Ухвала суду № 67804730, 15.06.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Семененка Я.В. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.,

без представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2017 р. у справі № 804/332/16

за позовом ОСОБА_1

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича

третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про скасування рішення, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14.01.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації (ліквідації) в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича , третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб , в якому просив:

- скасувати рішення Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації (ліквідації) ПАТ "Дельта банк" Кадирова В. В. про визнання договору № 005-03503-120215 від 12.02.2015 нікчемним, що оформлено наказом № 813 від 16.09.2015 та повідомленням від 23.09.2015 № 8821/2786;

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації (ліквідації) ПАТ "Дельта банк" Кадирова В. В. щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО за договором банківського вкладу від 25.02.2015 № 013-03521-250215;

- зобов'язати Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації (ліквідації) ПАТ "Дельта банк" Кадирова В. В. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта банк" за рахунок ФГВФО та надати до ФГВФО додаткову інформацію про ОСОБА_1 для внесення даних ОСОБА_1 до Загального Реєстру вкладників ПАТ "Дельта банк", які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю позбавлення ОСОБА_1 права на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2017 р. провадження у справі № 804/332/16 закрито на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України.

Ухвалу суду, з посиланням на ст.12 ГПК України, на практику ВСУ, зокрема, постанову колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палатою в господарських справах Верховного Суду України від 16.02.2016 у справі № 21-4846а15, ст.237, ст.244-2 КАС України, та з врахуванням того, 02.10.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта банк", мотивовано тим, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, поширюється юрисдикція господарських судів і не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, позивач просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2017 р. провадження у справі № 804/332/16.

Скаржник зазначає, що у випадку зі спорами між вкладниками та Фондом позов пред'являється не до банка-боржника, а до Фонду, який за будь-яких обставин не може ототожнюватися із боржником, щодо якого порушено справу про банкрутство, адже Фонд хоча і є боржником перед фізичними особами-вкладниками, проте в жодному разі не є тим боржником, щодо якого триває ліквідаційна процедура, тобто за своїм характером спір між уповноваженою особою ФГВФО і вкладниками банку щодо включення відповідних фізичних осіб до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Стосовно посилань суду першої інстанції на судові рішення Верховного суду від 16.02.2016 у справі № 826/2043/15 та від 15.06.2016 у справі № 826/20410/14, відповідно до яких зазначені правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, скаржник зазначає, що у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Крім того, зазначені правовідносини, не є подібними, що, за твердженням скаржника, підтверджується новою, практикою Верховного Суду України з аналогічних питань, зокрема, постановою ВСУ від 20.09.2016 у справі № 826/12348/16.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не з'явились представники сторін. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників сторін, не перешкоджає розгляду скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 укладено з ПАТ "Дельта Банк" договір банківського вкладу від 25.02.2015 № 013-03521-250215, який, за твердженням позивача, рішенням Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації (ліквідації) ПАТ "Дельта банк" Кадирова В. В. визнано нікчемним.

При цьому постановою Правління НБУ від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних» банк віднесено до категорії неплатоспроможних, у зв'язку з чим виконавчою дирекцією ФГВФО 02.03.2015 прийнято рішення № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію.

02.10.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК».

02.10.2015 Правлінням НБУ винесено постанову № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», а Виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення № 181 від 02.10.2015 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до яких розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк», призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора Банку Кадирову В. В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.

ОСОБА_1, вважаючи незаконним рішення про визнання нікчемним договору банківського вкладу та таким, що призвело до безпідставного позбавлення ОСОБА_1 права на відшкодування коштів за вкладом за рахунок ФГВФО, звернувся з даним позовом до адміністративного суду.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції безпідставно закрито провадження по справі, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав:

У відповідності до п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Колегія суддів не погоджується з такою позицією суду першої інстанції з огляду на наступне:

За приписами ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За визначенням, наведеним у п.1 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.1 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

При цьому у п.1 ч.2 ст.17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

В свою чергу, у відповідності до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій належать до юрисдикції адміністративних судів.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI за визначенням ч.ч.1, 3 ст.1 встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

За визначенням, наведеним у статті 1 вказаного Закону, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

В свою чергу, ч.1 ст.54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

За положеннями ч.2 ст.4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до функцій Фонду, зокрема, відноситься забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

Разом з тим, за приписами ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Отже, наведені норми свідчать, що Фонд є суб'єктом публічного права, який створений з метою реалізації публічних інтересів держави в сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку шляхом їх ліквідації, який здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

В свою чергу, згідно з преамбулою Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вiд 14.05.92 № 2343-XII цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність (ч.3 ст.2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

При цьому у частині 8 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка визначає наслідки запровадження тимчасової адміністрації, встановлено, що дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.

У п.п.2, 7 ч.1 ст.12 ГПК України визначено, що господарським судам підвідомчі:

- справи про банкрутство;

- справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;.

Отже, правовідносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом регулюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і провадження у справах про банкрутство здійснюється господарський судом у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Водночас, ані законодавство про банки і банківську діяльність, ані законодавство з питань функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, яке регулює правовідносини, зокрема, щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, не передбачає участь господарського суду в процедурі визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку з ініціативи Національного банку України або за пропозицією Фонду, як і не передбачає можливості розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених під час таких процедур суб'єктами владних повноважень, у порядку господарського судочинства.

Наведене зумовлено тим, що ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку з ініціативи Національного банку України або за пропозицією Фонду суттєво відрізняється від процедури ліквідації інших суб'єктів господарювання, передбаченої нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

При цьому колегія суддів зауважує, що предметом розгляду даної справи є правовідносини, врегульовані Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним, та, яким врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини, які складаються між Фондом, банками та Національним банком України.

Отже, правові аспекти застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є відмінними.

Також колегія суддів зауважує, що оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, спори, які виникають у цих правовідносинах стосовно рішень, дій, бездіяльності такої особи, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, що, відповідно, свідчить про відсутність підстав для закриття провадження у даній адміністративній справі.

Аналогічна правова позиція та правові висновки викладені у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" № 8 від 20.05.2013 та інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 992/11/14-14 від 25.07.2014.

Таким чином, з огляду на вищенаведені норми та з метою дотримання вимог статті 17 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про вирішення даної справи саме у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до положень ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини та винесено увалу з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання і є підставою для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та для скасування оскарженої ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2017 р. про закриття провадження у справі № 804/332/16 з подальшим направленням справи № 804/332/16 до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.196, п.3 ч.1 ст.199, ст.204, ст.206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2017 р. у справі №804/332/16 задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2017 р. у справі № 804/332/16 скасувати.

Справу № 804/332/16 направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко