Постанова № 67750313, 10.07.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 липня 2017 р. № 820/1907/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цибульник Г.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Ліга А" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Ліга А" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.04.2017 №0000011412;

- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.04.2017 №0000021412.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомленнярішення ґрунтуються на помилкових судженнях субєкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки № 1636/20-40-14-12-07/30588680 від 24.03.2017 року, а тому мають бути скасованими.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначивши, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, висновки якого стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим просять у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

Фахівцями відповідача на підставі наказу ГУ ДФС у Харківський області про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Ліга А» від 09.03.2017 №874 та на підставі направлень від 09.03.2017 за №1183, 1184 виданих ГУ ДФС у Харківський області головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок ризикових платників управління аудиту ГУ ДФС у Харківській області ОСОБА_4 та головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок ризикових платників управління аудиту ГУ ДФС у Харківській області ОСОБА_5, на підставі п.п. 78.1.4 п.78.1 ст.78. п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу із змінами та доповненнями, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Ліга А», з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо визначення, нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Агротрейд центр», що містяться у податкових деклараціях з ПДВ за період з 01.05.2016 по 30.06.2016, ТОВ «Агро форм групп», що містяться у податкових деклараціях з ПДВ за період з 01.09.2016 по 30.09.2016 та податкового зобов'язання по ланцюгу постачання.

Перевіркою встановлені порушення:

1)абз. «а» п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України:

- за період з 01.05.2016 року по 30.06.2016 по взаємовідносинах з ТОВ «Агротрейд центр», в результаті чого завищено суму податкового кредиту в сумі 5 001 109.8 грн. у тому числі по періодам: за травень 2016 року в сумі З 249 05,98 грн., за червень 2016 року в сумі 1 752 050.82 грн.,в результаті чого за травень 2016 року завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) в сумі 2 042 379,00 грн. та занижено нараховану суму податку на додану вартість до сплати (р.18.1) у сумі 1206 678,98 грн.; в результаті чого за червень 2016 року завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) у сумі 881 412,00 грн. та занижено нараховану суму податку на додану вартість до сплати (р.18.1) у сумі 2 913 017,82 грн.;

- за період з 01.09.2016 року по 30.09.2016 по взаємовідносинах з ТОВ «Агро форм групп» (податковий номер 40513061) завищено суму податкового кредиту в розмірі 1 533 285,28 грн.. в результаті чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21) в розмірі 9 995,00 грн. та занижено нараховану суму податку на додану вартість до сплати (р.18.1) у сумі 1 523 290,28 грн.;

2) перевіркою ПП «Ліга А» не підтверджено реальність здійснення господарських операцій, їх реальності та повноти відображення в обліку за період травень - червень 2016 року по взаємовідносинам з ТОВ «Агротрейд центр» (податковий номер 39336024) та за період вересень 2016 року по взаємовідносинам з ТОВ «Агро форм групп» (податковий номер 40513061).

На підставі вищезазначених висновків, податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 14.04.2017 №0000011412 та №0000021412.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суми грошового зобовязання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також, відповідно до пункту 198.3 статт198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 03.03.2016 року по справі № К/800/11712/15.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З дослідженого акту перевірки № 1636/20-40-14-12-07/30588680 від 24.03.2017 року, судом встановлено, що фактичною підставою для відображення в акті порушень і винесення спірних податкових повідомленьрішень слугував викладений в акті висновок відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин, укладених позивачем з ТОВ «Агротрейд центр» та з ТОВ «Агро форм групп».

Так, як вбачається з матеріалів справи, між ПП "Ліга А" (покупець) та ТОВ «Агротрейд центр» (постачальник) укладено аналогічні за своєю правовою природою договори поставки від 10.05.16 №1005П, від 23.05.16 №2305П та від 24.05.16 № 2405П, предметами яких була поставка соняшнику (т.4 а.с. 179-184).

Попередньо визначена кількість товару, що поставляється, визначається у товарно- транспортній накладній (п. 2.6 договору).

