Ухвала суду № 67757652, 06.07.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2017 рокусправа № 804/9011/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.

суддів: Щербака А.А. Баранник Н.П.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м.Дніпропетровську ради

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський дослідний завод "Енергоавтоматика" до відповідача 1 - Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради, відповідача 2 - Міністерства соціальної політики України, третя особа без самостійних вимог - Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради щодо повернення звіту про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період з квітня по грудень 2014 року.

Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради прийняти звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку ОСОБА_1 з квітня по травень 2014 року, як призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради включити виплачені згідно звітів суми у розмірі 40 482, 84 грн. до зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпропетровську ради здійснити виплату компенсації витрат на виплату середнього заробітку працівникам призваним на військову службу під час мобілізації на особливий період з квітня по травень 2014 року та грудень 2015 року в розмірі 42963,39 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський дослідний завод "Енергоавтоматика".

Зобов'язано Міністерство соціальної політики України спрямувати кошти у розмірі 42963,39 грн. компенсацію за нарахований та виплачений середній заробіток працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період для виплати Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський дослідний завод "Енергоавтоматика".

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що доказів погашення заборгованості перед позивачем щодо виплати компенсації за нарахований та виплачений середній заробіток працівникам, призваним на військову службу, відповідачем на час розгляду справи не надано.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем-1 (Управлінням праці та соціального захисту населення Самарської районної у м.Дніпропетровську ради) подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що звернення позивача до суду було передчасним. Тільки в травні 2017 року управлінню виділені асигнування, спрямовані на виплату компенсації середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період 2014-2015 роки.

У судовому засіданні представник відповідача-1 підтримав доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та в задоволенні позову відмовити. Надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники процесу у судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що майстер складального цеху ОСОБА_1, призваний 07 квітня 2014 року на підставі повідомлення Індустріально-Самарського районного військового комісаріату м. Дніпропетровська від 05.02.2015 року № 3/336 та провідний інженер відділу стандартизації, сертифікації та патентно-ліцензійної роботи ОСОБА_2, призваний 21 липня 2015 року на підставі повідомлення Індустріально-Самарського районного військового комісаріату м. Дніпропетровська від 17.07.2015 року

При оформленні звітів, у зв'язку з відсутністю у працівника ОСОБА_1 даних про дату та номер наказу про демобілізацію, що перешкоджало підприємству у здачі звітів відповідачу 1, позивач звернувся до Дніпропетровського обласного військового комісаріату з проханням надати вказані відомості стосовно звільнення свого працівника. У відповіді обласний військовий комісаріат повідомив про відсутність як у нього, так і у територіального Індустріально-Самарського військового комісаріату даних про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, зазначив номер військової частини А 1302 до якої підприємству необхідно звернутися для отримання зазначеної інформації.

При повторному звернені позивача до зазначеної військової частини 29.02.2016, 18.04.2016, відповіді надано не було.

20.05.2016 року позивач звернувся до вищої інстанції військової частини А 1302, яке є командування оперативним командуванням А 1314.

04.06.2016 військова частина А 1314 надала необхідну інформацію про дату та номер наказу про звільнення з військової служби ОСОБА_1

19.07.2016 позивач направив відповідачу1 рекомендованим листом належним чином оформлені звіти за період з квітня по грудень 2014 року (з 07.04.2014 р. по 31.12.2014 р.).

У зв'язку з відсутністю інформації про хід справи, підприємство 09.09.2016 звернулося до відповідача1 з проханням повідомити підприємство про включення наданих ним відомостей до зведеного звіту, який готує відповідач 1.

Натомість, 10.10.2016 відповідач 1 листом за №9376 повернув звіти підприємству без опрацювання та долучив до своєї відповіді лист Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 04.10.2016 №4935/0/192-16. Згідно з текстом листа №4935/0/192-16 Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації зазначає, що норми статті, які раніше передбачали компенсацію середнього заробітку із бюджету - видалено, на підставі нового порядку нарахування та виплати середнього заробітку мобілізованим працівникам за рахунок роботодавця, який почав застосовуватися з 01 січня 2016 року, звіти від підприємств не приймалися.

Таким чином, позивачу було відмовлено в отриманні компенсації середнього заробітку свого працівника ОСОБА_1 за період з 07 квітня по 31 грудня 2014 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", норми Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №105 від 04.03.2015, Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Кодексу законів про працю України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації".

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

В силу роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 27.05.2015, компенсація підприємствам середньої заробітної плати, яка виплачується працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, здійснюється відповідно до Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №105 від 04.03.2015 (далі - Порядок №105). Зазначена компенсація виплачується за рахунок коштів, передбачених у Законі України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" за програмою 2501350 "Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період". Кошти на виплату компенсації підприємствам, установам та організаціям спрямовуються за період починаючи з січня 2015 року.

Згідно частини 1, 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Частиною 1 статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Слід зазначити, що астиною 2 статті 119 КЗпП України встановлено, що працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Крім того, нормами частин 3 - 5 статті 119 КЗпП України встановлено, що за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров'я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" дію частини третьої статті 119 КЗпП України поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 №303 "Про часткову мобілізацію".

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №105 затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №105), який у пункті 1 визначає механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою 2501350 "Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період".

Пунктом 2 Порядку №105 визначено, що головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.

Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: Міністерство соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - структурні підрозділи соціального захисту населення); структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім міст Києва та Севастополя) рад (далі - органи соціального захисту населення).

Для виплати компенсації підприємство, установа або організація подає щомісяця до 15 числа органу соціального захисту населення звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 1, погоджений районним (міським) військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа їх копій, а також зведених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 структурним підрозділам соціального захисту населення.

Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що компенсація підприємствам витрат на виплату середнього заробітку передбачена частиною третьою статті 119 КЗпП України, у той час, коли Порядок №105 лише деталізує механізм отримання відповідних компенсацій.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідач, посилається на те, що змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №911-VІІ від 24.12.2015 до третьої і четвертої частин статті 119 КЗпП України, з 01.01.2016 скасовано бюджетну компенсацію роботодавцям на виплату середнього заробітку, що зберігається за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Тобто, відповідач вважає, що гарантовану Законом виплату середнього заробітку працівникам, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації або прийнятті на військову службу за контрактом тощо, мають здійснювати самі роботодавці, тому здійснити компенсацію за квітень - травень 2014 року та грудень 2015 року не має можливості.

Однак, з такими доводами не можна погодитися, оскільки редакція статті 119 КЗпП України, яка передбачала право роботодавця на компенсацію середнього заробітку за рахунок коштів Державного бюджету України діяла до 01.01.2016, отже позивач має право на відповідну компенсацію фактичних витрат на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом за квітень, травень 2014 року та грудень 2015 року.

Також колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на той факт, що Порядок № 105 залишається чинним до цього часу, що не дає підстав місцевим органам соціального захисту відмовляти підприємствам у здійсненні компенсації за 2014 рік та 2015 рік.

Поряд з цим, посилання відповідача на відсутність бюджетної програми на 2016 рік та відсутність відповідних коштів у Державному бюджеті на 2016 рік судом першої інстанції правомірно не враховані як достатня підстава для невиконання вимог Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та Порядку № 105, оскільки прийняття відповідачем вказаних відомостей від позивача та спрямування їх згідно Додатку №2 структурним підрозділам соціального захисту населення, є обов'язком відповідача, виконання якого обумовлено законом.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачає, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у рішенні від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії").

Таким чином, враховуючи, що за підприємствами, установами та організаціями, працівники яких призвані на військову службу, закріплене право на відшкодування виплаченого середнього заробітку таким працівникам за рахунок коштів державного бюджету, - відсутність відповідних бюджетних асигнувань не позбавляє наявного у позивача права на відшкодування понесених витрат.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління праціта соціального захисту населення Самарської районної у м.Дніпропетровську ради - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: Ю.В. Дурасова

Суддя: А.А. Щербак

Суддя: Н.П. Баранник