Постанова № 67787978, 12.07.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2017 р. Справа№ 911/2191/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання: Каніковського А.О.

представників сторін:

від позивача: Коберник О.М. (на підставі посвідчення)

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Князєв І.Л. (представник за довіреністю)

від відповідача-3: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області

на рішення господарського суду міста Києва

від 30.11.2016

у справі №911/2191/16 (суддя Цюкало Ю.В.)

за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави

до 1) Київської обласної ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Мисливські стежки»

3) Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до Київської обласної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Мисливські стежки» (далі - ТОВ «Мисливські стежки») про:

- визнання незаконними та скасування п. 2.1.1., п. 3, п. 4.1. рішення Київської обласної ради від 19.12.2004 № 160-12-ХХIV «Про закріплення мисливських угідь на території Київської області» в частині надання мисливських угідь площею 49,3 тис. га ТОВ «Мисливські стежки» та укладення договору про умови ведення мисливського господарства;

- визнання недійсним Договору про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, укладений між Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та ТОВ «Мисливські стежки».

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням ч. 1 ст. 22 Законом України «Про мисливське господарство та полювання».

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.07.2016 позовну заяву Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави направлено до господарського суду міста Києва на підставі ч. 5 ст. 16, ч. 1 ст. 17 ГПК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.11.2016 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того що рішення Київської обласної ради «Про закріплення мисливських угідь на території Київської області» № 160-12-XXIV від 19.02.2004 в частині оскаржуваних п. 2.1.1., п. 3, п. 4.1. та Договір про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, суперечать положенням ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», оскільки погодження надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства власниками або користувачами таких земельних ділянок не надано. При цьому, приймаючи до уваги, що прокурору стало відомо про порушення інтересів держави в частині укладення Договору про умови ведення мисливського господарства від 17.07.2007 та прийняття рішення Київської обласної ради від 19.12.2004 № 160-12-ХХIV «Про закріплення мисливських угідь на території Київської області» у строк не пізніше 13.07.2009, зважаючи на звернення до суду із позовом 14.07.2016 (відбиток штемпеля поштового відділення), суд першої інстанції дійшов висновку про пропущення строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України, та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, перший заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва у справі №911/2191/16 від 30.11.2016 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення господарського суду міста Києва прийняте за неповного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст.ст. 257, 261 ЦК України, безпідставно застосовано п. 4 «Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів», затверджених наказом Мінтрансу України №114 від 12.12.2007 та порушено норми процесуального права, а саме: ст.ст. 42, 43, 32, 33, 43, 84, 11128 ГПК України, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст. 104 ГПК України, рішення підлягає скасуванню.

Так, скаржник в своїй апеляційній скарзі вказав, що суд першої інстанції погодився з позицією прокурора про допущені під час прийняття оскаржуваного рішення пунктів рішення Київської обласної ради від 19.12.2004 вимог ст. 10, 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» щодо необхідності отримання погодження всіх власників і користувачів земельних ділянок, які входять в межі мисливських угідь. Однак, відповідачі належними і допустимими доказами не довели, а суд абсолютно безпідставно дійшов висновку, який ґрунтується виключно на припущеннях, про доведеність факту надання Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства відповіді від 08.07.2009 №03-01/942 на вимоги прокурора від 03.07.2009 №№1858, 1859, оскільки докази такого направлення і отримання прокурором вказаної відповіді, у зв'язку з чим неправильно застосував до спірних правовідносин положення ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.) від 31.05.2017 прийнято до провадження апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області; розгляд апеляційної скарги призначено на 20.06.2017

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у справі №911/2191/16 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до протоколу якого, справу №911/2191/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 20.06.2017 прийнято апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2016 у справі №911/2191/16 до провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 12.07.2017.

29.03.2017 через відділ забезпечення документообігу суду від відповідача-3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, з підстав того, що на думку відповідача-3, судом першої інстанції правильно визначено початок спливу позовної давності до вказаних правовідносин та, відповідно, правильно застосовано наслідки її спливу.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 12.07.2016 позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції 12.07.2017 заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представники відповідача-1, 3 в судове засідання 12.07.2017 не з'явились. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялись належним чином, про причини своєї неявки апеляційний господарський суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслали.

Згідно із п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників відповідача-1, 3 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, відтак вважав за можливе провести розгляд справи за відсутності даних представників.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши думку представника позивача та відповідача-2, присутніх в судовому засіданні, розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням виконавчого комітету Глібівської сільської ради Вишгородського району від 11.02.2004 №12 погоджено дозвіл ТОВ «Мисливські стежки» на користування землями площею 7000 га в межах сільської ради терміном на 25 років для ведення мисливського господарства.

17.02.2004 Любимівською сільською радою (в особі сільського голови), Глібівською сільською радою (в особі сільського голови), Димерівською селищною радою (в особі селищного голови), Козаровицькою сільською радою (в особі сільського голови), 18.02.2004 Катюжанською селищною радою (в особі селищного голови), 18.02.2004 Ровівською сільською радою (в особі сільського голови) укладено з ТОВ «Мисливські стежки» угоди-погодження за якими відповідні ради не заперечували проти використання земельних ділянок, які знаходяться на їх території, для ведення мисливського господарства.

19.02.2004 Київською обласною радою прийнято рішення «Про закріплення мисливських угідь на території Київської області» № 160-12-XXIV (надалі - Рішення), відповідно до п.п. 2, 2.1, 2.1.1. якого надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства терміном на 25 років ТОВ «Мисливські стежки» площею 49,3 га в межах згідно додатком 1.

Згідно п. 3 даного Рішення, зокрема ТОВ «Мисливські стежки», зобов'язано забезпечити в мисливських угіддях, наданих їм у користування, проведення необхідних заходів, передбачених Законом України «Про мисливське господарство та полювання».

Відповідно до п.п. 4, 4.1 Рішення, зобов'язано Київське державне лісогосподарське об'єднання «Київліс» укласти в установленому порядку договори, зокрема з ТОВ «Мисливські стежки», про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надані їм у користування.

Як вбачається з додатку № 1 до Рішення відповідачу-2 було надано у користування мисливські угіддя в межах Вишгородського району Київської області.

27.02.2004 року між Київським державним лісогосподарським об'єднанням «Київліс» та ТОВ «Мисливські стежки» укладено договір про умови ведення мисливського господарства (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого рішенням Київської обласної ради від 19.02.2004 № 160-12-XXIV «Про закріплення мисливських угідь на території Київської області» надано ТОВ «Мисливські стежки» терміном до 19.02.2029 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 49,3 тис.га, у тому числі: лісові угіддя 25,4 тис.га, польові 17,6 тис.га, водно-болотні 6,3 тис.га.

В подальшому, 17.07.2007 вищевказаний Договір переукладався з Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та 05.02.2013 з Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, однак, підставою для укладення договору - рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 №160-12-XXIV, предмет договору, площа земельної ділянки та строк дії договору залишилися незмінними.

Як вбачається з листа Управління Держгеокадастру у Вишгородському районі Київської області від 12.05.2016 №1007-1010-99.2.1452/2-16 земельні ділянки ТОВ «Мисливські стежки» загальною площею 49,3 тис.га розташовані на території Любимівської сільської ради, Ровівської сільської ради, Рядня-Димерської сільської ради, Толокунської сільської ради, Ясногородської сільської ради, Сухолуцької сільської ради, Глібівської сільської ради, Козаровицької сільської ради, Димерської селищної ради та частково на території Катюжанської (с. Гута Катюжанська), Демидівської, Вахівської та Литвинівської сільських рад.

Однак, листами Ровівської, Сухолуцької, Толокунської, Козаровицької, Демидівської, Ясногородської, Глібівської, Катюжанської сільських рад та Димерської селищної ради не підтверджено прийняття рішень про надання у користування відповідних мисливських угідь.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Отже, законом встановлено, що для ведення мисливського господарства необхідні погодження усіх власників або користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, які планується отримати у користування для ведення мисливського господарства.

Таким чином, запровадження на законодавчому рівні погоджень всіх землекористувачів зумовлене необхідністю узгодження реалізації власниками земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, прав на землю з реалізацією користувачем мисливських угідь права на ці угіддя.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що рішення Київської обласної ради «Про закріплення мисливських угідь на території Київської області» № 160-12-XXIV від 19.02.2004 в частині оскаржуваних п. 2.1.1., п. 3, п. 4.1. суперечить ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».

В п. 4.6. листа Вищого господарського суду України «Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами» від 01.01.2010 зазначено, що суди мають враховувати, що за змістом статті 75 Лісового кодексу України, статті 24 Закону України «Про тваринний світ», частини 1 статті 22, частини 2 статті 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» питання щодо надання та припинення права користування земельною ділянкою лісового фонду та мисливськими угіддями для потреб мисливського господарства належить виключно до компетенції обласної ради.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» до повноважень сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить, зокрема вирішення відповідно до цього Закону питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради відповідно до закону вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Законодавець чітко визначив, що на сесії сільської ради вирішується питання виключно щодо регулювання земельних відносин, що пов'язані з розпорядженням та наданням у користування земельних ділянок, які належать територіальній громаді (земельні ділянки комунальної власності).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону «Про мисливське господарство та полювання», не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.

Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що угоди-погодження між сільськими (селищними) радами (в особі їх голів) та ТОВ «Мисливські стежки», а також рішення виконавчого комітету Глібівської сільської ради № 12 від 11.02.2004 року не є рішеннями відповідних рад, як колегіальних органів місцевого самоврядування, та відповідно до Закону України «Про мисливське господарство та полювання» вирішення питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь, до повноважень виконавчих органів рад або голів таких рад, не віднесено.

Викладене вище та аналіз зазначених правових норм дає підстави стверджувати, що ТОВ «Мисливські стежки» не було отримано погодження власників (користувачів) відповідних земельних ділянок.

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» передбачено, що умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь. Форма договору встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Типовий договір про умови ведення мисливського господарства, затверджений наказом Міністерства лісового господарства України від 12.12.1996 №153, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.12.1996 за №735/1760.

Тобто, укладений на виконання рішення Київської обласної ради «Про закріплення мисливських угідь на території Київської області» № 160-12-XXIV від 19.02.2004 договір про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, суперечить положенням ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, погодження надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства власниками або користувачами таких земельних ділянок не надано.

Одночасно, колегія суддів апеляційної інстанції стосовно застосування строку позовної давності до спірних правовідносин зазначає наступне.

Відповідно до статей 256, 257, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Так, як вбачається з матеріалів справи, в.о. міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області звернувся до відповідача-3 із листами від 03.07.2009 № 1858 та № 1859, у яких просив надати інформацію про загальну площу мисливських угідь Київської області та про всіх користувачів мисливських угідь, а також надати копії договорів про умови ведення мисливського господарства та про спільну діяльність або взаємодію щодо розвитку та використання мисливських угідь по Київській області у строк до 12 години 08.07.2009 року.

В свою чергу, відповідач-3 листом № 03-01/942 від 08.07.2009 на виконання вказаних запитів направив: перелік користувачів мисливських угідь, експлікацію мисливських угідь, копії договорів про умови ведення мисливського господарства та копії договорів, якими передбачається спільна діяльність або взаємодія щодо розвитку та використання мисливських угідь.

Колегія судді погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зважаючи на вихідну дату вказаної вище відповіді та п. 4 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №1149 від 12.12.2007, прокурором не пізніше 13.07.2009 було отримано копію договору про умови ведення мисливського господарства від 17.07.2007, у якому міститься посилання на рішення Київської обласної ради від 19.12.2004 №160-12-ХХIV «Про закріплення мисливських угідь на території Київської області», а відтак органи прокуратури вважаються обізнаними про відповідні факти з даної дати.

Крім того, як зазначалось вище, Договір від 27.02.2004 переукладався 17.07.2007 з Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та 05.02.2013 з Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства.

Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, право користування відповідними мисливськими угіддями було надано ТОВ «Мисливські стежки» на підставі рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 № 160-12-XXIV та договору від 27.02.2004 і переукладення даного договору на підставі та в межах строку визначеного вказаним рішенням в даному випадку не змінювало та не створювало нового юридичного факту щодо набуття ТОВ «Мисливські стежки» відповідного права, а лише було спрямовано на заміну однієї сторони договору новим уповноваженим державним органом, тобто факт порушення закону та інтересів держави у даному випадку є один та він відбувся 27.02.2004 року, і він є продовжуваним та фактично право користування відповідними мисливськими угіддями лише заново посвідчувалося договорами від 17.07.2007 та від 05.02.2013, а відтак строк позовної давності не може застосовуватись до останнього договору окремо, так як він не є самостійною підставою виникнення зазначеного права, а має правовим наслідком виключно заміну одного з учасників (в особі державного органу) у вже існуючому правовідношенні.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про пропущення строку позовної давності, передбаченого ст. 257 Цивільного кодексу України, та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає приписам господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга першого заступника прокурора Київської області не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2016 у справі №911/2191/16 скасуванню.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2016 у справі №911/2191/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/2191/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко