Рішення № 67811115, 10.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2017Справа №910/9139/17За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛЕВЕР РУСЬ»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛІВЕР Україна»

про стягнення 76 478,16 євро

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Нечаль Я.В - по дов.

від відповідача: Степанченко Д.А. - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛЕВЕР РУСЬ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛІВЕР Україна» про стягнення 76 478,16 євро.

Ухвалою від 17.06.2017р. було порушено провадження по справі №910/9139/17 та призначено її розгляд на 30.06.2017р.

19.09.2017р. представником відповідача подано через відділ діловодства суду відзив на позов.

У судовому засіданні 30.06.2017р. представником позивача позовні вимоги було підтримано.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог надав заперечення.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.06.2017р. було оголошено перерву до 10.07.2017р.

Під час розгляду спору у судовому засіданні 10.07.2017р. представником позивача було надано усні пояснення по суті справи, відповідно до змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами в судовому засіданні 10.07.2017р.

В судовому засіданні 10.07.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2002р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛЕВЕР СНГ» (найменування якого було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛЕВЕР РУСЬ» згідно рішення позачергових загальних зборів учасників, що оформлено протоколом №44 від 29.01.2008р.) (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛІВЕР Україна» (покупець) було укладено договір №S/4-2002 на поставку товарів, відповідно до п.2.1 якого продавець зобов'язується поставити (продати) покупцю, а покупець зобов'язується придбати у продавця товар в порядку та на умовах, встановлених в договорі, в асортименті, визначеному у додатку №1 до договору.

У п.3.1 договору №S/4-2002 від 01.02.2002р. сторонами погоджено, що умови поставки продавець вказує в інвойсі. Перехід права власності на товар від продавця до покупця здійснюється в момент оформлення експертної декларації Російської Федерації.

За умовами п.п.4.1, 4.2, 4.3 договору №S/4-2002 від 01.02.2002р. ціни на товар встановлюються на підставі стандартних цін продавця. Ціна кожної одиниці товару вказується за окремими позиціями у кожному рахунку на оплату, який виставляється на оплату продукції, що поставляється. Загальна вартість поставок за даним договором складає 11 030 000 USD.

Пунктом 5.1 укладеного між сторонами паровичну передбачено, що плата за товар буде здійснюватись протягом 45 календарних днів с дня митного оформлення на території Російської Федерації.

Зі змісту п.п.5.2, 5.3 договору №S/4-2002 від 01.02.2002р. (в редакції додаткової угоди №42 від 05.01.2016р.) вбачається, що платежі за товар здійснюються в доларах США чи в євро, в кількості, що визначена у рахунку на поставку. Платежі повинні бути переведені на банківський рахунок продавця. Покупець вважається таким, що виконав своє зобов'язання по оплаті товару з моменту надходження грошових коштів на банківський рахунок продавця.

Згідно п.10.1 договору №S/4-2002 від 01.02.2002р. (в редакції додатку №40 від 01.12.2010р.) договір вступає в силу з 01.02.2002р. та буде діяти до 31.12.2015р.

Наразі, судом прийнято до уваги, що ст.5 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено принцип автономії волі.

Зокрема, вказаною статтею визначено, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.

Сторонами у п.11.1 договору №S/4-2002 від 01.02.2002р. (в редакції додаткової угоди №05.01.2016р.) визначено, що правом, яке регулює цей правочин, є матеріальне право України та Віденська конвенція про міжнародну купівлю-продаж товарів.

Отже, приймаючи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що до правовідносин, які виникли з договору №S/4-2002 від 01.02.2002р., підлягає застосуванню законодавство України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №S/4-2002 від 01.02.2002р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.

Як свідчать матеріали справи, на виконання обов'язків за договором №S/4-2002 від 01.02.2002р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛЕВЕР РУСЬ» у грудні 2011р. та серпні 2015р. було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛІВЕР Україна» на загальну суму 76 478,16 Євро, на підтвердження чого до матеріалів справи представлено рахунок НОМЕР_1 від 06.12.2011р., декларацію на товари №10210100/121211/0057546, рахунок НОМЕР_2 від 30.07.2013р. та декларацію на товар №10210100/080813/0040771.

