Постанова № 67749234, 11.07.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.

суддів: Головея В.М., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання Селиверстова М.В.

за участю представників сторін у судовому засіданні від 11.07.2017:

від позивача – ОСОБА_1, за довіреністю

від відповідача – ОСОБА_2, за довіреністю

від третьої особи - ОСОБА_2, за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський хлібозавод"

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2017

по справі № 916/3734/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський хлібозавод"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства “Одеський коровай”

про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності

У судовому засіданні 11.07.2017 згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 акціонерне товариство "Сбербанк" (далі також – ПАТ "Сбербанк", Банк, позивач), звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський хлібозавод" (далі також – ТОВ "Котовський хлібозавод", Завод, відповідач), в якій, згідно кінцевої заяви про зменшення розміру позовних вимог від 24.04.2017, просило суд в рахунок часткового погашення заборгованості ПАТ “Одеський коровай” перед ПАТ "Сбербанк" за договором про відкриття кредитної лінії №17-В/10 від 24 червня 2010 року, загальний розмір якої станом на 28.08.2015 становить 41415370,54 російських рублів, з яких: заборгованість за кредитною лінією – 41415370,54 російських рублів; та договором про відкриття кредитної лінії № 18-В/10 від 24 червня 2010 року, загальний розмір якої станом на 28.08.2015 становить 8412249,00 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 8412248,97 гривень; проценти за користування кредитом – 0,03 гривень, звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 11.06.2014, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованим в реєстрі за № 2979, а саме: комплекс, що розташований за адресою: Одеська область, м. Котовськ, проспект Перемоги, буд. 14, що складається з: літери “А”, “Б”, “Г”, “Д”, “Е”, “Ж”, “З”, “В”, “в”, - будівлі головного корпусу, загальною площею 5867,7 кв. м.; літера “И” - навіс над рампою; літера “О”, “П”, - будівлі прохідної з автоматичним вагами, загальною площею 62,6 кв. м.; літера “Р” - навіс над автоматичними вагами; літера “К” - будівля мазутної насосної, загальною площею 49,8 кв. м.; літери “Л”, “Ч” - будівлі котельної, загальною площею 301,8 кв. м.; літера “Ф” - будівля сараю для порожньої тари, загальною площею 62,9 кв. м.; літера “У” - будівля сараю для санінвентарю, загальною площею 13,4 кв. м.; літера “М” - будівля складу мокрого зберігання солі, загальною площею 113,3 кв. м.; літера “Ю”, “Ш1” - будівлі дизельелектростанції, загальною площею 119,9 кв. м.; літера “Н” - будівля насосної, загальною площею 102,0 кв. м.; літера “Ш” - градирня, загальною площею 9,3 кв. м.; літера “Ц” - мазутоловушка; літера “Х1”, “Х2”, “Х3”, “Х” - резервуари для мазута; VII – зливна яма; VIII – нульова ємкість; IX – зливна ємність; IV – димова труба; V – резервуар для води; VI – артезіанська свердловина; II – вапняна яма; № 1-4, 6-8 - огородка; I – вимощення, що належать на праві приватної власності ТОВ "Котовський хлібозавод" шляхом набуття іпотекодержателем - ПАТ "Сбербанк" права власності за ціною, визначеною судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз при проведенні судової оціночно-будівельної експертизи, а також визнати за ним право власності на вищевказаний комплекс.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на невиконання ПАТ “Одеський коровай” умов договорів про відкриття кредитної лінії від 24.06.2010 №17-В/10 та №18-В/10, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.09.2015 порушено провадження у справі №916/3734/15 із призначенням до розгляду, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 акціонерне товариство “Одеський коровай”.

Ухвалою суду від 25.09.2015 у справі № 916/3734/15 за клопотанням представника відповідача було призначено комплексну судову експертизу (судову економічну експертизу документів фінансово-кредитних операцій та судову оціночно-будівельну експертизу), проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

30.11.2016 до суду від Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експертизи, складений 12.09.2016, згідно якого було здійснено дослідження щодо питань, які були віднесені до судової економічної експертизи, дослідження щодо 3 питання в частині виконання судової оціночно-будівельної експертизи здійснено не було.

Ухвалою місцевого господарського суду від 21.12.2016 у справі № 916/3734/15 призначено судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.

27.03.2017 до суду від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок судової оціночно-будівельної експертизи, складений 22.03.2017, з додатками до нього.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.05.2017 по справі № 916/3734/15 (суддя Щавинська Ю.М.) позов задоволено частково:

- в рахунок часткового погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства „Одеський коровай” перед ОСОБА_3 акціонерним товариством „Сбербанк” за договором про відкриття кредитної лінії №17-В/10 від 24.06.2010 загальний розмір якої станом на 28.08.2015 становить 41415370,54 руб. та за договором №18-В/10 від 24.06.2010, загальний розмір якої станом на 28.08.2015 становить 8221399,69 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором, посвідченим 11.06.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованим в реєстрі за № 2979, шляхом набуття Іпотекодержателем права власності на цілісний майновий комплекс, який складається з будівлі головного корпусу літ. А, Б, Г, Д, Е, Ж, З, В, в загальною площею 5867,7 кв.м., навісу над рампою літ. „И”, будівлі прохідної з автоматичними вагами літ. О, П загальною площею 62,6 кв.м., навісу над автоматичними вагами літ. „Р”, будівлі мазутної насосної літ. „К” загальною площею 49,8 кв.м., будівлі котельної літ. Л, Ч загальною площею 301,8 кв.м., будівлі сараю для порожньої тари літ. „Ф” загальною площею 62,9 кв.м., будівлі сараю для санінвентаря літ. У загальною площею 13,4 кв.м.; будівлі складу мокрого зберігання солі літ. М загальною площею 113,3 кв.м.; будівлі дизельелектростанції літ. Ю, Ш1 загальною площею 119,9 кв.м.; будівлі насосної літ. Н загальною площею 102,0 кв.м.; градирні літ. Ш загальною площею 9,3 кв.м., мазутоловушки літ. Ц, резервуарів для мазута літ. Х, Х1,Х2,Х3, зливної ями VІІ, нульової ємкості VІІІ, зливної ємкості ІХ, димової груби ІV, резервуара для води V, артезіанської свердловини VІ, вапняної ями ІІ, огорожі території №1-6, замощення І, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Котовськ, проспект Перемоги, буд. 14 за ціною, визначеною на підставі висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 17-118 від 22.03.2017 у сумі 10804752,00 грн. з урахуванням ПДВ, без врахування вартості земельної ділянки.

- визнано за ОСОБА_3 акціонерним товариством "Сбербанк" право власності на цілісний майновий комплекс, який складається з будівлі головного корпусу літ. А, Б, Г, Д, Е, Ж, З, В, в загальною площею 5867,7 кв.м., навісу над рампою літ. „И”, будівлі прохідної з автоматичними вагами літ. О, П загальною площею 62,6 кв.м., навісу над автоматичними вагами літ. „Р”, будівлі мазутної насосної літ. „К” загальною площею 49,8 кв.м., будівлі котельної літ. Л, Ч загальною площею 301,8 кв.м., будівлі сараю для порожньої тари літ. „Ф” загальною площею 62,9 кв.м., будівлі сараю для санінвентаря літ. У загальною площею 13,4 кв.м.; будівлі складу мокрого зберігання солі літ. М загальною площею 113,3 кв.м.; будівлі дизельелектростанції літ. Ю, Ш1 загальною площею 119,9 кв.м.; будівлі насосної літ. Н загальною площею 102,0 кв.м.; градирні літ. Ш загальною площею 9,3 кв.м., мазутоловушки літ. Ц, резервуарів для мазута літ. Х, Х1,Х2,Х3, зливної ями VІІ, нульової ємкості VІІІ, зливної ємкості ІХ, димової груби ІV, резервуара для води V, артезіанської свердловини VІ, вапняної ями ІІ, огорожі території №1-6, замощення І, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Котовськ, проспект Перемоги, буд. 14 за ціною, визначеною на підставі висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 17-118 від 22.03.2017 у сумі 10804752, 00 грн. з урахуванням ПДВ, без врахування вартості земельної ділянки.

В решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано обґрунтованістю позовних вимог, однак у задоволенні позову частково відмовлено, враховуючи встановлення судом іншої суми заборгованості по кредиту за договором №18-В/10 від 24.06.2010.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ "Котовський хлібозавод" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування та недоведеність обставин справи. Так, скаржник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій без жодних обґрунтувань та посилань на нормативно-правові акти, без визначення певних доказів дійшли хибного висновку про нібито наявність застереження між позивачем та відповідачем про задоволення вимог іпотекодержателя; Закон України «Про іпотеку» не передбачає можливості виникнення права власності на іпотечне майно саме за рішенням суду; висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-1851цс15 та від 21.09.2016 у справі № 6-1685цс16, зводяться до того, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом. Крім того, скаржник вказав, що позивачем не доведений факт порушення його права, позивач обрав невірний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та договори, на які посилається Банк, є припиненими.

Ухвалою від 29.06.2017 Одеським апеляційним господарським судом прийнято до провадження апеляційну скаргу ТОВ "Котовський хлібозавод" з датою призначення на 11.07.2017, а також відстрочено (за клопотанням скаржника) Товариству з обмеженою відповідальністю "Котовський хлібозавод" сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2017 по справі № 916/3734/15 до 11.07.2017.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ "Сбербанк" просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

У судовому засіданні 11.07.2017 представником ТОВ "Котовський хлібозавод" знову заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі №916/3734/15 за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на скрутний фінансовий стан.

Крім того, у цьому ж судовому засіданні представником ПАТ “Одеський коровай” заявлено клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду пов’язаної адміністративної справи № 826/8143/17 за позовом ПАТ “Одеський коровай” до Міністерства юстиції України, Державного реєстратора виконавчого комітету Малиновської міської ради Житомирської області ОСОБА_5, за участі третіх осіб: ПАТ "Сбербанк", ТОВ "Котовський хлібозавод", ТОВ "Білгород-Дністровська паляниця" про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії.

При цьому, третя особа вказала на те, що 14.06.2017 Державним реєстратором виконавчого комітету Малиновської міської ради Житомирської області ОСОБА_5 було проведено державну реєстрацію об’єкту нерухомого майна (цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Одеська область, м. Котовськ, проспект Перемоги, буд. 14) за ТОВ «Адонай», який є предметом розгляду у даній справі. Підставою виникнення права власності держреєстратором вказаний зазначений договір іпотеки та договір відступлення прав від 02.11.2011, про наявність якого ПАТ “Одеський коровай” не було обізнано, тому звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з вищезгаданим позовом, за яким 29.06.2017 названим судом було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/8143/17 та призначено судове засідання на 13.09.2017. Відтак, на думку, третьої особи, результати розгляду вказаної адміністративної справи значно вплинуть на розгляд господарського спору у справі №916/3734/15, у зв’язку з чим просить зупинити провадження у цій справі.

Судова колегія відхиляє вказане клопотання з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 79 ГПК України передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом,

Як зазначено у п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати:

а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

б) чим зумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок:

а) непідвідомчості;

б) обмеженості предметом позову;

в) неможливості розгляду тотожної справи;

г) певної черговості розгляду вимог.

З аналізу вищевикладеного слідує, що для зупинення провадження на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України необхідна одночасна наявність двох складових: пов'язаність справ та неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом.

Колегія суддів зазначає, що, дійсно, дана справа та вищезгадана адміністративна справа № 826/8143/17 певним чином пов’язані між собою, оскільки в кожній справі досліджується питання права власності на об’єкт нерухомості, розташований за адресою: Одеська область, м. Котовськ, проспект Перемоги, буд. 14. Однак, суд апеляційної інстанції не вважає, що дану справу неможливо розглянути до вирішення Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративної справи № 826/8143/17, оскільки предмети спорів у зазначених справах є різними та обставини, які розглядаються вказаним судом, можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

У засіданні суду апеляційної інстанції від 11.07.2017 представники сторін підтримали свої правові позиції, представник третьої особи просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення, відмовивши у задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом правильно встановлено та підтверджено в процесі перегляду справи апеляційним господарським судом, що 24.06.2010 між ПАТ „Дочірній банк Сбербанку Росії” (Банк) та ВАТ „Одеський коровай”, правонаступником якого є ПАТ „Одеський коровай” (Позичальник), було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 17-В/10 та договір про відкриття кредитної лінії № 18-В/10, за умовами яких Позичальнику було відкрито невідновлювальну кредитну лінію в російських рублях та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) було надано кредитні кошти, Позичальник в свою чергу зобов’язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати Банку проценти за користування Кредитом, а також повернути Банку Кредит у терміни, встановлені договором та виконати інші його умови (п. 1.1. договорів).

До договору № 17-В/10 від 24.06.2010 сторонами було укладено низку додаткових угод, зокрема, додаткову угоду № 1 від 04.08.2010, додаткову угоду № 2 від 13.08.2010, додаткову угоду №3 від 30.08.2010, а також договори про внесення змін № 4 від 20.12.2010, № 5 від 08.02.2011, № 6 від 12.09.2011, № 7 від 05.01.2012, № 8 від 21.03.2012, № 9 від 22.05.2012, № 10 від 07.08.2012, № 11 від 15.11.2012, № 12 від 21.06.2013, №13 від 03.12.2013, № 14 від 19.02.2014.

Згідно п. 8.1. кредитного договору № 17-В/10 Позичальник зобов’язується повертати Банку кожен із траншів Кредиту у термін, зазначений у п. 1.2. цього Договору. В остаточній редакції п. 1.2. Кредитного договору, викладено в договорі про внесення змін №13 від 03.12.2013.

Розмір процентної ставки за користування Кредитом, наданим відповідно до Кредитного договору, визначено в п. 1.3. договору (в редакції договору про внесення змін № 8 від 21.03.2012).

