Постанова № 67803572, 18.07.2017, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2017 року Справа № П/811/671/17

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Кіровоградській області про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Кіровоградській області, в якому просить суд скасувати постанову Управління Держпраці у Кіровоградській області від 28.03.2017 року № 11-03-035/0235-132 про накладення штрафу в сумі 96000,00 грн.

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати постанову від 28.03.2017 року № 11-03-035/0235-132 про накладення штрафу в сумі 96000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржене рішення прийняте за відсутності факту порушення вимог трудового законодавства, оскільки у позивача не було неоформленого належним чином найманого працівника, а був лише укладений цивільно-правовий договір із ОСОБА_2 на виконання нею безоплатної роботи. Тому, на думку позивача, у відповідача відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, а тому позивач вважає постанову про накладення штрафу від 28.03.2017 року № 11-03-035/0235-132 протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Також, зазначила, що вона не може бути двічі притягнутою до юридичної відповідальності.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити повністю з підстав, зазначених в позові.

Відповідач у наданих до суду письмових запереченнях просив в задоволенні адміністративного позову відмовити посилаючись на те, що Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення посадовими особами управління Держпраці у Кіровоградській області було дотримано. Відповідно до виявлених в ході перевірки порушень норм трудового законодавства та безпосередньо факту того, що порушення мали місце, уповноваженими посадовими особами прийнято правомірне рішення щодо застосування фінансової санкції у вигляді штрафу стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 96000 гривень (а.с.42-45).

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав подані заперечення, просив суд їх врахувати та відмовити в задоволенні позову.

На підставі відповідної ухвали суду від 10.07.2017 року керуючись приписами статті 122 КАС України розгляд справи було здійснено у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні в справі документи, матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, заслухавши в судовому засіданні покази свідків, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, є Державна служба України з питань праці (Держпраці).

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. №96 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2015р. №929-р, функції і повноваження Державної інспекції України з питань праці передані правонаступникам Державній службі України з питань праці та її територіальним органам.

Держпраця України у межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінсоцполітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.

Відповідно до пункту 7 вказаного Положення №96, Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.

На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року №340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 квітня 2015 року за №438/26883 «Про затвердження Положення про територіальні органи Державної служби України з питань праці» затверджено положення про територіальні органи Держпраці (далі - Положення).

Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Управління Держпраці є, зокрема, реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктом 4 Положення встановлено, що Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань бере участь у підготовці пропозицій щодо формування державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, державного ринкового нагляду у межах сфери своєї відповідальності.

Згідно із пунктом 6 Положення Управління Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право:

- отримувати в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб інформацію, документи та інші матеріали, необхідні для виконання покладених завдань;

- проводити безперешкодно перевірки в адміністративних приміщеннях робочих органів виконавчих дирекцій Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування) з питань призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, ознайомлюватися під час проведення перевірок з відповідними інформацією, документами і матеріалами та отримувати від фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування необхідні для виконання повноважень Управління Держпраці копії або витяги з документів.

Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, визначених Конвенціями Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року №1985-IV, та №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1986-IV, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року № 1059 "Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)", Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 386 встановлює Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затверджений Наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 № 390 (далі також - Порядок).

Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (пункт 3 Порядку).

Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.

За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства (пункт 7 Порядку).

Таким чином, відповідач наділений відповідними повноваженнями щодо проведення перевірок за дотриманням законодавства про працю та видання обов'язкових до виконання приписів щодо усунення порушень законодавства про працю.

ОСОБА_1 з 19.01.2017 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якої є роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами (47.81) (а.с.6).

Встановлено, що в період з 10 березня 2017 року по 15 березня 2017 року головним державним інспектором відділу експертизи умов праці Управління Держпраці у Кіровоградській області Краєвською Є.О., за участю головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці Колпак О.М. було проведено позапланову перевірку з питань дотримання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за наслідками якої складено акт за № 11-03-035/0235 від 15 березня 2017 року (а.с. 10-16).

