Постанова № 67803808, 06.07.2017, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2017 р. Справа №818/865/17

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кунець О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Токар Ю.В.,

представника позивача - Клещенка О.М.,

представника відповідача - Пишного Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/865/17

за позовом Приватної фірми "Тімвел"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулася Приватна фірма "Тімвел" (далі- позивач, ПФ "Тімвел") з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (далі - відповідач (ГУ ДФС у Сумській області), в якій просить:

- скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області №0001771407 від 30.05.2017, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 265611 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Сумській області №0001781407 від 30.05.2017, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 526500 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки наведені в акті перевірки твердження, що стали приводом для прийняття оскаржуваних рішень та відмова платнику податку у праві віднесення до податкового кредиту з податку на додану вартість сум по податкових накладних отриманих від конрагентів законодавчо не обґрунтована. Акт перевірки містить суб'єктивний висновок перевіряючих на відсутність факту придбання таких товарів чи неможливість контрагентами здійснювати ту чи іншу господарську операцію. Відповідно, на переконання позивача, відповідач необгрунтовано дійшов висновку про відсутність права ПФ "Тімвел" на податковий кредит по податковим накладним, що належним чином зареєстровані, та встановив заниження суми податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

При цьому, позивач просить суд взяти до уваги, що ПФ "Тімвел", при проведені господарських операцій зі своїм контрагентами, оформила первинні документи, які які відповідають вимогам чинного законодавства та які було досліджено перевіркою.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти адміністративного позову з підстав, викладених у письмовому запереченні (а.с.54-56 Т.1). Зокрема, перевіркою не встановлено реальність здійснення господарських операцій з придбання ТМЦ ПФ «Тімвел» у ТОВ «Лепкора», ТОВ «Беннет+», ТОВ «Еліт Трейдінг», ТОВ «Капром ЛТД» та ТОВ «Деспіна», що призвело до порушення податкового законодавства з податку на додану вартість ПФ «Тімвел».

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, задовольняє позовні вимоги ПФ "Тімвел" до ГУ ДФС у Сумській області у повному обсязі, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, 04.05.2017 ГУ ДФС у Сумській області провело планову виїзну перевірку ПФ "Тімвел" з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово - господарським операціям з придбання ТМЦ у ТОВ «Лепкора», ТОВ «Бенет+», ТОВ «Еліт Трейдинг» за період листопад 2016 року, та ТОВ «Капром ЛТД», ТОВ «Деспіна» за період - грудень 2016 року.

За результатами перевірки складено Акт перевірки №230/18-28-14-07/23046766/69 від 04.05.2017 (а.с.7-41 Т.1).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. «а» п. 198.1, п. 198.2 п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 421200 грн. в т. ч:

- за листопад 2016 року - на суму 71 870 грн.;

- за грудень 2016 року - на суму 349 330 грн.

та завищення суми відємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 265611грн., в т.ч.: за листопад 2016 року - на суму 265611 грн.

На підставі акту №230/14-07/23046766/69 від 04.05.2017 р та ГУ ДФС у Сумській області прийнятті повідомлення-рішення:

- №0001781407 від 30.05.2017 року, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 526500 грн. в т.ч. за податковими зобов'язанями з ПДВ 421200 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 105300 грн. (а.с.43 Т.1);

- №0001771407 від 30.05.2017 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 265611 грн. (а.с.42 Т.1).

Задовольняючи позовні вимоги, суд вважає помилковими висновки відповідача щодо збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), виходячи з наступного.

Як свідчить з Акту перевірки, підставою збільшення Приватній фірмі "Тімвел" суми грошового зобовязання з податку на додану вартість та зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість є висновок контролюючого органу про безтоварність угод позивача із контрагентами - ТОВ "Лепкора", ТОВ "Беннет+", ТОВ "Еліт Трейдінг" за період листопад 2016 року та ТОВ "Капром ЛТД", ТОВ "Деспіна" за період грудень 2016 року.

Проте, суд вважає помилковими такі висновки відповідача, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що ПФ "Тімвел" уклало договори:

- купівлі-продажу з ТОВ "Лепкора" №2016/0311 від 03.11.2016 купівлі-продажу з додатком до нього (а.с.58,59 Т.1);

- купівлі-продажу з ТОВ "Беннет+" №03-11-2016 від 03.11.2016 купівлі-продажу з додатком (а.с.76-77, Т.1);

- з ТОВ "Еліт Трейдінг" договір відступлення права вимоги від 01.12.2016 за Договором №ОЗУПВ від 01.12.2016 (а.с.89, Т.1);

- купівлі-продажу з ТОВ "Деспіна" № 11-29 від 29.11.2016 з додатком (а.с.107-108 Т.1);

- постачання товару з ТОВ "Капром" №1512-1 від 15.12.2016 з додатком (а.с.118-119 Т.1).

Згідно умов зазначених договорів продавець (постачальник) зобовязується передати у власність покупця ТМЦ за умови оформлення відповідних документів, які є невідємною частиною таких договорів, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно умов договору.

На виконання умов зазначених договорів позивач прийняв від ТОВ "Лепкова", ТОВ "Беннет+", ТОВ "Деспіна" та ТОВ "Капром" товар, а саме товарно-матеріальні цінності, про що свідчать видаткові накладні (а.с.61,66,79,82,91,94,97,110,121,127 Т.1).

ТОВ "Лепкова", ТОВ "Беннет+", ТОВ "Деспіна" та ТОВ "Капром" виписали позивачу податкові накладні (а.с. 63-64, 68-69,84-87,99-104,112-113,123-125,129-131, Т.1).

Придбані у ТОВ "Лепкова", ТОВ "Беннет+", ТОВ "Деспіна" та ТОВ "Капром" товарно-матеріальні цінності було оприбутковано позивачем, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 201 (а.с.195-250, Т. 1 , а.с.1-23, Т.2).

Згідно товарно-транспортним накладним (а.с.62,67,80,83,92,95,98,111,122,128, Т.1) перевезення придбаного товару здійснювалось приватним підприємством "Гермес" та самостійно ПФ "Тімвел".

Придбані ТМЦ в подальшому було використано у власній господарській діяльності позивача.

Суд зазначає, що укладені між позивачем та його контрагентами договори містять положення щодо найменування, кількості, якості та асортименту, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Отже, до документів, що є підставою для оприбуткування товару належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати, паспорти якості заводу-виробника товару.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідачем, як субєктом владних повноважень не надано до матеріалів справи доказів відсутності у позивача первинних документів.

При цьому, єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов судження про відсутність реальності здійснення господарської операції, є виключно висновки викладені в акті перевірки про відсутність документального підтвердження можливості отримання контрагентами позивача зазначених обсягів нафтопродуктів.

Проте, оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті судом документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Таким чином, надаючи оцінку наявним в матеріалах справи договору, податковим накладним, накладним, та іншим первинним документам, якими позивач доводить перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Відповідачем не визначено жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином .

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на висновках щодо безтоварності угоди для отримання податкової вигоди, які не підтверджені відповідними доказами.

Проте, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб товариства позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно п. п. п. а) п. п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п. п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів / послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 200 Податкового кодексу України визначено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків

Згідно п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Тобто, виходячи з вищенаведеного видані позивачу податкові накладні його контрагентами, це і є подія яка підтверджує факт придбання товару (робіт, послуг) та надає право на формування податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, позивачем отримано від контрагентів податкові накладні, які саме і є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та відповідно, зазначені накладні оформлені у повній відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, що не заперечується податковим органом.

На підставі викладеного вище, правочини між позивачем та його контрагентами підтверджено належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами і вони жодним чином не суперечать вимогам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а тому висновки відповідача, щодо збільшення позивачу грошового зобовязання з податку на додану вартість є помилковими.

Крім того, суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Таким чином, на господарюючих субєктів не покладається обовязок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі БулвесАД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Згідно ч.1,2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, суд наголошує, що в акті перевірки відсутня інформація про порушення кримінальних справ відносно ПФ "Тімвел", ТОВ «Лепкора», ТОВ «Беннет+», ТОВ «Еліт Трейдінг», ТОВ «Капром ЛТД» та ТОВ «Деспіна».

Крім того, в акті перевірки не зазначено про проведення зустрічних перевірок по взаємодіях ТОВ "БРАЙТОН ЛТД" з ТОВ «Лепкора», ТОВ «Беннет+», ТОВ «Еліт Трейдінг», ТОВ «Капром ЛТД» та ТОВ «Деспіна», а також в матеріалах справи відсутня інформація про наявність судових рішень про визнання нікчемними господарських операцій.

Отже, в акті перевірки не міститься чіткого обґрунтування і доказів порушення ПФ "Тімвел" податкового законодавства, відповідачем не доведено факт неможливості реального здійснення ПФ "Тімвел" господарських операцій з ТОВ «Лепкора», ТОВ «Беннет+», ТОВ «Еліт Трейдінг», ТОВ «Капром ЛТД» та ТОВ «Деспіна» з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт або послуг; фактичного нездійснення ТОВ «Лепкора», ТОВ «Беннет+», ТОВ «Еліт Трейдінг», ТОВ «Капром ЛТД» та ТОВ «Деспіна», підприємницької діяльності саме в період операцій з ПФ "Тімвел", відсутності у них саме в цей період фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення дій, що становлять зміст господарських операцій з ПФ "Тімвел", зокрема, відсутності кваліфікованого персоналу, основних фондів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності; відсутності у ПФ "Тімвел"", взаємозвязку між укладеними з ТОВ «Лепкора», ТОВ «Беннет+», ТОВ «Еліт Трейдінг», ТОВ «Капром ЛТД» та ТОВ «Деспіна», договорами та використанням їх у господарській діяльності товариства; здійснення ПФ "Тімвел" операцій без ділової мети та обліку операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, з умислом завдати шкоду інтересам держави; відсутності, дефектності, недійсності та/або недостатності первинних документів, наданих ПФ "Тімвел" до перевірки.

Перевіркою, також не встановлено даних, які б засвідчували відсутність потреби на укладання правочинів (відсутня інформація щодо оперативних заходів про порушення кримінальних справ щодо посадових осіб та засновників ТОВ «Лепкора», ТОВ «Беннет+», ТОВ «Еліт Трейдінг», ТОВ «Капром ЛТД» та ТОВ «Деспіна», та відібрання пояснень посадових осіб на предмет реєстрації в державних органах виконавчої влади, податкової служби, органах статистики, пенсійному фонді, фактичного наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність, укладання договорів).

Отже, всупереч наведеним вимогам, відповідач, як субєкт владних повноважень не надав достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності його дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Таким чином, суд приходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Сумській області від 30 травня 2017 року №0001771407 та №0001781407 прийняті з порушенням вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, позивачу відшкодовується за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Сумській області сума судового збору в розмірі в розмірі 11954,74 грн.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватної фірми "Тімвел" до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області №0001781407 від 30.05.2017, яким збільшено суму грошового зобов'язання Приватної фірми "Тімвел" за платежем податока на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 526500 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області №0001771407 від 30.05.2017, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 265611 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 39456414) на користь Приватної фірми "Тімвел" (вул. Пролетарська, 68, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 23046766) витрати на оплату судового збору в сумі 11954 (одинадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 74 коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 11.07.2017 року.

Суддя О.М. Кунець