Постанова № 67804124, 18.07.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

18 липня 2017 року №826/15739/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

до

Вишгородської об’єднаної державної податкової інспекції головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про

визнання протиправними та скасування рішень від 16.07.2015 №0003090 та №0003080,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «Київське обласне дорожнє управління» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Вишгородської об’єднаної державної податкової інспекції головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень від 16.07.2015 №0003090 та №0003080.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у відповідача були відсутні правові підстави для накладення на дочірнє підприємство «Київське обласне дорожнє управління» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 21.08.2014 по 24.03.2015 та з 21.01.2015 по 09.07.2015, оскільки у вказаний період діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, встановлений Господарським судом міста Києва ухвалою про порушення провадження у справі про банкрутство від 09.09.2011 у справі №44/258-б. Крім того, позивачем наголошено, що оскаржуваними рішеннями період нарахування штрафних санкцій та пені частково охоплює один одне, внаслідок чого може відсудитись подвійне стягнення.

Відповідач проти позову заперечив, з огляду на обґрунтованість оскаржуваних рішень, прийнятих у межах та на підставі наявних у Вишгородської об’єднаної державної податкової інспекції головного управління Державної фіскальної служби у Київській області повноважень у зв’язку з виявленою недоїмкою у позивача зі сплати єдиного внеску.

Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Вишгородською об’єднаною державною податковою інспекцією головного управління Державної фіскальної служби у Київській області за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування застосовано до філії «Іванківське районне дорожнє управління» Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

- штраф у розмірі 3951,06 грн. (10% до 01.01.2015) за період з 21.08.2014 по 24.03.2015 та нараховано пеню у розмірі 3867,84 грн., внаслідок чого прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 16.07.2015 №0003080;

- штраф у розмірі 42351,79 грн. (20% з 01.01.2015) за період з 21.01.2015 по 09.07.2015 та нараховано пеню у розмірі 13497,56 грн., внаслідок чого прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 16.07.2015 №0003090.

Вважаючи вказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п’ята статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Згідно з частиною сьомою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку.

При цьому, приписами частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі (пункти 1 та 2 частини десятої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

У силу частин другої та третьої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (частина десята статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Крім того, у відповідності до пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, яка діяла до 01.01.2015 (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 №77-VIII), орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

У свою чергу, пунктом 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, яка діяла після 01.01.2015, визначено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Таким чином, застосування до позивача штрафу за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі 10% (до 01.01.2015) та у розмірі 20% (після 01.01.2015), а також нарахування пені у розмірі 0,1% від суми недоїмки безпосередньо передбачено наведеними законодавчими положеннями.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачем під час судового розгляду даної адміністративної справи не заперечувалося факту наявності в останнього недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Разом з тим, суд звертає увагу, що оскаржуваними рішеннями період нарахування штрафних санкцій та пені частково охоплює один одне, а саме: рішенням від 16.07.2015 №0003080 накладено штраф за період з 21.08.2014 по 24.03.2015, а рішенням від 16.07.2015 №0003090 – за період з 21.01.2015 по 09.07.2015.

Відтак, з урахуванням того, що відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, у межах спірних правовідносин не надано суду пояснень з приводу такого нарахування штрафних санкцій та, відповідно, пені, відсутності доказів, які б підтверджували такі розрахунки, суд виходить з того, що рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 16.07.2015 №0003080, згідно з яким нарахування штрафу здійснювалось у 10% розмірі від загальної суми заборгованості, який повинен застосовуватись у період до 01.01.2015, в частині нарахування штрафу та пені за період з 01.01.2015 по 24.03.2015 є протиправним, оскільки в іншому випадку вказане може призвести до подвійного стягнення.

З огляду на викладене, суд також звертає увагу, що наявність порушень строків сплати позивачем єдиного соціального внеску не відображено належним чином ані в оскаржуваному рішенні від 16.07.2015 №0003080, ані у письмових запереченнях проти позову.

Так, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Суд також не може собою підміняти податковий орган і надавати оцінку значення вищевказаних невідповідностей на результат прийняття податкового повідомлення-рішення, яке приймається керівником відповідача.

Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 05.12.2006 у справі № 21-527во06, позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалах від 08.10.2012 у справі № К-58359/09, від 14.06.2012 у справі К-34052/10 та від 08.05.2007 у справі № К-10137/06, постанові від 20.02.2008 у справі К/С№ К-19462/06.

Таким чином, враховуючи відсутність розрахунку до рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 16.07.2015 №0003080, внаслідок чого є неможливим виокремлення штрафу та пені, нарахованих за період 01.01.2015 по 24.03.2015, вказане рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню повністю.

Також суд звертає увагу про необґрунтованість тверджень позивача про відсутність підстав для прийняття оскаржуваних рішень, оскільки у період нарахування оскаржуваними рішеннями штрафу та пені діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі про банкрутство від 09.09.2011 у справі №44/258-б, враховуючи таке.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією ухвали Господарського суду міста Києва від 09.09.2011 у справі №44/258-б порушено провадження у справі про банкрутство дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент введення мораторію на задоволення вимог кредиторів), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Це означає, що під час дії мораторію зупиняється виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припиняються заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Стосовно зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно з загальними правилами, нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, похідними від основного зобов'язання.

Таким чином, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, введення останнього не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення (аналогічна правова позиція наведена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.04.2015 №К/800/18892/14, від 21.04.2015 №К/800/24499/14, від 24.03.2015 №К/800/64780/13, від 12.03.2015 №К/800/43831/13, від 23.10.2014 №К/800/17605/14, постановах Верховного Суду України від 23.05.2006 у справі №21-104во05, від 07.11.2006 у справах № 21-772во06 і № 21-772во06 та від 04.07.2011 у справі № 21-144а11, від 02.12.2014 у справі № 21-543а14).

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за наслідками відмови у задоволенні позову, суд наголошує на наступному.

Згідно з частиною першою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, яка діяла станом на момент звернення позивача до суду), за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру судовий збір становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи сплачену позивачем при зверненні до суду суму судового збору у розмірі 365,40 грн., а також пропорційність задоволених позовних вимог, з позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі у розмірі 1242,36 грн.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вишгородської об’єднаної державної податкової інспекції головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 16.07.2015 №0003080.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (ідентифікаційний код: 33096517, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 11-А) на користь Державного бюджету України (розрахунковий рахунок ГУ ДКСУ в місті Києві №31218206784007, МФО 820019, код отримувача 38004897) судовий збір у розмірі 1242,36 грн. (однієї тисячі двохсот сорока двох грн. 36 копійок).

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.