Постанова № 67787530, 17.07.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2017 року Справа № 912/936/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Широбокова Л.П., Березкіна О.В.

секретар судового засідання Абадей М.О.

представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради Кіровоградської області на рішення господарського суду Кіровоградської області від 26.04.2017р. у справі №912/936/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", Київ від імені якого діє Кіровоградська філія ПАТ "Укртелеком", м.Кропивницький, Кіровоградська область

до Управління соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради Кіровоградської області, м.Світловодськ, Кіровоградська область

про стягнення 225272,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 26.04.2017р. у справі №912/936/17 (суддя Наливайко Є.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Управління соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради Кіровоградської області на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Кіровоградської філії ПАТ "Укртелеком" - 225272,70 грн. заборгованості та 3379,09 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що позивач у 2016 році надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах відповідним категоріям громадян, які проживають на території міста ОСОБА_1, а відповідач, всупереч положенням чинного законодавства, не відшкодував витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р.

Відповідач (Управління соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради Кіровоградської області), не погодившись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 26.04.2017р. у справі №912/936/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради Кіровоградської області про стягнення 225272,70 грн. та 3379,09 грн. судового збору відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач вказує на те, що з незалежних від нього підстав не зміг скористатися своїм правом на подання відзиву на позовну заяву. Зазначає, що 14.04.2017р. подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки станом на цю дату не отримав копію позовної заяви, але суд першої інстанції не виніс ухвалу про відкладення справи та не повідомив відповідача про результат розгляду даного клопотання, справу було розглянуто 26.04.2017р. не зважаючи на неявку в судове засідання представника відповідача.

Також відповідач зазначає, що Законом України "Про державний бюджет України на 2016 рік" субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування витрат, пов'язаних з наданням телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян не передбачена. Відповідно до ст. 1 Бюджетного кодексу України, розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом та здійснення витрат бюджету. Відповідач вказує, що в 2016 році бюджетні асигнування на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян ОСОБА_1 міською радою в місцевому бюджеті на 2016 рік не затверджені. Посилається на те, що Управлінню соціального захисту населення, як розпоряднику бюджетних коштів за програмами соціального захисту в 2016 році не надано повноваження на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з метою відшкодування витрат, пов'язаних з наданням телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян. Зазначає, що Управління соціального захисту населення є неприбутковою організацією, не має на рахунках власних коштів, які за власною ініціативою може спрямувати на фінансування відповідних соціальних програм; до повноважень Управління не відноситься розподіл кошт місцевого бюджету; в межах компетенції, Управління не здійснює вплив на затвердження проекту місцевого бюджету.

Позивач (ПАТ "Укртелеком") у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що Управління соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради Кіровоградської області відповідає за своїми зобов'язаннями, що виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань. На думку позивача, рішення господарського суду Кіровоградської області від 26.04.2017р. у справі №912/936/17 законним та обґрунтованим, оскільки господарським судом всебічно та об'єктивно встановлено обставини справи, вірно застосовано норми матеріального та процесуального законодавства до спірних правовідносин, просить залишити оскаржене рішення без змін.

У судовому засіданні 21.06.2017р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, представник позивача заперечував на задоволенні апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві.

У судовому засіданні 21.06.2017р. оголошувалась перерва до 17.07.2017р.

04.07.2017р. від представника відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про перенесення судового засідання, у зв'язку з її щорічною відпусткою з 10.07.2017р. по 24.07.2017р.

14.07.2017р. від представника позивача ОСОБА_3 надійшла заява про проведення 17.07.2017р. розгляд справи без участі представника ПАТ "Укртелеком".

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши клопотання представника відповідача з доданими до нього документами, колегія суддів встановила, що заява про надання відпустки та наказ про надання відпустки №35-6 датовані 19.06.2017р., проте будучи присутньою в судовому засіданні у даній справі 21.06.2017р. представник відповідача ОСОБА_2 при оголошенні судом дати наступного судового засідання 17.07.2017р. не заперечувала проти цієї дати та не заявила клопотання про перенесення слухання на іншу дату, зважаючи на оформлену щорічну відпустку ще 19.06.2017р.

Враховуючи, що представник позивача ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_2 були присутні в судовому засіданні 21.06.2017р., надавали пояснення по апеляційній скарзі, про дату наступного засідання 17.07.2017р. були повідомлені під розпис і не заперечували стосовно цієї дати, а неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає дослідженню та оцінці наявних матеріалів справи, повнота яких дозволяє визначитись відносно законності оскарженого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути по суті в цьому судовому засіданні в порядку ст.ст. 75, 99 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (ПАТ "Укртелеком") є юридичною особою, що здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Статуту та внутрішніх актів ПАТ "Укртелеком".

Згідно п. 2.2.1. Статуту, одним з основних видів діяльності ПАТ "Укртелеком" є надання телекомунікаційних послуг, в тому числі послуг фіксованого місцевого, міжміського, міжнародного та рухомого (мобільного) зв'язку, радіозв'язку (з використанням радіочастот), послуг цифрового телебачення, інших послуг мультисервісних мереж та інших телекомунікаційних додаткових (супутніх) послуг.

Рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації №384 від 28.09.2006р. позивача включено до Реєстру Операторів, провайдерів телекомунікацій за №74.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012р., установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Пунктами 1, 6 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Відповідно до частин 1, 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Право окремих категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг встановлено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту"від 22.10.1993р. №3551-XII, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-ХІІ, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991р. №2011-ХІІ, Законом України "Про жертви нацистських переслідувань" від 23.03.2000р. №1584-ІІІ, Законом України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001р. №2402-ІІІ, Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998р. №203/98-ВР.

Позивач у 2016 році надавав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах відповідним категоріям громадян, які проживають на території міста ОСОБА_1.

Підпунктом 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення.

За змістом підп. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89, ч. 1 ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів на державні соціальні програми, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, держава взяла на себе зобов'язання відшкодовувати втрати доходу провайдерів, операторів телекомунікаційних послуг внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

Частина 2 ст.97 Бюджетного кодексу України визначає, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ст. 102 Бюджетного кодексу України Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002р. затверджено "Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі по тексту - Порядок) та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003р. №117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги", а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002р., головні розпорядники бюджетних коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Отже, чинним законодавством передбачено відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, при цьому вказані зобов'язання виникають безпосередньо з законів України та не залежать від їх фінансування.

Відповідно до пункту 3 вказаного вище Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Як вбачається з інформації, що розміщена на офіційному сайті ОСОБА_1 міської ради (http://svmisto.com.ua/struktpidrozd/3041-struktura-vikonavchih-organv-svtlovodskoyi-mskoyi-radi.html), Управління соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради Кіровоградської області є виконавчим органом ОСОБА_1 міської ради, який забезпечує реалізацію державної політики з питань соціального захисту.

Крім того, відповідно до пп.1.1. п.1, пп.2.1. п.2, п.4. Положення про управління соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради Кіровоградської області, затвердженого рішенням ОСОБА_1 міської ради №12 від 28.10.2014р., управління є виконавчим органом ОСОБА_1 міської ради та виконує функції головного розпорядника державних коштів виконання програм соціального спрямування, основним завданням якого є забезпечення реалізації державної соціальної політики в місті ОСОБА_1 у сфері соціального захисту населення (а.с.143-147 т.2).

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг у м. Світловодськ є Управління соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради Кіровоградської області, а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002р та вказаного вище Порядку, відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Відповідно до ч. 1 п. 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (ч. 2 п. 8 Порядку).

Матеріалами справи встановлено, що на виконання п. 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, позивачем були надані відповідачу, як уповноваженому органу, розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам, згідно з формою №2-пільга.

В електронному форматі розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за січень-грудень місяці 2016 року, складені позивачем по формі №2-пільга направлялися на електронну адресу відповідача у форматі DBF файлів, що підтверджується скріншотами з корпоративної електронної пошти позивача (а.с.16-22 т.1).

Відповідно до пункту 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002р., відповідач повинен був щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі з отриманою від позивача інформацією, та здійснювати розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги, однак відповідач порушив свої зобов'язання та не розрахувався з позивачем.

Підтвердженням направлення вказаних вище розрахунків відповідачу на паперових носіях є листи №08-27-932 від 15.06.2016р., №08-27-1078 від 11.07.2016р.; №08-31-1250 від 09.08.2016р., №08-31-1456 від 12.09.2016р., №08-31-1644 від 12.10.2016р., №08-31-1851від 10.11.2016р., №08-31-2116 від 08.12.2016р., №08-31-34 від 13.01.2017р. з доказами їх надіслання рекомендованою кореспонденцією (а.с.23-44 т.1).

Крім того, у зазначених листах, а також у листі №08-31-82 від 13.01.2017р. (а.с.44-45 т.1) позивач неодноразово звертався до відповідача з питань необхідності відшкодування пільг з оплати послуг зв'язку за вказаний період.

Проте, всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг в сумі 225272,70 грн. за період з січня 2016 року по грудень 2016 року відповідачем відшкодовані не були, що підтверджується розрахунком ціни позову наданим позивачем (а.с.46, а.с.52-246 т.1, а.с.1-116 т.2) та відповідачем не спростовано.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допоміг, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

З огляду на встановлені обставини та наведені положення законодавства колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності правових підстав для виконання зобов'язання щодо сплати заборгованості за надані позивачем послуги зв'язку пільговій категорії населення з тих підстав, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не було передбачено коштів субвенцій з Державного бюджету України на надання вказаних послуг, оскільки чинним законодавством не передбачено залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог законодавства.

Крім того, частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Положеннями статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Пунктом 1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Крім того, пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012р. №01-06/908/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України" від 15.03.2011р. №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" визначено, що за змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 15.05.2012р. у справі №11/446).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Управління соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради несе відповідні зобов'язання, які виникли безпосередньо із закону і які не можуть ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Відповідно до роз'яснень викладених у листі Міністерства фінансів України від 30.06.2011р. №31-07310-10-24/16584, статтею 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України.

Разом з тим, деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів).

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням приписів чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що відсутність фінансування з боку Державного бюджету України не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог та відповідно відхиляє доводи апеляційної скарги про скасування оскарженого рішення, оскільки погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по витратах понесених позивачем внаслідок надання послуг зв'язку на пільгових умовах у розмірі 225272,70 грн.

Звертаючись з апеляційною скаргою у даній справі, відповідач посилався також на те, що направив до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що не отримав станом на 14.04.2017р. копію позовної заяви та не може відповідно надати відзив на позов, а суд клопотання не розглянув, ухвалу про відкладення розгляду справи не виніс; відповідач отримав копію позовної заяви 19.04.2017р. о 16:30 год., але суд дійшовши висновку, що відповідач мав достатньо часу і можливостей для підготовки та подання до господарського суду свої заперечень, не врахував, що поштове відправлення з міста ОСОБА_1 до міста Кропивницький прямує протягом 4 днів; суд розглянув справу за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що при зверненні до суду позивач додав до позовних матеріалів докази направлення на адресу відповідача позовної заяви з додатками, а саме опис вкладення у цінний лист від 24.03.2017р. та фіскальний чек від 24.03.2017р. №1404 (а.с.6 т.1).

В клопотання №01-16/104 від 14.04.2017р. (а.с.117 т.2), з яким відповідач звернувся до місцевого господарського суду про відкладення розгляду даної справи, зазначено, що ухвала господарського суду Кіровоградської області від 27.03.2017р. про порушення провадження у справі надійшла на адресу управління соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради 7 квітня 2017 року, що свідчить про завчасне повідомлення відповідача про розгляд справи та наявність можливості у відповідача до 26.04.2017р. ознайомитися з матеріалами судової справи.

Як зазначено місцевим господарським судом в оскарженому рішенні, господарським судом при розгляді клопотання про відкладення розгляду справи також взято до уваги, що відкладення розгляду справи можливо згідно норм Господарського процесуального кодексу України (стаття 77) саме у разі, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні та не ставиться у залежність від наявності клопотання сторони. Крім того, як свідчать матеріали справи, відповідач отримав копію позовної заяви і додані документи 19.04.2017р. і до судового засідання, яке призначене на 26.04.2017р., мав достатньо часу і можливостей для підготовки та подання господарському суду своїх заперечень щодо поданого позову. Зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, місцевий господарський суд вважав за можливе, розглянути справу за відсутності представника у судовому засіданні та неподанням ним відзиву на позов у відповідності до приписів ст. 75 ГПК України, з чим погоджується й колегія суддів суду апеляційної інстанції,

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача щодо допущених судом першої інстанції процесуальних порушень також не знайшли свого підтвердження, тому не можуть слугувати підставою для скасування оскарженого рішення.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом повно, всебічно та об'єктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка, оскаржене рішення місцевого господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства, тому передбачених статтею 104 ГПК України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у справі судового рішення немає.

Згідно частини 5 статті 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору, тому суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача суму 3379,09 грн. судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру. Щодо судового збору за подання апеляційної скарги на оскаржене рішення господарського суду, то, зважаючи на результати перегляду справи судом апеляційної інстанції, такі судові витрати покладаються на відповідача (апелянта), але стягненню не підлягають, оскільки останнього було звільнено від сплати судового збору у цій справі на підставі пункту 19 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення ОСОБА_1 міської ради Кіровоградської області - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 26.04.2017р. у справі №912/936/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

СуддяЛ.П. Широбокова

СуддяО.В. Березкіна