Ухвала суду № 67759884, 05.07.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/6914/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

05 липня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ДЖУГИ С.Д., КУШТАНА Б.П.

при секретарі ЧУЧЦІ Н.В.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 20 березня 2017 року, -

встановила:

ОСОБА_1 05.07.2016 звернулася до суду із зазначеним позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 мотивуючи наступним. Відповідно до рішення Ужгородської міськради від 31.05.2013 № 919 позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою із подальшою передачею в оренду для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд щодо земельної ділянки площею 0,1 га в районі вул. Урожайної в м. Ужгороді. Такий проект щодо земельної ділянки площею 0,0909 га із кадастровим № НОМЕР_1 позивачем було виготовлено.

Однак, 17.04.2014 Ужгородська міськрада прийняла рішення № 1282, яким надала дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із подальшою передачею їх у власність громадянам: ОСОБА_5 (ділянка площею 0,1000 га по АДРЕСА_1), ОСОБА_3 (ділянка площею 0,0631 га по АДРЕСА_1) і ОСОБА_4 (ділянка площею 0,1000 га по АДРЕСА_2), які є співвласниками будинків, розташованих за відповідними адресами. З наявних матеріалів щодо земельних ділянок з'ясувалося, що земельні ділянки, плановані для надання указаним особам, накладаються на земельну ділянку позивача. Ужгородська міська рада не мала належних підстав для прийняття такого рішення на користь інших відповідачів, створила спірну ситуацію щодо земельних прав сторін, цим порушується майнове право позивача щодо землекористування, щодо частини наявної в нього земельної ділянки прийнято рішення, спрямоване на оформлення права власності на землю відповідачами - фізичними особами, що перешкоджає набуттю ним відповідного цивільного права.

Посилаючись на ці обставини, на положення ст.ст. 79-1, 116, 120-124, 151 ЗК України, ст. 21 ЦК України, інші норми законодавства щодо регулювання земельних відносин та захисту права землекористування, позивач просив визнати незаконними та скасувати пункти 2.10, 2.12, 2.14 рішення ХХІІ сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 17.04.2014 № 1282 «Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», якими надано дозволи на розробку проектів відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із подальшою передачею їх у власність ОСОБА_5 площею 0,1000 га по АДРЕСА_1, ОСОБА_3 площею 0,0631 га по АДРЕСА_1 і ОСОБА_4 площею 0,1000 га по АДРЕСА_2.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 20.03.2017 провадження у справі закрито з підстави, передбаченої ст. 205 ч. 1 п. 1 ЦПК України, внаслідок підвідомчості справи адміністративному суду.

Не погодившись із таким вирішенням процесуального питання, позивач оскаржив ухвалу суду як незаконну. Вказує, зокрема, на те, що має місце спір про право цивільне, крім того, правильність звернення до суду саме в порядку цивільного судочинства випливає як із суті та характеру спору, що триває вже довго, так і зі змісту судових рішень, які ухвалювалися в справі. Посилається також на правову позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловлену у Постанові Пленуму цього суду від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», відповідно до якої позов належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Просить ухвалу скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: представника позивача ОСОБА_1 адвоката Митровки Я.В., який апеляцію підтримав, відповідача ОСОБА_4 і представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7, які скаргу не визнали, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України у відсутність інших учасників процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, суд приходить до такого.

Закриваючи ухвалою від 20.03.2017 провадження в справі, Ужгородський міськрайонний суд виходив із того, що між сторонами виник публічно-правовий спір, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (а.с. 144-147). Такий висновок суду не узгоджується з нормами процесуального права, є помилковим і погодитись із ним не можна.

Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 пред'явила позов до Ужгородської міської ради, ОСОБА_5 (у зв'язку з укладенням 15.09.2016 шлюбу прізвище змінено на «Голян» (а.с. 100)), ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення, яким просила визнати незаконними та скасувати пункти 2.10, 2.12, 2.14 рішення ХХІІ сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 17.04.2014 № 1282 «Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», якими дозволено розробку проектів відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із подальшою передачею їх у власність ОСОБА_5 площею 0,1000 га по АДРЕСА_1, ОСОБА_3 площею 0,0631 га по АДРЕСА_1 і ОСОБА_4 площею 0,1000 га по АДРЕСА_2 (а.с. 1-7).

