Постанова № 67762989, 11.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2017 року Справа № 910/15831/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Куровського С.В., Ткаченко Н.Г.розглянувши касаційну скаргуПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировичана постанову та ухвалуКиївського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 Господарського суду міста Києва від 08.12.2016 (в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Іллічівський зерновий порт")у справі Господарського суду № 910/15831/16 міста Києваза заявою ТОВ "Євро-Трейдинг Груп"доТОВ "Іллічівська зернова компанія"про визнання банкрутомрозпорядник майнаРєзніков В.І.

в судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.: Арбузов О.О. (довіреність від 30.06.2017 року),ТОВ "Євро-Трейдинг Груп":не з'явилися,ТОВ "Іллічівська зернова компанія":Пісна Д.В. (довіреність №26/17 від 01.06.2017 року).

ВСТАНОВИВ :

ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2016 за заявою ТОВ "Євро-Трейдинг Груп" (далі - ініціюючого кредитора) порушено провадження у справі №910/15831/16 про банкрутство ТОВ "Іллічівська зернова компанія" (далі - боржника) за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011) (далі - Закон про банкрутство); визнано вимоги ініціюючого кредитора до боржника на суму 622 780 грн., з яких 609 000 грн. у четверту чергу та 13 780 грн. у першу чергу; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Рєзнікова В.І. (том 1, а.с. 85 - 88).

Оголошення про порушення справи про банкрутство ТОВ "Іллічівська зернова компанія" оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет 16.09.2016 за №35490 (том 1, а.с. 89).

30.09.2016 шляхом направлення поштового відправлення ПАТ "Дельта Банк" звернулося до місцевого господарського суду із заявою з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 663 656 613, 72 грн. заборгованості позичальника - ТОВ "Іллічівський зерновий порт" за кредитним договором №НКЛ-2010667 від 27.06.2012, майновим поручителем якого є боржник - ТОВ "Іллічівська зернова компанія", що становить 350 000 000 грн. основного боргу, 25 379 272, 85 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 1 976 176, 26 грн. - 3% річних від суми простроченого кредиту, 92 797 476, 12 грн. заборгованості за відсотками, 7 425 504, 63 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків, 578 183, 86 грн. - 3% річних від суми прострочених процентів, 185 500 000 грн. штрафу, яку внести до реєстру окремо як вимоги, забезпечені заставою майна боржника, а вимоги на суму 2 756 грн. судового збору за подання заяви з грошовими вимогами - у першу чергу (вх. №06-30/873/16 від 05.10.2016) (том 1, а.с. 92 - 144).

12.10.2016, з дотриманням 30-денного строку на подання грошових вимог конкурсними кредиторами, шляхом направлення поштового відправлення ПАТ "Дельта Банк" подало до місцевого господарського суду заяву з уточненими грошовими вимогами, в якій збільшило розмір кредиторських вимог до боржника до 1 013 656 613, 72 грн., з яких 663 656 613, 72 грн. за кредитним договором №НКЛ-2010667 від 27.06.2012, як забезпечених заставою майна боржника (корпоративних прав), та 350 000 000 грн. заборгованості боржника перед банком, як заставодержателем (за цивільно-правовим договором застави цінних паперів №НКЛ-2005823 від 31.10.2012) простих векселів, у четверту чергу задоволення, а також просило внести до реєстру у першу чергу вимоги на суму 2 756 грн. судового збору за подання заяви з грошовими вимогами (вх. №06-30/949 від 19.10.2016) (том 1, а.с. 191 - 247).

13.10.2016, з дотриманням 30-денного строку на подання грошових вимог конкурсними кредиторами, до місцевого господарського суду звернулося ТОВ "Іллічівський зерновий порт" із заявою від 12.10.2016 з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 350 002 756 грн. номінальної вартості простих векселів боржника, набутих кредитором за Договором купівлі-продажу №БВ-104/12 від 27.06.2012 від ТОВ "Інтер Грейн", векселедержателя за вчиненими на векселях індосаментами. ТОВ "Іллічівський зерновий порт" просило визнати його конкурсним кредитором з вимогами четвертої черги на суму 350 000 000 грн. заборгованості за простими векселями та першої черги на суму 2756 грн. судових витрат (вх. №06-30/911/16) (том 1, а.с. 148 - 189).

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 08.12.2016 (суддя Пасько М.В.) за результатами розгляду кредиторських вимог по суті визнано кредиторами ТОВ "Іллічівська зернова компанія": ТОВ "Євро-Трейдинг Груп" на суму 622 780 грн., з яких 13 780 грн. - вимоги першої черги та 609 000 грн. - вимоги четвертої черги; ТОВ "Іллічівський зерновий порт" на суму 350 002 756 грн., з яких 2 756 грн. - вимоги першої черги та 350 000 000 грн. - вимоги четвертої черги; ПАТ "Дельта Банк" на суму 2 756 грн. - вимоги першої черги; затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 350 628 292 грн.; окремо внесено до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ПАТ "Дельта Банк" на суму 350 000 000 грн. як такі, що забезпечені заставою майна боржника; відмовлено ПАТ "Дельта Банк" у визнанні кредитором ТОВ "Іллічівська зернова компанія" на суму 663 659 369, 72 грн.; зобов'язано розпорядника майна боржника Рєзнікова В.І. у строк до 24.01.2017 організувати та провести збори кредиторів, про час і місце проведення яких у встановленому законом порядку повідомити кредиторів; зобов'язати кредиторів в особі їх керівників забезпечити участь своїх представників у зборах кредиторів; зобов'язати розпорядника майна боржника у строк до 24.01.2017 надати суду протокол зборів кредиторів боржника, на яких обрано комітет кредиторів боржника, а також протокол засідання комітету кредиторів, на якому вирішено питання про відкриття ліквідаційної процедури або процедури санації боржника, призначення ліквідатора або керуючого санацією боржника; ухвалено, що особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі; призначено підсумкове засідання у справі на 24.01.2017 (том 3, а.с. 29 - 34).

Не погоджуючись з результатом розгляду місцевим господарським судом кредиторських вимог скаржника в частині відмови у визнанні його вимог та результатом розгляду грошових вимог ТОВ "Іллічівський зерновий порт" із включенням його до реєстру вимог кредиторів на суму 350 000 000 грн., як кредитора 4 черги, ПАТ "Дельта Банк" (далі - скаржник) звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу попереднього засідання суду першої інстанції від 08.12.2016 в частині розгляду вимог спірних кредиторів до боржника, просило визнати вимоги ПАТ "Дельта Банк" на загальну суму 1 013 656 613, 72 грн., з яких 663 656 613, 72 грн. забезпечених заставою майна боржника (корпоративних прав) із включенням їх до реєстру окремо та 350 000 000 грн. у четверту чергу (вимог за векселями), та відмовити у визнанні кредиторських вимог ТОВ "Іллічівський зерновий порт" на суму 350 002 756 грн. вартості векселів як таких, що були визнані безпідставно. Скаржник мотивував свої доводи порушенням вимог статей 16, 17, 43 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, ратифікованою Україною 06.07.1999 (чинної з 06.01.2000), статей 572, 574, 583, 589 - 591 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 42 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013, статті 19 Закону України "Про заставу" та доводив наявність у нього, як законного держателя векселів за цивільно-правовим договором застави, права на звернення до векселедавця з грошовими вимогами у випадку його банкрутства та заперечував наявність такого права в іншого кредитора - ТОВ "Іллічівський зерновий порт", який набувши прав власника спірних векселів за цивільно-правовим договором, передав права законного держателя векселів за цивільно-правовим договором скаржнику - ПАТ "Дельта Банк", а отже, відмовився від своїх прав як володільця векселів. Також, скаржник зазначав про помилкове визнання судом частини його грошових вимог (350 млн. грн.) за Договором застави корпоративних прав, виходячи виключно з договірної вартості корпоративних прав, зазначеної в договорі застави (350 млн. грн.), в той час як реальна заборгованість юридичної особи (ТОВ "Іллічівський зерновий порт") за Договором кредитної лінії №НКЛ-2010667 від 27.06.2012, за яку поручився боржник, на момент порушення справи про банкрутство становить 663 657 613, 72 грн. Скаржник зазначав, що за умовами укладеного договору застави боржник у даній справі виступив майновим поручителем отримувача кредиту в повному обсязі всіх кредитних зобов'язань.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді - Остапенка О.М., суддів: Зеленіна В.О., Верховця А.А.) апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.12.2016 у даній справі в оскаржуваній ПАТ "Дельта Банк" частині залишено без змін (том 3, а.с. 148 - 158).

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 21.03.2017 в цілому та ухвалу суду першої інстанції від 08.12.2016 в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Іллічівський зерновий порт", визнати вимоги ПАТ "Дельта Банк" на загальну суму 1 013 656 613, 72 грн., з яких 663 656 613, 72 грн. забезпечених заставою майна боржника із включенням їх до реєстру окремо та 350 000 000 грн. у четверту чергу, відмовити у визнанні кредиторських вимог ТОВ "Іллічівський зерновий порт" на суму 350 002 756 грн., обґрунтовуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 16, 17, 43, 77 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, ратифікованою Україною 06.07.1999 (чинної з 06.01.2000), статей 197, 572, 574, 583, 589 - 591 ЦК України, статті 42 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013, статті 4 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", статті 19 Закону України "Про заставу", Розділу 7 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №508 від 16.12.2002.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 21.03.2017 та ухвалу суду першої інстанції від 08.12.2016 в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Іллічівський зерновий порт" на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників ПАТ "Дельта Банк" - Арбузова О.О. та ТОВ "Іллічівська зернова компанія" - Пісну Д.В., дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі статтею 1 Закону про банкрутство, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Частинами 1, 2, 6, 8 статті 23 Закону про банкрутство передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Отже, вимоги забезпечених кредиторів, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, повинні визначатися у розмірі на час порушення справи про банкрутство з врахуванням положень цивільного законодавства, які регулюють виникнення зобов'язань застави (іпотеки), зокрема, статей 572, 575, 589 ЦК України, статті 19 Закону України "Про заставу", статей 7, 11 Закону України "Про іпотеку" та доказів сторін про вартість заставного майна згідно укладених договорів, даних обліку боржника або експертної оцінки предмета застави.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону про банкрутство, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження. За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.

Отже, правомірність та обґрунтованість грошових вимог забезпеченого кредитора до боржника та наявність у боржника предмета забезпечення, перевіряє суд незалежно від того, чи визнані ці вимоги боржником разом з розпорядником майна, чи ні. При цьому, обов'язок заставного кредитора у випадку подання ним заяви з грошовими вимогами полягає у доведенні обґрунтованості своїх вимог до боржника перед судом належними доказами. Також, у розпорядника майна існує обов'язок включити до реєстру вимоги до боржника, забезпечені заставою його майна згідно з даними обліку боржника, які виражаються у грошовій формі та випливають із розміру цивільних зобов'язань, за якими боржник здійснив забезпечення, а також внести до реєстру окремо відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Статтею 572 та частиною 1 статті 575 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про заставу" (частини 2 статті 589 ЦК України), за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ПАТ "Дельта Банк", з дотриманням 30-денного строку на подання вимог кредиторами, звернулося до боржника, як до майнового поручителя, із заявою від 30.09.2016 та доповненням до неї від 12.10.2016, про визнання його кредиторських вимог на суму 663 656 613, 72 грн. заборгованості позичальника - ТОВ "Іллічівський зерновий порт" за кредитним договором №НКЛ-2010667 від 27.06.2012, що становить 350 000 000 грн. основного боргу, 25 379 272, 85 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 1 976 176, 26 грн. - 3% річних від суми простроченого кредиту, 92 797 476, 12 грн. заборгованості за відсотками, 7 425 504, 63 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків, 578 183, 86 грн. - 3% річних від суми прострочених процентів, 185 500 000 грн. штрафу, та просив внести зазначену суму до реєстру окремо як вимоги, забезпечені заставою майна боржника, а вимоги на суму 2 756 грн. судового збору за подання заяви з грошовими вимогами - у першу чергу (том 1, а.с. 92 - 144, 191 - 247). Також, заявник просив визнати його грошові вимоги на суму 350 000 000 грн. номінальної вартості 17 штук векселів, емітованих боржником, як вимоги законного держателя векселів за цивільно-правовим договором застави цінних паперів №НКЛ-2005823 від 31.10.2012, укладеним між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Іллічівський зерновий порт", який є законним набувачем зазначених векселів за цивільно-правовим договором купівлі-продажу №БВ-104/12 від 27.06.2012.

Розглядаючи спірні грошові вимоги ПАТ "Дельта Банк" в частині визнання та включення до реєстру грошових вимог банку на суму 350 000 000 грн. номінальної вартості 17 штук векселів, емітованих боржником, як вимог законного держателя векселів за цивільно-правовим договором застави цінних паперів №НКЛ-2005823 від 31.10.2012, укладеним між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Іллічівський зерновий порт", який є законним набувачем зазначених векселів за цивільно-правовим договором купівлі-продажу №БВ-104/12 від 27.06.2012, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову банку у визнанні зазначених вимог. Своє рішення суди мотивуючи тим, що боржник, як юридична особа, не укладав жодних договорів з банком, а тому не перебуває у зобов'язальних правовідносинах з кредитором ПАТ "Дельта Банк", а статус банку, як заставодержателя спірних векселів, не означає набуття ним статусу законного держателя спірних векселів, оскільки законним держателем векселів, за висновками судів, виступає ТОВ "Іллічівський зерновий порт", як їх власник за цивільно-правовим договором купівлі-продажу №БВ-104/12 від 27.06.2012.

Колегія суддів касаційного суду не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині, зазначаючи про таке.

Статтею 53 Закону України "Про заставу" передбачено, що застава цінного паперу, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється за угодою заставодержателя і особи, на ім'я якої було видано цінний папір. За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути передані на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку.

Згідно зі статтею 51 Закону України "Про заставу", при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодержатель має право в разі порушення заставодавцем обов'язків, передбачених статтею 50 цього Закону, самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб.

Відповідно до статті 43 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, ратифікованої Україною 06.07.1999 (далі - Уніфікованого закону), держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб у разі банкрутства трасата, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням. Згідно статті 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо індосаменту (статті 11-20), строку платежу (статті 33-37), платежу (статті 38-42), права регресу у разі неплатежу (статті 43-50, 52-54).

Частиною 4 статті 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" визначено, що юридичні ситуації, зазначені в пунктах 2 і 3 статті 43, а також в абзаці 6 статті 44 Уніфікованого закону, визначаються таким чином: "-зазначені у пункті 2 статті 43, - у разі порушення справи про банкрутство трасата, а також у разі визнання його банкрутом і незалежно від того чи акцептував він вексель".

Отже, положення статті 43 Уніфікованого закону поширюють свою дію в Україні на прості векселі емітента (трасата), щодо якого порушено справу про банкрутство.

Згідно частини 2 статті 16 Уніфікованого закону, якщо особа втратила переказний вексель в силу будь-яких подій, а держатель векселя обґрунтовує своє право на нього згідно з порядком, визначеним у попередньому абзаці, такий держатель не зобов'язаний повернути вексель, за винятком випадку, коли він придбав його недобросовісно, або при його придбанні, допустив грубу необережність.

Пунктом 1.2. Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого Постановою Правління НБУ 16.12.2002 №508, зареєстрованого в Мін'юсті 28.02.2003 №174/7495 визначено поняття векселедержателя як юридичної або фізичної особи, яка володіє векселем, що виданий або індосований цій особі чи її наказу, або індосований на пред'явника, або шляхом бланкового індосаменту, чи на підставі законних прав.

Отже, ПАТ "Дельта Банк", який набув прав на вексель, як заставодержатель за цивільно-правовим договором застави, є законним держателем векселя, оскільки він набув цих прав добросовісно, шляхом укладення цивільно-правового договору застави та володіє векселями, що передані йому на зберігання за договором застави. Відтак, векселедержатель (ПАТ "Дельта Банк"), як законний володілець векселями, вправі використати своє право вимоги до зобов'язаних осіб (зокрема, векселедавця) відповідно до статті 43 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі у випадку порушення справи про банкрутство трасата (векселедавця, особи яка повинна платити за векселем), заявивши грошові вимоги у справу про банкрутство векселедавця.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно роз'яснення частини 3 пункту 26 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 08.06.2007 роз'яснено: "У випадках, коли між сторонами в порядку, передбаченому параграфом 6 гл. 49 ЦК та Законом України від 2 жовтня 1992 №2654-XII "Про заставу", укладено договір застави векселя, однак цей документ передано заставодержателю не за заставним, а за звичайним іменним або бланковим індосаментом, відносини між заставодержателем і заставонадавачем регулюються загальними нормами ЦК про заставу та названим Законом. Разом з тим, у відносинах із третіми особами заставодержатель виступає як законний векселедержатель (статті 16, 17 Уніфікованого закону).".

