на міських автобусних

маршрутах загального користування м. Києва від 05.06.2015 № 2 в частині

об'єктів конкурсу № № 4, 13, 19, 24, 25, 38

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивачa: Сабадин А.В. за довіреністю № 47 від 05.04.2017;

від відповідача: Ляховченко І. П. за довіреністю № 1-Д-05/16 від 11.05.2017;

від третьої особи-1: Сапсай В.М. за довіреністю б/н від 18.01.2017;

від третьої особи-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство інвалідів "Надія-2000" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач) про визнання недійсним наказу № Н-45 від 03.06.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2017 порушено провадження у справі № 910/1534/17, її розгляд призначено на 22.02.2017 року.

21.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальну службу перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Також, 21.02.2017 року представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки конкурсний комітет з проведення конкурсів щодо визначення перевізників пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування м. Києва та автобусному маршруті загального користування прямого сполучення місто Київ - міжнародний аеропорт «Бориспіль» сформовано з дотриманням принципу пропорційності його складу, оскільки чисельність членів конкурсного комітету, які наділені правом голосу та правом переможця конкурсу становила 50% - представники органів влади, органів місцевого самоврядування і 50% - представники громадських організацій.

Представник позивача в судове засідання 22.02.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав заяву про зміну предмету позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд визнати недійсним наказ Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.06.2015 № Н-45 та визнати недійсним рішення Конкурсного комітету з визначення автомобільних перевізників на міських автобусних маршрутах загального користування міста Києва від 05.06.2015 № 2 в частині об'єктів конкурсу №№ 4, 13, 19, 24, 25, 38.

В судовому засіданні 22.02.2017 суд відклав вирішення питання про прийняття до розгляду поданої позивачем заяви про зміну предмету позову та розгляд поданого відповідачем клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальну службу перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи № 910/1534/17 відкладено на 15.03.2017 року.

В судовому засіданні 15.03.2017 року судом прийнято до розгляду подану позивачем 22.02.2017 заяву про зміну предмету позову, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в редакції означеної заяви.

Також, в судовому засіданні 15.03.2017 року судом було розглянуто подане відповідачем клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальну службу перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та вирішено відмовити в його задоволенні.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2017 року відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду справи № 910/1534/17 на п'ятнадцять днів, в порядку статті 65 ГПК України витребувано від Комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) додаткові документи, необхідні для вирішення справи по суті, згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 05.04.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.04.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено розгляд справи на 24.04.2017 року.

В судовому засіданні 24.04.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 17.05.2017 року.

16.05.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

17.05.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 17.05.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву в судовому засіданні на 14.06.2017 року.

Представник позивача в судове засідання 14.06.2017 року не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017 на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Ярославь-Авто» та Приватне підприємство «Авен-Єзєр», відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 05.07.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 05.07.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.07.2017 року проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи-1 в судовому засіданні 05.07.2017 року надав пояснення щодо заявлених позовних вимог.

Представник третьої особи-2 в судове засідання 05.07.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 05.07.2017 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи-1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 757 від 22.05.2013 року було уповноважено Департамент транспортної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснювати функції замовника (організатора) проведення конкурсів з визначення автомобільних перевізників на міських автобусних маршрутах загального користування та автобусному маршруті загального користування прямого сполучення місто Київ - міжнародний аеропорт «Бориспіль».

10.04.2015 в газеті «Хрещатик» № 52 (4648) розміщено Оголошення про проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування м. Києва, організатор - Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Наказом Департаменту транспортної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № Н-45 було затверджено склад конкурсного комітету з проведення конкурсів щодо визначення перевізників пасажирів на міських та автобусних маршрутах загального користування м. Києва та автобусному маршруті загального користування прямого сполучення місто Київ - міжнародний аеропорт «Бориспіль» згідно додатку до наказу.

Рішенням конкурсного комітету від 05.06.2015, оформленим протоколом № 2 засідання конкурсного комітету з проведення конкурсів щодо визначення перевізників пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування м. Києва, оголошеного у газеті «Хрещатик» № 52 (4648), визнано переможців конкурсу.