Так, у вказаному акті відображено детальний опис виявлених під час проведеної перевірки порушень законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому, вказаний акт позивачем підписаний без зауважень (а.с.11-16).

Відповідно до довідки № 04 вивчення стану справ по дотриманню державних гарантій в оплаті праці та своєчасності виплати заробітної плати у приватного підприємця ОСОБА_1 від 27.01.2017р., яка була складена начальником відділу праці та соціально-трудових відносин УСЗН Знам'янського міськвиконкому, в результаті виїзду робочої групи Знам'янського міськвиконкому 12.10.2016р. у ФОП ОСОБА_1 було встановлено використання неоформленої праці 1 найманого працівника (а.с.47).

Як вбачається з матеріалів справи, проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства про працю, а саме: п.3 ст. 24 КЗпП. Зокрема, контролюючий орган стверджує, що ОСОБА_1 використовувала працю ОСОБА_2 без укладення трудового договору та без повідомлення Державної фіскальної служби в порядку, встановленому постановою КМУ від 17.06.2015 року №413 (а.с.9-16).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Стаття 21 КЗпП України визначає, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу (ЦК) України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи з наведених нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що відповідно до чинного законодавства України виконання робіт, надання послуг особою може здійснюватися як на підставі трудового договору (стаття 21 КЗпП України) так і, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів, які передбачені ЦК України.

Оскільки законодавство не містить обов'язкових приписів у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, суд прийшов до переконання, що сторони договору (працедавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509, (далі - Порядок 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що посадові особи управління Держпраці мають право проводити позапланові перевірки суб'єктів господарювання на предмет дотримання порядку оформлення найманих працівників на роботу, та на підставі встановлених порушень накладати штрафи за порушення вимог трудового законодавства.

При цьому, аналіз наведених норм свідчить про те, що штраф може бути накладений на суб'єкта господарювання за фактичний допуск працівника до виконання службових обов'язків без укладення трудового договору лише за наявності вчиненого фактично порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України.

Разом з тим, згідно наданих позивачем пояснень, встановлено, що ОСОБА_2 не залучалася нею до роботи.

На посвідчення вказаного в матеріалах справи наявна копію цивільно-правового договору про безоплатне надання послуг від 10.02.2017р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.8).

Згідно умов зазначеного договору ОСОБА_2 безоплатно допомагає на ринку ОСОБА_1, строк дії з 10.02.2017р. і діє безстроково (а.с.8).

При цьому, судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та найманим працівником ОСОБА_2 укладено трудовий договір від 10.03.2017. При цьому, останній оформлено на підставі розпорядження від 10.03.2017р. №1 за яким ОСОБА_2 прийнята на посаду продавця-консультанта з 11.03.2017р. на 0,25 ставки та особистої заяви ОСОБА_2 (а.с.75-78).

Відповідне повідомлення в ДФС направлено 10.03.2017р. ФОП ОСОБА_1, також позивачем надана копія трудової книжки найманого працівника, в яку за №14 внесений запис про прийняття ОСОБА_2 на посаду продавця-консультанта (а.с.73-74).

Згідно пояснень ФОП ОСОБА_1, вона підтвердила факт укладення трудових відносин з ОСОБА_2 з 11.03.2017 р.

Для повного всебічного об'єктивного з'ясування всіх обставин справи у відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України судом в якості свідка викликалися ОСОБА_2 та ОСОБА_5.

Так, в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснила, що в день проведення перевірки ФОП ОСОБА_1, знаходилась в приміщенні магазину, та будучи подругою ОСОБА_1, прийшла її провідати та попити чаю, перебувала в приміщенні магазину виключно як відвідувач, а не продавець. ОСОБА_2 наголосила на тому, що в день проведення перевірки, не мала можливості працювати, оскільки у неї хворі батьки. Також, зазначила, що розмір магазину в якому позивач здійснює господарську діяльність невеликий, знаходиться один прилавок.

