Рішення № 67769676, 11.07.2017, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "11" липня 2017 р. Справа № 906/406/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 48872,51 грн

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за договором кредитної лінії №НКЛ-2006822 від 30.06.2011, нарахованої у період з 01.06.2014 по 26.04.2017, у розмірі 48872,51грн, з яких 19634,97грн заборгованості по простроченим відсоткам, 29157,76грн пені за несвоєчасне повернення відсотків та 79,78грн 3% річних від суми прострочених відсотків.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 12.05.2017 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено розгляд справи, зобов'язано сторони надати суду докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 01.06.2017 виправлено помилку, допущену в ухвалі про порушення провадження у справі №906/406/17 від 12.05.2017.

Представник відповідача 15.06.2017 в судове засідання не з'явився. На підтвердження факту направлення відповідачу копії ухвали суду від 01.06.2017, судом долучено до матеріалів справи копію реєстру Ф103 на відправку рекомендованої з повідомленням кореспонденції (судова повістка) за 07.06.2017 (а.с.51).

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01.06.2017, сформованого за запитом суду (а.с.43-44), підтверджується, що кореспонденція суду надсилалась відповідачу за зареєстрованим місцезнаходженням підприємця ОСОБА_2, а також, що відомості про перебування фізичної особи-підприємця в процесі припинення підприємницької діяльності, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, не зареєстровані.

В засіданні 15.06.2017 представником позивача до справи було подано розрахунок заборгованості відповідача за договором кредиту №НКЛ-2006822 від 30.06.2011 (а.с.50).

07.07.2017 на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 11.07.2017, у зв'язку з участю даного представника того ж дня в судовому засіданні по іншій судовій справі в іншому суді в місті Києві. До клопотання додано копії відповідних доказів на підтвердження наведеного у клопотанні.

Представники обох сторін в засідання суду, призначене на 11.07.2017, не з'явились.

Відповідач своїм правом подати письмовий відзив, докази у спростування позовних вимог по справі, будь-які заяви, пояснення та документи, не скористався.

30.06.2017 на адресу суду повернулась неврученою ухвала суду від 15.06.2017, надіслана судом за зареєстрованою адресою місцезнаходження ФОП ОСОБА_2, (згідно витягу з реєстру).

Судом враховується, що відповідно до п.3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, встановлені статтею 69 ГПК України строки розгляду спору господарським судом, а також, зважаючи на те, що ГПК України не обмежено кількість осіб, уповноважених на представництво інтересів товариства, тобто, представництво сторони у справі не пов'язано з конкретною особою, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи та завершити розгляд справи в даному судовому засіданні за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши подані до справи матеріали, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

30.06.2011 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - позивач/кредитор) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі - відповідач/позичальник) укладено договір кредитної лінії №НКЛ-2006822 (а.с.8-16), згідно якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 47500,00грн зі сплатою плати за користування грошовими коштами в розмірі 25,99% річних та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 29.06.2014 включно (а.с.10-18).

Відповідно до пп.1.2 даного договору, кредит надається позичальнику на придбання основних засобів.

У відповідності до пп.3.1 договору, позичальник сплачує кредитору проценти за користування кредитом виходячи із розміру процентної ставки, встановленої в пп.1.1, або зміненої відповідно до пп.3.5.-3.7 цього договору.

Відповідно до пп.3.2 договору, нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом в періоді (28-29-30-31/365) на непогашену суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), починаючи з дати видачі кредиту до дати його повернення. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Згідно з пп.3.3 договору, сплата відсотків здійснюється в валюті кредиту щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця наступного за звітним на рахунок №2068, відкритий у кредитора.

У відповідності до пп.5.1 кредитного договору, позичальник зобов'язався забезпечити своєчасну оплату платежів, передбачених даним договором.

Як вбачається з наявного у справі меморіального ордеру №23271018 від 01.07.2011, на виконання кредитного договору №НКЛ-2006822 від 30.06.2011 ФОП ОСОБА_2 видано 47500,00грн (а.с.19).

Водночас, позичальник свої зобов'язання перед банком за вказаним кредитним договором належним чином не виконував.