Із суб'єктного складу сторін у справі, їх правових позицій, інших матеріалів справи випливає та визнано учасниками процесу в апеляційному суді, що спір має місце саме між ОСОБА_1 з одного боку та передусім ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - з іншого щодо користування земельними ділянками, стосовно яких були прийняті Ужгородською міськрадою рішення від 31.05.2013 № 919 про розробку проекту землеустрою із подальшим наданням в оренду позивачу (а.с. 15) та рішення від 17.04.2014 № 1282 про розробку проектів землеустрою із подальшим наданням у власність відповідачам - фізичним особам (а.с. 16). Відповідно до пояснень сторін, ідеться про спір щодо права користування частинами земельної ділянки позивача та земельних ділянок відповідачів, які в плані накладаються одна на одну.

Тобто, позивач на захист свого права землекористування (права оренди землі) ініціював спір із відповідачами, щодо відведення та подальшу передачу у власність яким відповідних земельних ділянок було прийнято рішення міською радою, скасування якого є одним з необхідних елементів цього спору, покликаним забезпечити усунення порушення цивільних (земельних) прав позивача та їх поновлення. За обставинами справи, має місце спір щодо захисту права землекористування позивача, відповідачі обґрунтованість вимог позивача заперечують. Згідно із ст.ст. 14, 41 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 316, 321, 328, 373, 386, 396-398 ЦК України, ст.ст. 78-81, 90, 93, 95, 116, 118, 123, 124, 152, 153, 158 ЗК України, особа вправі встановленим законом порядком набути право власності на землю або право користування землею (зокрема, права оренди землі), власник земельної ділянки, землекористувач управі вимагати захисту свого законного цивільного (майнового) права, в т.ч., щодо володіння конкретною ділянкою, усунення перешкод у здійсненні свого права.

Попри те, що органи місцевого самоврядування вирішуючи питання щодо розпорядження землями територіальних громад діють як суб'єкти владних повноважень, реалізуючи відповідні повноваження, передбачені законами України (зокрема, ст. 12 ЗК України), ці органи одночасно діють і як власники землі, що належить територіальним громадам, які саме і тільки через ці органи реалізують своє право власності, зокрема, право розпорядження землею, передачі її у власність і користування фізичним особам (ст. 1, ст. 2 ч. 2, ст.ст. 169, 172, 327, 374 ЦК України, ст.ст. 2, 5, 83, 122, 127, 128 ЗК України, наведені вище та інші норми законодавства).

Зазначене узгоджується з правовою позицією, сформульованою Верховним Судом України у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, прийнятій спільно судовими палатами у цивільних, адміністративних і господарських справах саме з метою формування однакових підходів до правильного застосування судами норм процесуального права в частині визначення правил підсудності або встановленої законом компетенції судів, згідно із якою внаслідок прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних осіб. Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності в порядку цивільного судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного судочинства. Колегія суддів з урахуванням положень ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції в контексті захисту цивільного права та законного цивільного інтересу.

Таким чином, має місце спір про право цивільне з приводу захисту майнових земельних прав та інтересів, який відповідно до ст. 15 ч. 1 п. 1 ЦПК України розглядається, а захист цивільних прав сторін у якому - здійснюється за правилами цивільного судочинства способами, передбаченими законом, на що участь у справі суб'єкта владних повноважень як така не впливає. З огляду на суть і характер спірних правовідносин, суб'єктний склад сторін, підстави та предмет позову, спільна вимога якого пред'явлена до органу місцевого самоврядування та фізичних осіб, спір не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (ст. 3 ч. 1 п. 1, ст. 17 ч. 1, ч. 2 п. 1 КАС України).

Суд першої інстанції наведеного не врахував, невірно застосував положення ст. 205 ч. 1 п. 1 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення питання. Відтак, на підставі ст. 311 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляцію, доводи якої щодо правової природи спору як приватно-, а не публічно-правового та відсутності підстав для закриття провадження в справі заслуговують на увагу, слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити до того ж суду для продовження розгляду.

Керуючись ст. 307 ч. 2 п. 4, ст. 311 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 20 березня 2017 року скасувати, справу для продовження розгляду передати до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді