Ухвала суду № 67751342, 12.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" липня 2017 р. м. Київ К/800/13101/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника позивача Охрімчук Т.В.

представника відповідача Борисова І.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САБ-АРМАТУРА» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 у справі №810/4625/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САБ-АРМАТУРА» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «САБ-АРМАТУРА» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «САБ-АРМАТУРА» 07.03.2014 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 17.04.2014 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 86.8 статті 86, статті 183, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, частини другої статті 334 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», частини першої статті 69, частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 17.01.2013 відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Саб-Арматура» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Берніс Продакт» за період з 01.06.2011 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт від 21.01.2013 №83/222/37495729.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Саб-Арматура» вимог пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті допущено заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 92583,00грн та вимог пункту 198.1 статті 198, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті допущено заниження грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 74673,00грн, що пов'язане з безпідставним, на думку відповідача, формуванням ТОВ «Саб-Арматура» показників податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями з ТОВ «Берніс Продакт».

На підставі акта перевірки Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Київській області 11.02.2013 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000012202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 92583,00грн та застосовано штрафну(фінансову) санкцію у розмірі 1,00грн та податкове повідомлення-рішення №0000022202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 74673,00грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 18668,25грн.

Фактичною підставою для прийняття спірних рішень став висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Берніс Продакт», по взаємовідносинах з яким поставка товару не підтверджена, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача податкової вигоди.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та документальне підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову обґрунтовували свої висновки тим, що позивачем не спростовано доводів податкового органу щодо відсутності реального виконання укладених з ТОВ «Берніс Продакт» договору поставки №б/н від 30.08.2011 та договору про надання послуг від 15.06.2011.

На підтвердження своїх висновків послались на акт Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва від 11.04.2012 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Берніс Продакт» №148/3-22-80, порушення 27.09.2011 слідчим ОВС СВ ПМ ДПА у місті Києві майором податкової міліції Міщенко О.В. кримінальної справи № 71-00217 за фактами фіктивного підприємництва, створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ «Берніс Продакт», відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на підтвердження перевезення придбаного товару, копій сертифікатів якості на товар, не підтвердження наявності господарської мети та економічної обґрунтованості отримання послуг з емалювання та гальванопокриття від ТОВ «Берніс Продакт».

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій, з достатньою повнотою не були досліджені первинні документи, складені за наслідками здійснення операцій між позивачем та ТОВ «Берніс Продатк» та не обґрунтовано їх неприйняття як доказів підтвердження реального характеру відносин.

Крім того, зазначаючи про наявність порушеної кримінальної справи №71-00217 відносно директора «Гранд-Сервіс» ОСОБА_4 за ознаками злочинів, передбачених частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 366, частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України та за фактом повторного створення та придбання невстановленими слідством особами ряду підприємств за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, у тому числі Товариства з обмеженою відповідальністю «Берніс Продакт», судами попередніх інстанцій доказів існування зазначеної обставини, а саме порушення кримінальної справи за фактом фіктивності Товариства з обмеженою відповідальністю «Берніс Продакт», не витребувано, у разі наявності кримінальної справи не з'ясовано які докази щодо фіктивності Товариства з обмеженою відповідальністю «Берніс Продакт» в ній містяться та які мали бути оцінені судом в сукупності з наданими позивачем, для вирішення питання щодо реального здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Берніс Продакт» господарських операцій з поставки позивачу товарів та надання послуг.

Крім того, у разі необхідності суд не позбавлений права допитати свідків для надання ними пояснень з приводу виконання договору та складення первинних документів.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Тому виключно акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не може бути належним доказом проведення безтоварних операцій та свідчити про заниження позивачем своїх зобов'язань.

Не знайшли оцінки в судових рішеннях і доводи позивача, щодо проведення перевірки з порушенням чинного законодавства, а саме пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України у зв'язку з не отриманням позивачем наказу на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Верховний Суд України у справі № №21-425а14, постанова в якій ухвалена 27.01.2015, висловив свою позицію щодо застосування статей 77, 78, 79 Податкового кодексу України та зазначив, що аналізованими нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САБ-АРМАТУРА» задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 у справі №810/4625/13-а скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М.Шипуліна

Судді: ___ Л.І.Бившева

___ В.П.Юрченко