Постанова № 67787472, 17.07.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2017 р.Справа № 914/1258/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Марка Р.І

суддівКостів Т.С.

ОСОБА_1

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2;

від відповідача: ОСОБА_3;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства Вікторіа, № 0706/1 від 07.06.2017р. (вх. № 01-05/2711/17 від 13.06.17)

на рішення Господарського суду Львівської області від 24.05.2017р.

у справі № 914/1258/16, суддя Щигельська О.І.

за позовом: Приватного підприємства Вікторіа, м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Агролайф корми, с.Давидів Пустомитівського району Львівської області

про: стягнення 206 547,09грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.05.2017р. позов в частині стягнення 206 547,09грн. пені задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агролайф корми на користь Приватного підприємства Вікторіа 53 273,54грн. пені, 3 098,21грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, 3 408,03грн. судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції та 3 717,85грн. судового збору за перегляд справи судом касаційної інстанції.

В частині стягнення 50 000,00грн. пені провадження по справі припинено.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 24.05.2017р. у справі № 914/1258/16, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 0706/1 від 07.06.2017р. (вх. № 01-05/2711/17 від 13.06.17), в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 24.05.2017р. у даній справі скасувати в частині зменшення пені з 206 547, 09 грн. до 103 273, 54 грн. та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в частині стягнення пені з відповідача в розмірі 206 547 , 09 грн. та 0,7 % за користуванням товарним кредитом в розмірі 193 563, 63 грн..

Зокрема, скаржник зазначає на необхідності суду обєктивно дослідити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобовязання, причини неналежного виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Апелянт посилається на відсутність виняткових обставин у відповідача для зменшення розміру нарахованої пені. Також зазначає, що суду необхідно також стягнути 0,7 % за користування товарним кредитом, оскільки відсотки за користування товарним кредитом в розмірі 0,7 % не відносяться до штрафних санкцій, зокрема до пені, оскільки це є плата за користуванням товарним кредитом, яка нараховується відповідно до умов п. 2.5 договору.

Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями КП Документообіг господарських судів, 13.06.2017р. справу за № 914/1258/16 розподілено до розгляду судді доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Костів Т.С. та Галушко Н.А.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.07.2017р.

На адресу канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу від 13.07.2017р. № 1707/13-1(14.07.2017р. вих.№01-04/4734/17), в якому останній просить рішення Господарського суду Львівської області у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні від 17.07.2017р. зявилися представники сторін.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи та заперечення, викладені в апеляційні скарзі висловив свої міркування з питань, що виникли в процесі розгляду справи.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення по суті спору, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 17.07.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свою позицію, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.2015 р. між ПП Вікторіа (постачальник) та ТОВ Агролайф корми (покупець) було укладено договір поставки Д-3 на умовах відстрочення платежу №10.

За цим договором постачальник (позивач) продає, а покупець (відповідач) купує на умовах даного договору товар, в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки, що обумовлюються в додатках або специфікаціях або видаткових накладних, які є невідємною частиною цього договору.

Відповідно до п. п. 2.3, 6.2 договору оплата вартості товару (партії товару) проводиться покупцем відповідно до умов цього пункту договору, якщо інші умови оплати не будуть передбачені у специфікації до договору.

Частину вартості товару в розмірі 20% покупець оплачує не пізніше, ніж за 3 календарних дні до моменту відвантаження товару зі складу постачальника. Друга частина вартості товару в розмірі 80% оплачується покупцем на умовах відстрочення кінцевого розрахунку: протягом 21 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника (дата зазначена у видатковій накладній).

У разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення, за кожний день прострочення платежу та пятнадцять процентів річних за неправомірне користування грошовими коштами за весь час прострочення.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов вищевказаного договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 10 342 585, 10 грн., що підтверджується видатковими накладними №ВИК00000237 від 22.07.2015 р., №ВИК00000255 від 29.07.2015 р., №ВИК00000256 від 29.07.2015 р., №ВИК00000262 від 31.07.2015 р., №ВИК00000282 від 06.08.2015 р., №ВИК00000310 від 13.08.2015 р., №ВИК00000332 від 20.08.2015 р., №ВИК00000361 від 28.08.2015 р., №ВИК00000373 від 03.09.2015 р., №ВИК00000374 від 03.09.2015 р., №ВИК00000400 від 11.09.2015 р., №ВИК00000417 від 17.09.2015 р., №ВИК00000434 від 22.09.2015 р., №ВИК00000442 від 24.09.2015 р., №ВИК00000465 від 02.10.2015 р., №ВИК00000469 від 02.10.2015 р., №ВИК00000499 від 15.10.2015 р., №ВИК00000517 від 22.10.2015 р., №ВИК00000587 від 02.12.2015 р., №ВИК00000601 від 10.12.2015 р., №ВИК00000614 від 16.12.2015 р., №ВИК00000622 від 23.12.2015 р., №ВИК00000623 від 23.12.2015 р., №ВИК00000629 від 25.12.2015 р., №ВИК00000010 від 14.01.2016 р., №ВИК00000018 від 21.01.2016 р.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків щодо оплати вартості товару, ПП «Вікторіа» звернулось до суду із позовом про стягнення з ТзОВ Агролайф корми 435144,70грн. основного боргу, 206547,09грн. пені, 70758,48грн. 15% річних та 193563,63грн. процентів за користування товарним кредитом.

Рішенням господарського суду Львівської області від 01.07.2016р. по справі 914/1258/16 в частині, що набрала законної сили, задоволено позовні вимоги ПП Вікторіа та присуджено до стягнення з ТзОВ Агролайф корми 115478,14грн. основного боргу, 70758,48грн. 15% річних та 10823,52грн. судового збору.

В частині ж позовних вимог про стягнення 206547,09грн. пені справу, як вже зазначалось, у відповідності до постанови Вищого господарського суду України від 06.03.2017р. направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Однією із підстав припинення зобовязання є, у відповідності до ст.599 ЦК України, виконання, проведене належним чином.

Порушенням зобов'язання, за ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Рішенням господарського суду Львівської області від 01.07.2016р. по справі 914/1258/16 в частині, що набрала законної сили, встановлено, що ТзОВ Агролайф корми зобовязання із оплати за поставлений товар у встановленому договором порядку та строки не виконано. За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобовязання боржником. Водночас, при вирішенні спору, судом також встановлено, що за час розгляду справи в суді, відповідачем було сплачено частково основний борг в розмірі 319666,56грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень. Відтак, провадження по справі в цій частині припинено на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України, а на користь ПП Вікторіа стягнуто з відповідача непогашений залишок основного боргу в розмірі 115478,14грн.

Як вбачається з апеляційної скарги, позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення клопотання відповідача та зменшення на 50 % пені, які підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 6 ст.231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що у разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення, за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Згідно зі ст.ст.1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок пені за прострочення виконання зобовязання, такий здійснено вірно та сума пені у розмірі 206 547, 09 грн. є обґрунтованою.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

ТзОВ Агролайф корми у поданому відзиві просить суд врахувати, що нарахована й заявлена до стягнення пеня в сумі 206547,09грн. є непомірно високою у порівнянні із несплаченим на той час залишком заборгованості за поставлений товар в розмірі 115478,14грн., відтак, просить суд зменшити її розмір на підставі п.3 ч.1 ст.83 ГПК України.

Нормами чинного законодавства надано суду право зменшити розмір пені та штрафу, належних до стягнення.

Відповідно до пункту 1 статті 233 Господарського кодексу України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 509, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Кодексом також передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).

Крім цього, п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами і доповненнями) визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо; крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України.

Суд звертає увагу на те, що за відсутності визначеного законом вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при встановленні винятковості випадку, за наявності якого суд вправі зменшити розмір неустойки, прийняття відповідного рішення, зважаючи на оціночний характер такого поняття, відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин кожної справи і не може бути переоцінене. Зазначене узгоджується із правовою позицію, наведеною Верховним Судом України у постанові №3-844гс16 від 05.10.2016р.

