Рішення № 67787887, 10.07.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2017 р.Справа № 916/1057/17

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Одесагаз до Міського комунального підприємства „Одеська ТЕЦ-2 про стягнення заборгованості в загальній сумі 452000,70 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Одесагаз звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Міського комунального підприємства „Одеська ТЕЦ-2 про стягнення заборгованості за поставлений природний газ згідно договору № 008088 від 01.07.2016 р. в загальній сумі 518730,76 грн., у т.ч. 443000,00 грн. основного боргу, 46864,22 грн. пені, 5090,68 грн. 3% річних, 23775,40 грн. інфляційних втрат, посилаючись на наступне.

ПАТ «Одесагаз» (оператор ГРМ) та Міським комунальним підприємством «Одеська ТЕЦ-2» (споживач) було укладено договір розподілу природного газу № 008088 від 01.07.2016 року, який є договором приєднання, що був укладений з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку № 2 до цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

В пункті 6.2 договору зазначено, що тариф, встановлений згідно з п.6.1 цього договору, є обов'язковим для сторін з дати набрання чинності постановою регулятора щодо його встановлення.

Відповідно до п. 6.3 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Як вказує позивач, якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Так, позивач зазначає, що остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Також позивач вказує, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який є побутовим, до 05 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунка оператора ГРМ. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок оператора ГРМ.

Згідно п. 6.5 договору у разі виникнення у споживача заборгованості за цим договором сторони можуть укласти графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до цього договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості. У разі відсутності графіка погашення заборгованості оператор ГРМ має право грошові кошти, отримані від споживача в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості її виникнення. Так, укладення сторонами та дотримання споживачем узгодженого графіка погашення заборгованості не звільняє споживача від виконання поточних зобов'язань за цим договором. У разі відсутності графіка погашення заборгованості або його недотримання чи несплати поточних платежів оператор ГРМ має право у порядку, визначеному цим договором, припинити або обмежити розподіл (споживання) природного газу на об'єкт споживача до повного погашення заборгованості.

Як зазначає позивач, ПАТ «Одесагаз» свої зобовязання по даному договору виконало, а саме забезпечило передачу належних споживачу обємів (обсягів) природного газу. Однак, за ствердженнями позивача, відповідач неналежним чином виконував умови договору розподілу природного газу № 008088, не здійснював своєчасну оплату за використаний природний газ, що призвело до появи боргу, який станом на 28.04.2017 р. становить 443000,46 грн.

Крім того, позивач посилається на п. 8.2 договору, за яким порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Так, позивач зазначає, що оскільки відповідачем вчасно не виконані умови договору розподілу природного газу № 008088 щодо оплати отриманого природного газу на підставі діючого законодавства та умов договору позивачем нараховано пеню в сумі 46864,22 грн., а також згідно ст. 625 ЦК України 5090,68 грн. 3% річних та 23775,40 грн. інфляційних втрат, які заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.05.2017 р. позовну заяву ПАТ „Одесагаз прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1057/17, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду

Відповідач позовні вимоги визнав частково, про що зазначено у відзиві на позов (а.с. 61-62). Зокрема, відповідач заявлений позов визнав в частині суми основної заборгованості, яка станом на 14.06.2017 р. склала 376270,40 грн., стосовно нарахованих ПАТ "Одесагаз" штрафних санкції у вигляді 3% річних, пені та інфляційних втрат відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі. Наразі відповідач вказує, що за період січень-березень 2017 р. МКП "Одеська ТЕЦ-2 згідно договору № 008088 спожило природного газу для опалення м. Теплодар на суму 1284143,33 грн. та станом на 28.04.2017 р. сума основного боргу дійсно складала 443000,46 грн. Проте, за ствердженнями відповідача, з 28.04.2017 р. сума основного боргу майже щодня зменшувалась і станом на 14.06.2017 р. її погашено на суму 66730,06 грн. Зокрема, з відповідної суми основного боргу 59750,17 грн. є погашений борг населення м. Теплодар, і 6979,89 грн. - погашений борг бюджетних установ м. Теплодар. Як зазначає відповідач, основною підставою виникнення суми боргу МКП «Одеська ТЕЦ-2» перед ПАТ «Одесагаз» за спожитий природний газ є низька платоспроможність населення міста Теплодар у звязку із діючим тарифом на природний газ та економічною ситуацією в країні. Також відповідач вказує, що ще однією причиною виникнення боргу є нині діюча система державних соціальних гарантій та пільг, відсутність вчасного надходження державних субсидій гарантованих населенню та державних компенсацій в різниці тарифів. Відповідач вказує, що в аналогічній ситуації опинилися також інші юридичні особи, які надають послуги населенню у сфері житлово-комунальних послуг. Так, відповідач стверджує, що на листи МКП „Одеська ТЕЦ-2 до МКП «Теплодарводоканал», ТОВ «ЖЕБП «Наше місто» та ОСББ «Прогрес» щодо погашення суми боргів за спожиті послуги з теплопостачання, останніми надано відповіді, де юридичні особи визнають суми боргів перед МКП „Одеська ТЕЦ-2 та зауважують, що борги виникли у звязку із відсутністю вчасного фінансування субсидій, а заборгованість буде погашена після надходження коштів з державного бюджету. Відповідач зазначає, що МКП «Одеська ТЕЦ-2» як сторона договору у відповідності до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України вживало і вживає усіх заходів для належного виконання своїх зобовязань перед ПАТ «Одесагаз» та погашення заборгованості по договору № 008088, враховуючи інтереси останнього. Зокрема, відповідач неодноразово направляв на адресу позивача листи з проханням та пропозицією підписати спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподіл природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 р. № 20, що в свою чергу в повному обсязі могло б вирішити питання погашення заборгованості МКП «Одеська ТЕЦ-2» перед ПАТ «Одесагаз». При цьому відповідач зазначає, що на листи МКП «Одеська ТЕЦ-2» від 12.05.2017 р. № 03/01-226 та від 07.06.2017 р. № 03/01/264 відповідач не отримував жодної офіційної відповіді ПАТ «Одесагаз». Відповідач вказує, що нині діюча система розподілу коштів прописана у постанові КМУ від 18.06.2014 р. № 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обовязки», не дозволяє відповідачу в першу чергу погасити заборгованість виниклу перед ПАТ «Одесагаз», оскільки кошти, що надходять відповідно до порядку розподілу, одночасно розподіляються між усіма учасниками і на рахунок позивача надходить лише фіксована сума у процентному співвідношенні (5,37 %) встановлена Регулятором ринку. Крім того, відповідач зазначає, що МКП «Одеська ТЕЦ-2» вживає всі можливих заходів для погашення заборгованості, яка виникла перед МКП «Одеська ТЕЦ-2» у споживачів, яким надано послуги, це населення, юридичні особи комунальної та приватної форм власності. Зокрема, відповідачем проводиться претензійно-позовна робота, направляються листи-повідомлення, надається можливість лише населенню погасити суму боргу у розстрочку, оскільки інші не зверталися до підприємства на початку і під час опалювального сезону із заявами про розстрочку платежів у відповідності до пункту 23-1 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 р. № 630 (зі змінами та доповненнями). Як стверджує відповідач, вищевказані дії дають певні результати, і сума боргу поступово з кожним днем скорочується. Відтак, відповідач вказує, що задоволення позовних вимог ПАТ «Одесагаз» у повному обсязі, з урахуванням усіх штрафних санкцій, значним чином вплине на функціонування комунального підприємства, яке і без того відповідно до фінансового звіту знаходиться у складному становищі.

15.06.2017 р. представником позивача була подана до суду заява про зменшення позовних вимог у звязку з частковою сплатою відповідачем суми основного боргу за розподіл природного газу. Відтак, ПАТ «Одесагаз» зменшує суму позову та просить стягнути з МКП «Одеська ТЕЦ-2» суму основного боргу в розмірі 376270,40 грн., інші вимоги позивач підтримує та залишає незмінними.

Відтак, судом розглядаються остаточно заявлені позивачем вимоги про стягнення з МКП Одеська ТЕЦ-2 суми основного боргу в розмірі 376270,40 грн., пені в сумі 46864,22 грн., 3% річних в сумі 5090,68 грн., інфляційних втрат в сумі 23775,40 грн.

26.06.2017 р. відповідачем були надані до суду додаткові пояснення (а.с. 118), згідно яких відповідач визнає позовні вимоги лише в частині суми основної заборгованості, яка станом на 26.06.2017 р. становить 367078,51 грн., наразі заперечує проти нарахованих ПАТ „Одесагаз штрафних санкцій у вигляді 3% річних, пені та інфляційних.

10.07.2017 р. відповідачем було подано до суду заяву про припинення провадження у справі у звязку з повним погашенням МКП Одеська ТЕЦ-2 07.07.2017 р. суми основного боргу перед ПАТ «Одесагаз» за спірним договором, про що надано копії платіжних доручень № 146, № 258 від 07.07.2017 р. та реєстр платежів від 01.07.2017 р. по 07.07.2017 р.