При поставці товару постачальник зобовязаний надати наступні документи: оригінал договору, рахунку фактури, товарної накладної, податкову накладну, копію свідоцтва платника ПДВ, копію сільськогосподарського звіту форми 29-СГ, копію звіту праці форми 1 ПВ (п. 2.8 договору).

Факт реальності виконання умов вищезазначених договорів підтверджується податковими накладними, ТТН, видатковими накладними, реєстром довіреностей за травень 2016 року (т. 4 а.с. 189-250, т. 5 а.с. 1-215).

Розрахунки між ПП «Ліга А» та ТОВ «Агротрейд центр» частково були виконані шляхом перерахування безготівкових грошових коштів (про що свідчать платіжні доручення), а частково на підставі угод про переведення боргу від 30.05.16 №3005/01, від 20.05.16 №2005/01 та угод про взаємозалік зустрічних вимог від 25.05.16, від 03.06.16 (т. 1 а.с. 56-74, т. 4 а.с. 185-188).

Також, як вбачається з матеріалів справи, між ПП "Ліга А" (покупець) та ТОВ «Агротрейд центр» (постачальник) укладено аналогічні за своєю правовою природою договори поставки від 09.09.16 № 0909П, від 13.09.16 №1309П, від 19.09.16 №1909П, предметами яких була поставка соняшнику (т.4 а.с. 23-18).

Попередньо визначена кількість товару, що поставляється, визначається у товарно- транспортній накладній (п. 2.6 договору).

При поставці товару постачальник зобовязаний надати наступні документи: оригінал договору, рахунку фактури, товарної накладної, податкову накладну, копію свідоцтва платника ПДВ, копію сільськогосподарського звіту форми 29-СГ, копію звіту праці форми 1 ПВ (п. 2.8 договору).

Факт реальності виконання умов вищезазначених договорів підтверджується податковими накладними, ТТН, видатковими накладними, реєстром довіреностей на вересень 2016 року та актами прийому соняшника по якості (т. 4 а.с. 19-178).

Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (т 1а.с. 75-112).

На підтвердження відображення придбаного товару у вищезазначених контрагентів по бухгалтерським рахункам, позивачем залучено до матеріалів справи оборотно сальдові відомості по рахункам 201, 631, 206, 281, на яких відображено придбані ТМЦ та подальший їх рух, доказів на спростування чого відповідачем до суду не надано.

Необхідність укладення вищезазначених правочинів зумовлена потребою у виготовленні соняшникової олії, та залученням для цього процесу ТОВ «ОСОБА_6 Водолага» згідно договору від 03.09.2012 року № 0309-01 (т. 3 а.с. 7-13), куди і здійснювалось транспортування придбаного насіння соняшника.

Відповідно до умов вказаного договору ПП «Ліга А» передавало, а ТОВ «ОСОБА_6 Водолага» приймало соняшник для переробки в соняшникову олію та макуху.

На виконання вказаного договору ПП «Ліга А» передавало ТОВ «ОСОБА_6 Водолага» придбаний соняшник у переробку, що оформлено відповідними актами прийняття-передачі сировини та актами прийому - передачі виконаних робіт (т. 3 а.с. 14-19, 236-250, т. 4 а.с. 1-22).

Як вбачається з пояснень представника позивача (т. 1 а.с. 47) ПП «Ліга А» повідомлено листом, що ТОВ «ОСОБА_6 Водолага» завезений на підприємство соняшник зважувався вагарем ТОВ «ОСОБА_6 Водолага», а показники зважування заносились до Журналу реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах по формі ХЗХС-28 (книга вагаря), а належним чином атестованою виробничою технологічною лабораторією ТОВ «ОСОБА_6 Водолага» визначалась якість ввезеного соняшнику, про що оформлялись підприємством відповідні картки аналізу зерна за формою №47 (т. 3 а.с. 20-31).

Відомості про фактичну якість соняшнику заносились до цих карток, журналу реєстрації лабораторних аналізів середньодобових проб при прийманні зерна по формі N ЗХС-49 та до реєстру форми N ЗХС-З (т.3 а.с. 32-109, 190-206).

Крім того, підприємством складався відповідний реєстр товарно-транспортних накладних, які супроводжували завезений на підприємство соняшник (форма N ЗХС-5) та оформлялись накладними (т. 3 а.с. 110-158, 183-189, 207-215).

На підтвердження руху хлібопродуктів і тари на елеваторах та складах позивачем залучено до матеріалів справи звіти по формі № ЗХС-37 (т. 3 а.с. 159-169, 216-232), проведення забору зерна на переробку підтверджується забірними картками за формою № 3ПП-111 (т. 3 а.с. 170-182)

Виконання зобов'язань за договором на переробку насіння соняшнику підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт від 31.05.16 №3105-01, №ОУ- 3 05-01, від 30.06.16 №3006-03, №ОУ-3006-03, від 30.09.16 №3009-01, №ОУ-3009-01.

Отримана у наслідок переробки насіння соняшника соняшникова олія була використана ПП «Ліга А» у межах власної господарської діяльності та було реалізовано контрагентам ТОВ « ОСОБА_7 СНД», ТОВ «Агропромислова Компанія « ДНІПРОАГРО», ТОВ «Тайфун 2000», ТОВ Торгівельний Будинок «Тайфун-2000», ТОВ «Спецбудмонтаж Україна», ТОВ «Укроліч», ТОВ «Ново-Водолажський масло жировий комбінат», ТОВ «УКРОЛІЯПРОДУКТ», ТОВ «Торговий Дім «Щедро», ТОВ «НОВАКОМ», ПП «Фенікс Агро», AGROLIGA POLSKA SP ZOO, що підтверджується відповідними договорами, генеральною довіреністю, ТТН, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками по рахунках, актами прийому передачі, інвойсом, повідомленням про надходження валютних коштів, актом взаємозаліку заборгованостей (т.1 а.с. 13-249, т. 2 а.с. 1-250).

Як вбачається з висновків акту перевірки (аркуш 40 акту перевірки), контролюючий орган зазначає, що до перевірки не надано ТТН, оформлені належним чином, однак суд звертає увагу, що дія нормативного акта, що регулює порядок застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена, тому застосування ТТН в будь-якому вигляді не є обов'язковим.

Зокерма, дія наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України № 228/253 від 07.08.96 р. Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена публікацією в Урядовому кур'єрі від 07.03.2000 р. № 43 Державним комітетом України з питань регуляторної реформи та підприємництва відповідно до Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності. Відновлення дії зазначеної Інструкції можливе лише у разі внесення змін, зазначених у рішенні Держпідприємництва від 16.10.98 р. № 17-02/10 Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності Мінтрансом України та Держкомстатом України.

Дані обставини свідчать про те, що твердження відповідача про обов'язковість оформлення ТТН, які виключно мають підтвердити факт поставки товарів на користь позивача, є хибними, а тому судом до уваги не приймається.

З приводу позиції відповідача щодо відсутності договорів на здійснення навантажувально розвантажувальних робіт (аркуш 41 акту перевірки), то суд зазначає, що чинним законодавством не визначений конкретний перелік документів, якими має бути підтверджене фактичне виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, у зв'язку з чим аналізу та оцінці підлягають документи, складені під час проведення відповідних операцій, в сукупності, з огляду на їх вплив на господарську діяльність платника податків.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 10 грудня 2014 р. по справі № К/9991/14107/11.

Також, суд вказує на необґрунтованість позиції відповідача щодо необхідності ненадання позивачем під час перевірки звітів за формою 29 СГ та формою 1-ПВ, довідки з державної статистичної звітності про наявність земель, оскільки обовязок надання таких документів закріплено за постачальниками ТМЦ згідно умов договорів ТОВ «Агротрейд центр» та з ТОВ «Агро форм груп», приймаючи до уваги принцип індивідуальної відповідальності кожного платника податків.