Згідно з пп.12.3 договору, сторони домовились, що невиконання або неналежне виконання (прострочення виконання тощо) позичальником будь-якого свого зобов'язання за цим договором, є подіями, при настанні яких припиняється кредитування кредитором позичальника, а позичальник здійснює дострокове повернення отриманого кредиту, сплачує кредитору проценти за користування кредитом, комісії та можливі штрафні санкції. Для цього кредитор надає під розписку уповноваженій особі або надсилає рекомендованим листом позичальнику відповідну письмову вимогу. У випадку непогашення зазначеної у вимозі суми в термін, зазначений в вимозі, кредитор по закінченню цього терміну звертає стягнення на майно позичальника, на заставлене майно та ін. у порядку, визначеному цим договором, відповідними договорами застави та законодавством України.

Стосовно неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором кредитної лінії №НКЛ-2006822 від 30.06.2011 ПАТ "Дельта Банк" у 2012 зверталось до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 про стягнення 69648,91грн, у справі за №12/5007/805/12; матеріали вказаної судового справи оглядались судом при розгляді справи №906/406/17 в засіданні суду 11.07.2017.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.09.2012 у справі №12/5007/805/12 позов задоволено частково; стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк": 32980,00грн заборгованості за кредитом; 7503,26грн заборгованості за простроченим тілом (кредитом); 335,54грн пені за несвоєчасне повернення кредиту; 461,22грн заборгованості за нарахованими відсотками; 868,53грн заборгованості за простроченими відсотками; 08,24грн пені за несвоєчасне повернення відсотків; 1021,37грн судового збору; в решті позову відмовлено.

Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У даному випадку, зважаючи на вищевказану норму закону, рішення у справі Господарського суду Житомирської області №12/5007/805/12 є преюдиціальним при вирішенні даного спору, встановлені в справі №12/5007/805/12 факти не потребують додаткового доказування у даній справі.

Зокрема, рішенням у справі №12/5007/805/12 встановлено, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором кредитної лінії №НКЛ-2006822 від 30.06.2011 у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, яка на день звернення до суду у справі №12/5007/805/12 (09.07.2012) та станом на день розгляду справи (04.09.2012) становила 41813,01грн, з яких: 40483,26грн - кредитна заборгованість (32980,00грн - кредит, 7503,25грн - прострочений кредит); 1329,75грн - заборгованість по відсотках (461,22грн - нараховані відсотки; 868,53грн - прострочені відсотки) нараховані за період з 01.07.2011 по 16.05.2012.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості у справі, що наразі розглядається господарським судом, позивач заявив до стягнення з відповідача заборгованість за договором кредитної лінії №НКЛ-2006822 від 30.06.2011, нараховану в період з 01.06.2014 по 26.04.2017, у розмірі 48872,51грн, з яких 19634,97грн заборгованості по простроченим відсоткам, 29157,76грн пені за несвоєчасне повернення відсотків та 79,78грн 3% річних від суми прострочених відсотків. З розрахунку боргу (а.с.50) та наявних у справі матеріалів вбачається, що відповідачем дійсно допущено порушення своїх договірних зобов'язань, зокрема, в частині сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1050 ЦК України визначено наслідки порушення договору позичальником, а саме, вказано, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому, відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст.525 і 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Поданими до справи доказами, в т.ч. розрахунками боргу підтверджується наявність заборгованості відповідача за договором кредитної лінії №НКЛ-2006822 від 30.06.2011, по простроченим відсоткам у розмірі 19634,97грн за період з 01.06.2014 по 26.04.2017. Доказів у спростування вказаних обставин, в т.ч. сплати вказаної суми прострочених відсотків, відповідачем не надано.

За таких обставин, позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 19634,97грн заборгованості по простроченим відсоткам за кредитним договором підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (штраф, пеня).

Згідно з ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У відповідності до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст.624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст.231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пп.9.1 договору, за прострочення строків повернення кредитних коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує кредитору пеню із розрахунку 3,0 (три) проценти від простроченої суми за кожний день прострочення. Вказана пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених пп.1.1, 1.3, 2.3, 2,5, 3.3, 3.8 цього договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитом.

