Ухвала суду № 67780108, 14.07.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7390/16

У Х В А Л А

14 липня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Бжассо Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Іщенко С.О.

за участю сторін:

представника позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (згідно довіреностей), представника відповідача ОСОБА_4 (згідно довіреності),

представника третьої особи УДАБК ОМП - Хлистуна Р.В. (згідно довіреності),

представника третьої особи ОСОБА_6 - ОСОБА_7 (згідно довіреності),

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Одеса клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_6, ОСОБА_8, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про скасування реєстрації декларацій, рішення державного реєстратора

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за вищезазначеним адміністративним позовом.

12 липня 2017 року, через канцелярію суду, за вх. № 19800/17 від представника третьої особи ОСОБА_6 надійшла заява про закриття провадження у справі.

В обґрунтування заяви представник третьої особи зазначає, що спір, що розглядається у даній справі стосується права власності третіх осіб на об'єкт нерухомого майна, яке підтверджується свідоцтвами про право власності на дане нерухоме майно, тобто цивільного права.

Представник третьої особи, ОСОБА_6, під час судового розгляду справи підтримала зазначене клопотання.

Представник позивачів, ОСОБА_1, ОСОБА_2 заперечували щодо задоволення клопотання представника третьої особи, та зазначив що в розглядаємій справі оскаржуються рішення суб'єкта владних повноважень .

Представник відповідача, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, підтримав клопотання представника третьої особи, з підстав визначених в заяві.

Представник третьої особи, Управління ДАБК ОМР, підтримав клопотання представника третьої особи, з підстав визначених в заяві.

Інші учасники процесу до судового засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи в частині зазначеного клопотання, суд дійшов наступного висновку.

Пунктами 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п.1 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У відповідності до ч.1 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними суб'єктами відносно їх прав та обов'язків, в конкретних правових відносинах, в яких один суб'єкт законодавчо уповноважений власно керувати поведінкою інших суб'єктів.

Відповідно до ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно - правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до ч. 1 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 150 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" (Заява №21722/11), яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року суд зазначає, що згідно з практикою Суду, метою терміну "встановлений законом" у статті 6 Конвенції є гарантування того, "що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом". У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення від 21 червня 2011 року у справі "Фруні проти Словаччини" (Fruni v. Sloyaida), заява № 8014/07, п. 134, з подальшими посиланнями).

Далі у п.151 цього ж Рішення ЄСПЛ констатовано, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на склад колегії у кожній справі (див. ухвалу щодо прийнятності від 4 травня 2000 року у справі "Бускаріні проти Сан-Маріно" (Buscarini v. San Marino), заява № 31657/96, та "Посохов проти Росії" (Posokhov v. Russia), заява № 63486/00, п. 39, ECHR 2003- IV).

Таким чином, ЄСПЛ зазначає, щo дотримання прав особи, визначені ч. 1 ст. 6 Конвенції щодо розгляду її справи встановленим законом судом, буде забезпечено лише тоді, коли її справу буде розглядати суд, який створений як орган та за персональним складом призначений у відповідності до вимог діючого законодавства.

Крім того, Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до положень п.2 Інформаційного листа Верховного суду України від 26.12.2005 № 3.2.-2005 необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться "при здійсненні управлінських функцій", та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором є нотаріус.

Згідно положень п. 8 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 8 від 20.05.2013 року «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», відповідно до частини другої статті 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою розгляду зазначеної справи - є скасування декларацій та рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно. При цьому доводи позивача ґрунтуються саме на протиправності та не відповідності нормам законодавства дій посадових осіб Департаменту ДАБІ в Одеській області та, як наслідок, державного реєстратора щодо прийняття оскаржуваних рішень. Суд зазначає, що у даній справі відсутній спір про право.

Таким чином, суд робить висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами та є предметом спору, мають бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства, так як не є похідними від раніше вчиненого правочину.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи наведені положення законодавства, суд приходить висновку, що клопотання представника третьої особи задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 157, 160, 165 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення проти цього може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду, прийняти за результатом розгляду справи.

Суддя Н.В.Бжассо