Рішення № 67763541, 13.07.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.07.2017

Справа № 920/164/17

Господарський суд Сумської області у складі колегії суддів: головуючого судді Заєць С.В., судді Котельницької В.Л., судді Резніченко О.Ю., при секретарі судового засідання Малюк Р.Б., розглянувши матеріали справи № 920/164/17:

за позовом: Приватного підприємства “Технічна Медична

Комплектація”, м. Полтава,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Стара

Аптека”, м. Суми,

про стягнення 35 436 грн. 95 коп.,

За участю представників сторін:

Від позивача – не прибув;

Від відповідача – не прибув;

Ухвалою господарського суду Сумської області від 25.04.2017 розгляд справи № 920/164/17 було призначено колегіально у складі трьох суддів.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів у справі № 920/164/17 від 26.04.2017 визначено наступний склад суду: головуючий суддя – Заєць С.В., судді – Котельницька В.Л., Левченко П.І..

У зв’язку з відсутністю судді Котельницькаої В.Л. та враховуючи неможливість її участі у розгляді вказаної справи, відповідно до протоколу від 20.06.2017 було визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Заєць С.В., судді Левченко П.І., Резніченко О.Ю.

У зв’язку з відсутністю судді Левченка П.І. та враховуючи неможливість його участі у розгляді вказаної справи, відповідно до протоколу від 13.07.2017 було визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Заєць С.В., судді Котельницька В.Л., Резніченко О.Ю.

Суть спору: позивач у позовній заяві від 23.02.2017 № 28 просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 43 296 грн. 00 коп. за невиконання зобов’язання за Договором поставки від 20.05.2015 року, а також відшкодувати судовий збір.

31 травня 2017 року позивач подав заяву № 27/05/2 від 27.05.2017 року про уточнення позовних вимог, в якій у зв’язку із перерахуванням штрафних санкцій просить суд стягнути з відповідача 38 161 грн. 49 коп., в тому числі 32 996 грн. 96 коп. основного боргу за невиконання зобов’язання за Договором поставки від 20.05.2015 року, 3 889 грн. 96 коп. пені, 960 грн. 75 коп. 3% річних, 313 грн. 82 коп. інфляційних збитків, а також 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

30.06.2017 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 32 996 грн. 96 коп. основного боргу за невиконання зобов’язання за Договором поставки від 20.05.2015 року, 10 655 грн. 98 коп. пені, 1 568 грн. 33 коп. 3% річних, 1 074 грн. 16 коп. інфляційних збитків, а також 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

10 липня 2017 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог № 07/07/1 від 07.07.2017 (вх. № 6072 від 10.07.2017), в якій просить суд стягнути з відповідача 35 454 грн. 95 коп. в тому числі 32 996 грн. 96 коп. основного боргу за невиконання зобов’язання за Договором поставки від 20.05.2015 року, 1 524 грн. 75 коп. 3% річних, 915 грн. 37 коп. інфляційних збитків, а також 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

Згідно до приписів пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи- об'єднання позовних вимог, чи- зміну предмета або підстав позову.

Враховуючи вищевикладене суд розглядає подану позивачем заяву № 07/07/1 від 07.07.2017 (вх. № 6072 від 10.07.2017) про уточнення позовних вимог як заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до приписів пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Враховуючи передбачене статтею 22 Господарського процесуального кодексу України право позивача до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог суд приймає подану заяву до розгляду.

Таким чином, суд розглядає позовні вимоги про стягнення з відповідача 35 436 грн. 95 коп., в тому числі 32 996 грн. 96 коп. основного боргу за невиконання зобов’язання за Договором поставки від 20.05.2015 року, 1 524 грн. 62 коп. 3% річних, 915 грн. 37 коп. інфляційних збитків, а також 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

24 квітня 2017 року відповідач подав до суду клопотання № 144 від 21.04.2017, в якому вказує, що відповідач не згоден з сумою основного боргу та сумою пені. Відповідач зазначає, що відповідно до п. 5.1 Договору на постачання від 20.05.15, термін розрахунку складає 40 календарних днів з моменту отримання товару, тобто нарахування пені починається окремо по кожній операції (товаротранспортні накладні та дати від яких має бути проведено нарахування позивачем не зазначені). І закінчуватися таке нарахування, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України має через 6 місяців від початку нарахування. Направлення претензії та дата відповіді на неї у даному випадку не має значення. Відповідач вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) визначена в один рік. Тобто, на думку відповідача, не підлягає стягненню пеня нарахована до березня 2016 року (заява подана до суду у березні 2017 року). Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. У зв'язку з вищевикладеним, відповідач просить суд, вважати вищевикладене заявою про застосування позовної давності. Також, відповідач просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв’язку із неможливістю явки в судове засідання уповноваженого представника відповідача.

