Ухвала суду № 67797388, 05.07.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб:

представника відповідача ОСОБА_1- ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантьє» до ОСОБА_1, третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА Життя», про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Серет», процесуального правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантьє»

на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року позов ТОВ «Факторингова компанія «Рантьє» (процесуальним правонаступником якого є ТОВ «Серет»до ОСОБА_1, третя особа: ПрАТ«Страхова компанія «УНІКА Життя» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторингова компанія «Рантьє» заборгованість за кредитним договором № Р24.221.70530 від 27.11.2013 року станом на 30.03.2016 року в сумі 14 983 грн. 73. коп. та судовий збір у розмірі 1 378 грн.00 коп., а всього стягнуто 16 361 грн. 73 коп. В решті вимог відмовлено.

Єдиний унікальний номер справи:755/7123/16-ц Номер провадження: 22-ц/796/4590/2017Головуючий у суді першої інстанції: Л.М. ВиниченкоДоповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. ПоливачНе погоджуючись із рішенням суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, невірну оцінку доказів, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення необґрунтовано залишив поза увагою її заперечення, як підставу для відмови у позові, з посиланням на те, що вона є неналежним відповідачем у справі та дані вимоги повинні бути пред'явлені до страхової компанії, з якою вона уклала договір добровільного страхування, де об'єктом страхування є заборгованість застрахованої особи за кредитним договором. А тому вважає, що саме страхова компанія повинна виплатити її заборгованість за кредитним договором.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову апеляційну скаргу подало ТОВ «Серет», як процесуальний правонаступник ТОВ «Факторингова компанія «Рантьє». У апеляційній скарзі зазначено, що відповідно до договору факторингу № 28/02-1 укладеного 28.02.2017 року між ТОВ «Серет» та ТОВ «ФК «Рантьє», останнє відступило ТОВ «Серет» право вимоги за кредитним договором № Р24.221.70530 від 27.11.2013 року.

Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, невірну оцінку доказів, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги мотивувало тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність та необґрунтованість, а саме про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 2721, 40 грн. , які було перераховано в рахунок погашення заборгованості, що підтверджується меморіальним ордерами та суми у розмірі 6166,31 грн., що складається із комісії та відсотків, що підтверджується деталізованим розрахунком заборгованості, в якому чітко видно всі складові вказаної суми. Вважає, що позивачем подано до суду належні докази на підтвердження обставин зазначених у позові щодо наявності заборгованості відповідача за укладеним кредитним договором.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив її задовольнити з викладених підстав. Проти задоволення апеляційної скарги ТОВ «Серет» заперечував, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог вважає законним та обґрунтованим.

ТОВ «Серет» у судове засідання апеляційної інстанції явку свого представника не забезпечило, про час та дату розгляду справи повідомлене належним чином, причини неявки суду не повідомило, надіслало до суду заперечення, де зазначило про те, що підтримує подану апеляційну скаргу та просить її задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відхилити.

ПрАТ СК «УНІКА Життя» у судове засідання апеляційної інстанції явку свого представника не забезпечило, про час та дату розгляду справи повідомлене належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, будь - яких заяв чи клопотань від страхової компанії до суду не надходило, причини неявки не відомі.

Колегія суддів розцінила ці причини як неповажні, а тому дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності зазначених осіб у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України. Їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «Серет» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборговоності за кредитним договором № Р24.221.70530 від 27.11.2013 року станом на 30.03.2016 року в сумі 14 983 грн. 73. коп., суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, зокрема встановивши, що відповідачем порушено передбачений кредитним договором порядок погашення суми боргу, та стягнув розмір заборгованості, що становить різницю між заявленою до стягнення заборгованістю по тілу кредиту та сумою, що відповідачу за кредитним договором не виплачувалася. В решті вимог відмовлено за недоведеністю,так як позивачем жодним чином не підтверджено підстави нарахування заборгованості за відсотками та комісією, їх фактичні розміри.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають вимогам закону та встановленим судом обставинам справи, з огляду на наступне.

