Постанова № 67780283, 18.07.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2017 р. Справа №820/2374/17

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шляхова О.М., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Харківпродмаш" про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Харківпродмаш", в якому просить суд: стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківпродмаш" (юридична адреса: 61099, м. Харків, вул. Лодзька, б. 7) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: р\р 31219230700003, МФО 851011, код одержувача: 37999654, УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 28982,20 грн. та стягнути з відповідача судовий збір у сумі 1600,00 грн..

В обґрунтування позову зазначив, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Згідно звіту відповідача за 2016 рік середньооблікова кількість штатних працівників у 2016 році становила 119 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 4 особи, (одна людина вибула зі списку у зв'язку зі смертю), а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених, відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 5 особи. Відповідач за не зайняті робочі місця інвалідами повинен сплатити адміністративно господарські санкції у розмірі 28982,20 грн.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Через канцелярію суду надав до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження без його участі.

Представником відповідача через канцелярію суду надані письмові заперечення, в яких він просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

У наданих письмових запереченнях в обґрунтування своєї позиції повідомив суд про те, що підприємством відповідача вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому в його діях відсутня вина, як необхідна складова вчинення правопорушення і, відповідно, відсутні правові підстави для застосування господарсько-адміністративних санкцій. Посилаючись на ст. 18 Закону України від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», представник позивача зауважив, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно займатись пошуком для працевлаштування інвалідів на створені робочі місця. Відповідно до ч.3 ст.18-1 цього Закону, саме державна служба зайнятості повинна здійснювати пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Крім того, специфіка підприємства передбачає більшість посад, пов'язаних з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, тому праця інвалідів має використовуватись з урахуванням такої специфіки. Крім того, відповідач у наданих запереченнях зазначив, що позивачем не встановлено фактів відмови підприємства у працевлаштуванні інвалідів та не створення для них робочих місць у зв'язку із чим просив в задоволенні позову відмовити

Суд вважає, що сторони є належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, потреба заслухати свідка чи експерта відсутня, перешкод для розгляду справи у судовому засіданні немає, а тому суд вважає що справу слід розглянути за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження з огляду на ч. 6 ст. 128 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд вважає, що адміністративна справа повинна бути розглянута в порядку письмового провадження, на основі наявних доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Харківпродмаш" за період вересень-грудень 2016 році інформувало Харківський обласний відділ Фонду соціального захисту інвалідів шляхом подачі за формою №3 - ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів ( копії звітів містяться в матеріалах справи).

Згідно Звіту підприємства відповідача за 2016 рік вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2016 році становила 119 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників-інвалідів, складала 4 осіб, (1 людина вибула зі списку зв'язку зі смертю), чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 5 осіб, що відповідає вимогам законодавства.

За не зайняті інвалідами робочі місця позивачем нараховані Приватному акціонерному товариству "Харківпродмаш" адміністративно-господарські санкції у розмірі 28982,20 грн.

Перевіряючи відповідність спірного рішення суб'єкта владних повноважень вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає, що правовідносини з приводу застосування суб'єктом владних повноважень вищезазначених адміністративно-господарських санкцій склались з приводу відносин, унормованих Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХІІ (далі - Закон).

Статтею 18 зазначеного Закону встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Стаття 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз вищевказаних норм Закону дає підстави дійти висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок по-перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Судом також встановлено, що відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. № 70, та Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007р. №42, відповідач подавав за 2016р. до Харківського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою №10-ПІ, в якому зазначив: середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу підприємства - 119 осіб, середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 4 осіб, (1 людина вибула зі списку у зв'язку зі смертю) при нормативі для працевлаштування інвалідів 5 робочих місць.

З матеріалів справи судом встановлено, що підприємство відповідача у 2016р. своєчасно та у передбачені законодавством терміни звіти форми №3-ПН подавалися з вакансіями для працевлаштування інвалідів щомісячно.

Так, до копій звітів відповідача за формою 3-ПН за період вересень - грудень 2016 року, які долучені до матеріалів справи, підприємство щомісячно інформувало Харківський міський центр зайнятості про наявність вакансій, в тому числі вакансій для інвалідів у кількості 2 вакансій - бухгалтерів, як це передбачено статтею 20 Закону України "Про зайнятість населення".

Відповідач повідомив суд про те, що за 2016 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2016 році становила - 119 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, якім відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - до 29.06.2016р. - 5, з 01.07.2016р.-10.08.2016р. - 4, (1 людина вибула зі списку у зв'язку зі смертю) з 11.08.2016р.- 23.09.2016р. - 3, з 23.09.2016р.-23.09.2016р. - 4, з 23.09.2016р.- 04.10.2016р. - 3, з 04.10.2016р.- 31.12.2016р. - 2, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 5.

Судом з'ясовано, що у 2017 році були прийняті: 1. ОСОБА_1 з 18.01.2017р.; 2 ОСОБА_2 з 10.03.2017р., 3. ОСОБА_3 з 26.04.2017 року.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Аналіз зазначених положень Закону України від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зокрема ст.18, дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно займатись пошуком для працевлаштування інвалідів на створені робочі місця.

Відповідно до ч.3 ст.18-1 цього Закону, саме державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Оскільки ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлена відповідальність за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж це передбачено нормативом робочих місць, з урахуванням положень ст. 18, 18-1 цього Закону стосовно обов'язку державних органів щодо працевлаштування інвалідів, і відсутність аналогічного обов'язку у підприємств, установ, організацій, то відповідальність підприємства може наступити тільки у разі безпідставної відмови у працевлаштуванні інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство "Харківпродмаш" не відмовляло у працевлаштуванні інвалідів за направленням центру зайнятості у 2016 р. не було.

Таким чином, суд зазначає, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, а тому відсутні підстави для застосування до підприємства відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ч.1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Приписами ч.1 ст. 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 цієї статті, зокрема, встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на надані докази, суд вважає, що Приватне акціонерне товариство "Харківпродмаш" вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, і на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

Доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не представлено, а тому у суду немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Харківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Харківпродмаш" адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2016 році, у сумі 28982,20 грн. нормативно та документально не обґрунтовані, суперечать діючому законодавству, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Приписами ч. 1 та ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ст. 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати, з відповідача не стягуються.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст.2, 8-14, 71,72, 94, 159, 160- 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Харківпродмаш" про стягнення заборгованості - відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Шляхова О.М.