В клопотанні про зменшення розміру неустойки, відповідач зазначає, що прострочення боржника є незначним, ТзОВ Агролайф корми вживались заходи з метою мирного врегулювання спору та добровільного виконання зобовязання, в ході судового розгляду справи систематично здійснювались платежі з метою погашення заборгованості по справі та належного виконання умов підписаної сторонами мирової угоди та спільно поданої на затвердження господарському суду, від якої позивач в подальшому відмовився, а до моменту розгляду перегляду судового рішення, постановленого по справі №914/1258/16, повністю виконано взяті на себе за договором зобовязання та погашено залишок основного боргу, в той час як позивачем не обґрунтовано наявності збитків, заподіяних несвоєчасним виконанням відповідачем зобовязань за договором.

Крім того, ТзОВ Агролайф корми є сільськогосподарським товаровиробником, специфіку виготовлюваної ним продукції та її споживачів контрагентів товариства, що в більшості також є сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими господарствами, які протягом весняно-осіннього періоду істотно обмежені у своїй платоспроможності, а також значне зростання цін на сировину, паливо, енергоносії. Зважаючи на це ТзОВ Агролайф корми опинилось у складній фінансовій ситуації та попри це, вживало усіх можливих заходів для погашення заборгованості перед позивачем.

Однак позивач, заперечуючи проти зменшення судом пені, просить звернути увагу на строки прострочення платежів за кожним фактом поставки товару, систематичний характер порушень відповідачем взятих на себе за договором зобовязань із оплати за товар, а також врахувати, що ПП Вікторіа нараховано пеню на підставі договору та у встановлених законом межах.

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги майнові інтереси сторін, заходи, які вживались відповідачем з метою виконання зобовязання із оплати поставленого товару та фактичне погашення заборгованості в повному обсязі в ході розгляду спору судом до набрання рішенням суду законної сили, наслідки несвоєчасного виконання відповідачем зобовязань, в тому числі й відсутність збитків, завданих позивачу, незначні прострочення боржника за кожним фактом поставки товару, а також те, що основним видом діяльності підприємств позивача та відповідача є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, тобто їх участь у сільськогосподарському виробництві, колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції, що зменшення стягнення пені з відповідача на 50 % є обґрунтованим. Відтак, до стягнення із відповідача підлягає 103273,54грн. пені.

Крім того, необхідно зазначити, що до моменту скасування Вищим господарським судом України рішення господарського суду Львівської області від 01.07.2016р. по справі 914/1258/16 в частині стягнення пені, ТзОВ Агролайф корми добровільно сплачено на користь ПП Вікторіа 50000,00грн. пені, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (копії долучено до матеріалів справи) та поясненнями позивача.

Необхідно зазначити, що господарський суд припиняє провадження у справі у звязку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у звязку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Враховуючи часткову оплату, місцевий господарський суд правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення 50000,00грн. пені на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Разом з тим, беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню на суму 53273,54грн.

Щодо твердження апелянта, що судом необхідно також стягнути 0,7 % за користування товарним кредитом, оскільки відсотки за користування товарним кредитом в розмірі 0,7 % не відносяться до штрафних санкцій, зокрема до пені, оскільки це є плата за користуванням товарним кредитом, яка нараховується відповідно до умов п. 2.5 договору, колегія суддів вважає такі безпідставними, оскільки, в частинній стягнення 0,7% за користування товарним кредитом, позивачу було відмовлено в задоволенні позову та залишено в цій частинній без змін постановою Вищого господарського суду у даній справі від 06.03.2017р.

Як вбачається з вищенаведеної постанови, колегія суддів касаційної інстанції встановила, що висновки судів першої та апеляційної інстанції є обґрунтованими стосовно відмови ПП "Вікторіа" у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 193563,63 грн. процентів за користування товарним кредитом, оскільки як вірно зазначено судами, з урахуванням положень частини третьої статті 692, частини другої статті 536, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, проценти, які за умовами договору (пункт 2.5) нараховуються за кожен день, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України), яка вже нарахована відповідно до пункту 6.2 договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період. Тоді як відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 24.05.2017р. у справі №914/1258/16 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Львівської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою, у відповідності до ст. 104 ГПК України, для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 85, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 24.05.2017р. в справі за номером 914/1258/16 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Вікторіа, № 0706/1 від 07.06.2017р. (вх. № 01-05/2711/17 від 13.06.17) залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлений 18.07.2017 р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Костів Т.С.

Суддя Галушко Н.А.