Отже заставодержатель, як законний векселедержатель, вправі скористатися передбаченим статтею 43 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі правом вимоги у випадку порушення справи про банкрутство трасата (векселедавця), який виступає третьою особою у відносинах, що випливають з договору застави векселів, шляхом заявлення грошових вимог у справу про банкрутство векселедавця.

Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про обрання банком невірного способу захисту свого майнового права шляхом звернення з грошовими вимогами у справу про банкрутство векселедавця, за відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет застави (спірні векселі), є помилковими та такими, що не відповідають положенням статей 43, 16, 17 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, які є спеціальними для даного виду заставного майна та застосовуються переважно до загальних норм цивільного законодавства про заставу та не суперечать повному змісту роз'яснення про застосування вексельного законодавства згідно частини 3 пункту 26 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 08.06.2007, в той час як судами здійснювалось посилання на перше речення даного роз'яснення без прийняття до уваги того, що "у відносинах із третіми особами заставодержатель виступає як законний векселедержатель (статті 16, 17 Уніфікованого закону)", а отже, вправі керуватися нормами Уніфікованого закону для захисту своїх інтересів векселедержателя.

З огляду на невірне застосування судами норм цивільного права про заставу та незастосування спеціальних норм вексельного законодавства на предмет можливості захисту прав законного векселедержателя шляхом заявлення вимоги безпосередньо до емітента векселя у випадку його банкрутства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає невірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у визнанні грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" на суму 350 000 000 грн. вартості спірних векселів у даній справі про банкрутство, у зв'язку з чим судові рішення в цій частині слід скасувати. Справу в зазначеній частині слід направити на новий розгляд у зазначеній частині.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає про те, що згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація з якого вважається загальновідомою, 20.09.2016 порушено справу №916/2398/16 про банкрутство ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД (одержувача кредиту у ПАТ "Дельта Банк", за яким передавалися в заставу спірні векселі), 24.10.2016 порушено справу №910/18029/16 про банкрутство ТОВ "Іллічівський зерновий порт" власника векселів (майнового поручителя за цивільно-правовим договором застави спірних векселів та власника векселів за договором їх купівлі-продажу), а 15.09.2016 порушено справу про банкрутство боржника у даній справі ТОВ "Іллічівська зернова компанія" №910/15831/16 (емітента спірних векселів).

Відповідно до статей 16 (частина 9) та 12 (частина 7) ГПК України, майнові вимоги до боржника у справі про банкрутство підлягають розгляду в межах справи про банкрутство у випадку порушення щодо зобов'язаної особи справи про банкрутство.

Отже, ПАТ "Дельта Банк" уже не вправі захистити свої права шляхом звернення стягнення на майно заставодавця у позовному провадженні, про що зазначали суди у своїх рішеннях, оскільки заставодавець перебуває у процедурі банкрутства, введення якої передбачає концентрацію всіх спорів щодо боржника у межах процедури банкрутства, виключає можливість звернення стягнення на майно у позовному провадженні та визначає особливості застосування вексельного законодавства згідно статті 43 Уніфікованого закону щодо захисту законним векселедержателем своїх прав щодо зобов'язаних за векселями осіб, які перебувають в процедурі банкрутства, незалежно від того чи банк є векселедержателем за вексельним індосаментом, чи його права векселедержателя випливають з цивільно-правових договорів.

Визнаючи вимоги ТОВ "Іллічівський зерновий порт" на суму 350 000 000 грн., суди виходили з того, що він є власником спірних векселів, емітованих ТОВ "Іллічівська зернова компанія" у кількості 17 штук номінальною вартістю 350 000 000 грн., згідно Договору купівлі-продажу цінних паперів з ТОВ "Інтер-Грейн" №БВ-104/12 від 27.06.2012, проведеною оплатою за набуті цінні папери 350 000 175 грн. згідно платіжного доручення №1 від 27.06.2012 та випискою з рахунку ТОВ "Іллічівський зерновий порт" та складенням акта приймання-передачі векселів від 27.06.2012, в якому зазначено про розрахунок на суму 349 998 675 грн. (том 3, а.с. 157).

Також, судами встановлено укладення ТОВ "Іллічівський зерновий порт" Договору застави цінних паперів №НКЛ-2005823 від 31.10.2012, за яким передано ПАТ "Дельта Банк" в заставу зазначені векселі, номінальною вартістю 350 000 000 грн., у забезпечення Договору кредитної лінії №НКЛ-2005823 від 31.10.2012 між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД.

Суди встановили, що згідно пункту 2.1. Договору застави: "Заставодавець передає в заставу Заставодержателю згідно з реєстром векселі з Бланковим індосаментом" та встановили відсутність бланкового індосаменту на векселях, внаслідок чого суди дійшли висновку про те, що до спірного договору повинні застосовуватися виключно норми цивільного законодавства про заставу.

Разом з тим, судами не надано жодної оцінки таким умовам цього договору, які визначають його правову природу та норми законодавства, які слід застосовувати при вирішенні спорів з даного договору:

Пункт 2.1. Договору (друге речення): "Надання Заставодержателю ЦП в заставу за цим Договором означає також надання в заставу всіх тих прав, що обумовлені такими цінними паперами та передбачені відповідною інформацією з реєстру векселів та чинним законодавством України".

Пункти 5.1. - 5.2. Договору: "Заставодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави …також у інших випадках, передбачених … законодавством України. У випадках, зазначених у п. 5.1 ст. 5 цього Договору, Заставодержатель має право здійснити частково або повністю продаж векселів, які є предметом застави, третім особам, або пред'явити їх до платежу зобов'язаним особам та задовольнити свої вимоги за основним договором за рахунок одержаних коштів".

Пункт 7.1.1. Договору: "Сторони домовились, що цей Договір є змішаним, який складається з двох окремих за змістом правовідносин, що встановлюються між Сторонами за цим Договором (застава та порука) та до відносин Сторін цього Договору застосовуються відповідні положення Закону України "Про заставу", Цивільного кодексу України та іншого чинного законодавства України" (том 1, а.с. 214 - 215).

З огляду на наявність недосліджених умов договору застави, які впливають на визначення правового статусу заставодавця (ТОВ "Іллічівський зерновий порт"), як юридичної особи, що передала банку векселі "з усіма правами, що зумовлені такими цінними паперами", з правом їх продажу та з поширенням на спірні правовідносини з укладеного договору норм застави та поруки, інших норм законодавства України, що не виключає поширення вексельного законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими, прийнятими з порушенням вимог процесуального законодавства (статей 34, 43 ГПК України), з порушенням норм цивільного права про заставу та поруку, вексельного права (статті 43, 16, 17 Уніфікованого закону, пункту 1.2. Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, яким визначено поняття векселедержателя як "володільця" векселя, що значно ширше поняття його власника), висновки судів першої та апеляційної інстанцій про визнання вимог ТОВ "Іллічівський зерновий порт" на суму 350 000 000 грн. вартості спірних векселів, як вимог власника векселів, та без врахування умов укладеного договору №НКЛ-2005823 від 31.10.2012 на предмет набуття банком статусу законного векселедержателя та певних прав на звернення до векселедавця, що випливають із спірних векселів.

З огляду на таке, ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційного суду в частині визнання ТОВ "Іллічівський зерновий порт" кредитором боржника з грошовими вимогами на суму 350 000 000 грн., як вимог 4 черги, та на суму 2 756 грн. судових витрат, як вимог першої черги, слід скасувати з направленням справи в цій частині на новий розгляд на предмет дослідження в повній мірі обсягу повноважень власника цінних паперів (заставодавця) ТОВ "Іллічівський зерновий порт" та векселедержателя ПАТ "Дельта Банк" згідно договору №НКЛ-2005823 від 31.10.2012 та визначення норм права, які належить застосовувати до нього, та встановлення обставин наявності порушення прав ТОВ "Іллічівський зерновий порт", які б обґрунтовували обрання ним способу захисту шляхом заявлення кредиторських вимог у справу про банкрутство емітента векселів ТОВ "Іллічівська зернова компанія".

Розглядаючи спірні вимоги за кредитним договором №НКЛ-2010667 від 27.06.2012, укладеним між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Іллічівський зерновий порт", суди встановили, що станом на 14.09.2016 (на момент порушення справи про банкрутство) заборгованість ТОВ "Іллічівський зерновий порт" складала 663 656 613, 72 грн.

Також, судами встановлено, що на забезпечення даного кредитного договору ТОВ "Іллічівська зернова компанія" передало банку за Договором застави корпоративних прав №НКЛ-2010667/S2 від 30.09.2012 належні йому корпоративні права - а саме "частку у розмірі 350 000 000 грн., що становить 100% від статутного капіталу ТОВ "Іллічівський зерновий порт" (том 1, а.с. 114).

З огляду на визначення сторонами в договорі застави корпоративних прав у вартісному розмірі 350 000 000 грн. як 100% статутного капіталу ТОВ "Іллічівський зерновий порт" та відсутність інших доказів банку про вартість переданих у заставу корпоративних прав, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про визнання та включення до реєстру вимог ПАТ "Дельта Банк" окремо на суму 350 000 000 грн. як таких, що забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя за кредитним договором третьої особи).

Колегія суддів касаційного суду погоджується з можливістю включення до реєстру вимог кредиторів у першу чергу вимог заставного кредитора, виходячи з визначеної в договорі застави вартості предмета застави. З такою правовою позицією, яка є обов'язковою для застосування щодо норми права згідно статті 11128 ГПК України, погодився Верховний Суд України у Постанові від 29.03.2017 у справі №918/169/16.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що керуючись положеннями статті 19 Закону України "Про заставу", частини 2 статті 589 ЦК України, якими визначено право заставодержателя за рахунок заставленого майна задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, ПАТ "Дельта Банк" вправі задовольнити свої грошові вимоги на суму фактичного боргу 663 656 613, 72 грн. на стадії ліквідаційної процедури, якщо предмет застави (корпоративні права) буде продано в ліквідаційній процедурі за ціною, яка перевищує його оцінку за договором застави (350 000 000 грн.).

З огляду на зазначене та сформовану практику Верховним Судом України, колегія суддів касаційного суду не вбачає правових підстав для скасування судових рішень в частині визнання вимог ПАТ "Дельта Банк" в першу чергу на суму 350 000 000 грн.

Однак, оскільки предметом перегляду апеляційного суду була ухвала суду першої інстанції про затвердження реєстру вимог кредиторів, а вимоги кожного окремого кредитора включаються до реєстру вимог кредиторів єдиною сумою заявлених вимог із подальшим рознесенням її відповідно до черговості визнання, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про скасування в цілому судового акта про затвердження реєстру вимог кредиторів в частині визнання та включення вимог кредитора ПАТ "Дельта Банк" до реєстру вимог кредиторів боржника.

Колегія суддів касаційного суду зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

В рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (Рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984 та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" від 28.10.1998). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (Справа "Хамідов проти Росії"). Відтак, рішення судів, прийняті з порушенням норм матеріального права та неповним дослідженням фактичних обставин справи, не можуть вважатися такими, що відповідають вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

З огляду на зазначене та враховуючи межі перегляду справи касаційним судом, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 та ухвали Господарського суду міста Києва від 08.12.2016 в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Іллічівський зерновий порт", висновки за змістом яких зроблені з порушенням зазначених норм матеріального та процесуального права, та передання справи №910/15831/16 на новий розгляд в частині розгляду спірних грошових вимог до місцевого господарського суду в іншому складі суду.

При новому розгляді справи належить дослідити умови та правову природу договору №НКЛ-2005823 від 31.10.2012 для встановлення обсягу правомочностей банку, як векселедержателя спірних векселів, та правомочностей ТОВ "Іллічівський зерновий порт" на предмет встановлення хто із зазначених осіб вправі заявляти свої вимоги у справу про банкрутство та з врахуванням встановлених обставин дійти обґрунтованого висновку про наявність (відсутність) правових підстав для визнання та включення до реєстру вимог кредиторів на стадії розпорядження майном боржника вимог ПАТ "Дельта Банк" (на загальну суму, та з розподілом за черговістю) та ТОВ "Іллічівський зерновий порт" на суму вартості векселів (350 000 000 грн.), дійти висновку про їх включення або відмову у визнанні та включенні до реєстру вимог кредиторів згідно статті 45 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.12.2016 (в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Іллічівський зерновий порт") у справі №910/15831/16 скасувати.

Справу №910/15831/16 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в частині розгляду вимог ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Іллічівський зерновий порт" в іншому складі суду.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Куровський

Н.Г. Ткаченко