Ухвала суду № 67750829, 05.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" липня 2017 р. м. Київ К/800/15683/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року

у справі № 132/3502/16-а

за позовом ОСОБА_4

до Козятинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької

області

про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

В грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 02 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду у Калинівському районі Вінницької області відносно не проведення перерахунку та відновлення виплати ОСОБА_4 пенсії за віком, з урахуванням підвищення пенсії і щомісячної державної допомоги до пенсії, встановлених для інвалідів Великої Вітчизняної війни II групи, починаючи з 07.10.2009 року.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду у Калинівському районі Вінницької області відновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_4, з урахуванням підвищення до пенсії, щомісячної державної допомоги до пенсії, встановлених для інвалідів Великої Вітчизняної війни II групи, з проведенням всіх перерахунків та індексації пенсії, з урахуванням індексу інфляції, у відповідності за статтями 27, 28, 40, 42, 43, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV, у розмірі, визначеному законодавством на момент проведення перерахунку та відновлення виплати пенсії, не менше 255% розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як непрацюючому пенсіонеру, з урахуванням матеріалів пенсійної справи і наданої довідки про заробітну плату за 1987-1992 роки, шляхом одноразової виплатив всієї суми боргу, на визначений пенсіонером банківський рахунок, починаючи з 07.10.2007 року і здійснювати в подальшому виплату і перерахунок пенсії, з урахуванням змін в пенсійному законодавстві.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду у Калинівському районі Вінницької області виплатити ОСОБА_4 компенсацію втрати частини доходу, в зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії, з урахуванням підвищення до пенсії та щомісячної державної допомоги до пенсії, встановлених для інвалідів Великої Вітчизняної війни II групи, за період з 07.10.2009 року по день фактичної виплати.

Постанову суду допущено до негайного виконання.

Обов'язок по виконанню постанови суду покладено на начальника управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області.

Зобов'язано начальника Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області надати виписку із розпорядження про перерахунок/відновлення виплати пенсії, з інформацією про періоди страхового стажу з заробітної плати (доходу), які враховані при розрахунку пенсії, із посиланням на нормативні акти.

Зобов'язано начальника Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області в місячний строк, з дня дня одержання копії постанови суду, надати до суду звіт про виконання постанови.

Протокольною ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, у зв»язку з реорганізацією замінено Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області на Козятинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 02 лютого 2017 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Козятинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відновлення виплати пенсії ОСОБА_4 з 04.11.2016 року.

Зобов'язано Козятинське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити ОСОБА_4 виплату раніше призначеної пенсії починаючи з 04.11.2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову апеляційного адміністративного суду скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник касаційну скаргу обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо виплати раніше призначеної пенсії позивачу починаючи з 04.11.2016 року. Зазначив, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

На адресу Вищого адміністративного суду України заперечень від відповідача не надходило.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленого пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є громадянином України, який постійно проживає в АДРЕСА_1, та прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль, що вбачається з копій свідоцтва від 06.09.2016 року, виданого спеціалістом з консульських питань ОСОБА_5, довіреності та паспорта позивача (а.с. 14, 38-40, 42 ).

Позивач перебував на обліку в управління Пенсійного фонду України в Калинівському районі Вінницької області з 15.09.1980 року та отримував пенсію як інвалід Великої Вітчизняної війни III групи, з 27.01.1992 року - як інвалід Великої Вітчизняної війни II групи.

З 09 березня 1992 року, позивачу було призначено пенсію за віком, яку отримував до 31.10.2003 року, що також фактично визнано відповідачем.

31.10.2003 року, в зв'язку з виїздом до Ізраїлю, позивачу була виплачена пенсія за шість місяців наперед, разовим дорученням. Пенсію виплачено по квітень 2004 року включно. Розмір пенсії станом на квітень 2004 року становив 337 грн. 64 коп. ( а.с. 19).

10.11.2016 року позивач звернувся до відповідача щодо поновлення виплати пенсії за віком, але 25.11.2016 року, позивачу було відмовлено в поновленні виплати пенсії з посиланням на те, що заяву про поновлення виплати пенсії позивач мав подати особисто (а.с. 48-49).

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», а тому відповідач безпідставно відмовив у поновленні виплати пенсії позивачу.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, зазначив, що поновлення призначеної пенсії позивачу підлягає не з дати ухвалення рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 1-32/2009, а з дати звернення до Управління про поновлення раніше призначеної пенсії з 04 листопада 2016 року.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (надалі - Рішення № 25-рп/2009) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058. З цього часу органи Пенсійного фонду України повинні відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

У зв»язку з цим даний спір має вирішуватися з урахуванням положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 08 грудня 2015 року № 21-5653а15 та № 21-5440а15, від 05 квітня 2016 року № 454/1774/13-а, який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правові акти, що містять зазначені норми права.

За змістом частини 1, 2 та частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

Як передбачено пунктом 5 частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи, подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно зі статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала; позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив відновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_4 починаючи з 07 жовтня 2009 року.

Проте, позивач з даним позовом звернувся до суду 14 грудня 2016 року.

Клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач не подав.

Згідно статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Разом з тим, постановляючи рішення у справі, як і суд першої так і суд апеляційної інстанцій залишили поза увагою зазначені положення закону, які регламентують строки звернення до адміністративного суду, що має значення для правильного вирішення справи і не може бути усунуто судом касаційної інстанції.

Крім того, судами не було узято до уваги, що зверненню позивача у 2016 році до управління Пенсійного фонду щодо поновлення виплати пенсії, передувало його звернення в березні 2010 року до відповідача з аналогічною заявою. Однак, 16 квітня 2010 року позивачу було відмовлено в поновленні виплати пенсії. (а.с 20)

Судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, з якими наведені приписи законодавства пов'язують питання дотримання строку звернення до суду, поважність причин, за яких цей строк було пропущено, а також наслідки цього пропуску, не з'ясувано початок перебігу строку звернення до суду, відповідно до норм статтей 76, 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене та беручи до уваги відсутність у суду касаційної інстанції повноважень установлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд для надання оцінки пропуску строку звернення позивача до суду та поважності його причин.

Керуючись статями 160, 167, 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 02 лютого 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року у справі № 132/3502/16-а - скасувати.

Справу № 132/3502/16-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді