Ухвала суду № 67750389, 04.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем України

04.07.2017 м. Київ № К/800/3845/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Приходько І.В., розглянувши в попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 у справі №826/14631/14 за позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування рішення та вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м.Києві №0015241705 від 10.06.2014 про застосування штрафних санкцій та донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальну суму 49181,39 грн., а також та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №0001525175 від 10.06.2014 на суму 94793,75 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва 06.11.2014 у задоволені позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва 06.11.2014 та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги. Додатковою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017 визнано протиправними та скасовано рішення ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м.Києві №0015241705 від 10.06.2014 про застосування штрафних санкцій та донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальну суму 49181,39 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №0001525175 від 10.06.2014 на суму 94793,75 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі ст.77, п.81.1 ст.81, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України, відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання проведена планова виїзна перевірка Відокремленого підрозділу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» Дарницька дистанція колії, код ЄДРПОУ 01069666, дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатами якого складено акт від 31.03.2014 №51-01/01069666.

В ході проведення перевірки встановлено порушення ВП ДТГО «Південно-Західна залізниця»: ст.6, ст.7 та ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Зазначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць не пізніше 20 числа наступного місяця на відповідні розрахункові рахунки органу доходів і зборів. (Відповідно до п.3 ч.11 ст.25 за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5% зазначеної суми за кожний повний день або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більше 50 відсотків суми донараховано єдиного внеску) за результатами перевірки донараховано єдиного соціального внеску в сумі 100530,42 грн., а також знято зайво нарахований єдиний внесок в сумі 3569,02 грн. за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску органом доходів і зборів застосовується фінансова санкція в сумі 50265,21 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, подавши свої заперечення від 04.04.2014 №П4-2/10-434, за результатами розгляду яких та наданого позивачем наказу від 25.03.2011 №15/1 ДПІ у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, зменшено суму єдиного внеску 37,61% в сумі 1978,29 грн. та 3,6% в сумі 189,36 грн. (лист від 11.04.2014 №2883/10/26-51-17-05-15).

На підставі акту перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.04.2014 №0008861705 про збільшення суми грошового зобов'язання по єдиному внеску на 143975,14 грн., за основним платежем - 94793,75 грн., за штрафними санкціями - 49181,39 грн.

ВП ДТГО «Південно-західна залізниця» оскаржило вказане податкове повідомлення-рішення до Головного управління Міндоходів у місті Києві.

За наслідками розгляду скарги, податковим органом прийнято рішення від 23.05.2014 №4636/10/26-15-10-09-25, у відповідності до якого скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 16.04.2014 №0008861705 та зобов'язано ДПІ у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м.Києві винести рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 49181,39 грн. та виставити вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму 94793,75 грн. згідно з чинним законодавством.

ДПІ у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м.Києві прийнято рішення №0015241705 від 10.06.2014 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску, за порушення п.1 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» донараховано 98362,77 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на підставі п.3 ч.11 ст.25 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застосовано штрафні санкції в розмірі 49181,39 грн.

Також за результатами перевірки знято зайво нарахований єдиний внесок за 2011 рік у розмірі 3569,02 грн. та встановлено відхилення по фонду оплати праці, на який нараховується ЄСВ в розмірі 37,61% та 8,41% на загальну суму 244465,57 грн., оскільки підприємством не нараховано єдиний соціальний внесок на премію звільненим працівникам за відпрацьований час та на інші виплати, що мають індивідуальний характер, в тому числі і часткова оплата гуртожитків.

У зв'язку з тим, що за позивачем обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску, 10.06.2014 відповідачем складено оскаржувану вимогу №0015251705 про сплату боргу (недоїмки) у загальному розмірі 94793,75 грн.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач повинен врахувати витрати, пов'язані з нарахуванням премії звільненим працівникам за відпрацьований час та з часткової оплати гуртожитків, які відносяться до складу фонду додаткової заробітної плати, та є базою для нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги апеляційний суд дійшов протилежного висновку, з чим погоджується судова колегія касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Компенсаційні виплати - це суми, які виплачуються працівникам понад оплати за працю для компенсації витрат, пов'язаних з виконанням ними своїх трудових обов'язків, а також витрат у зв'язку з переїздом при прийнятті на роботу в іншу місцевість.

До основних видів компенсаційних виплат відносять, зокрема:

1) виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 року №255 «Про гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість»);

2) витрати на відрядження при направленні в службове відрядження (ст. 121 КЗпП, постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року №663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон»);

3) компенсацію за зношування інструментів, що належать працівникам (ст. 125 КЗпП);

4) виплати при призові на військову службу, або проходженні військових зборів (статті 21, 29 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»);

5) при направленні для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва (постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року №695 «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання іншим професіям з відривом від виробництва»);

6) компенсацію окремим категоріям працівників бюджетних установ і організацій витрат на проїзд у пасажирському транспорті у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків (Порядок відшкодування витрат на проїзд пасажирським транспортом окремим категоріям працівників бюджетних установ і організацій у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1997 року №922).

Компенсаційними виплатами називаються виплати, що відшкодовують витрати працівника, здійснені у зв'язку з виконанням ним своїх трудових обов'язків: відрядженням, переїздом на роботу в іншу місцевість або за невиданий спецодяг, інструмент, коли він використовував свій, і за використання за згодою або з відома роботодавця в його інтересах іншої особистого майна.

Роботодавці вправі самостійно застосовувати компенсаційні виплати, у тому числі вводити виплати, не передбачені законодавством, а також самостійно встановлювати розмір компенсацій.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зробив цілком правильний висновок про те, що часткова оплата гуртожитків є різницею між фактичною собівартістю на послуги з утримання гуртожитку і платою за проживання громадян у гуртожитку, і таке благо не входить до структури заробітної плати, передбаченої ст.2 Закону України «Про оплату праці», оскільки є соціальним благом.

Водночас, суд апеляційної інстанції, надаючи юридичну оцінку застосуванню пп.2.3.4 п. 2.3 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5 щодо включення до складу фонду оплати праці витрат інші виплати, що мають індивідуальний характер (оплата квартири та найманого житла, гуртожитків, товарів, продуктових замовлень, абонементів у групи здоров'я, передплати на газети та журнали, протезування, суми компенсації вартості виданого працівникам палива у випадках, не передбачених чинним законодавством), та посилаючись на п. 1.1 Інструкції, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування її положень до спірних правовідносин, оскільки вона, по-перше, не застосовується для визначення складових фонду оплати праці, як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, по-друге, розроблена для здійснення статистичних спостережень. По-третє, є підзаконним нормативним актом, який не може змінювати норми, закладені Законом України «Про оплату праці» щодо визначення поняття «заробітна плата», у тому числі «додаткова заробітна плата».

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій підставою для визначення позивачеві оспорюваної суми недоїмки та штрафних санкцій стали декілька виявлених податковим органом порушень позивачем норм законодавства про єдиний внесок, і відповідно кожен з окремих епізодів є складовою загальної суми оспорюваних рішення та вимоги.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року було зобов'язано Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві надати додаткові докази, а саме: детальний, розгорнутий, викладений у хронологічній послідовності розрахунок податкових зобов'язань, які складають борг (недоїмку) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в тому числі за видами із зазначенням їх кількісних значень (із розмежуванням бази оподаткування для сплати єдиного внеску премій та часткової оплати гуртожитків), на підставі яких позивачем заявлено вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №0015241705 від 10.06.2014 про застосування штрафних санкцій та донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальну суму 49181,39 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №0001525175 від 10.06.2014 на суму 94793,75 грн.

Разом з тим, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві пояснив суду, що вказаний розрахунок точних податкових зобов'язань податковий орган надати не може, оскільки інспектор який вів вказану справу звільнився.

У свою чергу, згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно в ході розгляду спору може бути, як підтверджено дійсність сум, визначених платнику єдиного внеску таким рішенням, так і встановлено незаконність рішення суб'єкта владних повноважень.

Наслідком встановлення судом відповідності чи невідповідності рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта законним або протиправним, при умові, якщо є можливість ідентифікувати, виокремити та назвати таку невідповідність чи відповідність. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки відповідач вказує на неможливість розмежувати загальну суму донарахувань на окремі суми за видами правопорушення, суд позбавлений можливості перевірити та встановити наявність чи відсутність порушень позивачем законодавства про єдиний внесок, податкового або іншого законодавства.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість цього інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні рішення та вимога є такими, що не ґрунтується на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню в цілому.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 залишити без змін.

2. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.В.Борисенко І.В.Приходько