Постанова № 67750459, 10.07.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2017 р.м. ОдесаСправа № 815/4241/16

Категорія: 8.3Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравець О.О.,

за участю: секретар судового засідання - Курманова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2016 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЗ» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БАЗ» звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнень просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0006151401 від 09.08.2016 року, № 0006161401 від 09.08.2016 року, № 0006141408 від 09.08.2016 року, № 0006171408 від 09.08.2016 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2016 року заявлений позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених позивачем вимог.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 30.06.2016 року по 19.07.2016 року ГУ ДФС в Одеській області, на підставі наказів № 867 від 08.06.2016 року та № 956 від 23.06.2016 року, та направлень від 23.06.2016 року проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року, за результатами якої складений акт перевірки № 219/15-32-14-01/38057980 від 26.07.2016 року (т.1 а.с.47-130, т.3 а.с.98-110).

Відповідно до висновків зазначеного акту перевіркою встановлено порушення з боку позивача: пп. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 2655801 грн. за 2015 рік.; п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 2779887 грн. за червень 2014 року - жовтень 2015 року; ст. 2 Закону України від 23.09.1994 року № 185-94ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» з урахуванням постанов Правління Національного банку України від 03.03.2015 року № 160, від 03.06.2015 року № 354 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України»; ст. 1 Указу Президента України від 18.06.1994 року № 319/94 «Про невідкладні заходи повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993 року, п. 2.7 ст. 2 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 року № 49 в частині порушенням строків декларування валютних цінностей станом на 01.10.2015 року, 01.01.2016 року, 01.04.2016 року (т.1 а.с.118).

На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення від 09.08.2016 року: № 0006151401 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 2655801 грн. за основним платежем; № 0006161401 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3474859 грн., в тому числі, 2779887 грн. - за основним платежем, 694972 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0006141408 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на суму 14977340,17 грн. за платежем - пеня за порушення терміну розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства; № 0006171408 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 510 грн. за платежем - пеня за порушення терміну розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства (т.1 а.с.14-17).

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи заявлені позивачем вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що первинними документами спростовуються виявлені під час перевірки позивача порушення, а тому прийняті на підставі таких висновків перевірки рішення із визначенням відповідних зобов'язань та штрафних санкцій є неправомірними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.

Як вбачається з акту перевірки та підтверджується наданим відповідачем на вимогу суду апеляційної інстанції розрахунком до оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, підставою для виставлення позивачу податкового повідомлення - рішення від 09.08.2016 року № 0006151401 та збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 2655801 грн. стали висновки відповідача про безпідставне відображення позивачем у складі витрат «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» витрат по придбанню макухи соняшникової у ПП «Графіка Стайл» без підтвердження відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання, яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, всього у сумі 14754453 грн. за 2015 рік.

Відхиляючи вказані доводи відповідача, суд першої інстанції послався на те, що позивачем надані до суду копії первинних документів щодо здійснення господарських операцій з ПП «Графіка Стайл», які відповідають вимогам щодо складання первинних документів.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній вирішуючи спірне питання у вказаній частині, з огляду на викладене.

Згідно зі пп. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку на прибуток підприємства є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Відповідно до статті 135 Податкового кодексу України, у вказаній редакції, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Положеннями п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закріплено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Водночас, у підпункті 44.1 цієї статті ПК України вказано, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинний документ, згідно зі абз. 11 ст. 1 зазначеного Закону, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

В силу приписів п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно зі п. 2.2 вказаного Положення, первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Відповідно до п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Пунктами 6-7 вказаного Положення передбачено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

З наведеного вбачається, що для підтвердження даних податкового обліку, а саме витрат підприємства для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, можуть братися до уваги лише ті первинні документи, що відображають реальність господарської операції.

В свою чергу, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування витрат підприємства.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ПП «Графіка Стайл» позивачем до суду надано договір поставки № 25/12 від 25.12.2014 року, відповідно до умов якого постачальник (ПП «Графіка Стайл») зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ «БАЗ»), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах, що передбачені цим договором. Кількість, асортимент, ціна товару, терміни передачі й оплати товару, місце постачання товару визначаються додатками до даного договору, які є невід'ємними його частинами. Умови постачання товару узгоджуються сторонами в додатках до договору (т.1 а.с.168-170).

Згідно наданих позивачем додатків до вказаного договору продавець (ПП «Графіка Стайл») продає, а покупець (ТОВ «БАЗ») купує наступний товар: макуха соняшникова (т.1 а.с.171-200).

Також, згідно вказаних додатків до договору поставки продавець зобов'язаний здійснити поставку товару на умовах EXW - смт. Мілове, Луганська область (пункт - поставки).

На підтвердження виконання умов вказаного договору поставки ПП «Графіка Стайл», позивачем до суду надані акти приймання-передачі товару, рахунки-фактури, видаткові накладні (т.1 а.с.201-250, т.2 а.с.1-85, 169-246).

Також, в обґрунтування здійснення поставки наведеного товару за адресою: смт. Мілове, Луганська область, позивачем до суду наданий договір відповідального зберігання від 20.12.2014 року, за умовами якого позивач зобов'язується передати, а ЗАТ «Міловський завод» рафінованої олії «Стрілецький степ» зобов'язується прийняти товарно-матеріальні цінності на відповідальне зберігання. Приймання на зберігання продукції відбувається актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріпляється печатками після фактичного прийняття. Найменування, асортимент та кількість продукції визначаються у актах приймання-передачі, або у додаткових накладних, на підставі яких може складатися акт. Акти приймання-передачі складаються сторонами при прийманні - передачі кожної партії ТМЦ.

Проте, будь-яких доказів доставки придбаного товару у ПП «Графіка Стайл» до наведеного місця зберігання позивачем не надано.

Водночас, згідно з п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з положеннями п.п. 11.4, 11.5, 11.6 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, згідно з встановленими правилами екземпляри товарно-транспортної накладної повинні залишатися, як у вантажовідправника, так і вантажоотримувача, однак, позивачем відповідні документи до суду не надані.

Посилання позивача на наявність у нього орендованих транспортних засобів колегія суддів вважає безпідставними, оскільки сам по собі факт оренди позивачем згідно наданих договір транспортних засобів жодним чином не свідчить про здійснення транспортування саме товару придбаного у ПП «Графіка Стайл».

Тобто, слід наголосити, що позивачем не доведений факт доставки товару від його контрагента.

Також, позивачем не надано будь-яких доказів факту прийняття ЗАТ «Міловський завод» рафінованої олії «Стрілецький степ» придбаного позивачем у ПП «Графіка Стайл» товару на відповідальне зберігання.

Водночас, за умовами договору, укладеного позивачем з ЗАТ «Міловський завод» рафінованої олії «Стрілецький степ», акти приймання-передачі складаються сторонами при прийманні - передачі кожної партії ТМЦ.

Проте, відповідних актів приймання-передачі, які б засвідчували факт того, що товар придбаний у ПП «Графіка Стайл» був доставлений на місце зберігання і переданий відповідальній особі позивачем не надано.

Крім того, позивачем не надано складських документів - карток складського обліку та інших документів складського обліку щодо отримання вищенаведеного товару на місцях зберігання.

Тобто, відсутні будь-які документи, які б підтверджували конкретне місце приймання товару по кожній накладній та зберігання відповідних ТМЦ.

Також, позивачем не надано будь-яких довіреностей на отримання товару від ПП «Графіка Стайл».

Таким чином, колегія суддів зазначає, що за наданими первинними документами не можливо встановити, яким чином постачався товар, хто з уповноважених осіб його відпускав та отримував, де саме відбулось отримання товару та де він зберігався.

Більш того, позивачем до суду не надано будь-яких доказів, що підтверджують здійснення оплати придбаного у ПП «Графіка Стайл» товару, бухгалтерського обліку такого придбання, а також його використання у власній господарській діяльності.

