Рішення № 6778081, 16.11.2009, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" листопада 2009 р.Справа № 17/108 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді С.В. Таран, розглянувши матеріали справи №17/108

за позовом: приватного підприємства "Тікич", м. Олександрія Кіровоградської області

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівське плюс", с. Петрівське Петрівського району Кіровоградської області

про стягнення 507670,82 грн.

Представники сторін:

від позивача - Гриб О.В., довіреність б/н від 18.10.09 р.;

від відповідача - участі не брав, хоча був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується матеріалами справи (том ІІ а.с.111).

В судовому засіданні 27.10.2009 р. оголошувалась перерва до 15 год. 16.11.2009 р., про що присутні представники сторін повідомлялись під розписку (том ІІ а.с.111); від відповідача в судовому засіданні 27.10.2009 р. брав участь представник Головченко М.А., довіреність б/н від 23.03.09 р.

Приватним підприємством "Тікич" подано позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівське - плюс" боргу в сумі 507670,82 грн.

Відповідач позов заперечив, посилаючись на те, що вимоги позивача погашені, оскільки останній не звернувся у встановлений законом місячний термін з кредиторськими вимогами до боржника в межах справи №9/62 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівське плюс" (том ІІ а.с.103-104).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, господарський суд встановив наступне.

Між приватним підприємством "Тікіч" (далі - ПП "Тікич") та товариством з обмеженою відповідальністю "Петрівське-плюс" (далі - ТОВ "Петрівське-плюс") існували цивільно-правові відносини, що підтверджується наступними документами: накладною №1104/3 від 11.04.2006 року, накладною №1304/7 від 13.04.2006 року, 1904/3 від 19.04.2006 року, накладною №2104/5 від 21.04.2006 року, накладною №2404/1 від 24.04.2006 року, накладною №2604/9 від 26.04.2006 року, накладною №2704/3 від 27.04.2006 року, накладною №2904/1 від 29.04.2006 року, накладною №2904/3 від 29.04.2006 року, накладною №605/3 від 06.05.2006 року, накладною №605/4 від 06.05.2006 року, накладною №1105/2 від 11.05.2006 року, накладною №1105/3 від 11.05.2006 року, накладною №1605/5 від 16.05.2006 року, накладною №2205/5 від 22.05.2006 року, накладною №2205/8 від 22.05.2006 року, накладною №2305/9 від 26.05.2006 року, накладною №1506/7 від 15.06.2006 року, накладною №1606/1 від 16.06.2006 року, накладною №1606/6 від 20.06.2006 року, накладною №2006/3 від 20.06.2006 року, накладною №2306/3 від 23.06.2006 року, накладною №2306/4 від 23.06.2006 року, накладною №2306/6 від 23.06.2006 року, накладною №2806/2 від 28.06.2006 року, накладною №2906/1 від 29.06.2006 року, накладною №307/2 від 03.07.2006 року, накладною №807/3 від 08.07.2006 року, накладною №1107/8 від 11.07.2006 року, накладною №1207/8 від 12.07.2006 року, накладною №1507/3 від 15.07.2006 року, накладною №1507/21 від 15.07.2006 року, накладною №2007/11 від 20.07.2006 року, накладною №2107/8 від 21.07.2006 року, накладною №2207/2 від 22.07.2006 року, накладною №2507/7 від 25.07.2006 року, накладною №2907/6 від 29.07.2006 року, накладною №108/8 від 01.08.2006 року, накладною №208/4 від 02.08.2006 року, накладною №408/1 від 04.08.2006 року, накладною №808/06 від 08.08.2006 року, накладною №1108/6 від 11.08.2006 року, накладною №1208/1 від 12.08.2006 року, накладною № 1508/9 від 15.08.2006 року, накладною №2208/11 від 22.08.2006 року, накладною №2808/11 від 28.08.2006 року, накладною №3108/11 від 31.08.2006 року, накладною №3108/14 від 01.09.2006 року, накладною №509/4 від 05.09.2006 року, накладною №2209/2 від 22.09.2006 року, накладною №2309/11 від 23.09.2006 року, накладною №2609/3 від 26.09.2006 року, накладною №610/1 від 06.10.2006 року, накладною №1010/1 від 10.10.2006 року, накладною №1010/8 від 10.10.2006 року, накладною №1310/2 від 13.10.2006 року, накладною №1410/11 від 14.10.2006 року, накладною №1710/2 від 17.10.2006 року, накладною №1810/3 від 18.10.2006 року, накладною №2310/3 від 23.10.2006 року, накладною №2510/3 від 25.10.2006 року, накладною №2610/1 від 26.10.2006 року, накладною №111/3 від 01.11.2006 року, накладною №711/1 від 07.11.2006 року, накладною №1311/1 від 13.11.2006 року, накладною №1411/1 від 14.11.2006 року, накладною №1811/3 від 18.11.2006 року, накладною №2211/5 від 22.11.2006 року, накладною №2711/2 від 27.11.2006 року, накладною №2911/1 від 29.11.2006 року, накладною №412/2 від 04.12.2006 року, накладною №2501/2 від 25.01.2007 року, накладною №3001/4 від 30.01.2007 року, накладною №302/11 від 03.02.2007 року, довіреністю серії ЯЛЛ №550981 від 04.04.2006 року, довіреністю серії ЯЛЛ №550994 від 05.05.2006 року (том І а.с. 115 -117, 119, том ІІ а.с.114, том І а.с. 120-150, том ІІ а.с. 1-38, 46-47).

Відповідно до вказаних документів відповідач за період з 11.04.2006 р. по 03.02.2007 р. отримав від позивача товарно-матеріальні цінності на загальну суму 733334,55 грн.

У відповідності до пункту 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дані дії сторін свідчать про виникнення між позивачем та відповідачем зобов’язання з купівлі-продажу, в силу яких одна сторона (позивач) зобов’язується передати товар у власність іншій стороні, а інша сторона (відповідач) зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За отримані товарно-матеріальні цінності відповідач розрахувався частково, сплативши 119500 грн., про що свідчать банківські виписки по рахунку позивача (том ІІ а.с.59-69).

Згідно вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи лист-вимогу щодо погашення заборгованості в сумі 507670,82 грн. відповідачеві було направлено 18.05.2009 р. (том ІІ а.с.87-88).

Докази повернення позивачеві майна чи оплати його вартості відповідачем не подано, в зв’язку з чим позовні вимоги заявлені обґрунтовано і підлягають задоволенню.

Твердження відповідача про те, що вимоги позивача слід вважати погашеними до уваги господарським судом не приймається з наступних підстав.

Згідно комп’ютерної бази даних системи „Діловодство” судового інформаційного центру господарського суду Кіровоградської області, що вбачається також із матеріалів даної справи (том ІІ а.с. 105-109, а.с. 101), справу про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівське-плюс" порушено 11.04.2006 р., оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство було опубліковано в газеті „Голос України” №102 (3852) від 06.06.2006 р. За результатами попереднього судового засідання господарський суд виніс ухвалу від 13.12.2007 р. по справі №9/62 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівське-плюс", якою затвердив реєстр вимог кредиторів. Ухвалою від 06.05.2008 р. господарський суд затвердив мирову угоду, укладену 18.03.2008 р. між ТОВ “Петрівське-Плюс” та його комітетом кредиторів, провадження у справі припинив.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” і Господарський процесуальний кодекс України не містять приписів про заборону на прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, а також на вирішення спору за цим позовом по суті.

Верховний Суд України у своїй постанові від 18.03.2002 р. у справі №01-10/16 зазначив, що порушення справи про банкрутство не віднесено статтею 62 Господарського процесуального кодексу України до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви.

Тому суди мають у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушена справа про банкрутство, і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до публікації в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Після публікації оголошення господарський суд на підставі пункту 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України зупиняє позовне провадження та роз’яснює позивачу зміст частини 2 статті 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, зазначивши про це в ухвалі або протоколі судового засідання.

Якщо позивач не звернувся у місячний строк з дня публікації з заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, господарський суд поновлює провадження та відмовляє у задоволенні позову на підставі частини 2 статті 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр кредиторів.

Припис частини другої статті 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” поширюється виключно на конкурсних кредиторів, а тому права вимоги поточних кредиторів не припиняються.

Саме таку правову позицію викладено в підпунктах 8.13, 8.14 пункту 8 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 04.06.04р. №04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Позивачем заявлено до стягнення суму в розмірі 507670,82 грн., яка є поточною заборгованістю, що виникла після дня порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Петрівське-плюс", тому у господарського суду відсутні правові підстави для застосування правил частини другої статті 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Посилання відповідача на те, що з червня 2006 р. господарські правовідносини між сторонами припинились спростовуються матеріалами справи, які свідчать не лише про отримання протягом 2006- 2007 рр. товарно-матеріальних цінностей, а й про проведення часткової оплати за них, зокрема останній платіж 07.12.2006 р. за отримані нафтопродукти в розмірі 20 000 грн. містить в рядку призначення платежу - "оплата згідно накладної №2211/5 від 22.11.2006 р." (том ІІ а.с. 69). Приймається до уваги господарським судом і той факт, що із змісту акту звірки розрахунків (том ІІ а.с. 82-84), який визнається відповідачем (том ІІ а.с. 104), вбачається наявність заборгованості відповідача перед позивачем, що виникла після 11.04.2006 р.

Витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82, 84, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівське плюс" (28322, Кіровоградська область, Петрівський район, с. Петрівське, вул. Терешкової, 15, р/р №260057706 в ОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Кіровоград, МФО 323538, код ЄДРПОУ 00853760) на користь приватного підприємства "Тікич" ( 28008, Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Ч. Козацтва, 120А, р/р №26005425921361 в Одеській обласній філії АКБ "Укрсоцбанк", МФО 328016, код ЄДРПОУ 22215994) - 507670,82 грн. боргу, 5076,71 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 22.09.2009 р., скасувати по виконанню рішення господарського суду.

Згідно частини третьої статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

До набрання рішенням законної сили воно може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя С.В.Таран