Позивач вважає, що Наказ № Н-45 від 03.06.2015 та результати конкурсу є недійсними, оскільки склад конкурсного комітету, який приймав рішення за результатами оспорюваного конкурсу, було затверджено з порушенням п. 24 Порядку проведення конкурсу з огляду на те, що кількість представників громадських організацій складала менш як 50% загальної кількості представників громадських організацій.

Одночасно позивач вказує, що у зв'язку з видачею Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Наказу від 03.06.2015 № Н-45 «Про затвердження складу конкурсного комітету з проведення конкурсів щодо визначення перевізників пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування м. Києва та автобусному маршруті загального користування прямого сполучення місто Київ - міжнародний аеропорт «Бориспіль» порушено права позивача як учасника конкурсу, а відтак останній має право оскаржити як процедуру організації, так і результати цього конкурсу, оскільки рішення організатора та Конкурсного комітету породжують, змінюють, припиняють права та обов'язки у сфері господарсько-правових відносин кожного з учасників такого конкурсу.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В даному випадку, позивачем заявлені позовні вимоги про:

- визнання недійсним Наказу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.06.2015 № Н-45;

- визнання недійсним рішення Конкурсного комітету з визначення автомобільних перевізників на міських автобусних маршрутах загального користування м. Києва від 05.06.2015 № 2 в частині об'єктів конкурсу №№ 4, 13, 19, 24, 25, 38.

Під час розгляду означених позовних вимог судам необхідно встановлювати такі факти: чи мало місце порушення чинного законодавства при проведенні конкурсу; чи вплинули ці порушення на результати конкурсу; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивача, який оспорює результати конкурсу.

Предметом доказування у таких спорах є: порушення норм закону при проведенні конкурсу; чи є ці порушення істотними та чи вплинули вони на результат конкурсу; порушення прав і законних інтересів позивача, який оспорює конкурс.

Конкурс визнається недійсним лише в тих випадках, коли під час його підготовки і проведення були допущені порушення, що могли вплинути на результати конкурсу та визначення його переможця.

Отже, підставою для визнання конкурсу недійсним є одночасна наявність двох фактів: порушення норм закону при проведенні торгів і порушення прав та законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Надаючи правову оцінку вказаним позивачем підставам для визнання конкурсу недійсним та його скасування, суд зазначає наступне.

Закон України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон) регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 43 Закону, визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах. Об'єктом конкурсу можуть бути: маршрут (кілька маршрутів), оборотний рейс (кілька оборотних рейсів).

Частина 1 ст. 44 закону встановлює, що організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Для підготовки та проведення конкурсу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування утворюють конкурсний комітет, до складу якого входять представники відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та територіальних органів Національної поліції, а також громадських організацій у сфері автомобільного транспорту.

До конкурсного комітету не можуть входити представники суб'єктів господарювання - автомобільних перевізників, які є учасниками конкурсу або які діють на ринку перевезень пасажирів і можуть впливати на прийняття рішень комітету.

Для організації забезпечення і підготовки матеріалів для проведення засідань конкурсного комітету органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на конкурсних умовах за договором залучають підприємство (організацію), що має фахівців та

досвід роботи не менше трьох років з питань організації пасажирських перевезень. Конкурс проводиться із залученням представників відповідних органів виконавчої влади, а також представників громадських організацій. Залучене для проведення засідань конкурсного комітету підприємство (організація) готує матеріали щодо умов конкурсу, паспортів автобусних маршрутів, аналізу одержаних пропозицій та їх оцінки, договорів з переможцями конкурсу та інші матеріали.

Порядок проведення конкурсів визначає Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року № 1081 затверджено Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування (далі - Порядок), який визначає процедуру підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування (далі - конкурс) і є обов'язковим для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами (організаціями), залученими на договірних умовах для організації забезпечення проведення конкурсів, конкурсними комітетами та автомобільними перевізниками.

Відповідно до п. 22 Порядку, персональний склад конкурсного комітету затверджується організатором, який призначає голову, його заступника та секретаря. Секретар конкурсного комітету призначається організатором з числа представників організатора або робочого органу і включається до складу конкурсного комітету без права голосу.

