Ухвала суду № 67804739, 13.07.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/820/17 Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

13 липня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Скаленку Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2017 року адміністративний позов залишено без розгляду з підстав визначених у ст.ст. 99, 100 КАС України.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що відповідач листом від 03.06.2015 року за №5118/ч/99- 99-04-04-02-14 повідомив позивача, що він не має права на пенсію за вислугу років, тому подання матеріалів до Пенсійного фонду України для призначення пенсії чинним законодавством не передбачено. Згодом листом ГУ ДФС в Чернігівській області від 02.02.2017 року за №87/ч/25-01-04- 09 позивача повідомлено, що право на пенсію за вислугу років, він набув з 14.10.2007 року, після досягнення необхідної вислуги років (20 років), відповідно до редакції правових актів, що існували на момент встановлення права на пенсію за вислугу років. Вказана суперечлива та взаємовиключаюча інформація (лист від 02.02.2017 року та лист від 03.06.2015 року) дала позивачу сподівання, що він має право на пенсію, внаслідок чого і було подано позов.

Дослідивши докази по справі колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з позовної заяви, позивач 22.05.2017 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України та просить зобов'язати відповідача оформити всі необхідні документи, подання про призначення пенсії і разом з його заявою від 15.05.2015 про призначення пенсії направити їх до Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про залишення позовної заяви без розгляду, виходив з того, що позивачу було відомо про порушення його прав та інтересів ще у червні 2015 року, однак до суду з позовом він звернувся лише 22.05.2017 (згідно відмітки канцелярії суду).

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, аргументуючи свою позицію наступним.

Відповідно до частини другої ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що невчинення суб'єктом владних повноважень дій, які він зобов'язаний був і міг вчинити (у разі встановлення таких обставин), за своєю суттю є бездіяльністю такого суб'єкта, його триваючою пасивною поведінкою, яка не має чітко окреслених часових меж. Саме явище бездіяльності є триваючим. Іншими словами, порушення, на думку позивача, прав про захист яких він просить, відбувалось і на момент звернення до суду з цим позовом.

Суд, отримавши позов, зобов'язаний з'ясувати чи має місце порушення суб'єктивних прав, свобод чи інтересів особи.

У разі наявності порушення прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулась до адміністративного суду за захистом своїх прав за межами, встановлених главою 8 КАС строків, суд може поновити їх та вирішити спір по суті (задовольнити вимоги) чи залишити заяву без розгляду.

У випадку, коли суб'єктивне право, свободи або інтереси не порушені, а відтак і не підлягають судовому захисту, застосування строків звернення до суду є помилковим. Іншими словами, інститут строків застосовується лише у разі реального порушення суб'єктивних прав, свобод та інтересів особи, що звернулась із позовом.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного суду України від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15.

Конституційний Суд України у рішенні від 29.06.2010 року № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.

Крім того, у рішенні від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Крім іншого, у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що вимога Конвенції пункту 2 ст. 10 про те, що обмеження здійснення свободи вираження поглядів, яке має бути встановлене законом, є рівнозначною вимозі, передбаченій у пункті 1 ст. 5 про те, що будь-яке позбавлення свободи має бути законним. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», у пункті 1 ст. 5 зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке позбавлення свободи відповідає меті ст. 5 і не є свавільним.

Відтак, повідомлення позивача у 2015 році про, те що він не має права на пенсію за вислугу років, а згодом у 2017 році повідомлення про те, що право на пенсію за вислугу років він набув з 14.10.2007 року свідчить про порушення принципу юридичної визначеності у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що наведене також вказує на те, що необхідно з'ясувати чи має місце порушення суб'єктивних прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулась до суду з позовом.

За таких обставин та з огляду на предмет спору і характер спірних відносин, на думку колегії суддів апеляційного суду, оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду

Відповідно до пункту 4 статті 204 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 199, 204, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2017 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, оскільки вона не перешкоджає подальшому провадженню у справі, проте згідно до ч. 2 ст. 211 КАС України заперечення проти неї можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 18.07.2017.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.