31 травня 2017 року від позивача надійшов лист № 27/05/1 від 27.05.2017 року, в якому позивач вказав, що договір поставки був укладений 20 травня 2015 року, отже навіть не відслідковуючи дати поставок товару, загальний строк позовної давності, на думку позивача спливає 20 травня 2018 року. Також позивач просить суд долучити до матеріалів справи завірену копію чека № 215600426655 від 15.03.2017, оригінал поштового опису від 21 квітня 2017 року розрахунок штрафних санкцій та заяву про уточнення позовних вимог.

13 червня 2017 року від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву (вх. № 5279 від 13.06.2017), в яких останній вказав, що на даний час у відповідача значиться заборгованість в сумі 32 459 грн. 32 коп., тобто на 540 грн. 68 коп. менше від заявленої позивачем суми. Також відповідач вказав, що такої міри відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, як стягнення пені за прострочення грошового зобов’язання, в договорі сторонами не встановлено, як і не встановлено способу її нарахування та бази нарахування пені. З огляду на вищевикладене, відповідач, вважає, що вимога про стягнення пені у розмірі 3 889 грн. 96 коп. не підлягають задоволенню. На думку відповідача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення основного боргу в сумі 540 грн. 68 коп., 2 грн. 70 коп. інфляційних втрат, 18 грн. 18 коп. відсотків річних та 3 889 грн. 96 коп. пені.

19 червня 2017 року позивач направив лист № 16/06/02 від 16.06.2017, в якому вказав, що у разі неналежного виконання або невиконання зобов'язання, за загальним правилом, сторона, що порушила його умови, зобов'язана відшкодувати іншій стороні завдані таким неналежним виконанням або невиконанням збитки. У випадках, передбачених законом або договором, такий правопорушник - боржник повинен сплатити неустойку. Пунктом 7.1. Договору від 20 травня 2015 року передбачено, що сторони несуть відповідальність визначену Договором та чинним законодавством України. Позивач звертає увагу суду саме на слова “визначену Договором та чинним законодавством України”, що на думку позивача, свідчить про повну можливість застосування штрафних санкцій передбачених нормами чинного законодавства України. Крім того, позивач зазначає, що представники Позивача неодноразово зверталися до Відповідача з метою підписання актів звірки, шляхом направлення представника Позивача до представника Відповідача, але постійно отримували усну відмову. Позивач зазначає, що 19 червня 2017 року представник Позивача повторно прибув до Відповідача, але у підписанні Акту звірки та прийнятті документів було відмовлено. Також позивач зазначає, що позовні вимоги зазначені в заяві про уточнення позовних вимог, вихідний номер 27/05/02 від 27 травня 2017 року, підтримує в повному обсязі та просить суд розгляд справи провести без участі представника ПП “Технічна Медична Комплектація”. Позивач долучив до листа акт звірки взаєморозрахунків з 01.05.2015 по 30.06.2017.

Від відповідача 03 липня 2017 року надійшло клопотання № 203 від 30.06.2017, в якому відповідач просить суд відкласти розгляд справи. Відповідач також вказує, що не згоден з нарахуванням позивачем 3% річних та інфляції за накладними № 77200 від 24.03.2016, № 44146 від 24.11.2015, № 4401 від 01.12.2015, які не надані позивачем до суду, а нарахування пені, на думку відповідача, суперечить законодавству України. Тому, відповідач просить додатково зобов’язати позивача провести взаєморозрахунки з ТОВ фірма “Стара Аптека”.

10.07.2017 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач, крім іншого, просив суд долучити до матеріалів справи розрахунки 3% річних та інфляційних втрат на 28 аркушах.

Подані документи прийняті судом та долучені до матеріалів справи.

Уповноважений представник позивача в судове засідання 13 липня 2017 року не прибув, але в заяві (вх. № 6072 від 10.07.2017) просив суд розгляд справи провести без участі уповноваженого представника позивача.

Представник відповідача в судове засідання 13.07.2017 не прибув, витребуваних ухвалами господарського суду Сумської області від 13.06.2017, 20.06.2017 та 04.07.2017 матеріалів, а саме доказів часткової сплати боргу (платіжні доручення, квитанції тощо) та контррозрахунку інфляційних втрат, 3% річних не надав.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд, встановив:

20 травня 2015 року між сторонами було укладено договір поставки, відповідно до пункту 1.1 якого позивач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність відповідача товар, а останній в свою чергу зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.

Асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом даного договору, визначається в накладних, які оформлюються і підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару (п. 1.2. договору.)

Сторони пунктом 2.1. договору визначили, що ціни на товар встановлюються позивачем, формуються в національній валюті України та зазначаються в видаткових накладних на товар і рахунках на оплату.

Датою передачі партії товару вважається дата прийому-передачі товару, зазначена у відповідній накладній (відповідному товаросупроводжувальному документі) (п. 4.3. договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору відповідач здійснює розрахунки за товар з відстрочкою платежу терміном 40 календарних днів.