Доводи відповідача про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами, не приймається судом до уваги, оскільки відсутність у суб'єктів господарювання (контрагентів) достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності не має своїм наслідком недійсність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Таким чином, з урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності товариства, та враховуючи висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо завищення позивачем податкового кредиту, які фактично обґрунтовано відсутністю у контрагентів необхідних умов для ведення господарської діяльності, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій з придбання ТМЦ у контрагентів.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в постанові від 28.01.2016 року по справі № К/800/64018/13.

Окрім того, суд вказує на необґрунтованість позиції відповідача щодо відсутності у діяльності ТОВ «ОСОБА_6 Водолага» по КВЕД позиції щодо встановлення якості зерна, то вказані обставини мають значення виключно для подальшої реалізації ТМЦ і не впливають на оподаткування таких операцій.

Також, контролюючий орган посилався на необхідність надання журналу довіреностей на вантаж.

Суд вважає необхідним вказати на те, що вказані вимоги відповідача про необхідність позивачу мати копії довіреностей, є безпідставними, оскільки довіреність оформлюється в одному екземплярі і не є бланком суворої звітності. Умови та порядок видачі довіреностей на одержання ТМЦ регламентовані Інструкцією "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності. Відповідно п. 3 даної Інструкції товари відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. При цьому видача бланків довіреностей (типова форма № М-2) здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей (типова форма № М-3), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. При цьому нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами п.п. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані суду первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняли втрату означеними накладними юридичного статусу первинних документів судом не виявлено та актом перевірки не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З огляду на викладені положення, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено судом, сума податкового кредиту підтверджена відповідними первинними документами.

Матеріали справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Факт здійснення господарської діяльності підтверджується документально первинними бухгалтерськими документами, що були надані до суду, а саме: договорами, рахунками-фактурами, прибутковими ордерами, накладними.

Відповідачами не надано належних доказів щодо визнання недійсними в установленому законом порядку договорів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах з підстав викладених другим відповідачем, за умови, що такий постачальник зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений ст. 61 Конституції України, суд зазначає, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично отриманих товарів) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

З наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, суд зазначає, що ПП « Ліга А» виконало вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні придбаного товару у контрагентів, які в свою чергу, виконали вимоги діючого законодавства, видавши позивачу належним чином оформлені податкові накладні. Підстав для зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість встановлено не було.

Відповідно до ст. 202 Цивільного Кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного кодексу України. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ покладається на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства контрагентом.

Якщо контрагент можливо не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Слід також зазначити, що податковим органам згідно покладених на них функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Виконання правочинів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами. Отримані позивачем від контрагента зазначені податкові накладні не мають недоліків, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, що спричиняють втрату ними статусу первинного документа.

Судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

Окрім того, суд зазначає, що чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Посилання ДПІ на участь спірних постачальників в операціях з суб'єктами господарювання, діяльність яких носила протиправний характер, також не мають правового значення для вирішення цього спору. Адже самі по собі правовідносини постачальника позивача з контрагентами не можуть впливати на податковий облік товариства.

Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в постанові від 04.06.2014 року по справі № К/800/55605/13.

Крім того, щодо посилань відповідача на нереальність господарських відносин, у зв'язку із порушенням контрагентами позивача вимог податкового законодавства суд зазначає наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Суд відмічає, що в силу закону, отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених статтею 191 Кримінального кодексу України та статтею 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договору, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Суд також звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що господарські операції позивача з ТОВ «Агротрейд центр» та з ТОВ «Агро форм групп» мали реальний характер, пов'язані з господарською діяльністю позивача, а відтак позивачем правомірно віднесено суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товару до податкового кредиту.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов ПП «Ліга А» є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Ліга А" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 14.04.2017 №0000011412 та №0000021412.

Стягнути на користь Приватного підприємства "Ліга А" (62414, Харківська область, с. Липці, вул. Леніна, 5, код ЄДРПОУ 30588680) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 25100 (двадцять п'ять тисяч сто) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ- 39599198)

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 14 липня 2017 року.

Суддя Р.В. Мельников