Постанова № 67779410, 21.12.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 р. Справа № 804/7130/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБарановського Р. А. при секретаріДраготі С.А. за участю: представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 Свиридонової К.О розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління державної казначейської служби України у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення сплаченого грошового зобов'язання,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління державної казначейської служби України у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області із позовними вимогами щодо:

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №1217-17 від 16.06.2015р.;

стягнення з Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь позивача сплаченого грошового зобов'язання у розмірі 25 000, 00 грн.

Представник позивача позов підтримав, просив позов задовольнити, надавши пояснення аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві.

В обгрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, мотивуючи тим, що ОСОБА_5 15.04.2015р.р. придбав транспортний засіб (автомобіль марки INFINITY, модель М 37, тип - загальний легковийй седан-В, колір - чорний, 2011 року випуску, об'єм двигуна 3696 куб. см., державний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3) та отримав податкове повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська про нарахування податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік на суму 25 000, 00 грн., однак позивач вважає, що підстав для нарахування зобов'язання з транспортного податку у відповідача не було з урахуванням того, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситись пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти такі правила. Транспортний податок запроваджений у місті Дніпропетровську рішенням Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015р. №7/60. А відтак, оподаткування транспортним податком можливе не раніше наступного бюджетного періоду, тобто 2016 року. Отже, на думку позивача, податкове повідомлення-рішення №1217-17 від 16 червня 2015р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, надавши обгрунтування аналогічні доводам, викладеним у запереченнях на адміністративний позов.

Позиція відповідача аргументована правомірністю дій податкового органу. Так, представник відповідача зазначила, що що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28.12.2014р. не змінює вид податку, а запроваджує новий - транспортний податок, який в свою чергу підлягає сплаті з 01.01.2015 року. Транспортний податок є обов'язковим місцевим податком. Підпунктом 267.4 п.267 ст. 267 Податкового кодексу України встановлено єдину ставку податку, що визначається із розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп.267.2.1 п.267.2 ст. 267 цього Кодексу. При цьому, за твердженням відповідача, рішення міської ради не може вплинути на визначення платників податку, об'єкта та бази оподаткування, ставки податку, порядку обчислення податку, податкового періоду, строку та порядку сплати податку, оскільки зазначене чітко визначено Податковим кодексом України, а рішення органів місцевого самоврядування мають бути приведені у відповідність до норм Кодексу. Тому, оскаржуване податкове повідомлення -рішення повністю відповідає вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції. Відповідачем додержані всі вимоги правових норм, які регулюють порядок його прийняття, рішення узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийняте відповідно до обставин, що склалися, отже, підстави для визнання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення протиправним та скасування відсутні.

Суд, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у власності ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2) перебуває транспортний засіб (автомобіль марки INFINITY, модель М 37, тип - загальний легковийй седан-В, колір - чорний, 2011 року випуску, об'єм двигуна 3696 куб. см., державний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 15.04.2015 р.

16 червня 2015 року ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська винесено податкове повідомлення-рішення №1217-17, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб», код платежу 18011001, на суму 25 000, 00 грн.

11.08.2015р. позивач сплатив транспортний податок в розмірі 25000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №56 від 11.08.2015р., разом з тим, вважаючи вказане рішення податкового органу протиправним, ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом.

Правомірність винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення №1217-17 від 16.06.2015р. є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

У відповідності до положень ст.ст. 67, 68 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а також неухильно додержуватись Конституції, законів України.

В свою чергу, нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII), яким шляхом викладення в новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, та введено в Україні новий місцевий податок на майно - транспортний податок.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (далі-ПК), транспортний податок є складовою частиною податку на майно, який згідно із приписами ст. 10 Податкового кодексу України належить до місцевих податків.

Особливості справляння транспортного податку визначені ст. 267 ПК.

Відповідно до п. п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України є об'єктами оподаткування.

Згідно з пп. 267.2.1. п. 267.2 ст. 267 ПК (у редакції до 01.01.2016р.) - об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з п.267.5, 267.6 ст. 267 ПК - базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Отже, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см., є платниками транспортного податку.

Водночас, слід враховувати, відповідно до п. 8.1 ст. 8 ПК - в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (ст. 9 ПК).

Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 ПК, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК.

Так, відповідно до ст. 265 ПК (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з:

- податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- транспортного податку;

- плати за землю.

А відтак, транспортний податок згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 ПК (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 ПК, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

За таких обставин, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Відповідно до п. 10.3 статті 10 ПК - місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК - сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 ПК).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 ПК).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК - рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З вищенаведеного вбачається, що місцеві ради відповідно до Податкового кодексу України, мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд) чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки.

За таких обставин, доводи відповідача про те, що рішення міської ради не можуть впливати на визначення платників податку, об'єкта та бази оподаткування, ставки податку, порядку обчислення податку, податкового періоду, строку та порядку сплати місцевих податків не враховуються судом.