Водночас, до договору про відкриття кредитної лінії № 18-В/10 від 24.06.2010 сторонами було укладено, зокрема, додаткову угоду № 1 від 04.08.2010, договір про внесення змін № 3 від 20.12.2010, № 4 від 08.02.2011, № 5 від 12.09.2011, № 5 від 14.06.2011, № 6 від 16.06.2011, № 7 від 03.10.2011, № 8 від 05.01.2012, № 9 від 21.03.2012, № 10 від 28.04.2012, № 11 від 22.05.2012, № 12, № 13, № 14 від 21.06.2013, № 15 від 03.12.2013.

Розмір процентної ставки за користування кредитом, наданим відповідно до кредитного договору № 18-В/10 від 24.06.2010, визначено в п. 1.3. договору (в редакції Договору про внесення змін № 9 від 21.03.2012).

На виконання умов вищевказаних договорів відповідачу було надано кредит у передбаченій договорами сумі.

Згідно п.8.1 кредитних договорів, які за змістом є ідентичними, Позичальник зобов'язується повертати Банку кожен із траншів Кредиту у термін, визначений у відповідній додатковій угоді до цього Договору.

Позичальник має право достроково повернути, закрити ліміт Кредитної лінії або повернути частину загальної заборгованості за Кредитною лінією за умови, що не пізніше, ніж за 3 (три) робочих дні до дострокового закриття ліміту Кредитної лінії або повернення частини загальної заборгованості за Кредитною лінією, він повідомив про це Банк (п.8.2 договорів).

Як вбачається з розрахунку заборгованості, в порушення умов кредитних договорів відповідач, починаючи з грудня 2014 року, перестав сплачувати проценти та тіло кредиту.

Відповідно до п.п. 8.3 договорів, Банк має право в односторонньому порядку вимагати від Позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договорами, а також інші права, передбачені законодавством України та/або цими договорами та або договором/ами забезпечення у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання Позичальником будь-якого із своїх зобов’язань, передбачених цими договорами.

Згідно п.п.8.4 договорів, у разі, якщо Банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, то він зобов’язаний в письмовій формі повідомити про це позичальника. В такому повідомленні банк зазначає повну суму заборгованості. В зазначеній вимозі банк може вимагати дострокового розірвання цього договору після повернення повної суми заборгованості за цим договором. У такому випадку цей договір вважається розірваним з моменту повернення повної суми заборгованості за цим договором.

Позичальник, у разі направлення банком письмової вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості, зобов’язаний здійснити усі платежі за цим договором на користь Банку (при цьому строкові платежі – проценти, комісії, пені тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку Банк здійснив розрахунок заборгованості за цим договором, і по дату повернення повної суми заборгованості за цим договором) в строк не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня отримання такого повідомлення (п. 8.5 договорів).

Позивачем на адресу Позичальника – ПАТ „Одеський коровай” 24.02.2015 за вих. № 277/28 та № 278/28 було направлено повідомлення-вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за вищевказаними кредитними договорами від 24.06.2010, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Однак матеріали справи не містять доказів виконання вимоги Банку ані відповідачем, ані третьою особою.

Як вище зазначалось, з метою встановлення заборгованості за вказаними договорами господарським судом першої інстанції у справі №916/3734/15 було призначено, зокрема, судову економічну експертизу документів фінансово-кредитних операцій, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Зокрема, на вирішення вказаної експертизи, було поставлено таке питання:

- чи підтверджується розмір заборгованості за основною сумою боргу, нарахованими відсотками, штрафними санкціями за договорами про відкриття кредитної лінії від 24.06.2010 № 17-В/10 та № 18-В/10, укладеними між ОСОБА_3 акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ОСОБА_3 акціонерним товариством "Одеський коровай”, умовами вказаних кредитних договорів та розрахунковими документами щодо видачі та погашення кредиту за цими кредитними договорами станом на 25.09.2015?

Згідно висновку №1506/1507-16 судової економічної експертизи, складеного 12.09.2016 судовим експертом ОСОБА_6, головою комісії комплексної експертизи встановлено, що наданими для дослідження документами підтверджується заборгованість за основною сумою боргу, нарахованими відсотками, штрафними санкціями за договорами про відкриття кредитної лінії від 24.06.2010 № 17-В/10 та № 18-В/10, укладеними між ПАТ „Дочірній банк Сбербанку Росії” та ПАТ „Одеський коровай” в розмірі: за договором № 17-В/10 від 24.06.2010:

- по поверненню тіла кредиту в сумі 226333682,00 руб.;

- по сплаті процентів станом на 27.08.2015 в сумі 40598998,73 руб.;

- по сплаті пені за прострочення повернення заборгованості по тілу кредиту станом на 28.08.2015 в сумі 19543780,70 грн. (з врахуванням нарахування пені згідно п. 6 ст. 232 ГК України);

- по сплаті пені за прострочення повернення заборгованості по процентам станом на 28.08.2015 в сумі 2436758,83 грн. (з врахуванням нарахування пені згідно п. 6 ст. 232 ГК України);

за договором № 18-В/10 від 24.06.2010:

- по поверненню тіла кредиту в сумі 45972672,90 грн.;

- по сплаті процентів станом на 27.08.2015 в сумі 9273876,49 грн.;

- по сплаті пені за прострочення повернення заборгованості по тілу кредиту станом на 28.08.2015 в сумі 12241892,85 грн. (з врахуванням нарахування пені згідно п. 6 ст. 232 ГК України);

- по сплаті пені за прострочення повернення заборгованості по процентам станом на 28.08.2015 в сумі 1638886,36 грн. (з врахуванням нарахування пені згідно п. 6 ст. 232 ГК України).

У забезпечення виконання зобов’язань Позичальника за кредитними договорами між ТОВ „Котовський хлібозавод” (Іпотекодавець), що є майновим поручителем Боржника – (ПАТ „Одеський коровай”), та ПАТ „Дочірній банк Сбербанку Росії” (Іпотекодержатель) було укладено іпотечний договір від 11.06.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 2980.

Статтею 3 вказаного договору визначено предмет іпотеки з усіма його складовими.

Згідно п. 4.2.3 та п. 4.2.7 іпотечного договору Іпотекодержатель має право за рахунок предмету іпотеки задовольнити свої вимоги у відповідності з цим договором, в тому числі шляхом прийняття предмета іпотеки у власність або продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу; вимагати дострокового виконання зобов’язань, зазначених в ст. 2 цього договору, забезпечених предметом іпотеки у випадках, передбачених чинним законодавством України та/або цим договором.

Приписами п.6.1 договору встановлено, що за рахунок предмета іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги, що забезпечені іпотекою, згідно ст. 2 цього договору у повному обсязі, що визначається на момент фактичного відшкодування (задоволення).

Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо в момент настання терміну (строку) виконання Боржником будь-якого із зобов’язань, зазначених в ст. 2 цього договору, вони не будуть виконані або будуть виконані неналежним чином (п. 6.2 договору).

Відповідно до п. 6.3 договору, Іпотекодержатель набуває право вимагати дострокового виконання зобов’язань, зазначених в ст. 2 договору, а якщо його вимога не буде задоволена в 30-денний строк – звернути стягнення на предмет іпотеки у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання Боржником будь-якого із зобов’язань за основним договором 1,2, а також з інших підстав, передбачених основним договором 1,2, які дають право Іпотекодержателю на дострокове стягнення заборгованості Боржника за основним договором 1,2.

Пунктом 6.4 договору встановлено, що у разі настання випадків, передбачених в п. 6.2-6.3 договору, Іпотекодержатель реалізує предмет іпотеки, на який звернено стягнення на підставі рішення суду, вчиненого виконавчого напису нотаріуса. Також у разі настання випадків, передбачених в п. 6.2-6.3 договору, Іпотекодержатель може звернути стягнення шляхом позасудового врегулювання між сторонами шляхом:

- передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому чинним законодавством України;

- права Іпотекодержателя продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Згідно п. 6.4.1 договору, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність, Іпотекодержатель повідомляє Іпотекодавця в письмовій формі у вигляді листа–повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність. До Іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки на 31 календарний день з дати, яка підтверджує вручення Іпотекодавцю повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність, за умови, що до цього терміну Іпотекодержателю не буде повернено (сплачено) заборгованість за усіма зобов’язаннями, зазначеними в ст. 2 цього договору в повному обсязі на дату повернення (сплати) заборгованості.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності, якого призначає Іпотекодержатель. У разі набуття права власності на предмет іпотеки Іпотекодержатель зобов’язаний відшкодувати Іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених даною іпотекою вимог Іпотекодержателя. При цьому розмір забезпечених іпотекою вимог Іпотекодержателя на момент набуття права власності на предмет іпотеки.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності, якого призначає Іпотекодержатель, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна (п. 6.4.2 договору).

У зв’язку з невиконанням Позичальником – ПАТ „Одеський коровай” зобов’язань за вищевказаними кредитними договорами, позивачем на адресу Іпотекодавця було надіслано вимоги від 11.04 2015 за вих. № 3482/5/28-2 та № 3484/5/28-2 про погашення заборгованості. При цьому позивач зазначив, що у випадку непогашення заборгованості він залишить за собою право звернення на вищезазначене іпотечне майно.

Вказані вимоги були отримані Іпотекодавцем, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, однак залишені ТОВ „Котовський хлібозавод” без виконання та реагування.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно ст. 2 Закону України “Про банки та банківську діяльність” банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

У статті ст. 49 названого Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, а саме: розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Згідно вимог цієї ж статті Закону, Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. При цьому, при наданні кредитів банк зобов'язаний додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Крім того, Законом передбачено, що у разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою.

За положеннями статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки. У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором. Також позичальник зобов'язаний повернути кредит кредитодавцеві у термін, встановлений договором.

Відповідно до п. 1 ст. 1056 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

В силу ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Прийнявши до уваги, що наявне в матеріалах справи експертне дослідження проведене відповідно до Закону України "Про судову експертизу" кваліфікованим судовим експертом, який має вищу технічну, економічну та юридичну освіту, спеціальність економіст; експерт з правом проведення судових економічних експертиз, кваліфікація за фахом: 11.1 „Дослідження документів бухгалтерського обліку й звітності; 11.2 „Дослідження документів про фінансово-кредитні операції; 11.3 „Дослідження документів про економічну діяльність підприємства, стаж експертної роботи з 2000 року, свідоцтво № 907, видане 16.01.2014 Центральною ЕКК Міністерства юстиції України (дійсне до 25.01.2017) містить докладний опис проведеного дослідження та обґрунтовані, чіткі висновки з поставленого запитання, враховуючи, що експерт, згідно до ст.ст. 384, 385 КК України, несе кримінальну відповідальність за відомості, викладені у висновку, суд, оцінивши висновок за правилами ст. 43 ГПК України, правильно зазначив про відсутність обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи.

Відтак, суд цілком обґрунтовано прийняв висновок №1506/1507-16 судової економічної експертизи документів фінансово-кредитних операцій за матеріалами справи №916/3734/15 як належний та допустимий доказ у справі.

Розглянувши спір по суті, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що матеріалами справи підтверджується наявність у ПАТ „Одеський коровай” основної заборгованості та заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом у визначених експертом сумах. При цьому суд вірно не надавав оцінки наявності чи відсутності заборгованості по пені, оскільки позивач відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 19.04.2017 фактично відмовився від неї.

Статтею 1 Закону України „Про іпотеку” визначено, що іпотека – це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 3 цього Закону у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 33 названого закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказане цілком кореспондується зі ст.589 ЦК України, відповідно до якої у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ст. 7 вищевказаного закону, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

При цьому, стаття 37 Закону України „Про іпотеку” передбачає, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно до ч.3 ст. 33 даного Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України “Про іпотеку”, 328, 335, 376, 392 ЦК України, Господарський суд Одеської області вірно зазначив, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу, позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч.1 ст. 37 Закону України “Про іпотеку”).

Слід зазначити, що у постановах Верховного Суду України №6-1851цс15 від 30.03.2016, №6-1685цс16 від 21.09.2016, які в силу положень ст. 111-28 ГПК України є обов’язковими для застосування, вказано, що для правильного вирішення даної категорії справ суду слід з'ясувати, чи звертався банк до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно, або до нотаріуса для здійснення виконавчого напису, чи наявні у державного реєстратора підстави для відмови в державній реєстрації, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", чи встановлено його теперішню ринкову вартість, тощо.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом при розгляді даної справи, умови кредитних договорів відповідач та третя особа не виконували, у в зв’язку з чим утворилася відповідна заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (п.6.4 договору іпотеки) в порядку, встановленому, зокрема, п.6.4.1 вказаного договору, згідно якого право власності переходить на 31 календарний день з дати, яка підтверджує вручення Іпотекодавцю повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність, за умови, що до цього терміну Іпотекодержателю не буде повернено (сплачено) заборгованість за усіма зобов’язаннями, зазначеними в ст. 2 цього договору, в повному обсязі на дату повернення (сплати) заборгованості.

При цьому, встановивши зазначені обставини, суд зазначив, що станом на день звернення позивача до суду з заявленими вимогами в рамках справи №523/8182/15-ц згідно ухвали суду від 29.05.2015 про вжиття заходів до забезпечення позову було заборонено як ПАТ „Дочірній банк Сбербанку Росії” вчиняти будь-які дії, направлені на звернення стягнення на спірне нерухоме майно, так і державним реєстраторам прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, а також нотаріусам, як спеціальним суб’єктам, на яких покладаються функції державного реєстратора прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна, яке належить ТОВ „Котовський хлібозавод”, що розташоване за адресою: 66300, Одеська область, м. Котовськ, проспект Перемоги, буд.14. Вказаною ухвалою на спірне майно також накладено арешт.

Як встановлено судом, з урахуванням вимог ЦПК України, вказані заходи до забезпечення позову були чинними до 17.05.2016.

За таких обставин, позивач жодним чином не міг оформити (підтвердити) право власності на предмет іпотеки, яке перейшло до нього згідно договору від 11.06.2014, в порядку ст.37 Закону України „Про іпотеку”.

Враховуючи викладене, посилання скаржника, зокрема, на постанови Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-1851 цс15 та від 21.09.2016 у справі № 6-1685 цс16, не можуть бути взяті до уваги, оскільки у даному випадку обставини справи не є аналогічними, та судом було з’ясовано обставини, про які зазначав Верховний Суд України, направляючи справи на новий розгляд.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позивач у даному випадку не мав іншого ефективного засобу юридичного захисту своїх прав, у зв’язку з чим формальне обмеження способу такого захисту, про необхідність якого вказує відповідач, суперечить статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, для захисту інтересів ПАТ „Сбербанк”, з урахуванням того, що боржником, починаючи з 2014 року, взагалі не здійснювалося погашення ані основного боргу, ані процентів за користування кредитними коштами, зважаючи на наявність в матеріалах справи договору про реструктуризацію боргу, з огляду на вчинення відповідачем та третьою особою вищевказаних дій, спрямованих, фактично, на уникнення відповідальності за порушення виконання зобов’язань ПАТ „Одеський коровай”, взятих згідно кредитних договорів, звернення ПАТ „Сбербанк” з відповідним позовом є правомірним.

Крім того, слід зазначити, що згідно постанов цивільної палати Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-1625цс16, від 28.09.2016 у справі №6-1243цс16, від 14.09.2016 у справі №6-1219цс16, а також постанов господарської палати Верховного Суду України від 26.12.2011 у справі №3-139гс11 та від 19.08.2014 у справі №3-43гс14, суд вірно встановив можливість у випадку невиконання Позичальником грошових зобов’язань за кредитним договором захисту порушених прав Кредитодавця щодо виконання Позичальником грошових зобов’язань, забезпечених іпотекою, шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно.

При цьому, судом обґрунтовано не прийняті до уваги посилання відповідача на необхідність при вирішенні спору застосування норм ст.36 Закону України "Про іпотеку" з огляду на наступне.

Так, дійсно, приписами вказаної статті передбачено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Разом з тим, вказані положення Закону не можуть бути застосовані при вирішенні спору в рамках справи № 916/3734/15, оскільки право власності на предмет іпотеки було набуто на підставі рішення суду у справах №916/3731/15, 916/3732/15, 916/3733/15, а не в позасудовому порядку.

При цьому, згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас, зобов’язання, взяті по кредитним договорам, на теперішній час є такими, що не виконані у повному обсязі.

Надаючи оцінку питанню щодо вартості майна – предмета іпотеки за іпотечним договором від 11.06.2014, суд врахував таке.

Згідно ч. 3 ст. 37 Закону “Про іпотеку” Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Як вже було зазначено вище, згідно ухвали суду від 25.09.2015 у справі №916/3734/15 було призначено комплексну (судову економічну експертизу документів фінансово-кредитних операцій та судову оціночно-будівельну експертизу).

У відповідності до висновку експертизи №1506/1507-16 судовим експертом ОСОБА_7 не вирішувалось питання в частині виконання оціночно-будівельного дослідження, а саме встановлення ринкової вартості вищевказаного комплексу будівель та споруд, що розташований за адресою: Одеська область, м. Котовськ, проспект Перемоги, буд. 14, через не проведення доплати його вартості у розмірі 12288,00 грн.

Враховуючи необхідність вирішення спору по суті, з метою визначення ринкової вартості предмету іпотеки, ухвалою господарського суду першої інстанції від 21.12.2016 у справі № 916/3734/15 призначено судову оціночно-будівельну експертизу, на вирішення якої поставлено таке питання:

- яка ринкова вартість об'єкту нерухомості (цілісного майнового комплексу, який складається з будівлі головного корпусу літ. А, Б, Г, Д, Е, Ж, З, В, в загальною площею 5867,7 кв.м., навісу над рампою літ. „И”, будівлі прохідної з автоматичними вагами літ. О, П загальною площею 62,6 кв.м., навісу над автоматичними вагами літ. „Р”, будівлі мазутної насосної літ. „К” загальною площею 49,8 кв.м., будівлі котельної літ. Л, Ч загальною площею 301,8 кв.м., будівлі сараю для порожньої тари літ. „Ф” загальною площею 62,9 кв.м., будівлі сараю для санінвентаря літ. У загальною площею 13,4 кв.м.; будівлі складу мокрого зберігання солі літ. М загальною площею 113,3 кв.м.; будівлі дизельелектростанції літ. Ю, Ш1 загальною площею 119,9 кв.м.; будівлі насосної літ. Н загальною площею 102,0 кв.м.; градирні літ. Ш загальною площею 9,3 кв.м., мазутоловушки літ. Ц, резервуарів для мазута літ. Х, Х1,Х2,Х3, зливної ями VІІ, нульової ємкості VІІІ, зливної ємкості ІХ, димової груби ІV, резервуара для води V, артезіанської свердловини VІ, вапняної ями ІІ, огорожі території №1-6, замощення І, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Котовськ, проспект Перемоги, буд. 14 та є предметом іпотечного договору № 2979 від 11.06.2014?