При цьому, судом апеляційної інстанції в ході апеляційного розгляду були витребувані від позивача докази, як транспортування, так і передачі на відповідне зберігання придбаного товару, а також і докази проведення оплати придбаного товару та докази використання товару у власній господарській діяльності.

Однак, таких доказів позивачем надано не було.

Навпаки, у своїх поясненнях представник позивача підтвердив, що ТОВ «БАЗ» використання придбаного у ПП «Графіка Стайл» товару у власній господарській діяльності здійснено не було, представник позивача зазначив, що на даний час вказаний товар і не знаходиться на зберіганні ЗАТ «Міловський завод» рафінованої олії «Стрілецький степ».

Крім того, колегія суддів враховує, що в ході розгляду справи позивачем жодним чином не спростовані доводи відповідача про відсутність у ПП «Графіка Стайл» можливостей на здійснення поставки позивачу товару, які, в свою чергу, відповідачем здійснені з урахуванням наявної у нього інформації про те, що за 1 квартал 2015 року у ПП «Графіка Стайл» працювала одна особа, а відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 11.12.2015 року слідчого судді накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках 14 суб'єктів господарювання, у тому числі, ПП «Графіка Стайл» за клопотанням відділу Генеральної прокуратури. Відповідач зазначив, що в ухвалі вказано, що клопотання обґрунтоване тим, що Генеральною прокуратурою України здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12015000000000474 від 07.08.2015 року за фактами вчинення фіктивного підприємництва та легалізації (відмивання) коштів, одержаних злочинним шляхом, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що група невстановлених осіб в період з 01.01.2014 року по теперішній час, діючи за попередньою змовою, організувала незаконну схему, пов'язану з фіктивним підприємництвом, легалізацією грошових коштів, одержаних злочинним шляхом, створила та придбала ряд суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі, ПП «Графіка Стайл».

Зазначені обставини у сукупності помилково не були встановлені судом першої інстанції та їм не надано належну правову оцінку.

В свою чергу, з урахуванням наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком відповідача, що за наданими позивачем документами не можливо встановити фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ПП «Графіка Стайл», отримання товару, його використання в господарській діяльності тощо.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що позивачем не підтверджено факт понесення ним витрат, що були пов'язані з придбанням у ПП «Графіка Стайл» товару.

За таких обставин, висновок відповідача про завищення позивачем витрат за рахунок операцій з ПП «Графіка Стайл» за відсутності відповідних первинно - бухгалтерських документів, що призвело до заниження податку на прибуток є обґрунтованим, а тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 09.08.2016 року № 0006151401 є правомірним.

Що стосується податкового повідомлення - рішення від 09.08.2016 року № 0006161401 колегія суддів зазначає наступне.

Так, як вбачається з акту перевірки та підтверджується наданим відповідачем на вимогу суду апеляційної інстанції розрахунком до оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, підставою для виставлення позивачу податкового повідомлення - рішення від 09.08.2016 року № 0006161401 та збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі основного платежу 2779887 грн. та за штрафним санкціями - 694972 грн. стали висновки відповідача про безпідставне формування позивачем податкового кредиту за період червень 2014 року по жовтень 2015 року по податковим накладним ПП «Шторм - Кераміка», ТОВ «Вєктор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Грейнтрейдінг», ТОВ «Карго-Тім 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс».

Що стосується господарських операцій позивача з ПП «Шторм - Кераміка», ТОВ «Вєктор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Карго-Тім 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс», колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту акту оскаржуваної перевірки, при її проведенні відповідачем були досліджені наступні документи по взаємовідносинам з ПП «Шторм - Кераміка», ТОВ «Вєктор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Карго-Тім 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс»: договори, видаткові накладні, рахунки на оплату товару, товарно-транспортні накладні, акти звірки взаємних розрахунків, податкові накладні, специфікації (т.2 а.с.86-116, 247-254, т.3 а.с.1-57).

В акті перевірки по контрагентам позивача - ПП «Шторм - Кераміка», ТОВ «Вєктор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Карго-Тім 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс» зазначено про відображення операцій проводками у бухгалтерському обліку; наявність податкових накладних; включення сум податку на додану вартість за податковими накладними до складу податкового кредиту відповідних періодів; відображення їх у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним Додатку 5 податкової декларації.

Тобто, як вбачається зі змісту акту спірної перевірки, відповідач не заперечує, що первинні документи, в тому числі, податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит за перевіряємий період по операціям з ПП «Шторм - Кераміка», ТОВ «Вєктор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Карго-Тім 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс», належним чином оформлені, суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, а також відповідають даним податкових декларацій.

Тобто, під час проведення спірної перевірки до наявної у позивача первинної документації по операціям з ПП «Шторм - Кераміка», ТОВ «Вєктор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Карго-Тім 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс» у податкового органу не виникло жодних претензій, як і до правильності її оформлення, так і до відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Поряд з цим, як зазначено в апеляційній скарзі відповідача, що, також, відображено в акті спірної перевірки, висновки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям з ПП «Шторм - Кераміка», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт» ґрунтується лише на наявності наступної інформації: листа від 11.06.2015 року № 2476/7/16-03-22-02 Кременчуцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавський області по взаємовідносинам з ПП «Шторм - Кераміка»; узагальнення податкової інформації від 09.11.2015 року № 21639/22-03 щодо ТОВ «Нота Компані»; лист від 04.01.2016 року №40/7/15-53-22-04 ДПІ у Приморському районі м. Одеси щодо податкової інформації ТОВ «Оніка Імпорт».

Однак, колегія суддів вважає недостатніми для висновків акту перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, посилання в ньому лише на узагальнюючу податку інформацію щодо контрагентів позивача, оскільки без визначення в акті перевірки і дослідження договорів позивача з його контрагентом, які на думку перевіряючих не відповідають закону, поставок та інших господарських операцій, умов цих договорів, їх виконання з посиланням на первинні документи, такі висновки не ґрунтуються на законодавстві і не можуть бути підставою для прийняття рішень про донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій відносно позивача.

На думку колегії суддів, такого роду обґрунтування, взагалі не припустимі в офіційних документах суб'єктів владних повноважень, на підставі яких приймаються акти індивідуальної дії, на зразок оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки, по-перше, приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України чітко визначено, що органи державної влади та їх посадові особи можуть діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто, роблячи висновок про допущення будь-яким суб'єктом правовідносин порушення діючого законодавства, орган державної влади зобов'язаний чітко встановити склад такого порушення, зазначивши, в якій саме події воно полягає та якими саме фактичними даними (доказами) це підтверджується, та жодним чином не викладати припущення щодо порушення законодавства за відсутності належних доказів на підтвердження їх вчинення. По-друге, суб'єкт владних повноважень повинен бути здатним підтвердити правомірність зроблених ним висновків у законодавчо визначеному порядку.

Крім того, колегія суддів наголошує, що Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товарів (послуг), який у складі вартості проданого товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов'язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Можливі ж порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача при здійсненні господарських операцій в ланцюзі постачання з третіми особами для зниження об'єкту оподаткування, доказів чого податковим органом до суду надано не було, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність фактичного здійснення цими суб'єктами господарювання господарських операцій для позивача та відсутність у позивача, як покупця товару/послуг, права на податковий кредит та валові витрати, а тому не можуть бути підставою для позбавлення позивача права формувати такий податковий кредит та валові витрати по господарських операціях з цими контрагентами.

Також, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість та формування валових витрат за рахунок цих операцій, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивач та його контрагенти на момент укладання та виконання спірних операцій були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податкову обліку в ДПІ, мали свідоцтва платника податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем, а також відображено в акті оскаржуваної перевірки.

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «Вєктор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Карго-Тім 20», ТОВ «Бєлтранс», то відповідачем при дослідженні відповідних первинних документів позивача з цими контрагентами взагалі не визначено підстав щодо висновків про завищення податкового кредиту по цим операціям.

Таким чином, оскільки в акті перевірки висновки відповідача щодо відсутності фактичності поставки послуг контрагентами позивача ПП «Шторм - Кераміка», ТОВ «Вєктор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Карго-Тім 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс», які покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними документами та доказами з боку відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення в частині визначення податкових зобов'язань та штрафних санкції з податку на додану вартість по операціям з ПП «Шторм - Кераміка», ТОВ «Вєктор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Карго-Тім 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс» на суму основного платежу 811502 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 202876 грн.

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «Грейнтрейдінг» колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у вказаній редакції, передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

Також, з наведеного вбачається, що первинні документи, на підставі яких підприємством формується податковий кредит, повинні бути складені у встановленому законом порядку та бути підписані уповноваженою на то особою. Підписання первинних документів, податкової накладної уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операцій надає документу юридичну значимість, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ, як юридично дефектний, не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському та податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит та формування витрат).

Підписання первинних та податкових накладних не уповноваженими особами позбавляє такі документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, відсутність сукупності зазначених чинників, з якими Податковий кодекс України, пов'язує можливість формування платником податків податкового кредиту, у т.ч., недоведеність фактичного (реального) виконання операцій, відсутність складених та підписаних уповноваженими особами постачальника первинних документів та податкових накладних на підтвердження фактично вчинених операцій (підписання первинних документів не уповноваженими (невідомими) особами), виключає можливість формування податкового кредиту з ПДВ за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою первинних документів (у т.ч. податкових накладних).

На підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ «Грейнтрейдінг» позивачем до суду наданий договір купівлі-продажу № 3 від 03.02.2015 року, який підписаний з боку ТОВ «Грейнтрейдінг» директором ОСОБА_2, податкові та видаткові накладні, які також підписані з боку ТОВ «Грейнтрейдінг» директором ОСОБА_2 (т.2 а.с.117-168).

Разом з тим, з наявного в матеріалах справи вироку Приморського районного суду м. Одеси від 15.03.2016 року по справі № 522/4035/16-к вбачається, що ОСОБА_2 - засновника та директора ТОВ «Грейнтрейдінг» визнано винним у вчинені кримінального злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) (т.3 а.с.158-160).

Зазначений вирок набрав законної сили 14.04.2016 року, про що свідчить відповідний запис на наданій до суду копії вироку.

У вказаному вироку, зокрема, встановлено, що ОСОБА_2, не маючи справжнього наміру займатись підприємницькою діяльністю, переслідуючи злочинні наміри та корисливу мету на отримання грошової винагороди, зареєстрував на своє ім'я ТОВ «Грейнтрейдінг». Після вчинення вищезазначених дій, пов'язаних з реєстрацією підприємства в державних органах, відкриття банківських рахунків, у невстановленому досудовим розслідуванням місці та часі, ОСОБА_2 усвідомлюючи, що створив підприємство з метою прикриття незаконної діяльності, передав всі реєстраційні та інші документи ТОВ «Грейнтрейдінг» особі на ім'я Павло. Таким чином, у червні 2014 року, ОСОБА_2, після реєстрації в державних органах підприємства став фактичним засновником та директором ТОВ «Грейнтрейдінг», при цьому фінансово-господарську діяльність підприємства не здійснював, документів по взаємовідносинам з підприємствами-контрагентами не підписував, товарів не поставляв, розрахунковими рахунками не керував, податкову звітність не складав та не підписував і нікому цього не доручав. Незаконна діяльність ТОВ «Грейнтрейдінг» полягала у тому, що Павло, Марія, а також інші невстановлені досудовим розслідуванням особи, використовуючи реквізити ТОВ «Грейнтрейдінг», розрахункові рахунки та печатку товариства, здійснювали незаконну діяльність, яка полягала в документальному оформленні неіснуючих операцій з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) на адресу підприємств-контрагентів. Після документального оформлення неіснуючих операцій з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) такі документи передавались замовникам «послуг» (підприємствам - вигодонабувачам) з метою уникнення від оподаткування, шляхом незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат з податку на прибуток. Своїми умисними діями ОСОБА_2, зареєструвавши на своє ім'я ТОВ «Грейнтрейдінг», підписавши реєстраційні документи та документи, необхідні для відкриття розрахункових рахунків товариства, не збираючись вести його фінансово - господарську діяльність, сприяв невстановленим досудовим розслідуванням особам у незаконній діяльності, а саме у створенні фіктивного підприємства з метою прикриття незаконної діяльності.