Згідно змісту рахунків на оплату НОМЕР_1 від 06.12.2011р. та НОМЕР_2 від 30.07.2013р. умовами поставки товару є: FCA, м. Санкт-Петербург, Росія (Інкотермс 2010).

Наразі, судом враховано, що згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс в редакції 2010р.) FCA - термін «Франко перевізник», який означає, що продавець вважається тим, хто виконав своє зобов'язання по поставці товару, який пройшов митне очищення для ввезення, з моменту передачі його в розпорядження перевізника в обумовленому пункті.

З представлених до матеріалів справи документів вбачається, що митне оформлення товару за декларацією №10210100/121211/0057546 було здійснено 12.12.2011р., а за декларацію №10210100/080813/0040771 - 08.08.2013р.

Отже, суд приймає представлені заявником до матеріалів справи документи в якості належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів належного виконання позивачем своїх обов'язків з поставки відповідачу товару за договором №S/4-2002 від 01.02.2002р. у грудні 2011р. та серпні 2013р. на загальну суму 76 478,16 Євро.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини продовжували існувати під час набрання законної сили вказаним нормативно-правовим актом), за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як вказувалось вище, пунктом 5.1 договору №S/4-2002 від 01.02.2002р. передбачено, що плата за товар буде здійснюватись протягом 45 календарних днів с дня митного оформлення на території Російської Федерації.

Отже, виходячи з вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем поставленого позивачем за договором №S/4-2002 від 01.02.2002р. у грудні 2011р. та серпні 2013р. товару на загальну суму 76 478,16 євро, настав.

Проте, за твердженнями заявника, які з боку відповідача у відзиві підтверджені, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛІВЕР Україна» свого обов'язку перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛЕВЕР РУСЬ» з оплати товару на загальну суму 76 478,16 євро виконано не було.

При цьому, судом прийнято до уваги, що частиною першою статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість звільнення від доказування перед судом обставин, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

У п.2.51 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вказано, що у застосуванні відповідної норми господарським судам необхідно враховувати таке. Визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу: в письмовій формі шляхом зазначення про таке визнання у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, поданих суду заяві, клопотанні, листі тощо; в усній формі під час надання суду усних заяв, клопотань і пояснень; у такому разі про визнання обставин зазначається у протоколі судового засідання. За необхідності суд може зажадати від учасника судового процесу подання відповідної заяви, клопотання, пояснення в письмовій формі.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, приймаючи до уваги, що відповідачем у відзиві було визнано наявність грошового зобов'язання перед позивачем з оплати товару, який було поставлено за договором №S/4-2002 від 01.02.2002р. у грудні 2011р. та серпні 2013р., на загальну суму 76 478,16 євро, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛЕВЕР РУСЬ».

Одночасно, заперечення відповідача стосовно відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛІВЕР Україна» вільних фінансових коштів на погашення заборгованості перед позивачем, не спростовують висновків суду стосовно обґрунтованості позову. При цьому, суд звертає увагу відповідача на наступне.

Згідно зі ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

З системного аналізу ст.627 Цивільного кодексу України полягає, що відсутність у боржника необхідних коштів не нівелює його обов'язку з виконання грошового зобов'язання та відповідальності за його порушення.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Також відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Слід зазначити що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав). Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.05.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-5/14825-2012.

Отже, виходячи з наведеного вище у сукупності, приймаючи до уваги позицію Конституційного суду України та момент фактичного виникнення у позивача дебіторської заборгованості в заявленому до стягнення розмірі, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛЕВЕР РУСЬ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛІВЕР Україна» про стягнення 76 478,16 євро.

Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 1147, 17 євро покладається на відповідача

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32,33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛІВЕР Україна» (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, будинок 27-Т, літера А, ЄДРПОУ 25641220) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛЕВЕР РУСЬ» (123022, Російська Федерація, м.Москва, вул.Сергія Макеєва, 13, державний реєстраційний номер 1027739036240) заборгованість в розмірі 76 478,16 євро та судовий збір в сумі 1147, 17 євро.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

17.07.2017р.

Суддя Спичак О.М.