Також 10.07.2017 р. представник відповідача у судовому засіданні звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог, відповідно до якої відповідач просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення основної суми боргу у звязку з її погашенням, а також просить суд зменшити суму пені до 10% від заявленої до стягнення та суму судового збору, яку має бути стягнуто з відповідача, в разі задоволення позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

01.07.2016 р. Міським комунальним підприємством «Одеська ТЕЦ-2» було подано до ПАТ „Одесагаз, що є оператором ГРМ, заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) № 0008088 (а.с. 14).

Відповідно до п. 39 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" субєктами ринку природного газу є оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач. Оператор газорозподільної системи - субєкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (п. 17 ч. 1 ст. 1 вищевказаного Закону).

Права та обовязки оператора газорозподільної системи визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, кодексом газотранспортної системи, кодексом газорозподільних систем, а також договором розподілу природного газу (ст. 38 вищевказаного Закону).

Відповідно до п.п. 1, 2 гл.5 Розділу VI Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, № 2494 від 30.09.2015 р., який визначає порядок фактичного розподілу (споживання) природного газу, споживання (відбір) природного газу з газорозподільної системи за наявності укладеного договору розподілу природного газу між споживачем та Оператором ГРМ здійснюється за умови: наявності у споживача (його постачальника) підтверджених обсягів природного газу (лімітів) на відповідний розрахунковий період; забезпечення споживачем своєчасних розрахунків з Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Порядок набуття підтверджених обсягів природного газу (лімітів) визначається відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 р. № 2493 (далі - Кодекс ГТС), який визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із субєктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем (п.2 гл. 1 розділу І). Дія цього Кодексу поширюється на операторів газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі побутових споживачів), об'єкти яких підключені до газорозподільних систем, та на їх постачальників.

Згідно п. 1 гл. 3 розділу VI Кодексу ГТС договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, обєкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.

Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.

Згідно ст. 40 Закону України "Про ринок природного газу" за договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

Договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного Кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу.

Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору (п.п.3, 4 гл. 3 Розділу VI Кодексу). Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу (п. 7 гл. 3 розділу VI Кодексу).

Так, судом встановлено, що 01.07.2016 року між ПАТ „Одесагаз (Оператор ГРМ) та Міським комунальним підприємством «Одеська ТЕЦ-2» (споживач) було укладено публічний договір розподілу природного газу № 008088 (а.с. 54-64) шляхом підписання останнім заяви-приєднання.

Відповідно до п. 2.1 договору оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

В пункті 6.2 договору зазначено, що тариф, встановлений згідно з п.6.1 цього договору, є обов'язковим для сторін з дати набрання чинності постановою регулятора щодо його встановлення.

Відповідно до п. 6.3 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який є побутовим, до 05 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунка оператора ГРМ. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами на поточний рахунок Оператора ГРМ. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок Оператора ГРМ. Споживач має право здійснювати оплату за договором розподілу природного газу через банківську платіжну систему, онлайн-переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу Оператора ГРМ та в інший не заборонений законодавством спосіб.

Згідно з п. 6.5. договору № 008088 у разі виникнення у споживача заборгованості за цим договором сторони можуть укласти графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до цього договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості. У разі відсутності графіка погашення заборгованості Оператор ГРМ має право грошові кошти, отримані від споживача в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості її виникнення. Укладення сторонами та дотримання споживачем узгодженого графіка погашення заборгованості не звільняє споживача від виконання поточних зобов'язань за цим договором. У разі відсутності графіка погашення заборгованості або його недотримання чи несплати поточних платежів Оператор ГРМ має право у порядку, визначеному цим договором, припинити або обмежити розподіл (споживання) природного газу на об'єкт споживача до повного погашення заборгованості.

За умовами п. 6.6 договору надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.

Згідно п. 12.1 договору останній укладено на невизначений строк.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, вищевказаний договір № 008088 є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 згідно ч. 2 ст. 901 цього ж Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як зазначає позивач та визнається відповідачем, ПАТ «Одесагаз» свої зобовязання по вказаному договору виконало, а саме забезпечило передачу належних споживачу обємів (обсягів) природного газу, зокрема: у січні 2017 р. 1290,425 тис.куб.м на суму 571555,04 грн., у лютому 2017 р. 961,922 тис.куб.м на суму 426054,49 грн., у березні 2017 р. 646,920 тис.куб.м на суму 286533,80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу № 8088/01 від 01.02.2017 р., № 8088/02 від 28.02.2017 р., № 8088/03 від 31.03.2017 р. (а.с. 15-16). Всього за вказаним актами відповідачу розподілено природний газ в кількості 2899,267 тис.куб.м на загальну суму 1284143,33 грн.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг з розподілу природного газу є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору № 008088 та чинного законодавства на підставі складених актів приймання-передачі природного газу.

За ствердженнями позивача, відповідач неналежним чином виконував умови договору розподілу природного газу № 008088, не здійснював своєчасну оплату за розподілений природний газ, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 28.04.2017 р. складала 443000,46 грн. При цьому у звязку з частковою сплатою відповідачем заборгованості станом 14.06.2017 р. сума боргу склала 376270,40 грн., у звязку з чим позивачем було зменшено розмір позовних вимог в частині основного боргу до вказаної суми на підставі поданої до суду заяви від 15.06.2017 р. (а.с. 113).

Разом з тим, як зясовано судом, на день розгляду справи відповідачем повністю сплачена заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за розподіл природного газу, про що свідчать надані відповідачем до суду копії платіжних доручень від 07.07.2017 р. № 146 на суму 353000,00 грн., від 07.07.2017 р. № 258 на суму 7780,96 грн., від 07.07.2017 р. № 259 на суму 6997,95 грн. (а.с. 138-140), а також реєстри платежів за період з 01.05.2017 р. по 07.07.2017 р. (а.с. 131-137).

Відтак, з огляду на погашення відповідачем суми основного боргу перед позивачем за договором № 008088 суд доходить до висновку про те, що предмет спору по справі в частині суми основного боргу відсутній. Наразі судом не приймаються до уваги доводи представника позивача про відсутність у позивача підтвердження від банківської установи про перерахування на рахунок останнього суми основного боргу, оскільки відповідні платіжні документи відповідачем надано до суду.

В свою чергу, враховуючи те, що вказана сплата суми основного боргу була здійснена відповідачем під час розгляду справи, тобто після порушення судом провадження у даній справі, суд доходить до висновку про те, що предмет спору по справі заборгованість у вказаній частині припинив існування в процесі розгляду справи.

Як зазначено в п. 4.4. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Відповідно до п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приймаючи до уваги вищевикладене та клопотання відповідача про припинення провадження у справі, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі № 916/1057/17 в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Одесагаз до Міського комунального підприємства „Одеська ТЕЦ-2 про стягнення суми основного боргу в розмірі 376270,40 грн.

Щодо решти частини вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованої пені в розмірі 46864,22 грн., 3% річних в сумі 5090,68 грн. та інфляційних втрат в сумі 23775,40 грн., то з огляду на відсутність доказів їх сплати вказані вимоги позивача підлягають розгляду судом по суті.

Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати за розподілений природний газ не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Так, за умовами п. 6.3 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. При цьому згідно п. 6.4 договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Матеріалами справи підтверджується, та відповідачем не оспорюється факт несвоєчасної сплати останнім за розподіл природного газу відповідно до складених актів приймання-передачі природного газу.

За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем за постачання позивачем природного газу) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2. договору № 008088 передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобовязань за спірним договором щодо здійснення оплати за розподіл природного газу позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, розрахунок якої наведено у позові (а.с. 7-9).

Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобовязання за договором № 008088 щодо здійснення оплати за розподіл природного газу, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу на підставі п. 8.2. вказаного договору пеню в загальній сумі 46864,22 грн. у період з 11.02.2017 р. по 28.04.2017 р., виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у розрахунковий період, та існуючої суми боргу на протязі вказаного періоду, детальний розрахунок якої міститься в позові. При цьому слід зазначити, що відповідачем не оспорено здійснений позивачем розрахунок нарахованої пені, наразі відповідачем було подано заяву про зменшення нарахованої суми пені до 10% від заявленої позивачем у позовній заяві (а.с. 141).

Разом з тим, з урахуванням наведених відповідачем обставин у відзиві на позов, суд вважає за можливе зменшити заявлену до стягнення суму пені до 10% від розрахованої позивачем.

Відповідно до ч. 3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. У випадку коли порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами, відповідачем зобовязання з оплати за розподіл природного газу згідно спірного договору № 008088 виконані у повному обсязі.

Відтак, суд зважає на те, що сторонами зобовязання за вказаним договором виконані у повному обсязі, також приймає до уваги те, що відповідач є комунальним підприємством, що, зокрема, надає населенню та підприємствам м. Теплодар послуги з постачання природного газу, ця діяльність не є підприємницькою, що є винятковою обставиною в розумінні ст. 233 ГК України, яка надає підстави для зменшення неустойки.

Підпунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції розяснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст.83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, враховуючи вищенаведене, зважаючи на економічну ситуацію у державі, організаційно-правову форму відповідача, ступінь виконання останнім своїх зобов'язань за договором № 008088 (зокрема їх повне виконання), та те, що в результаті такого виконання зобовязання позивачем не понесено будь-яких втрат, збитків, суд доходить до висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, на 90% від заявленої позивачем суми, що є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 4686,42 грн. (10% від 46864,22 грн.).

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Вищого господарського суду України від 21.10.2015 р. у справі № 906/575/15, від 18.11.2015 р. у справі № 914/448/15, від 12.07.2016 р. у справі № 915/2211/15 тощо.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5090,68 грн. та інфляційних втрат в сумі 23775,40 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту предявлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобовязання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі № 008088 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобовязання щодо оплати наданих позивачем послуг з розподілу природного газу за договором № 008088, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних в загальній сумі 5090,68 грн., нарахованих на відповідну суму боргу за вказаним договором у періоді з 11.02.2017 р. по 28.04.2017 р., коли мала місце несвоєчасна оплата, розрахунок яких наведено в позовній заяві (а.с. 7-9).

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в сумі 16106,42 грн. (а.с. 8) на існуючу у періоді з 11.02.2017 р. по 23.03.2017 р. суму боргу в розмірі 571555,04 грн. по зобовязанням за січень 2017 р. та нарахувань в сумі 7668,98 грн. (а.с. 9) на існуючу у періоді з 11.03.2017 р. по 20.04.2017 р. суму боргу в розмірі 426054,49 грн. по зобовязанням за лютий 2017 р. Наразі судом встановлено, що розрахунок інфляційних нарахувань по зобовязанням за лютий 2017 р. позивачем здійснено з обранням невірного індексу інфляції у обраному періоді прострочення на існуючу у цей період суму боргу. У звязку з цим судом здійснено самостійно перерахунок інфляційних втрат із врахуванням визначеного Державною службою статистики України індекс інфляції 1,027, що мав місце у періоді прострочення платежів за розподіл позивачем природного газу у лютому 2017 р. Зокрема, за несвоєчасну оплату за розподіл природного газу в лютому 2017 року в сумі 426054,49 грн. розмір інфляційних збитків за період 11.03.2017 р. по 20.04.2017 р. складає 11503,47 грн. (426054,49 грн. (сума боргу) х 1,027 (сукупний індекс інфляції) 426054,49 грн.).

Тому загальний розмір інфляційних збитків у звязку з простроченням відповідачем оплати за договором № 008088 по зобовязанням за січень 2017 року та за лютий 2017 року складає 27609,89 грн. (16106,42 грн. + 11503,47 грн.).

В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в сумі 23775,40 грн. є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 23775,40 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду справи позовні вимоги в цій частині позивачем не уточнювались та не змінювались, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги ПАТ „Одесагаз в частині про стягнення пені, річних та інфляційних втрат хоча й обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, однак підлягають частковому задоволенню у звязку зі зменшенням судом розміру нарахованої пені. Відтак, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 4686,42 грн. пені, 5090,68 грн. 3% річних та 23775,40 грн. інфляції.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача, виходячи із первісно заявленої позивачем до стягнення суми, без урахування сплаченої відповідачем після подання позову заборгованості та без урахування зменшеної судом суми нарахованої пені. Так, в п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України зазначено, що у застосуванні положень ст. 49 ГПК суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Крім того, як зазначено в п. 4.3 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7, у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 80 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1.Припинити провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Одесагаз до Міського комунального підприємства „Одеська ТЕЦ-2 про стягнення основного боргу в сумі 376270,40 грн.

2.Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Одесагаз до Міського комунального підприємства „Одеська ТЕЦ-2 про стягнення пені в розмірі 46864,22 грн., 3% річних в сумі 5090,68 грн. та інфляційних втрат в сумі 23775,40 грн. задовольнити частково.

3.СТЯГНУТИ з Міського комунального підприємства „Одеська ТЕЦ-2 (65490, Одеська область, м. Теплодар; код ЄДРПОУ 05519847) на користь Публічного акціонерного товариства „Одесагаз (65003, м. Одеса, вул. Одарія, 1, код ЄДРПОУ 03351208) пеню в розмірі 4686/чотири тисячі шістсот вісімдесят шість/грн. 42 коп., 3% річних в сумі 5090/пять тисяч девяносто/грн. 68 коп., інфляційні втрати в сумі 23775/двадцять три тисячі сімсот сімдесят пять/грн. 40 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 7780/сім тисяч сімсот вісімдесят/грн. 96 коп.

4.В задоволенні решти частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Одесагаз до Міського комунального підприємства „Одеська ТЕЦ-2 про стягнення пені відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 17 липня 2017 р.

Суддя В.С. Петров