Рішення № 67784997, 12.07.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/2692/17 Головуючий у 1 інстанції: Колодіна Л.В.

Є.У.№ 320/5343/14-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Онищенко Е.А.

ОСОБА_2

при секретарі: Волчановій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Мелітопольської міської ради Запорізької області про звернення стягнення на нерухоме майно та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року ПАТ «Таскомбанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 14 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_5 був укладений Кредитний договір № КФ (03) 86-08, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 110000 грн. на задоволення споживчих потреб позичальника строком до 11 травня 2018 року, а позичальник зобовязався погашати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі передбаченому кредитним договором, згідно графіку.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та Банком 14 травня 2008 року був укладений Договір іпотеки №ЗФ (03) 86-08, згідно умов якого відповідачі надали Банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 81,9 кв.м, житловою площею 47,3 кв.м, який розташований за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Карла Лібкнехта, буд. 85, що належить відповідачам на підставі договору дарування від 17.03.2004 року.

Однак, станом на 20 травня 2014 року у відповідачів виникла заборгованість в загальній сумі 445847 грн. 21 коп., яка до цього часу не сплачена та складається з: заборгованості за кредитом в сумі 106332 грн. 00 коп., заборгованості за відсотками 104565 грн. 92 коп., пені за один рік 234949 грн. 03 коп..

Посилаючись на зазначені обставини, просило суд, в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором в загальному розмірі 445 847 грн. 21 коп. звернути стягнення на будинок, загальною площею 81,9 кв.м, житловою площею 47,3 кв.м, який розташований за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Карла Лібкнехта, буд. 85, шляхом проведення прилюдних торгів та встановити початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна під час проведення виконавчих дій; зобовязати ОСОБА_3, ОСОБА_4 протягом 5 місяців з дня набрання чинності судового рішення оформити право власності на земельну ділянку розташовану за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Карла Лібкнехта, буд. 85 та стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року позов задоволено у повному обсязі.

В рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № КФ (03) 86-08 від 14 травня 2008 року в загальному розмірі 445 847 грн. 21 коп., що складається з: заборгованості за кредитом в сумі 106332 грн. 00 коп., заборгованості за відсотками 104565 грн. 92 коп., пені за один рік 234949 грн. 03 коп., та звернути стягнення на будинок, що належить ОСОБА_3, ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 17.03.2004 року, загальною площею 81,9 кв.м, житловою площею 47,3 кв.м, який розташований за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Карла Лібкнехта, буд. 85, шляхом проведення прилюдних торгів та встановити початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Зобовязано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 протягом 5 місяців з дня набрання чинності судового рішення оформити право власності на земельну ділянку розташовану за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Карла Лібкнехта, буд. 85.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» судові витрати у розмірі 3 654 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що 14 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_5 був укладений Кредитний договір № КФ (03) 86-08, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 110000 грн. на задоволення споживчих потреб позичальника строком до 11 травня 2018 року, а позичальник зобовязався погашати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі передбаченому кредитним договором, згідно графіку.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та Банком 14 травня 2008 року був укладений Договір іпотеки №ЗФ (03) 86-08, згідно умов якого відповідачі надали Банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 81,9 кв.м, житловою площею 47,3 кв.м, який розташований за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Карла Лібкнехта, буд. 85, що належить відповідачам на підставі договору дарування від 17.03.2004 року.

Позичальник порушив обовязки за кредитним договором Позичальник порушив обовязки за договором, внаслідок чого утворилася заборгованість і у кредитора виникло право на звернення стягнення на іпотечне майно.

Задовольняючи позов про звернення стягнення на іпотечне майно, суд першої інстанції правильно виходив з положень ст. ст. 526, 527, 530, ЦК України та умов кредитного договору, за якими обовязки мають виконуватися належним чином.

За ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також вимог, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Суд першої інстанції ґрунтував своє рішення наступними положеннями законів.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення. Згідно до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет застави в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета застави шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї із процедур, передбачених ст. 26 цього Закону, яка передбачає і продаж предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись на підставі рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права та обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем. Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права.

Заперечуючи проти судового рішення ОСОБА_3 посилалася на порушення інтересів неповнолітніх дітей, зазначаючи, що в іпотечному житлі мешкають її двоє неповнолітніх дітей, права яких зверненням стягнення на предмет іпотеки будуть порушені.

Крім того, апелянт посилається на порушення судом Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті», який на думку відповідача не дозволяє звертати стягнення на іпотечне майно.

Такі посилання не ґрунтуються на законі. Так, на час укладення кредитного та іпотечного договору діти у будинку не проживали, виникнення у них права на проживання у будинку після їх народження не тягне невиконання умов іпотечного договору. Крім того, звернення стягнення на іпотечне майно не тягне автоматичне виселення мешканців будинку тим більше без надання їм іншого житла.

Щодо посилання на Закон «Про мораторій…», то вони взагалі є безпідставними, позаяк кредит видавався позичальнику не у іноземній валюті а в національній, тож зазначений закон на дані правовідносини не поширюється.

Тому рішення суду в оскаржуваній частині щодо звернення стягнення на іпотечне майно базується на законі та скасуванню не підлягає.

Разом з тим, воно підлягає зміні з урахуванням того, що в ньому не зазначена початкова ціна реалізації предмета іпотеки, на що звернена увага в апеляційній скарзі.

З огляду на фактичні обставини справи та правову позицію Верховного суду у справі №6-2479цс15, судова колегія вважає доцільним доповнити оскаржуване рішення зазначенням про те, що початкова ціна предмету іпотеки не може бути меншою за визначену сторонами у іпотечному договорі 181568 гр.

Крім того, судом стягнений судовий збір на користь позивача солідарно з обох відповідачів. Солідарна відповідальність в такому випадку законом не передбачена, тож судовий збір підлягає пропорційному стягненню відповідачів у рівних частках.

Керуючись ст. ст. 308, 309, 314, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року у цій справі змінити.

Доповнити рішення зазначенням про те, що початкова ціна предмету іпотеки не має бути нижчою за визначену сторонам у іпотечному договорі 181568 гр. ( сто вісімдесят одна тисяча пятсот шістдесят вісім гр.)

Змінити рішення в частині стягнення судового збору, зазначивши, що судовий збір підлягає стягненню на користь позивача ПАТ «Таскомбанк» з відповідачів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1827 гр. з кожного.

В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: