Постанова № 67749237, 11.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2017 р. Справа № 922/1354/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Камишева Л.М., суддя Шутенко І.А.,

при секретарі Євтушенкові Є.В.,

за участю представників:

від позивача – не з’явився,

від відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібозавод "Салтівський" (вх.№1888 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 25.05.2017р. у справі №922/1354/17,

за позовом Приватного підприємства "Аграрне золото України", м. Дніпро,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод "Салтівський", м.Харків,

про стягнення 116338,19 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.05.2017р. у справі №922/1354/17 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібозавод "Салтівський” (код за ЄДРПОУ 39121098, 61153, м. Харків, вул. Гвардійців - Широнінців, 1) на користь Приватного підприємства “Аграрне золото України” (код за ЄДРПОУ 34561703, 49000, м. Дніпро, вул. Караваева, буд. 39) суму заборгованості у розмірі 98375,00 грн.; пеню в розмірі 3607,88 грн.; інфляційні втрати в розмірі 1968,75; суму нарахованих трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 386,56 грн. та 1593,77 грн. судового збору. В задоволенні позову в частині стягнення 10000,00 грн. основного боргу та 1000,00 грн. витрат на юридичні послуги відмовлено. Провадження по справі в частині стягнення 1000,00 грн. припинено.

Місцевий господарський суд, обґрунтовуючи прийняте у справі рішення, посилається на положення ст.ст. 509, 530, 610, 612, 627, 628, 629, 692 ЦК України, та вказує, що факт поставки позивачем товару підтверджується матеріалами справи, не спростований відповідачем у відповідності до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, разом з тим, докази оплати отриманого товару в повному обсязі матеріали справи не містять, що має наслідком задоволення позову про стягнення 98375,00 грн. основної заборгованості за договором поставки від 14.12.2016р. № 14/12-2016. За наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем вартості поставленого товару згідно договору № 14/12-2016, перевіривши арифметичний розрахунок заявлено ї до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод "Салтівський" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.05.2017р. у справі №922/1354/17 в частині стягнення пені в розмірі 3607,88 грн., 3% річних в розмірі 386,56 грн. та інфляційні витрати у розмірі 1968,75 грн.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог відповідач зазначає, що місцевим господарським судом залишено поза увагою той факт, що пеня у розмірі 3607,88 грн. позивачем була нарахована на всю суму боргу, а саме 109375,00 грн., в той час як позовні вимоги щодо належного до стягнення боргу задоволені у розміру меншому, ніж зазначено в позові. Разом з тим, на думку апелянта, стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є неправомірним, оскільки вказані нарахування не передбачені умовами укладеного між сторонами договору.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу Приватне підприємство "Аграрне золото України" просить рішення господарського суду Харківської області від 25.05.2017р. у справі № 922/1354/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення (вх.№ 6895 від 30.06.2017р.).

В обґрунтування своєї позиції у справі позивач вказує, що з аналізу практики застосування ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов’язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків кредитора від знецінення коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (сплати) від боржника за користування утримуваними ним коштів, належними до сплати кредиторові), а отже не є штрафними санкціями та підлягають застосуванню в силу закону.

Крім того, на думку позивача, оскільки пеня була нарахована станом на 18.04.2017р., коли борг відповідача складав 109375,00 грн., суд першої інстанції на законних підставах прийняв рішення, згідно якому задовольнив вимоги позивача відносно стягнення пені у розмірі 3607,88 грн., тобто на всю суму боргу.

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.07.2017р. у зв’язку з перебуванням судді Бородіної Л.І. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Лакізи В.В., судді Камишевої Л.М., судді Шутенко І.А.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

В судове засіданні представники обох сторін не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Між ПП “Аграрне золото України” та ТОВ “Хлібозавод “Салтівський” було укладено договір поставки № 14/12-2016 від 14.12.2016 р. (договір поставки), згідно якому ПП “Аграрне золото України” (постачальник та позивач по справі), прийняло на себе зобов’язання передати у власність ТОВ “Хлібозавод “Салтівський” (покупець, відповідач по справі) ядро соняшника кондитерського, льон олійний та спеції (товар), а покупець прийняв на себе зобов’язання прийняти та оплатити поставлений товар.

Кількість, асортимент та ціни на товар, зазначаються в узгоджених сторонами специфікаціях або накладних, які є невід’ємною частиною договору (п. 1.1 договору поставки).

28.12.2016р. згідно видатковій накладній № 420, на адресу ТОВ “Хлібозавод “Салтівський” був поставлений наступний товар: коріандр у кількості 300 (триста) кг на суму 4500 (чотири тисячі п’ятсот) гривень 00 копійок.

24.01.2017р. згідно видатковій накладній № 28, на адресу ТОВ “Хлібозавод “Салтівський” був поставлений наступний товар: ядро соняшникове кондитерське харчове у кількості 10000 (десять тисяч) кг. на суму 215000 (двісті п'ятнадцять) тисяч гривень та льон у кількості 100 (сто) кг. на суму 1500 (одна тисяча п’ятсот) гривень, всього було поставлено товару на загальну суму 216500 (двісті шістнадцять тисяч п’ятсот тисяч) гривень 00 копійок.

Згідно п. 4.3 договору розрахунок за товар, здійснюється в безготівковій формі в українській валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, через установу банка, згідно із правилами передбаченими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків, протягом 21 (двадцяти одного) банківського дня з моменту поставки товару. Датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, відповідач частково сплатив вартість отриманого товару, а саме: 31 січня 2017 року у розмірі 12500,00 грн.; 01 лютого 2017 року у розмірі 1125,00 грн.; 03 лютого 2017 року у розмірі 1000,00 грн.; 15 лютого 2017 року у розмірі 7000,00 грн.; 16 лютого 2017 року у розмірі 7000,00 грн.; 17 лютого 2017 року у розмірі 20000,00 грн.; 21 лютого 2017 року у розмірі 18000,00 грн.; 24 лютого 2017 року у розмірі 15000,00 грн.; 06 березня 2017 року у розмірі 30000,00 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України.

Частинами 1-3 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) сторонами, які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір поставки від 14.12.2016р. № 14/12-2016р.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено колегією суддів, на виконання умов договору поставки від 14.12.2016р. позивачем поставлено ТОВ "Хлібозавод "Салтівський" товар згідно видаткової накладної від 28.12.2016р. № 420 та від 24.01.2017р. № 28, які підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками, на загальну суму 221000,00 грн. Крім того, як супровідний документ до видаткової накладної від 24.01.2017р. № 28, до матеріалів справи надано належним чином засвідчену копію товарно-транспортної накладної від 24.01.2017р. № 00000000028 щодо відвантаження товару ядро соняшникове кондитерського харчового та льону на загальну суму 216500,00 грн., який міститься підписи відправника, водія та отримувача товару (відповідача у справі), довіреність на вчинення дії від імені ТОВ "Хлібозавод "Салтівський" від 23.01.2017р. № М-00000000091 (а.с. 16-18, 30).

При цьому, у зв’язку з частковою оплатою відповідачем вартості поставленого товару в сумі 121625,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, наданими до повної заяви, станом на момент подання ТОВ "Хлібозавод "Салтівський" до господарського суду даного позову, загальна заборгованість відповідача перед позивачем складала 99375,00 грн.

Крім того, погашення відповідачем основного боргу в сумі 10000,00 грн. платіжним доручення від 19.04.2017р. № 1233 до подання позову у справі є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині, як безпідставно заявлених.

Як свідчать матеріали справи, після порушення провадження у даній справі (11.05.2017р.) ПП "Аграрне золото України" перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод "Салтівський" 1000,00 грн. заборгованості за договором поставки від 14.12.2016р. № 14/12-2016р.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи (п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”).