Так, положеннями статей 1049, 1050, 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, але відповідачем не виконувались умови договору.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 27 листопада 2013 року укладено кредитний договір № Р24.221.70530, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит на поточні потреби у розмірі 27 681,00 грн. строком на 30 місяців зі сплатою 10 % річних від залишкової суми кредиту.

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору, позичальник повертає кредит разом з процентами за обслуговування кредитної заборгованості в 30 щомісячних внесках до 1 дня/числа коленого місяця згідно Графіку щомісячних внесків за кредитним договором.

30 вересня 2015 року між ТОВ «Факторингова компанія «Рантьє» та ПАТ «Ідея Банк» укладено договір факторингу № 30/09-1, відповідно до умов якого останнє відступило ТОВ «Факторингова компанія «Рантьє» право вимоги за кредитним договором № Р24.221.70530 від 27.11.2013 року укладеним між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1

Відповідно до договору факторингу № 28/02-1 укладеного 28.02.2017 року між ТОВ «Серет» та ТОВ «ФК «Рантьє», останнє відступило ТОВ «Серет» право вимоги за кредитним договором № Р24.221.70530 від 27.11.2013 року.

У апеляційній скарзі ТОВ «Серет» посилається на необґрунтовану відмову суду у стягненні суми заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. Колегія суддів вважає такі посилання хибними та такими, що суперечать встановленим обставинам справи.

Так, під час розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням поданих сторонами доказів було встановлено, що ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 24959, 60 грн., а не у розмірі 27681,00 грн., який зазначає позивач. Даний кредит вона сплачувала частинами з порушенням умов встановлених договором через тяжке матеріальне становище, остання сплата проведена нею 28.12.2015 року на загальну суму 17155, 00 грн. З урахуванням виплаченої суми заборгованість ОСОБА_1 перед кредитором станом на 30 березня 2016 року становить 14983, 73 грн. Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим виходячи з наступного.

Частиною 3 ст. 212 ЦПК України визначено, що суд оцінює не тільки належність, допустимість доказів, але й достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їхній сукупності.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію цифрового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу (ст. 64 ЦПК України).

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, судом було вірно встановлено, що ордер - розпорядження № 1 від 27.11.2013 року про видачу кредиту на суму 24 714,28 грн. та ордер - розпорядження про сплату страхового платежу від 27.11.2013 року на суму 1483,36 грн. не може вважатися належним чи допустимим доказом у розумінні ст.ст. 57-60 ЦПК України, оскільки не містить підпису ОСОБА_1 та перерахування вказаних коштів спростовується меморіальним ордером № 24.221.70530.1 від 27.11.2013 року. У заяві на видачу готівки № TR.1417639.3428.2114 від 27.11.2013 року з підписом позивача вказана сума 21 992,88 грн., зазначено зміст операції: виплата коштів згідно договору № 40.85.000128 від 19.04.2013 року (а.с. 68), зазначені обставини обґрунтовано надали суду першої інстанції підстави дійти висновку про те, що кошти за вищевказаним кредитним договором від 27.11.2013 року були перераховані на погашення кредиту за попередньо укладеним кредитним договором № 40.85.000128 від 19.04.2013 року.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 видавався кредит 27.11.2013 року у розмірі 24959,60 грн., врахувавши при цьому суми зазначені у заяві на видачу готівки та в меморіальному ордері.

Щодо твердження ТОВ «Серет» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам та комісії за користування кредитом у розмірі 6166, 31 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, на підтвердження суми заборгованості за відсотками та комісією Товариство надало суду розрахунок, який вважає деталізованим із зазначенням всіх складових вказаних сум.

Оцінюючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, колегія суддів вважає його неналежним та недопустимим доказом, так як він не містить всю необхідну інформацію для перевірки розміру нарахованої заборгованості по відсоткам та комісії. Даний розрахунок не є деталізованим, містить лише відомості про загальну суму нараховану Товариством за прострочену комісію, з якої не вбачається якою є сума заборгованості за відсотками, а якою є сума заборгованості за комісією. Іншого розрахунку не зазначено ТОВ «Серет» у апеляційній скарзі та не надано відповідних доказів під час перегляду справи апеляційним судом.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду щодо недоведеності позивачем нарахованої суми заборгованості за відсотками, оскільки у наданому розрахунку не зазначено складові вказаної суми заявленої до стягнення, що позбавляє суд можливості перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку боргу у цій частині вимог.

Крім того, положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Отже, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, Банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. При цьому Банк нараховував, а відповідач повинен сплатити комісію за послуги, що супроводжують кредит, тобто за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника, що є незаконним.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача не може бути стягнута комісія за обслуговування кредиту з наведених підстав.

Отже, твердження ТОВ «Серет» про те, що суд не переконався у наявності доказів щодо виникнення зобов'язань у відповідача перед позивачем за договором кредиту саме у розмірі 23871,44 грн.,правильність нарахування заборгованості за комісією та відсотками у розмірі 6166,31 грн. спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами та матеріалами справи. Висновки суду в цій частині є вірним та такими, що відповідають вимогам закону та зібраним по справі доказам.

Доводи ОСОБА_1 про те, що вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № Р24.221.70530 від 27.11.2013 року повинні заявлятися до ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА Життя» та що саме страхова компанія повинна сплатити заборгованість за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_1 колегія суддів оцінює критично та не бере до уваги, оскільки вони є безпідставними та такими що суперечать вимогам закону, з огляду на наступне.

Як вбачається, 19 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» укладено кредитний договір №Р07.221.70126 про надання кредиту у сумі 5802, 00 грн. Умовою отримання кредитних коштів за даним кредитним договором було обов'язкове укладення договору «добровільного» страхування життя за №Р07.221.70126. Строк дії договору 18 місяців.

19 квітня 2013 року між ПрАТ «СК «УНІКА Життя» (страхувальника) в особі страхового агента ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 (страхувальник та застрахована особа) укладено договір добровільного страхування життя №Р07.221.70126 за заявою на страхування, відповідно до умов якого об'єктом страхування є майнові інтереси, що не суперечить чинному законодавству України, пов'язані з життям застрахованої особи.

У зв'язку із неможливістю сплатити кредитні кошти ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» 27.11.2013 року уклали кредитний договір № Р24.221.70530, у пункті 1.1. даного договору міститься посилання на страховий договір, який діяв на час укладення даного кредитного договору.

Відповідно до вимог ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної дії (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно умов Розділу 2 договору добровільного страхування життя здійснення страхової виплати можливе лише у випадку смерті застрахованої особи, яка сталася протягом всього строку дії договору страхування.

Тобто, помилковим є твердження ОСОБА_1 про те, що зазначеним договором страхування вона застрахувала випадок неможливості виконання покладених на неї кредитних зобов'язань. А тому ПрАТ «СК «УНІКА Життя» не може бути відповідачем у даних правовідносинах, оскільки на страхову компанію не покладено умовами договору добровільного страхування життя обов'язок виплати суми заборгованості за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_1, така виплата може бути здійснена лише в разі смерті страхувальника (застрахованої особи).

Отже, твердження ОСОБА_1 та ТОВ «Серет» про незаконність ухваленого судом рішення в частині оскарження кожним, порушення судом норм матеріального права, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які вони посилається у своїх апеляційних скаргах - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив зібрані у справі докази у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, належним чином встановив фактичні обставини справи, а тому дійшов законного висновку про часткове задоволення позову. Підстав для скасування рішення суду з доводів, викладених в апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ТОВ «Серет», колегія не знаходить, а тому залишає рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Серет», процесуального правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантьє», відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: