Рішення № 67763565, 11.07.2017, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2017 р. Справа № 909/576/17 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Цюх Г. З., секретаря судового засідання Ломей Л. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "АДЛЄР", вул. Ямська, 8, м. Київ, 03038

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатанов Аграр", вул. Франка, 70, с. Манява, Богородчанський район, Івано-Франківська область, 77772

про стягнення заборгованості в сумі 728783,28 грн.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1-представник, довіреність від 17.02.17р.

від відповідача: не з"явилися.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "АДЛЄР" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатанов Аграр" про стягнення заборгованості в сумі 728783,28 грн., з яких: 312657,54 грн. пені, 144349,07 грн. інфляційних та 271776,67 грн. - 30% річних.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 20.06.17 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 11.07.17.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав. В обгрунтування позовних вимог посилається на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.04.16 у справі №924/160/16, яке відповідач виконав частково.

Відповідач в судове засідання не з"явився, витребуваних доказів суду не подав, будь-яких заперечень в спростування позовних вимог чи доказу оплати боргу не подав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином - ухвалою від 20.06.17, яка вручена відповідачу 22.06.17 (повідомлення про вручення міститься в матеріалах справи).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час та місце розгляду справи у разі виконання судом вимог ч.1 ст.64, ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом даних норм права, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації за адресою вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв"язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час та місце розгляду справи судом (п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.11р.).

Беручи до уваги той факт, що неявка в судове засідання представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не є перешкодою для вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 11.04.16 у справі №924/160/16 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатанов Аграр" на користь Приватного підприємства "АДЛЄР" - 1 015 789,64грн. (один мільйон пятнадцять тисяч сімсот вісімдесят девять гривень 64коп.) боргу, 132 052,65грн. (сто тридцять дві тисячі пятдесят дві гривні 65коп.) курсової різниці, 85 912,12грн. (вісімдесят пять тисяч девятсот дванадцять гривень 12коп.) 30% річних, 126 004,45грн. (сто двадцять шість тисяч чотири гривні 45 коп.) пені, 203 157,93грн. (двісті три тисячі сто пятдесят сім гривень 93коп.) 20% штрафу та 23 443,75грн. (двадцять три тисячі чотириста сорок три гривні 75коп.) судового збору.

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 р. №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Таким чином, у рішенні господарського суду Хмельницької області від 11.04.16 у справі №924/160/16 було встановлено факт заборгованості відповідача перед позивачем в за договором поставки №231/З від 22.04.15.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача 312657,54 грн. пені, 144349,07 грн. інфляційних та 271776,67 грн. - 30% річних за період, який не охоплений вищезазначеним рішенням.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з винесенням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, позивач має право на стягнення інфляційних та 3% річних за весь період невиконання грошового зобов'язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Натомість, п.8.6 договору поставки №231/З від 22.04.15 сторони дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно п.8 договору поставки сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання умов Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. За прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення. Сторони відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 5 років з моменту підписання даного Договору.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (одним із видів забезпечення виконання зобовязання є неустойка, зокрема пеня - ч.1 ст.546 ЦК України, ч.1 ст.549 ЦК України).

За змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Як вбачається з доданих позивачем платіжних доручень, договору поруки від 05.10.16, угод про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.10.16 та 20.10.16 (а.с.32-39), відповідач частково сплатив борг перед позивачем по рішенню суду від 11.04.16 по справі №924/160/16, в зв"язку з чим заборгованість станом на день звернення до суду становила 308586,46 грн.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом перевірено правильність нарахування інфляційних та 30% річних та пені з врахуванням часткових проплат відповідачем після прийняття вищезазначеного рішення та встановлено, що розрахунки є арифметично вірними.

Таким чином, до стягнення підлягають 312657,54 грн. пені, 144349,07 грн. інфляційних та 271776,67 грн. - 30% річних.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст.49 ГПК України, слід покласти судові витрати, а саме: 10931,75 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.121, 124 Конституції України, ст.ст. 509, 547, 549, 598-609, 610, 625 ЦК України, ст.ст.33, 43, 49, 35, 75, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Приватного підприємства "АДЛЄР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатанов Аграр" про стягнення заборгованості в сумі 728783,28 грн. - задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатанов Аграр" (вул. Франка, 70, с. Манява, Богородчанський район, Івано-Франківська область, 77772, код ЄДРПОУ 31328702) на користь Приватного підприємства "АДЛЄР" (вул. Ямська, 8, м. Київ, 03038, код ЄДРПОУ 35954742) - 312657 (триста дванадцять тисяч шістсот п"ятдесят сім) грн. 54 коп. пені, 144349 (сто сорок чотири тисячі триста сорок дев"ять) грн. 07 коп. інфляційних, 271776 (двісті сімдесят одну тисячу сімсот сімдесят шість) грн. 67 коп. - 30% річних та 10931 (десять тисяч дев"ятсот тридцять одну) грн.75 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.07.17

Суддя Цюх Г.З.