За несвоєчасне виконання зобов'язання щодо сплати відсотків відповідно до пп.9.1 договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача, згідно розрахунку (а.с.9), 29157,76грн пені за загальний період з 01.05.2016 по 26.04.2017.

Слід зазначити, що вказаний розрахунок здійснений позивачем з врахуванням положень ст.232 ГК України, однак, без врахування обмеження щодо розміру пені за прострочення грошового зобов'язання, яке встановлене Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Так, як роз'яснено у пункті 2.9. Постанови Пленуму Постанова Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (зі змінами), за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Окрім того, при визначенні періодів нарахування пені (які здійснені позивачем правомірно, з дня виникнення зобов'язання окремо по кожному зі щомісячних платежів), позивачем не враховано приписи ч.3 ст.254 ЦК України про те, що строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, а також, що ч.6 ст.232 ГК України строк визначено в місяцях.

Отже, здійснивши власний розрахунок пені, в межах визначених позивачем періодів нарахування, суд встановив, що правомірним є наступне нарахування пені:

- за період з 01.05.2016 по 30.10.2016 (183 дні прострочення заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, сума боргу по відсоткам за даний період 561,86грн), нарахована пеня складає 92,32 грн;

- з 01.06.2016 по 30.11.2016 (183 дні прострочення, сума боргу 580,59 грн), пеня складає 90,64 грн;

- з 01.07.2016 по 30.12.2016 (183 дні прострочення, сума боргу 561,86 грн), пеня складає 84,35 грн;

- з 01.08.2016 по 31.12.2016 (183 дні прострочення, сума боргу 580,59 грн), пеня складає 84,84 грн;

- з 01.09.2016 по 28.02.2017 (181 дні прострочення, сума боргу 580,59 грн), пеня складає 82,51 грн;

- з 01.10.2016 до 01.04.2017 (182 дні прострочення, сума боргу 561,86 грн), пеня складає 79,16 грн;

- 01.11.2016 по 26.04.2017 (177 дні прострочення, сума боргу 580,59 грн), пеня складає 78,35 грн;

- з 01.12.2016 по 26.04.2017 (147 днів прострочення, сума боргу 561,86 грн), пеня складає 62,92 грн;

- з 03.01.2017 по 26.04.2017 (114 днів прострочення, сума боргу 580,59 грн), пеня складає 50,36 грн;

- з 01.02.2017 по 26.04.2017 (85 днів прострочення, сума боргу 580,59 грн), пеня складає 37,44 грн;

- з 01.03.2017 по 26.04.2017 (57 днів прострочення, сума боргу 524,41 грн), пеня складає 22,56 грн;

- з 03.04.2017 по 26.04.2017 (24 днів прострочення, сума боргу 580,59 грн), пеня складає 10,27 грн,

а всього на суму 775,70 грн. Саме вказана сума пені підлягає до стягнення з відповідача, в решті від заявленої суми у позові слід відмовити.

Окрім того, у відповідності до ст.625 ЦК України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 79,78грн 3% річних за загальний період з 01.05.2016 по 26.04.2017. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних суд встановив його правильність та обґрунтованість, а тому позов в частині стягнення 79,78грн 3% річних підлягає задоволенню.

Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В даному випадку, відповідач позов за підставою та предметом не оспорив, доказів сплати боргу та/або інших доказів у спростування позовних вимог не надав, не використавши в повній мірі наданих йому процесуальним законом прав щодо змагальності під час розгляду спору.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню частково: стягненню на користь позивача з відповідача підлягають 19634,97грн заборгованості за простроченими відсотками, 775,70грн пені за несвоєчасне повернення відсотків, 79,78грн 3% річних. В решті позову слід відмовити.

У відповідності до приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 року; місце народження: м. Житомир; адреса: 12424, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м.Київ, вул.Щорса 36-б, ідентифікаційний код 34047020):

- 19634,97 грн заборгованості за простроченими відсотками,

- 775,70 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків,

- 79,78 грн 3% річних,

- 670,82 грн витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 17.07.17

Суддя Шніт А.В.

віддрук.прим.:

1 - до справи,

2,3 - сторонам (рек. з пов.)