Позивач пояснює, що заборгованість по накладним № 4402 від 01.09.15, № 4423 від 03.09.15, № 4426 від 03.09.15, № 4429 від 04.09.15, № 4430 від 04.09.15, № 4443 від 08.09.15, № 4444 від 08.09.15, № 4495 від 17.09.15 була частково сплачена в розмірі 5 000 грн. 27 коп. 27 липня 2016 року. Накладна № 4495 від 17.09.15. на суму заборгованості 4 853 грн. 50 грн. була частково сплачена відповідачем 3 жовтня 2016 року та 30 листопада 2016 року в розмірі 2 000 грн. 00 коп. Заборгованість по накладним № 4496 від 17.09.15, № 44110 від 22.09.15, № 44113 від 22.09.15 була частково сплачена 4 січня 2017 року в розмірі 3 000 грн. 00 коп.

Заборгованість по накладним № 44118 від 22.09.15, № 44137 від 25.09.15, № 4406 від 05.10.15, № 4417 від 06.10.15, № 4446 від 08.10.15., № 4447 від 08.10.15, № 44141 від 27.10.15, № 44142 від 27.10.15, № 44145 від 27.10.15, № 44144 від 23.11.15, № 44145 від 23.11.15, № 44156 від 24.11.15, № 4401 від 01.12.15, № 4402 від 01.12.15, № 4429 від 08.12.15, № 77199 від 24.03.16, № 7720 від 24.03.16, як вказує, позивач не оплачена взагалі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору своєчасно та в повному обсязі не оплатив товар, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 32 996 грн. 96 коп.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що факт поставки позивачем відповідачу товару відповідно до договору від 20.05.2015 року, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач не розрахувався за поставлений товар в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи 9 лютого 2016 року позивач направив відповідачеві претензію з проханням сплатити заборгованість.

На претензію позивача відповідач надав відповідь № 25 від 11.02.2016 року, якою визнав факт господарських правовідносин з позивачем та зазначив, що погашення заборгованості відбудеться частинами до 18.03.2016 року.

Відповідно до приписів частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідачем не подано доказів сплати боргу, хоча ухвалами суду від 13.06.2017, 20.06.2017 та 04.07.2017 суд зобов’язував відповідача подати докази часткової сплати боргу (платіжні доручення, квитанції тощо).

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідачем не подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 32 996 грн. 96 коп. заборгованості суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних, які відповідно до розрахунку позивача становлять 1 524 грн. 62 коп. та інфляційні збитки в сумі 915 грн. 37 коп. (том. 2, а.с. 100-127).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 та 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань”, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, в силу наведених норм законодавства, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Відповідачем обґрунтованого заперечення чи контррозрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань суду не надано, зазначення відповідачем власної суми 3% річних та інфляційних збитків не є належним доказом, оскільки не подано самого контррозрахунку (самого розрахунку), в язвязку з чим суд не має можливість перевірити правельність контррозрохунку.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Пунктом 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у листі від 01.07.2014 року «Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві», підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу, повинно враховуватися, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур'єр». При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

З урахуванням зазначеного, судом здійснено перерахунок пені, 3% та інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов’язання, згідно з яким загальний розмір 3% річних становить 1 525 грн. 27 коп., інфляційні втрати складають 5 426 грн. 76 коп..

Розрахунок здійснено судом за допомогою інформаційно – аналітичного центру “Ліга” ТОВ “Ліга: Закон” 2017. Розрахунок суду долучено до матеріалів справи.

Оскільки при перевірці заявленої позивачем суми інфляційних втрат та 3% річних судом здійснено перерахунок, проте отримана сума є більшою ніж та, що нарахована позивачем. Тому, враховуючи, що вірна сума інфляційних втрат та 3% річних є більшою ніж заявлена позивачем, зазначене не дає можливості стягнути з відповідача перераховану судом суму інфляційних втрат і 3% річних з урахуванням меж позовних вимог.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати товару, оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків передбачене діючим законодавством України, перевіривши обставини, пов’язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку не виходячи за межі зазначеного позивачем максимального розміру сум 3% річних та інфляційних збитків, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 524 грн. 62 коп. 3 % річних, 915 грн. 37 коп. інфляційних збитків.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору в розмірі 1 600 грн. 00 коп. за рахунок відповідача відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Стара аптека» (40030, м. Суми, вул. Троїцька, буд. 28-А, код 23822986) на користь Приватного підприємства «Технічна Медична Комплектація» (36000, м. Полтава, вул. Комарова, 5, код 37592626) 32 996 грн. 96 коп. боргу, 1 524 грн. 62 коп. 3% річних, 915 грн. 37 коп. інфляційних нарахувань та 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 17.07.2017.

Головуючий суддя С.В. Заєць

Суддя В.Л. Котельницька

Суддя О.Ю. Резніченко