На підставі вищевикладеного, Приморський районний суд м. Одеси кваліфікував зазначені дії ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 27 , ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України за ознаками злочину - пособництво у фіктивному підприємництві, тобто пособництво в створенні суб'єкту підприємницької діяльності (юридичної особи) ТОВ «Грейнтрейдінг» з метою прикриття незаконної діяльності.

В силу ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, оскільки вироком Приморського районного суду м. Одеси від 15.03.2016 року по справі № 522/4035/16-к встановлено, що ОСОБА_2 не здійснював фінансово-господарської діяльності за участю ТОВ «Грейнтрейдінг» та не уповноважував нікого на її здійснення, тобто встановлено факт фіктивного підприємництва за участю ТОВ «Грейнтрейдінг», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені обставини є підставою вважати непідтвердженим первинними документами податковий кредит сформований позивачем на підставі податкових накладних, виписаних директором ТОВ «Грейнтрейдінг» ОСОБА_2

Колегія суддів вважає, що в даному випадку податкові накладні виписані від імені ТОВ «Грейнтрейдінг» невстановленими особами, тобто особами, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значимих дій, не мають значення звітних податкових та розрахункових документів, з яким Податковий кодекс України пов'язує право платника ПДВ на включення сум податку до податкового кредиту.

Тобто, зважаючи на те, що податкові накладні від імені ТОВ «Грейнтрейдінг» виписані та підписані невстановленими особами, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем податкові накладні від імені вказаного підприємства складені в порушення вимог чинного законодавства і тому не можуть слугувати документами, які підтверджують право позивача на включення до податкового кредиту сум ПДВ за вказаними податковими накладними.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2011 року та від 05 березня 2012 року (справи №№ 21-37а10, 21-421а11) за наслідками розгляду за винятковими обставинами у зв'язку з наявністю підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, справ за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення та за позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень. Зокрема, у зазначених постановах Верховий Суд України вказав, що оскільки ТОВ «Фенстер-Омега» та ТОВ «Любомир-1», податкові накладні яких стали підставою для формування ТОВ «Нафта» податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Також, Верховний Суд України зазначив, що висновок Вищого адміністративного суду України про протиправність донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, який зроблений з посиланням на те, що сама лише наявність у ТОВ «Нафта» податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає не приймає в якості належних доказів надані позивачем податкові накладні ТОВ «Грейнтрейдінг» на обґрунтування реального характеру вчинених цим контрагентом господарських операцій та права позивачана формування податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із зазначеним суб'єктом господарювання.

Колегія суддів, також, вважає, що інші надані позивачем документи в обґрунтування здійснення господарських операцій з ТОВ «Грейнтрейдінг» не можуть вважатися первинними документами для цілей податкового обліку та не можуть бути прийняті в якості належних доказів реальності господарських операцій з придбання товару та правомірності віднесення сум ПДВ позивачем сплачених в ціни придбаних товарів у свого контрагента до складу податкового кредиту, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження використання у власній господарській діяльності придбаного у ТОВ «Грейнтрейдінг» товару.

Вищенаведене, з урахуванням встановлених вироком Приморського районного суду м. Одеси від 15.03.2016 року по справі № 522/4035/16-к обставин щодо порядку укладення позивачем спірного договору з ТОВ «Грейнтрейдінг» та здійснення господарської діяльності з цим підприємством, на думку колегії суддів, не дають підстав вважати реальними господарські операції між цими суб'єктами господарювання, та навпаки свідчить про те, що позивач, при здійсненні ним підприємницької діяльності на власний ризик, діяв без належної обачності та обережності щодо обрання ним свого контрагента.

Доводи позивача та суду першої інстанції про те, що він діяв добросовісно, а відтак у відповідача не має правових підстав для позбавлення останнього право на податковий кредит та формування витрат, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Так, частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до положень статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становить умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, сторони договору, в тому числі купівлі-продажу, зобов'язані знати про повноваження свого контрагента, тобто вчинити дії щодо перевірки повноважень осіб, які від його імені укладають договори та виконують його. Платник не може вважатися добросовісним, якщо при виборі контрагента він не проявив необхідного ступеня обережності шляхом перевірки наявності повноважень у особи, яка вчиняє юридично значимі дії та підписує документи від імені контрагента.

В даному випадку позивач не скористався своїм правом забезпечити документальне підтвердження відомостей, зазначених у первинних документах, тим самим взявши на себе ризик негативних наслідків своєї бездіяльності, зокрема, таких як неможливість документально підтвердити права на податковий кредит та формування витрат.

Також, колегія суддів зазначає, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Висновки суду апеляційної інстанції у даній справі узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 21.01.2011 року, від 05.03.2012 року, від 01.12.2015 року справи №№ 21-37а10, 21-421а11, 826/15034/14.

Таким чином, оскільки подані платником документи підписані невстановленими особами, які не належить до кола засновників або керівників ТОВ «Грейнтрейдінг», не були в установленому порядку уповноважені представляти інтереси цього підприємства у правовідносинах з іншими особами, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування даних податкової звітності (зокрема, податкового кредиту) на підставі спірних первинних документів.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення № 0006161401 від 09.08.2016 року в частині визначення в частині визначення податкових зобов'язань та штрафних санкції з податку на додану вартість по операціям з ТОВ «Грейнтрейдінг» на суму основного платежу 1968385 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 202876 грн.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень від 09.08.2016 року № 0006141408 та № 0006171408 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за платежем - пеня за порушення терміну розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства, з огляду на викладене.

У податковому повідомленні-рішенні № 0006141408 зазначено, що воно прийнято на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України і ст. 4 Закону України від 23.09.1994 року «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (т.1 а.с.14).

У податковому повідомленні-рішенні № 0006171408 зазначено, що воно прийнято на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993 року, п. 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 року № 49 (т.1 а.с.17).

У висновку ж Акту перевірки зазначено про встановлення порушення позивачем: ст. 2 Закону України від 23.09.1994 року № 185-94ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» з урахуванням постанов Правління Національного банку України від 03.03.2015 року № 160, від 03.06.2015 року № 354 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України»; ст. 1 Указу Президента України від 18.06.1994 року № 319/94 «Про невідкладні заходи повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993 року, п. 2.7 ст. 2 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 року № 49 в частині порушенням строків декларування валютних цінностей станом на 01.10.2015 року, 01.01.2016 року, 01.04.2016 року (т.1 а.с.118)

Статтею 2 Закону України від 23.09.1994 року «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Строк та умови завершення імпортної операції без увезення товару на територію України визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 4 цього Закону порушення резидентами строків, передбачених, зокрема, ст. 2 Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Статтею 1 Указу Президента України від 18.06.1994 року № 319/94 «Про невідкладні заходи повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» постановлено, що суб'єктам підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, у десятиденний строк: - про декларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України; - подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках у банках та інших іноземних фінансових установах, а також щодо сум надходжень валютних цінностей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України.

Надалі декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюється Національному банку України опублікувати у пресі у триденний строк перелік уповноважених банків України, до яких мають переказуватися валютні цінності.

Статтею 9 («Зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна») Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993 року встановлено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Пунктом 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 року № 49 за невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність:- порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період; - порушення порядку декларування - накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України.

Неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій.