Отже, місцеві ради як органи місцевого самоврядування за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. І таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

Вищезазначені норми узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у пп. 4.1.9. п. 4.1. ст. 4 Податкового кодексу України, у відповідності до якого - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. І таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Так, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014р.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

З урахуванням вищевикладеного, застосування відповідачем, як контролюючим органом, положень статті 267 ПК з метою оподаткування транспортним податком позивача не могло мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999р. №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (п.п. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК).

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечливість, непослідовність та неузгодженість вищезазначених норм, вбачається наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

У відповідності до п. 56.21. ст. 56 ПК - у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Так, у спірних правовідносинах суд вважає доцільним застосувати і практику Європейського суду з прав людини (наприклад, у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягає застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд вважає, що у відповідача, як суб'єкта владних повноважень, не було законних підстав для донарахування позивачу зобов'язань за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік та виносити податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №1217-17 від 16.06.2015 року.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Неухильне виконання зазначеної норми Основного закону держави є гарантією дотримання принципу верховенства права та положень, закріплених в Європейській конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.

Частиною першою ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність свого рішення та його відповідність нормам діючого законодавства України, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, щодо іншої заявленої ОСОБА_5 позовної вимоги щодо стягнення з Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь позивача сплаченого грошового зобов'язання у розмірі 25 000, 00 грн. слід зазначити наступне.

Так, відповідно до п. 14.1.115. ст. 14 Податкового кодексу України, надміру сплачені грошові зобов'язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Статтею 43 Податкового кодексу України визначені умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань.

Так, згідно із приписами ст.43 Податкового кодексу України визначено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. У разі повернення надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на додану вартість такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (п. 43.5 ст.43 Податкового кодексу України).

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Порядок повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання встановлено Порядком взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 1146 від 15.12.2015 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за № 1679/28124 (далі - Порядок).

Відповідно до п.5 та п.6 Порядку повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом ДФС на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана до територіального органу ДФС за місцем адміністрування (обліку) помилково та/або надміру сплаченої суми протягом 1095 днів від дня її виникнення.

У заяві платник вказує суму і вид помилково та/або надміру сплаченого платежу та визначає напрям(и) перерахування коштів, що повертаються:

1) на поточний рахунок платника податку в установі банку;

2) на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, незалежно від виду бюджету;

3) готівкою за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в установі банку;

4) готівкою з рахунків банків у разі відсутності у платника податків рахунку в установі банку;

5) поштовим переказом через підприємства поштового зв'язку;

6) для подальших розрахунків як авансові платежі (передоплата) або грошова застава: на небюджетний рахунок з обліку коштів забезпечення сплати майбутніх митних та інших платежів - рахунок 3734, відкритий на балансі Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві; банківський балансовий рахунок 2603, відкритий для органу ДФС у відповідному уповноваженому банку (у разі якщо кошти авансових платежів (передоплати), доплати тощо вносилися готівкою).

Пунктом 7 Порядку передбачено, що після реєстрації в органі ДФС заява платника про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань (крім грошових зобов'язань з митних та інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів) передається на розгляд до структурних підрозділів, що виконують функції з адміністрування відповідних податків і зборів та погашення заборгованостей. Не пізніше другого робочого дня, наступного за днем реєстрації, заява з відміткою вказаних підрозділів щодо правомірності повернення передається до структурного підрозділу, на який покладено функцію з підготовки висновку.

Відповідно до п.8 Порядку у разі якщо вказана у заяві платника сума (її частина) за даними інформаційних систем обліковується як помилково та/або надміру сплачена, орган ДФС готує висновок на повернення такої суми (її частини) за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Пунктом 11 Порядку визначено, що на підставі отриманих висновків відповідний орган Казначейства здійснює повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у визначеному законодавством порядку.

Отже, повернення помилково сплаченого транспортного податку повинно відбуватися відповідно до процедури, визначеної законодавством.

Тобто, у даному випадку, позивач із заявою про надання висновку про повернення зайво сплачених коштів з транспортного податку до відповідача не звертався з урахуванням відкликання податкового повідомленні-рішення №1217-17 від 16.06.2015р. у порядку ст. 60 Податкового кодексу України.

Крім того, звернення до відповідача з такою заявою буде можливим лише після набрання законної сили даним судовим рішенням, якщо його не буде оскаржено в апеляційному порядку або не буде скасовано чи змінено за результатом апеляційного перегляду.

Таким чином, суд доходить до висвноку, що вказана вимога, заявлена ОСОБА_5, є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

З огляду на вищевикладене, позов ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління державної казначейської служби України у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення сплаченого грошового зобов'язання - підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №1217-17 від 16.06.2015р.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39734820) на користь ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судові витрати у розмірі 275, 60 грн. (двісті сімдесят п'ять гривень шістдесят копійок).

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 26 грудня 2016 року

Суддя Р.А. Барановський