Проведення такої експертизи було доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Згідно висновку вказаної експертної установи № 17-118, складеного 22.03.2017, судовим експертом ОСОБА_8 встановлено, що ринкова вартість об’єкту нерухомості (нежилих будівель та споруд), що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Котовськ, проспект Перемоги, 14) та є предметом іпотечного договору № 2979 від 11.06.2014, визначена порівняльним підходом, складає: 401744,0 доларів США або 10804752,00 грн. (з урахуванням ПДВ, без врахування вартості земельної ділянки по курсу НБУ на дату оцінки: 100 доларів США – 2689,46 грн.)

Місцевий господарський суд, оцінивши висновок за правилами ст. 43 ГПК України, вірно не знайшов жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи, тому суд обґрунтовано прийняв висновок №17-118 судової оціночно-будівельної експертизи за матеріалами справи №916/3734/15, у якості належного та допустимого доказу у справі.

Щодо тверджень відповідача стосовно неправильного визначення моменту переходу права власності до позивача на об’єкти нерухомості, що були предметом спору у справах № 916/3731/15, №916/3732/15 та № 916/3733/15, місцевий господарський суд виходив з наступного.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно п. 9 ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

Таким чином, з врахуванням вищевказаних приписів чинного законодавства, а також дат реєстрації прав на вищевказані об’єкти нерухомості, судом було здійснено перерахунок заборгованості за курсом іноземних валют станом на 21.02.2017 та на 09.03.2017. При цьому, судом вірно не прийнято до уваги посилання позивача на погашення боргу у перший банківський день, наступний за днем реєстрації права власності, оскільки необхідності у здійсненні будь-яких банківських операцій, як-то перерахування коштів, не було. За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про підставність доводів відповідача щодо врахування курсів валют станом на 21.02.2017 та 09.03.2017.

З урахуванням вищевикладеного, судом було зроблено перерахунок суми заборгованості, перевірений судом апеляційної інстанції, згідно якого в результаті звернення стягнення на майно у справі №916/3731/15 за договором № 17-В/10 було погашено 111744792,36 руб., що еквівалентно 51981442,50 грн. за курсом станом на 21.02.2017, відповідно за договором № 18-В/10 було погашено 23971895,50 грн. Таким чином, залишок заборгованості за договором № 17-В/10 склав 155187888,36 руб., а залишок заборгованості за договором № 18-В/10 - 31274653,89 грн.

Після цього в результаті звернення стягнення на майно у справі №916/3733/15 за договором № 17-В/10 було погашено 88543314,88 руб., що еквівалентно 41188579,20 грн. за курсом станом на 21.02.2017, відповідно за договором № 18-В/10 було погашено 18180511,00 грн. Таким чином, залишок заборгованості за договором № 17-В/10 склав 66644573,48 руб., а залишок заборгованості за договором № 18-В/10 склав 13094142,89 грн.

У подальшому в результаті звернення стягнення на майно у справі №916/3732/15 за договором № 17-В/10 було погашено 25229202,93 руб., що еквівалентно 11674056,80 грн. за курсом станом на 09.03.2017, відповідно за договором № 18-В/10 було погашено 4872743,20 грн. Таким чином, залишок заборгованості за договором № 17-В/10 склав 41415370,54 руб., а залишок заборгованості за договором № 18-В/10 склав 8221399,69 грн.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позов Публічного акціонерного товариства "Сбербанк", з урахуванням встановлення судом іншої суми заборгованості по кредиту за договором №18-В/10 від 24.06.2010, підлягає частковому задоволенню. Доводи ТОВ "Котовський хлібозавод", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують наведених вище висновків місцевого господарського суду про наявність підстав для часткового задоволення позову.

У зв’язку з невиконанням відповідачем вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 29.06.2017 з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський хлібозавод" слід стягнути на користь Державного бюджету України 80388,00 грн. судового збору, несплаченого за подання апеляційної скарги, що є підставою для відмови в клопотанні представника ТОВ "Котовський хлібозавод" про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення, заявленого у судовому засіданні 11.07.2017.

З огляду на викладене, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101 – 103, 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 30.05.2017 по справі № 916/3734/15 залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський хлібозавод" на користь Державного бюджету України 80388,00 грн. несплаченого за подання апеляційної скарги судового збору.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 13.07.2017.

Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева

Суддя: В.М. Головей

Суддя: Я.Ф. Савицький