Згідно з Актом перевірки порушення вищевказаних вимог законодавства зі сторони позивача полягало у тому, що він уклав договори про переведення боргу з українськими суб'єктами ЗЕД (ТОВ «Фулл Хаус ТРЕЙД», ТОВ «НОРК») за участю фірм-нерезидентів, відповідно до яких первісний боржник перевів свій борг по оплаті за поставлений товар по імпортним контрактам, укладеним між первісним боржником і кредитором, а новий боржник заміняє первісного по зобов'язанню, що виникло по Контракту (основному договору) (т.4 а.с.1-151,170-252, т.5 а.с.1-175).

Стверджуючи наявність порушення позивачем ст.2 Закону України від 23.09.1994 року «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», перевіряючи посилаються на те, що у разі укладення між двома резидентами договору про переведення боргу, до нового боржника перейде зобов'язання по оплаті раніше імпортованого товару, проте після проведення розрахунків з нерезидентом у нового боржника будуть відсутні підстави для завершення імпортної операції, та таким чином укладення між двома резидентами договору про переведення боргу за зовнішньоекономічним контрактом протирічить вимогам валютного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані твердження та висновки перевіряючих не відповідають положенням законодавства та ґрунтуються на помилковому трактуванні цих положень законодавства.

Так, позивач на виконання договорів переведення боргу перерахував нерезиденту кошті по договорам з ТОВ «Фулл Хаус ТРЕЙД» ТОВ «НОРК» через ПАТ «Промінвестбанк», отримавши у ГУ ДФС в Одеській області відповідні довідки для здійснення операцій по перерахуванню резидентом коштів за договорами (контрактами) з нерезидентом (т.5 а.с.183).

Згідно з відомостями ПАТ «Промінвестбанк» імпортні операції по договорам про переведення боргу зняті з валютного контролю (т.5 а.с.184).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування пені позивачу є неправомірним, оскільки ст. 2 Закону України від 23.09.1994 року «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» вимагає від резидента у разі здійснення імпортних операцій на умовах відстрочення поставки здійснити таку поставку у строк до 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, у разі перевищення вказаного строку потребується висновок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

За порушення вказаного строку нараховується пеня відповідно до ст. 4 Закону.

Між тим, по даній справі, за контрактами резидентів ТОВ «Фулл Хаус ТРЕЙД», ТОВ «НОРК» (первісні боржники) з нерезидентами товар на територію України був імпортований без передоплати, тобто на умовах відстрочення платежу.

Зазначені обставини свідчать про відсутність у даному випадку господарської зовнішньоекономічної операції, умови здійснення якої визначені ст. 2 Закону України від 23.09.1994 року «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Вимоги вказаного Закону, як і ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993 року щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України, мають на меті забезпечити банкам інформацію про наявні валютні цінності та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України, у тому числі як передоплата за товар, якій ще не поставлений до України.

Проте, вказані вимоги законодавства жодним чином не стосуються виконання позивачем зобов'язань перед кредиторами по договорам переведення боргу, оскільки вказані кошти були перераховані за товар, якій вже був імпортований в Україну. Тобто, жодні валютні цінності позивача по даним договором не знаходились за межами України, відповідно безпідставне твердження перевіряючих про наявність обов'язку у позивача подавати декларацію про валютні цінності та інше майно, яке перебуває за межами України.

Крім того, в абз. 3 п. 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 року № 49 вказано, що неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій, що є послідовно логічним з урахуванням мети, з якою запроваджено вказане декларування.

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень від 09.08.2016 року № 0006141408 та № 0006171408 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за платежем - пеня за порушення терміну розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 203, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2016 року - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2016 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЗ» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 09.08.2016 року №№ 0006141408, 0006171408.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 09.08.2016 року № 0006161401 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «БАЗ» суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем у сумі 811502 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 202876 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - ГУДКСУ у м. Києві; код банку отримувача (МФО) - 820019; рахунок отримувача - 31215256700001; код класифікації доходів бюджету - 22030106; призначення платежу - судовий збір, ПІБ апелянта чи назва установи, організації, що виступає апелянтом, Одеський апеляційний адміністративний суд, код ЄДРПОУ суду 34380461) несплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 348290,42 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець

10 липня 2017 р.