При цьому, пояснила, що наразі між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10.03.2017 року укладено трудовий договір на підставі особистої заяви останньої (а.с.75-78).

Крім того, суд звертає увагу, що ОСОБА_2 допомагала позивачці здійснювати її господарську діяльність на підставі цивільно-правового договору про безоплатне надання послуг укладеного 10.02.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.8).

Разом з тим, представником відповідача зазначено, що вказаний цивільно-правовий договір під час проведення перевірки посадовим особам контролюючого органу позивачем надано не було. Водночас, такі твердження судом не беруться до уваги, оскільки такі твердження спростовуються наявними у справі доказами.

Допитаним в судовому засіданні свідком ОСОБА_5 пояснено, що ОСОБА_1 здійснює свою торгівельну діяльність сама особисто, розраховується з покупцями тільки особисто, до прилавку нікого не допускає.

Так само, суд бере до уваги такі покази свідка та твердження позивача про здійснення господарської діяльності виключно нею особисто, враховуючи розмір павільйону "Риба, м'ясо, овочі" та з огляду на це обсяг необхідних робіт по здійсненню роздрібної торгівлі.

Водночас, суд вважає за необхідне також відзначити, що сам факт допомоги особи суб'єкту господарювання не може бути розцінений як факт прийняття та допуску працівників до роботи. До того ж, диспозиція ч.2 ст.265 КЗпП України встановлює відповідальність саме за «фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору».

З досліджених судом показів свідків, які були допитаними в судовому засіданні та наданих письмових доказів встановлено, що ОСОБА_2 на момент проведення перевірки контролюючим органом, не працювала у ОСОБА_1.

Зазначене, на думку суду, є додатковою підставою для підтвердження неправомірності дій посадових осіб Управлінням Держпраці у Кіровоградській області при прийнятті спірної постанови від 28.03.2017 року №11-03-035/0235-132.

Щодо тверджень позивача про притягнення її двічі до юридичної відповідальності в порушенн вимог ст. 61 Конституції України за одне й те саме правопорушення, то судом вони не беруться до уваги виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Так, постановою Знамянського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19.05.2017р. провадження №3/389/305/17 матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 41 КУпАП направлено до Управління Держпраці у Кіровоградській області для доопрацювання.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач не була притягнута двічі до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз встановлених судом обставин дає підстави для висновку, що органом державного нагляду (контролю) поверхнево та без з'ясування всіх фактичних обставин проведена перевірка позивача з питань додержання законодавства про працю. Виходячи з наведеного, винесена відповідачем постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 28.03.2017 року №11-03-035/0235-132, на думку суду, винесена на основі необґрунтованих висновків органу державного нагляду (контролю).

Оцінюючи спірне рішення (постанову) відповідача, суд виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених частиною 3 статті 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи встановлене судом вище, суд приходить до висновку, що спірна постанова від 28.03.2017 року №11-03-035/0235-132 про накладення штрафу в сумі 96 000,00 грн. прийнята відповідачем без врахування всіх обставин, а відтак не в межах повноважень та не у спосіб, визначений Законом і Конституцією України, отже є неправомірною і підлягає скасуванню.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на приписи статті 94 КАС України, та враховуючи, що суб'єктом владних повноважень у справі було управління Держпраці у Кіровоградській області, то саме з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати, документально підтверджені у сумі 960,00 грн.

Керуючись ст.ст.71, 86, 94, 159-163, 167, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Кіровоградській області про скасування постанови - задовольнити.

Скасувати постанову Управління Держпраці у Кіровоградській області від 28.03.2017 року №11-03-035/0235-132 про накладення штрафу в сумі 96 000,00 грн.

Присудити на користь ОСОБА_1 (ідент. код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39808965) судові витрати у сумі 960,00 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання її копії.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Л.І. Хилько