Пунктом 23 Порядку передбачено, що до складу конкурсного комітету входять представники відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, Укртрансбезпеки, Національної поліції,територіального органу з надання сервісних послуг МВС та громадських організацій. При цьому кількість представників громадських організацій, діяльність яких пов'язана з автомобільним транспортом, повинна становити не менш як 50 відсотків загальної кількості представників громадських організацій. До складу конкурсного комітету не можуть входити представники суб'єктів господарювання - автомобільних перевізників, які є перевізниками-претендентами або які провадять діяльність на ринку перевезень пасажирів, а також представляють інтереси окремих автомобільних перевізників.

Згідно з п. 24 Порядку чисельність складу конкурсного комітету визначається організатором за поданням наведених у пункті 23 цього Порядку органів та організацій. Із складу конкурсного комітету 50 відсотків - представники органів виконавчої влади та (або) органів місцевого самоврядування, решта - представники громадських організацій.

Судом встановлено, що Наказом Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.06.2015 № Н-45 було затверджено склад конкурсного комітету з проведення конкурсів щодо визначення перевізників пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування м. Києва та автобусному маршруті загального користування прямого сполучення місто Київ - міжнародний аеропорт «Бориспіль» згідно додатку до наказу, відповідно до якого до складу конкурсного комітету увійшло 17 представників, з яких 9 - представники відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, Укртрансбезпеки, Державтоінспекції, з яких один (Савтир С.В. - начальник Комунальної служби перевезень Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) секретар конкурсного комітету) - без права голосу, та 8 - представники громадських організацій.

Таким чином, склад конкурсного комітету з проведення конкурсів щодо визначення перевізників пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування м. Києва та автобусному маршруті загального користування прямого сполучення місто Київ - міжнародний аеропорт «Бориспіль», який приймав рішення за результатами оспорюваного конкурсу, був сформований відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи те, що підставою для визнання конкурсу недійсним є одночасна наявність двох фактів: порушення норм закону при проведенні торгів і порушення прав та законних інтересів особи, яка їх оспорює, позивачем всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів в підтвердження порушення його прав та законних інтересів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Що стосується заявлених позивачем вимог про визнання недійсним Наказу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.06.2015 № Н-45, суд зазначає наступне.

В силу приписів статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Згідно з ч. 3 зі ст. 22 названого Закону, місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством, а у разі відсутності прямої вказівки закону застосовується принцип розмежування підвідомчості за суб'єктним складом.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;

4-1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Пунктом 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" роз'яснено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Отже, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

В силу ч. 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за виключенням спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи, що відповідач у відповідних правовідносинах виступає як суб'єкт владних повноважень у розумінні цього терміну згідно ст. 3 КАС України, суд вважає, що за суб'єктним складом та характером правовідносин, позовні вимоги в частині визнання недійсним Наказу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.06.2015 № Н-45 повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

При цьому, суд зазначає, що ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2017 у справі № 910/1536/17 було відмовлено у прийнятті позовної заяви Приватного підприємства інвалідів "Надія-2000" до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) про визнання недійсним наказу № Н-45 від 03.06.15. "Про затвердження складу конкурсного комітету з проведення конкурсів щодо визначення перевізників пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування м. Києва та автобусному маршруті загального користування прямого сполучення місто Київ - міжнародний аеропорт "Бориспіль" на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем позовна вимога про визнання недійсним Наказу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.06.2015 № Н-45 не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відповідно до приписів ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати в частині позовних вимог, за якими відмолено у задоволенні позову покладаються на позивача, а витрати по сплаті судового збору в частині позовних вимог, по яким припинено провадження у справі мають бути повернуті позивачу з Державного бюджету України на підставі п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі звернення позивача до суду з відповідним клопотанням після набрання рішенням законної сили.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині визнання недійсним Наказу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.06.2015 № Н-45.

2. У задоволенні позову відмовити.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.07.2017.

Суддя М.Є. Літвінова