Враховуючи, що сума основного боргу після подання позову до суду, а також до прийняття місцевим господарським судом рішення у справі була частково сплачена покупцем, колегія суддів дійшла висновку про правомірність оскаржуваного судового рішення в частині припинення провадження у справі щодо стягнення 1000,00 грн. основного боргу.

За таких обставин, заборгованість відповідача за договором в розмірі 98375,00 грн. є доведеною належними доказами у справі, у зв’язку з чим є такою, що підлягає задоволенню.

З матеріалів справи слідує, що відповідач не здійснив остаточну оплату товару, в той час, як умовами п. 4.3 договору визначено, що розрахунок за товар, поставлений за цим договором, здійснюється в безготівковій формі в українській валюті – гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків, протягом 21 банківських днів з моменту поставки товару. Датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем.

У зв’язку з тим, що відповідачем порушені умови договору щодо строку оплати товару, позивачем додатково нараховано 3% річних в розмірі 386,56 грн., інфляційні втрати в розмірі 1968,75 грн. та пеню в сумі 3607,88 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.3 договору поставки передбачено, що покупець за порушення терміну оплати товару, зобов’язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що і позивач, і відповідач при укладанні договору вступили у договірні відносини на певних умовах, які є обов'язковими для виконання, та передбачили відповідальність за порушення строку поставки товару у вигляді сплати неустойки, що в свою чергу повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Перевіривши правильність нарахування пені за визначений позивачем період, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі 3607,88 грн., оскільки дане нарахування ґрунтується на положеннях чинного законодавства та умовах договору.

Статтею 598 названого Кодексу унормовано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, за приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Пунктом 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р.; цього листа розміщено в газеті “Бізнес” від 29.09.1997р. №39, а також в інформаційно-пошукових системах “Законодавство” і “Ліга”.

При цьому у вказаному листі Верховного Суду України зазначено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня.

В ході розгляду спору судова колегія встановила неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання щодо своєчасного погашення заборгованості, а відтак визнає підставними нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення нарахувань в межах визначеного періоду та заявленої суми, судова колегія дійшла висновку, що він є методологічно та арифметично правильним, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині 3% річних підлягають задоволенню в розмірі 386,56 грн., інфляційних втрат в розмірі 1968,75 грн.

Також, судова колегія зазначає, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, у розумінні приписів наведеної норми, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 15.06.2016 р. у справі №910/17078/15, від 14.11.2011 р. у справі №12/207, від 20.01.2011 р. у справі №10/25.

Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції при визначенні розміру належних до стягнення нарахувань не враховано обставини часткового погашення відповідачем суми заборгованості за договором поставки від 14.12.2016р. на підставі платіжних доручень від 19.04.2017р. № 1233 та від 11.05.2017р. № 2388, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ПП "Аграрне золото України" складаються з стягнення з відповідача штрафних санкцій та нарахувань згідно положень ст. 625 ЦК України за період до 18.04.2017р.

Згідно з ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Враховуючи, що оплату, на яку посилається апелянт, було здійснено лише 19.04.2016р., тобто за межами заявленого у справі періоду нарахування, позивачем правомірно визначено належну до стягнення суму пені, інфляційних витрат та 3 % річних, виходячи з наявної на визначений період заборгованість в розмірі 109375,00 грн.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, щодо відмови у стягнення з відповідача 1000,00 грн. витрат на юридичні послуги

Відповідно до положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Відшкодування витрат на правову допомогу можливе лише за умови, що таку правову допомогу надавав адвокат. Таке обмеження передбачене статтею 44 ГПК, яка визначає склад судових витрат в господарському процесі, і в якій зазначено, що до складу судових витрат входять послуги саме адвоката.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки місцевого господарського суду, у зв’язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібозавод "Салтівський" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а рішення господарського суду Харківської області від 25.05.2017р. у справі №922/1354/17 підлягає залишенню без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, п.1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Хлібозавод "Салтівський" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.05.2017р. у справі №922/1354/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 14.07.2017р.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Камишева

Суддя І.А. Шутенко